Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
197
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

11.Визначення поняття мегалобластичної анемії, чинники виникнення.

12.Основні клінічні симптоми мегалобластичної анемії, її лабораторна діагностика.

13.Основні принципи лікування мегалобластичної анемії.

14.Визначення поняття гемолітичної анемії, чинники виникнення, класифікація.

15.Основні клінічні симптоми гемолітичної анемії, її лабораторна діагностика.

16.Основні принципи лікування гемолітичної анемії.

17.Особливості догляду за хворими на анемію.

18.Участь медичної сестри в профілактиці захворювання та диспансеризації хворих.

19.Визначення поняття лейкоз, уявлення про класифікацію, чинники виникнення.

20.Основні клінічні симптоми гострого лейкозу.

21.Оцінка медичною сестрою даних лабораторного дослідження крові та інструментального обстеження хворих на гострий лейкоз.

22.Поняття про хронічний лейкоз та його класифікацію.

23.Основні клінічні симптоми хронічного мієлолейкозу.

24.Основні клінічні симптоми хронічного лімфолейкозу.

25.Лабораторна діагностика хронічного лейкозу, інтерпретація даних медичною сестрою.

26.Основні принципи лікування лейкозу, прогноз захворювання.

27.Особливості догляду за хворими на хронічний лейкоз.

28.Участь медичної сестри в профілактиці лейкозів та диспансеризації хворих.

29.Визначення поняття про геморагічні діатези, їх класифікація.

30.Визначення поняття тромбоцитопенічної пурпури, чинники виникнення.

31.Основні клінічні симптоми тромбоцитопенічної пурпури.

32.Лабораторна діагностика тромбоцитопенічної пурпури, інтерпретація отриманих даних медичною сестрою.

33.Основні принципи лікування тромбоцитопенічної пурпури.

34.Визначення поняття гемофілія, чинники виникнення.

35.Основні клінічні симптоми гемофілії, її лабораторна діагностика.

36.Основні принципи лікування гемофілії.

37.Особливості догляду за хворими на гемофілію.

38.Визначення поняття геморагічний васкуліт, чинники виникнення.

39.Основні клінічні симптоми геморагічного васкуліту, його лабораторна діагностика.

40.Основні принципи лікування геморагічного васкуліту.

41.Особливості догляду за хворими на геморагічний васкуліт.

42.Участь медичної сестри в профілактиці геморагічних діатезів та диспансеризації хворих.

43.Етика та деонтологія медичного персоналу при лікуванні та догляді за хворими гематологічного профілю.

44.Визначення груп крові.

45.Заповнення системи одноразового використання кров’ю та її компонентами.

46.Спостереження за хворим під час переливання крові та після проведення маніпуляції.

47.Догляд за порожниною рота у хворих із захворюваннями крові та органів кровотворення.

48.Комплексна профілактика пролежнів.

49.Лікування пролежнів.

50.Догляд за хворим у стані агонії.

51.Правила поведінки з трупом.

52.Складання плану догляду хворого із захворюваннями крові та органів кровотворення і реалізація його в стаціонарних та домашніх умовах.

4 6 1

3.7. ЗАХВОРЮВАННЯ СУГЛОБІВ ТА СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ

3.7.1 Короткіанатомо-фізіологічнідані

Суглоб – це замкнений простір, утворений суглобовими поверхнями кісток скелета і суглобовою капсулою. Основні функції суглоба: рухова (переміщення тіла) і опорна (збереження положення тіла). Синартрози – нерухомі суглоби, які поділяються на синдесмози і синхондрози. До першого підвиду належать сполучення кісток черепа, остистих відростків хребців, з’єднаних між собою жовтою зв’язкою, до другого – реберно-груднинні зчленування, з’єднані волокнистим хрящем. Симфізи напіврухомі суглоби хрящового типу. До них відносять лобкове зчленування, в якому кістки з’єднані між собою волокнистим хрящем. Діартрози – рухомі зчленування, справжні синовіальні суглоби, в яких кістки повністю відділені один від одного гіаліновим хрящем. Суглобові кінці кісток в такому суглобі знаходяться у фіброзній суглобовій капсулі, внутрішня стінка якої вистелена синовіальною оболонкою, що секретує в порожнину суглоба суглобову рідину.

Синовіальна оболонка – пласт сполучної тканини, який складається із покривного, колагенового і еластичного шарів. Кровоносні судини проникають з боку фіброзного шару капсули в синовіальну оболонку нерівномірно, крім цього, капіляри розміщуються безпосередньо під синовіоцитами, що є особливістю будови мікроциркуляторної системи синовіальної оболонки. Друга особливість мікроциркуляторної системи синовіальної оболонки полягає в тому, що стінки капілярів місцями не мають базальної мембрани. Іннервують синовіальну оболонку змішані спинномозкові нерви, в складі яких і є симпатичні волокна. Основними функціями синовіальної рідини є метаболічна, локомоторна, трофічна і бар’єрна.

Дослідження синовіальної рідини дозволяє визначити стан суглобів в цілому і має велике значення в діагностиці їх захворювань. У нормі при пункції суглоба тяжко одержати синовіальну рідину, що є транссудатом плазми, в якій знаходяться гіалуронат і невелика кількість клітин крові (не більше 0,2·109/мл).

Суглобовий хрящ є різновидом гіалінового хряща. При локомоторному навантаженні із хряща через пори на його поверхню витискається рідина, яка сприяє збільшенню концентрації гіалуронату в заглибинах хряща. Утворюється захисна плівка, товщина якої залежить від ступеня навантаження. При зменшенні навантаження рідина входить назад, в глибину хрящової пластинки, і концентрація гіалуронату зменшується. У разі патології цього не відбувається, що сприяє дегенерації або деструкції хряща.

Хребет або хребетний стовп складається з окремих кісткових сегментів

– хребців, що нашаровуються один на одного. Хребет виконує роль скелета, який є опорою тіла, захищає спинний мозок, що знаходиться в його каналі і бере участь у рухах тулуба і черепа. Розрізняють такі хребці: шийні (7), грудні (12), поперекові (5), крижові (5) і куприкові (1-5). Нижні попере-

4 6 2

кові і крижові хребці мають хребцевий отвір, що у ділянці куприка зовсім зникає. Внаслідок злиття крижових хребців у крижах зникають суглобові відростки, які добре розвинені в рухомих відділах хребта, особливо в поперековому.

Таким чином, хребці й окремі частини їх більш розвинені в тих відділах, які мають найбільше функціональне навантаження. Навпаки, де функціональні вимоги зменшуються, там спостерігається і редукція відповідних частин хребта, наприклад, у куприку, який у людини став рудиментарним утворенням.

3.7.2. Ознакиураженнясуглобівтасполучноїтканини

На захворювання суглобів вказують такі ознаки: біль у суглобах, кістках, м’язах, ранкова скутість у рухах, м’язова слабкість, припухлість суглобів, обмеження рухів, підвищення температури тіла.

Симетричне ураження переважно дрібних суглобів кистей і ступенів з їх болючістю при рухах (активних і пасивних), а також при пальпації суглобів характерно для ревматоїдного артриту. Рідше при цьому захворюванні уражаються і великі суглоби (промене-зап’ясткові, колінні, ліктьові, кульшові). Відмічається посилення болю вночі, на холоді, в сиру погоду. Пізніше спостерігають деформацію суглобів, малорухомість аж до анкілозів.

Часта скарга – скутість рухів у суглобах вранці, до кінця дня рухи стають вільними. Скутість рухів у суглобах може виникати не лише вранці,

ай в інший час, після більш або менш тривалого періоду спокою.

Ухворого на деформуючий артроз біль виникає при навантаженні на хворий суглоб і посилюється увечері. “Леткість” ураження великих суглобів є ознакою ревматичного артриту.

Хворі скаржаться і на біль у м’язах. Він може мати різний характер: постійний, ниючий або розриваючий, як за наявності міозиту або періоститу.

Під час ходьби на тлі атеросклерозу артеріальних судин нижніх кінцівок хворі можуть скаржитись на біль у литкових м’язах.

Часто відмічається підвищена мерзлякуватість ніг. Хворі скаржаться на хрускіт у суглобах, який виникає при рухах. Іноді хрускіт можна почути і на віддалі. Частіше його спостерігають і при остеоартрозі. У хворих на ревматоїдний артрит з’являється в тих випадках, коли в них розвиваються явища вторинного артрозу.

Часто хворі вказують на обмеження об’єму рухів, набряк суглобів, зміну пері-

артикулярних ділянок шкіри (підвищена температура, набряк, висипання).

3.7.3. Спеціальніметодидослідження

При зборі анамнезу зв’язок захворювання з попередньою інфекцією, з переохолодженням, травмою й іншими факторами.

При ревматоїдному артриті вдається встановити зв’язок початку хвороби з різними провокуючими факторами, найчастіше з грипом, ангіною,

4 6 3

загостренням хронічної вогнищевої інфекції верхніх дихальних шляхів. Рідше пов’язують захворювання з переохолодженням, травмою суглобів, вагітністю і пологами, клімаксом, психотравмою. Частий зв’язок з інфекцією, особливо з ангіною, характерний для ревматичного та інфекційноалергічного поліартритів. З’ясовують перенесені інфекційні захворювання (ангіна, скарлатина, грип), схильність до простудних хвороб, зловживання продуктами тваринного походження, схильність до алергічних ускладнень, обтяжену спадковість щодо хвороб опорно-рухового апарату.

Огляд краще проводити у повністю оголеного пацієнта при його положенні як лежачи, так і стоячи.

Міозити, ураження хребта, суглобів спричиняють біль, що сковує та обмежує рухи хворих, інколи призводячи до повної нерухомості. Характер ходи і постави хворого має велике значення для встановлення діагнозу. Обережна хода з нерухомим або зігнутим наполовину тулубом свідчить про біль у попереку. У разі розвитку спондиліту це – так звана “поза прохача”.

При системному червоному вовчаку ураження шкіри, яке переважно відзначається у жінок молодого віку, проявляється утворенням еритема- тозно-сквамозних вогнищ на носі та щоках з чіткими межами, подібними на крильця метелика. Шкірний синдром, який проявляється пурпурово-фіо- летовою еритемою, на відкритих частинах тіла над суглобами, характерний для дерматоміозиту. Для діагностики дерматоміозиту особливо важливе значення має поява параорбітального набряку з бузковою пігментацією (“дерматоміозитні окуляри”).

У здорових людей м’язи пружні, однаково розвинені на симетричних ділянках тіла. Зменшення маси м’язів, їх дряблість характерні для тяжкохворих, виснажених людей, що ведуть малорухомий спосіб життя і т.д. Крайній ступінь слабого розвитку м’язів (атрофія) зустрічається у людей при ревматоїдному артриті, поліомієліті, невритах тощо. Збільшення м’я- зової маси (гіпертрофія) пов’язане із заняттям спортом і рідко є ознакою хвороби. Про розвиток м’язів можна судити за формою живота і положенням лопаток. При слабих м’язах живіт відвислий, рельєф м’язів не виражений. Доброму розвитку відповідає втягнутий живіт, підтягнуті до грудної клітки лопатки. Відкладання жиру може бути при ожирінні або симулювати картину добре розвинутих м’язів (псевдо-гіпертрофія). Для вирішення цього питання визначають товщину підшкірно-жирового шару. Зовнішній огляд дозволяє визначити асиметрію м’язової маси – неоднаковий ступінь розвитку однойменних груп м’язів. Для цього треба послідовно порівняти розвиток м’язів обох половин обличчя, правої і лівої половин тулуба, правих і лівих кінцівок. Недостатній розвиток м’язів залежить від багатьох причин: поганого харчування, тривалого перебування на ліжковому режимі, малої рухової активності, спостерігається при вроджених захворюваннях (міопатії і міастенії), ураженні периферичних нервів або суглобів.

М’язове виснаження супроводжується зниженням тонусу, яке проявляється збільшенням живота, різко вираженим лордозом поперекового відділу, кри-

4 6 4

лоподібними лопатками, порушенням постави. Асиметрію м’язів кінцівок легко встановити, проводячи порівняльні обміри об’єму плечей, передпліч, стегон, гомілок на однакових рівнях. М’язова асиметрія може бути пов’язана з травматичною м’язовою деформацією, захворюванням м’язової системи.

Огляд суглобів доповнюють вивченням об’єму активних та пасивних рухів, м’язової сили. Це дослідження слід проводити в положенні стоячи і лежачи. Хворий повинен лежати на твердому столі спочатку на спині, а потім на животі.

Дослідження починають із суглобів кистей, потім переходять на ліктьовий, плечовий, суглоб нижньої щелепи, шийний, грудний, поперековий відділи хребта, кульшовий, колінний і суглоби ступенів. Звертають увагу на припухлість, деформацію суглобів, зміни шкіри над ними, атрофію м’язів, наявність контрактур. У положенні стоячи краще виявляється сколіоз, при ходьбі – обмеження рухів.

Досліджують активну та пасивну рухомість уражених суглобів. Пасивна рухомість часто можлива у більшому об’ємі, ніж активна (особливо при загостренні процесу), але коли обмеження рухли-

 

вості зумовлено анкілозом чи контрактурою, то особ-

 

ливої різниці не виявляють.

 

Найбільш типовим для розгорнутої стадії хвороби є

 

зміни суглобів кистей: часто ревматоїдну китицю нази-

 

вають “візитною карткою” захворювання (рис. 3.22).

 

Деякі із цих змін мають певні назви, наприклад, “плав-

 

ник моржа” (відхилення пальців кистей в ульнарний бік

 

внаслідок підвивихів у плесно-фалангових суглобах

 

(ульнарна девіація), деформація пальця у вигляді „ле-

 

бединої шиї” (згинальна контрактура плесно-фаланго-

 

вого суглоба з перерозгинанням в проксимальному

 

міжфаланговому і згинанням в дистальному міжфалан-

 

говому суглобі); вузлики Гебердена (в ділянці 3-х

 

міжфалангових суглобів) свідчать про наявність дефор-

 

муючого артрозу.

 

Згинальна контрактура IV і/чи V пальця, тяжисте

 

та вузлувате ущільнення на долоні з втягуванням шкіри

 

є результатом контрактури Дюпюїтрена. В ліктьово-

 

му суглобі на його розгинальній поверхні при ревма-

 

тоїдному артриті, склеродермії можна виявити щільні

 

вузлики – кальцинати, в пізніх стадіях ревматоїдного

 

артриту можливі анкілози.

 

При пальпації визначають температуру шкіри на-

 

вколо суглобових ділянок, наявність болючості, визна-

Рис. 3.22.Деформації

чають площу та інтенсивність припухлості суглобів,

кистіприревмато-

вузликові підшкірні утворення, системне збільшення

їдномуартриті.

лімфатичних вузлів.

4 6 5

При фізичному дослідженні хребта звертають увагу на симетричність плечей, лопаток, гребенів клубової кістки, сідниць, ніг; наявність кіфозу, сколіозу, лордозу. При дослідженні шийного відділу хребта пацієнт сидить на стільці так, щоб його плечі були щільно притиснені до спинки, руки вільно опущені, а кисті знаходились на верхніх відділах стегон.

Дослідження голови починають із визначення об’єму рухів голови вперед, назад, праворуч, ліворуч, а також при обертанні її в обидва боки. Потім промацують остисті відростки і регіонарні м’язи, натискуючи на них. Коли при промацуванні шиї і потилиці виникає біль, який широко іррадіює, це свідчить про міозит чи гангліоніт.

Дослідження поперекового відділу починають із визначення ступеня його лордозу, який є однією з причин виникнення болю у попереку та крижах. Потім промацують остисті відростки. Мануальне дослідження поперекової частини хребта проводять у положенні пацієнта лежачи на животі. При цьому голова його повернута набік, руки вздовж тулуба. М’язи розслаблені. Коли біль іррадіює у крижі, ногу, то припускають випадання диска. У цих випадках згладжується поперековий лордоз.

При дослідженні кінцівок звертають увагу на симетричність їх, наявність набряків, розширених вен, тромбофлебіту, змін трофіки, які можуть зумовлювати утворення трофічних виразок.

Стан тонусу м’язів можна визначити, виконуючи пасивні рухи (пасивний тонус) поперемінно у всіх суглобах та пальпуючи м’язи, по черзі пасивно згинаючи і розгинаючи кінцівки. Може відзначатись як гіпотонія, так і гіпертонія м’язів. М’язова гіпотонія часто виникає внаслідок ушкодження периферичних нервів та тривалої м’язової нерухомості. Слабкість, особливо м’язів шиї, плечового пояса та проксимальних відділів кінцівок, є характерною для дерматоміозиту. М’язова гіпертонія виникає як наслідок підвищеного рефлекторного м’язового тонусу в разі ушкодження пірамідних шляхів: м’язи щільні, пасивні рухи виконуються із зусиллям.

Активні рухи (активний тонус) вивчають при спостереженні за хворим, який проробляє нескладні гімнастичні вправи за командою медичної сестри. При спостереженні можна виявити обмеження або відсутність рухів в окремих м’язових групах і суглобах, що спостерігається при ураженні нервової системи (парез, параліч), анатомічних змінах м’язів, кісток, суглобів, больових відчуттях.

Визначають м’язову силу шляхом активного опору пацієнта зусиллям медичної сестри зігнути чи розігнути його кінцівки (статична сила), або сам хворий перемагає опір руки особи, яка проводить дослідження (динамічна сила).

Користуючись динамометром, можна одержати точніші цифрові дані, визначити силу різних груп м’язів.

Під час дослідження шкіри за допомогою пальпації у хворих на склеродермію можна визначити підвищену сухість її, щільність, яка досягає здере-

4 6 6

в’яніння, а потім атрофію, вогнищевий кальциноз у підшкірній основі періартикулярних ділянок уздовж сухожилків і фасцій. За наявності синдрому Рейно пальпаторно відзначають, що шкіра кінцевих фаланг пальців у хворих на склеродермію холодніша, ніж у здорових людей. Ушкодження м’язів у хворих на системну склеродермію, а також на дерматоміозит проявляється ущільненням, фіброзуючим міозитом, болючістю, що пов’язано з набряком.

Для діагностики захворювань суглобів та сполучної тканини велике значення має визначення в крові ревматоїдного фактора, антистрептогіалуронідази, антистрептолізину, антистрептокінази, С-реактивованого білка, антинуклеарних антитіл, кріоглобулінів, антигенів системи HLA, Т- і В- лімфоцитів, LEклітин. Серед інструментальних методів дослідження важливе місце займає біопсія синовіальної оболонки суглобів, ревматоїдних вузликів, шкіри; рентгенологічне, томографічне і ренгенопневмографічне дослідження уражених суглобів; артроскопія, радіоізотопне дослідження, теплобачення, денситометрія; пункція суглоба з дослідженням синовіальної рідини.

3.7.3.1. Ревматоїдний артрит

Ревматоїдний артрит – хронічне, системне запальне захворювання сполучної тканини з переважним ураженням суглобів за типом деструктивноерозивного поліартриту. Характерним для цієї хвороби є негнійний хронічний синовіт переважно дрібних суглобів кінцівок, проте запальні явища часто бувають симетричні і з часом призводять до деформації та анкілозу.

Синоніми: „прогресивний суглобовий ревматизм”, „прогресивний хронічний ревматизм”, „еволютивний хронічний поліартрит”, „неспецифічний ревматоїдний артрит”.

Частіше хворіють жінки середнього віку, які мають порушення гуморального (наявність ревматоїдних факторів) та клітинного імунітету, що, в свою чергу, зумовлює імуноопосередкований характер ураження і має самопрогресуючий характер з моменту розвитку патологічного процесу.

КЛІНІКА Розрізняють такі стадії перебігу хвороби: продромальна стадія, почат-

кова стадія, стадія яскравих клінічних проявів, стадія пізніх ознак. Продромальна стадія. Оскільки ревматоїдний артрит – захворювання з

циклічним перебігом, то продромальна стадія є періодом, який триває від появи перших симптомів хвороби (продром) до появи клінічних явищ, що є патогномонічними для розпізнавання хвороби. У цій стадії суглобовим явищам передує низка загальних симптомів: астенія, адинамія, відсутність апетиту, помірне схуднення, блідість, дратівливість, професійна непрацездатність, суглобовий біль мігруючого характеру, міалгії, тимчасова м’язова скутість. Тривалість продромального періоду варіабельна; він триває тижні або місяці й завершується встановленням суглобового синдрому в початковій стадії.

Початкова стадія характеризується такими змінами загального стану: гарячка, астенія, адинамія, зменшення маси тіла, відсутність апетиту,

4 6 7

дифузні міалгії і артралгії, синдром Рейно, невралгії. Біль поєднується з припухлістю у суглобах і локалізується переважно міжфалангово. Ознаки поліартриту згодом поширюються на п’ястково-фалангові та променеза- п’ясткові суглоби. Припухлість захоплює проксимальні міжфалангові суглоби, надає пальцям веретеноподібного вигляду, що вважається характерною рисою початкової стадії ревматоїдного артриту. З’являється ранкова скутість, обмеження функції суглобів кистей. Спостерігається шкірна гіпертермія, що є свідченням існування активного запального процесу. У 70 % хворих запальний процес охоплює дрібні суглоби, проксимальні міжфалангові й п’ястково-фалангові.

Стадія яскравих клінічних проявів (період розпалу) характеризується гарячкою, яка з’являється вже в початковий період, коливаючись від 37,5- 37,8 °С до 39 °С, особливо у вечірні години. Тривалість температурного періоду – від кількох тижнів до кількох місяців. Водночас із гарячкою у хворих спостерігаються тахікардія і значна лабільність пульсу, відсутність апетиту, втрата до 40% маси тіла, хворі швидко стомлюються. Виражена блідість, землянистий колір обличчя, який нагадує „каву з молоком”.

Запальний процес поширюється на всі суглобові сегменти, включаючи і шийний відділ хребта та проявляється – болем, припухлістю, обмеженістю рухів, девіацією, суглобовими деформаціями і анкілозами. Інтенсивність болю буває різною, він носить постійний характер з посиленням під ранок; з’являється спонтанно, але може загострюватись під час рухів або пальпації.

На верхніх кінцівках переважно страждають суглоби пальців, ліктьові суглоби, пізніше захоплюються плечові суглоби. Запаленням охоплюються в першу чергу стопи, пізніше коліна, рідше кульшові суглоби. Проксимальні міжфалангові суглоби набувають специфічного для ревматоїдного артриту веретеноподібного вигляду. Артрит суглобів кистей, гомілок, колін, ліктів характеризується „глобусною” формою, властивою для ревматоїдного артриту. Одночасно має місце виражена атрофія м’язів. Припухлість суглобів симетрична. Обмеження рухів є захисною реакцією хворого щодо болю, який загострюється при найменших рухах. Біль підсилюється ще й завдяки контрактурі м’язів, яка сприяє появі девіацій і деформації суглобів.

Далі в період розпалу хвороби з’являються анкілози, внаслідок руйнування хряща. Анкілози є процесами кінцевої фіксації суглобів. Пальці руки фіксуються в прямому положенні, в гіперекстензії або зигзагом, у флексії. Анкілоз колінних та кульшових суглобів зафіксований у напівзігнутому положенні, шийний відділ хребта не анкілозується, але стає ригідним, скро- нево-нижньощелепні суглоби створюють утруднення при жуванні і надають обличчю пташиного вигляду, крижово-хребтові суглоби анкілозуються рідко і не спричиняють скостенінь.

В цій стадії ревматоїдного артриту розвиваються зміни з боку м’язів, які проявляються міальгіями, м’язовими контрактурами й атрофічними змінами. Шкіра на долонях стає дуже тонкою, прозорою і гладенькою на

4 6 8

дотик. Виражена ранимість шкіри і знижена її регенеративна здатність. Нігті стають сухими, ламкими, мають поздовжні смуги. Волосся стає рідшим, сухим і має схильність до випадання, знебарвлюється.

При обстеженні виявляють підшкірні вузлики, їх кількість варіює від декількох до 100, причому існує взаємозв’язок між їх числом і ступенем тяжкості хвороби. Вузлики бувають завбільшки з горохове зерно аж до величини горіха. Ці вузлики не проникають в глибинні шари, не болючі.

Ураження очей часто супроводжують ревматоїдний артрит, включає ірит, іридоцикліт, перфоративні розм’якшення склери і некротизуючий вузликовий склерит. В цей період спостерігаються: ціаноз, судинні спазми, кріопарестезії, холодні кінцівки. Найновіші дослідження доводять існування перикардиту, ураження клапанів і серцевої недостатності. Зміни у нирках проявляються альбумінурією і циліндрурією.

Задавнена стадія (кінцева фаза). У кінцевій фазі головним елементом є виражена кахексія. Це одна з найтяжчих патологій у клінічній ревматології, яка призводить до тяжких каліцтв. Шкірні покриви в цій стадії стають тонкими, ціанотичними, глянцеподібними і здаються прилиплими до збільшеного в об’ємі деформованого суглоба. Існують також зони гіперпігментації. Хворі прикуті до ліжка, не можуть обслуговувати себе, приймати їжу та ліки.

Для діагностики важливе значення має клініко-лабораторне дослідження показників, які вказують на активність процесу та рентгенологічне дослідження уражених суглобів.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-суглобовий;

-міопатичний;

-інтоксикаційний.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ І. Основна програма:

1. Використовують комплекс лікарських засобів, які впливають на різні патогенетичні ланки (фармакотерапія – системна і локальна);

-нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак натрію – ортофен, вольтарен, диклоберл, наклофен; диклофенак калію – рапід; напроксен; фенілбутазон – бутадіон, бутазолідин; піроксикам – роксикам, еразон; ібупрофен; суліндак – клінорил; індометацин – метиндол; кислота тіапрофенова – сургам; кетопрофем; мелоксикам – моваліс; німесулід – месулід; целебрекс – целекоксіб);

-базисна терапія (метотрексат, солі золота – натрій ауротіомалат, ауранофін; азатіоприн; сульфазалазін; гідроксихлорохін; пеніциламін);

4 6 9

-глюкокортикостероїди (преднізолон, тріамцинолон, метилпреднізолон, дексаметазон, бетаметазон);

-локальна терапія: внутрішньосуглобове введення кортикостероїдів, інгібіторів протеаз;

-плазмоферез, лімфоцитоферез – рекомендують за відсутності відповіді на стандартне лікування.

2. Фізіотерапія: загальні сірководневі й радонові ванни, ультразвук, фонофорез з гідрокортизоном, синусоїдальні струми, грязьові й парафінові аплікації.

3. Лікувальна гімнастика.

4.Масаж.

5.Механотрудотерапія. ІІ. Додаткові методи:

-імунокоригуюча терапія;

-ортопедичне лікування;

-променева терапія – ультрафіолетове чи рентгенівське опромінення.

ІІІ. Допоміжні методи – лікувальне харчування, фітотерапія, гомеопатія,

рефлексотерапія, психотерапія, курортне лікування (поза фазою загострення). ПЕРЕБІГ Для перебігу ревматоїдного артриту характерно те, що він розтягується

на великий проміжок часу, протягом якого захворювання дуже рідко може зупинятися само по собі, головним чином це настає безпосередньо при лікуванні. В перебігу ревматоїдного артриту розрізняють два основних аспекти. Для першого з них характерно те, що біль зменшується або зникає, загальний стан поліпшується і, незважаючи на серйозні каліцтва, хворий може вести нормальний спосіб життя і досягає похилого віку. Другий аспект характеризується безперервним перебігом хвороби навіть в умовах відповідного і послідовного лікування. У цих хворих настає кахексія і смерть внаслідок інтеркурентних інфекцій або ускладнень, найчастіше грипу і бронхопневмонії, рідше туберкульозу.

ПРОГНОЗ Життєвий прогноз, незалежно від клінічної форми ревматоїдного арт-

риту, не ставить у небезпеку життя хворих, за винятком форм, які ускладнюються амілоїдозом, кардіоваскулярними розладами, при яких прогноз може бути дійсно несприятливим.

3.7.3.2. Системнийчервонийвовчак

Системний червоний вовчак – хронічне автоімунне захворювання, яке характеризується генералізованим ураженням сполучної тканини органів і судин, а також вираженим поліморфізмом клінічної картини.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-генетичні;

-хронічна вірусна інфекція.

-хімічні та фізичні фактори (ксенобіотики, інсоляція, радіація);

-ятрогенні (апресин тощо).

4 7 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]