Будинок Радичевської сільської ради. Фото 2010 року.

Можна сказати, що він збудував нове велике приміщення сільської

ради. Для його будівництва сам перевіз з Чернігова всі будівельні матеріали і під його керівництвом було побудовано цей будинок.

За час його роботи жителі села значно розширили свої городи. Всі, хто звертався, одержали земельні наділи від сільської ради.

На виборах 2006 року сільським головою був обраний Коляда Микола Іванович. Він старанно і сумлінно виконує свої обов’язки, дбає про людей, але йому довелося працювати в умовах, коли

- 151 -

не стало колгоспу, а сільрада не має фінансових можливостей навіть чистити дороги і ремонтувати водогін. Дивіться фото, де є Микола Іванович, на стор. 132 і 161. На виборах 31 жовтня 2010 року люди виявили довір’я Миколі Івановичу і знову обрали його сільським головою.

Трохи потрібно розповісти і про секретарів сільської ради. Ще після війни від серпня 1946-го до лютого 1947 року секретарем сільради працював Осовик Іван Іванович (Бубаньок). З лютого і по серпень 1947 року працював Білий Іван Якович. З серпня до листопада 1947 року – Ященко Антоніна Михайлівна, а в листопаді – Ющик Рая Данилівна. Від грудня 1947–го до травня 1948 року знову працював Білий І.Я. З травня 1948 до липня 1949 р. працював Огієнко Ілля Панасович, а потім два місяці – Огієнко Уляна Пилипівна. З серпня 1949-го і до грудня 1953 року секретарем сільради працював Никипорець Микита Герасимович. Він народився 14 квітня 1916 року. Закінчив 5 класів. З 1934 до 1937р. працював рахівником колгоспу. Після служби в Червоній армії з 1939 до 1941 року працював тракто- ристом від МТС. З 1941-го по 1944 рік був на фронті. З 1944-го по 1949 рік працював у колгоспі «17 партз’їзд». Після 1949 року впро- довж чотирьох років – секретар сільради. Потім весь час до пенсії працював у колгоспі трактористом. Помер 28 лютого 1998 року. Фото справа. Далі, більше тридцяти років, секретарем працювала Огієнко Марія Семенівна (Маша). Вона була родом з хутора Великий Ліс. Спочатку в Радичеві працювала бухгалтером у колгоспі «17 партз’їзд». Тоді її прізвище було Галуза. Після неї секретарем була Коструб Ліда Денисівна. З 1985 року на цій посаді працювала Корда Ольга Володимирівна. За нею була Коляда Ганна Кононівна. Тепер вже тривалий час працює секретарем Сурай Наталія Петрівна. Вона гарно обслуговує пюдей і добре справля- ється з роботою. Її фото зліва.

- 152 -

Радичевська Свято-Миколаївська церква

Колись в Радичеві була дерев’яна церква. Вона була побудована в 1770 році біля Десни на тій вулиці де жили німці. Тепер там вулиця «Немещина». Церква простояла 47 років. Улітку 1817 року під час спеки загорілася німецька кузня, яка знаходилася недалеко від церкви. В той день дув сильний вітер в сторону церкви і церква загорілася. Люди були на полі і гасити пожежу не вистачило сил. Церква повністю згоріла. Під час тієї пожежі згоріло декілька будівель у німецькій общині, яка знаходилася поруч.

Через цей випадок радичевські общини села були незадоволені тим, що німці були винні у виникненні пожежі. Тому німці погоди-лись допомогти в будівництві нової церкви. Вони наробили цегли, щоб повністю вистачило для побудови храму. Але для його будівництва потрібно було багато коштів. Тому було вирішено громадою, щоб послати добровольців для збору коштів серед людей інших сіл, що люди подарували б у вигляді пожертвувань. При допомозі добровольців необхідна сума коштів була зібрана.

Тоді було домовлено з підрядником міста Глухів про будівницт-

во церкви. Той підрядник з допомогою наших людей зробив церкву

по договору за 1600 рублів. Для того, щоб можна було уявити величину цієї суми, наведу таке порівняння, що нормальна хата на той час коштувала сто рублів. Церква була зроблена дуже гарна. Всередині вона була розмальована гарним художником в такому стилі, як Володимирський собор у Києві був розмальований відо- мим художником Васнєцовим.

Керівництво і контроль виконував батюшка Білоус. Він прово- див церковні служби в новому храмі. Коли батюшка Білоус помер, його поховали в цьому храмі. Перша церковна служба відбулася в 1828 році. А через 50 років, в 1878 році, до храму була прибудована дзвіниця по договору за 500 рублів. Дзвіниця була зроблена висока. Вона була вища за саму церкву.

Під час німецької окупації дзвіниця зверху була розібрана. Німці з поліцаями добрались і до церкви, бо їм потрібна була цегла.

Але служба в церкві відбувалась. Люди хрестили дітей. Хрестили і тих дітей, які залишилися нехрещеними при радянській владі. Потім була знову наведена покрівля на дзвіниці, але вона стала значно нижчою, ніж була колись до розбирання верхньої її частини.

- 153

Наша церква розташована над Десною. Це було найкрасивіше місце в селі. З цього місця було видно далеко вгору проти течії Десни аж під самий Новгород-Сіверський. Також було видно далеко вниз по течії в сторону Лушників і Чаплієвки.

По Десні ходили баржі з різними вантажами. Великі баржі возили крейду та вапно з Н-Сіверського до Чернігова. Ходили також пасажирські судна і різні катери. Декілька людей з нашого села працювали по догляду за Десною і по контролю за її станом.

Всі люди, які проїздили по Десні, дивилися на нашу церкву. Колись вона мала красивий і урочистий вигляд. В середині церкви були дуже гарно розмальовані стіни, на яких було зображено багато святих. Зверху під куполом був вигляд чистого неба, а у верхні вікна красиво пробивались сонячні промені. Все це мало урочистий

вигляд. А коли люди підходили до храму, то вже здаля було видно, що на дверях храму було дуже гарно намальовано зображення Святого Миколая на повний зріст.

Під час свят у церкві гарно співав жіночий хор. Коли вночі проти Великодня відбувалася церковна служба, то у відчинені двері

було далеко чути церковний спів. А особливо було урочисто в той час, коли святили паску під час великої повені на Десні. Здавалося, що то було найкрасивіше місце на всьому світі, бо у кожного на душі був радісний і урочистий настрій.