Pase4ko-pii
.pdfгумової трубки довжиною 30-50 см і діаметром 3-5 мм (рис. 3.11). Один кінець трубки заокруглений і має отвір, а протилежний косо зрізаний. Перед введенням газовідвідної трубки ставлять клізму з гліцерином чи відваром квіток ромашки. Стерильну змащену жиром трубку вводять в задній прохід. Для полегшення введення, хворого вкладають на лівий бік або на спину із зігнутими ногами в колінах і розведеними кінцівками. Труб-
Рис. 3.11. Введеннягазовивідноїтрубки. ку вводять у пряму кишку на 20-30 см,
а зовнішній кінець опускають у підкладне судно. Її можна тримати у кишці до 2 год. За необхідності через 1-2 год процедуру повторюють.
Після використання трубку дезінфікують, миють теплою водою з милом і стерилізують кип’ятінням. При подразненні анального отвору його окружність змащують вазеліном.
ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Різкий біль у верхній частині живота оперізуючого характеру. Причина. Запалення підшлункової залози.
Мета. Зняти больові відчуття.
Втручання
1.Покласти хворого у ліжко.
2.Заспокоїти.
3.Покласти пузир з льодом на надчеревну ділянку.
4.Голод 2-3 дні.
5.Викликати чергового лікаря і організувати консультацію хірурга. Реалізація плану догляду. Провести заплановані заходи.
Оцінка результатів. Критерієм ефективності є зняття болю.
ПРОГНОЗ Прогноз при неускладненому хронічному панкреатиті сприятливий. ПРОФІЛАКТИКА
Первинна профілактика передбачає раціональне харчування, здоровий спосіб життя, ліквідацію шкідливих звичок. Вторинна спрямована на досягнення тривалої ремісії захворювання, боротьбу з ускладненнями.
ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ Медична сестра запрошує пацієнта 1-4 рази на рік (залежно від тяжкості
перебігу захворювання) до терапевта (дільничного чи сімейного лікаря) і гастроентеролога, хірурга та ендокринолога (за показаннями). Вона рекомендує хворому провести дослідження ферментів підшлункової залози в сироватці крові і в сечі, копрологічне дослідження, визначити вміст цукру в крові та сечі натще, провести холецистографію та ультразвукове обстеження. Медична сестра рекомендує хворому дотримуватись дієти та режиму
3 4 1
харчування, 2-4 рази на рік приймати профілактичне лікування спазмолітиками, жовчогінними препаратами та вітамінотерапією. Також рекомендує хворим санаторно-курортне лікування та дає пропозиції щодо умов праці.
Контрольніпитання
1.Короткі анатомо-фізіологічні дані органів травлення.
2.Основні клінічні симптоми ураження органів травлення.
3.Визначення поняття гострого гастриту та чинників його виникнення.
4.Основні клінічні симптоми гострого гастриту.
5.Основні принципи лікування гострого гастриту та прогноз захворювання.
6.Особливості догляду за хворим на гострий гастрит.
7.Надання медичної допомоги хворому під час блювання.
8.Техніка промивання шлунка.
9.Взяття блювотних мас і промивних вод шлунка для лабораторного дослідження.
10.Визначення поняття хронічного гастриту, чинників виникнення захворювання.
11.Основні клінічні симптоми хронічного гастриту.
12.Участь медичної сестри у підготовці пацієнта до рентгенологічного та ендоскопічного досліджень.
13.Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зондування.
14.Основні принципи лікування та профілактики хронічного гастриту.
15.Особливості догляду за хворими на хронічний гастрит. Підготовка пацієнта до рентгенологічного та ендоскопічного дослідження органів травлення.
16.Участь медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворим на хронічний гастрит.
17.Визначення поняття виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, чинники виникнення захворювання.
18.Основні клінічні симптоми виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.
19.Інтерпретація медичною сестрою об’єктивних даних та результатів інструментальних та лабораторних обстежень хворих на виразкову хворобу.
20.Ускладнення виразкової хвороби.
21.Екстрена долікарська допомога при кровотечі та перфорації виразки у хворих на виразкову хворобу.
22.Основні принципи лікування неускладненої виразкової хвороби.
23.Прогноз та профілактика виразкової хвороби.
24.Особливості догляду за хворими на виразкову хворобу.
25.Роль медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворими на виразкову хворобу.
26.Визначення поняття раку шлунка, сприятливі чинники розвитку захворювання.
27.Основні клінічні симптоми раку шлунка.
28.Інтерпретація медичною сестрою даних об’єктивного, лабораторного та інструментального обстеження пацієнтів з раком шлунка.
29.Принципи комплексного лікування хворих на рак шлунка.
30.Особливості догляду за хворими на онкологічні захворювання, значення сестринської етики і деонтології.
31.Визначення поняття хронічний гепатит, чинники виникнення захворювання.
32.Основні клінічні симптоми хронічного гепатиту.
33.Інтерпретація медичною сестрою даних об’єктивного обстеження, результатів лабораторного та інструментального досліджень хворих на хронічний гепатит.
3 4 2
34.Основні принципи лікування хворих на хронічний гепатит.
35.Особливості догляду за хворими та профілактики хронічного гепатиту.
36.Участь медичної сестри у диспансерному спостереженні за хворими.
37.Визначення поняття цирозу печінки, чинники виникнення захворювання, уявлення про класифікацію.
38.Клінічна картина портального цирозу печінки, його діагностика.
39.Основні принципи лікування цирозу печінки.
40.Ускладнення цирозу печінки.
41.Особливості догляду за хворими на цироз печінки.
42.Участь медичної сестри в профілактиці захворювання, у диспансеризації хворих на цироз печінки.
43.Підготовка хворого, оснащення, асистування лікарю при проведенні абдомінальної пункції.
44.Визначення поняття гострого та хронічного холециститу, чинників виникнення захворювання.
45.Клінічна картина гострого холециститу, екстрена долікарська допомога.
46.Особливості догляду за хворими під час нападу гострого холециститу.
47.Клінічна картина хронічного холециститу.
48.Інтерпретація медичною сестрою даних лабораторного та інструментального обстеження.
49.Підготовка пацієнта до дуодентального зондування, техніка зондування.
50.Техніка проведення сліпого зондування.
51.Основні принципи лікування хворих на хронічний холецистит, диспансерне спостереження за хворими.
52.Підготовка пацієнтів до рентгенологічного дослідження жовчного міхура.
53.Підготовка пацієнта до ультразвукового дослідження органів травлення.
54.Визначення поняття жовчнокам’яної хвороби, чинники виникнення.
55.Клінічна картина нападу жовчної кольки, екстрена долікарська допомога.
56.Основні принципи лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу.
57.Інтерпретація медичною сестрою даних лабораторного та інструментального дослідження хворих на жовчнокам’яну хворобу.
58.Особливості догляду за хворими на жовчнокам’яну хворобу, участь медичної сестри у диспансеризації хворих.
59.Визначення поняття хронічного панкреатиту, чинники виникнення.
60.Основні клінічні симптоми хронічного панкреатиту.
61.Інтерпретація даних лабораторних та інструментальних досліджень хворих на хронічний панкреатит.
62.Взяття медичною сестрою сечі на діастазу.
63.Техніка введення газовивідної трубки та постановки клізм.
64.Взяття медичною сестрою калу для лабораторного дослідження (копрологічного, бактеріологічного, на приховану кров, яйця гельмінтів).
65.Основні принципи лікування хронічного панкреатиту.
66.Особливості догляду за хворими на хронічний панкреатит в гострому періоді.
67.Участь медичної сестри в профілактиці хронічного панкреатиту та диспансеризації хворих.
68.Складання плану догляду хворого із захворюваннями травної системи і реалізація його в стаціонарних і домашніх умовах.
3 4 3
3.4. ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК І СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ
3.4.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані
Органи сечової системи складаються з нирок, які виробляють сечу і виділяють її, сечоводів; сечового міхура, сечовипускального каналу.
Нирки – парні органи, розміщені позаочеревинно по обидва боки хребта, між ХІ-ХІІ грудним і ІІ-ІІІ поперековими хребцями. Праву нирку відтісняє печінка, тому вона розміщена на один хребець нижче лівої. Структурнофункціональною одиницею нирки є нефрон, який складається з ниркового тільця і системи ниркових канальців. До складу ниркового тільця входить судинний клубочок, він складається з капілярів, на які розпадається привідна судина і відвідна артеріола. Завдяки тому, що відвідна судина значно вужча від привідної, в клубочках підтримується відносно високий тиск (60-70 мм рт. ст.), відбувається фільтрація крові. Біля судинного полюса клубочка міститься юкстагломерулярний апарат, який представлений скупченням особливих клітин, що виробляють ренін. Він бере участь в регуляції артеріального тиску. Початкова частина вивідного канальця утворює навколо клубочка капсулу Шумлянського-Боумена. Клубочок з капсулою утворює ниркове тільце.
Прямі відділи канальців, петлі Генле і збірні сечові трубки містяться в мозковому шарі, а звивисті відділи канальців розміщуються біля клубочків і утворюють разом з ними кірковий шар нирки.
Сечова система забезпечує виведення з організму азотистих шлаків, рідини, регулювання AT, об’єму циркулюючої крові, підтримання кислот- но-лужної рівноваги. Основною функцією нирок є утворення сечі. Нирка працює безперервно. Вся кров, що є в тілі людини, протікає через нирки приблизно за 65 хв, за добу – майже 1500-2000 л крові. Складові частини сечі в основному надходять до нирки з кров’ю, але деякі (аміак) утворюються в нирці або синтезуються в ній. Завдяки здатності виділяти сечу різної концентрації та змінювати реакцію сечі від кислої до лужної нирки підтримують осмотичну і кислотно-лужну рівновагу в організмі.
Регуляція діяльності нирок здійснюється власним нервово-гумораль- ним апаратом нирки, до якого належать елементи вегетативної нервової системи, навколоклубочкові тільця, які регулюють функцію клубочків, загальна вегетативно-нервова регуляція з центрами в проміжному мозку і гормональною регуляцією через гіпофіз з антидіуретичним гормоном, а також корою головного мозку.
3.4.2. Ознакиураженнянирокісечовивіднихшляхів
На захворювання нирок і органів сечовивідних шляхів вказують такі ознаки: біль в попереку; розлади сечовиділення і сечовипускання та зміни сечі; набряки та інші.
Біль у попереку обумовлений розтягуванням ниркової капсули, спазмом сечоводів, запаленням навколониркової клітковини, інфарктом нирки.
3 4 4
Біль може бути однобічним і двобічним. Тупий ниючий біль у попереку може бути при гострому, рідше – хронічному гломерулонефриті; при хронічному пієлонефриті біль частіше однобічний, тупий; при гострому пієлонефриті може виникати інтенсивний тупий біль, коли порушується відтік сечі з ниркової миски внаслідок запального набряку сечовода, виникає її розтягнення. Іноді біль може бути дуже сильним – так звана ниркова колька, яка виникає внаслідок закупорення сечовода каменем або при його перегині при опущеній нирці, травмі нирки, в тому числі операційній, пухлині нирки, інфаркті нирки. Біль при нирковій кольці однобічний, іррадіює в пах, статеві органи, внутрішню поверхню стегна.
При захворюваннях нирок і сечовидільних шляхів можуть спостеріга-
ти порушення сечовиділення, зміни загальної кількості сечі, її кольору, до-
бового ритму її виділення. Колір сечі може бути різним: від солом’яно-жов- того до коричневого, залежно від кількості сечі, від наявності в ній урохромів, уробіліноїдів, уроеритрину тощо. Коли в сечі є білірубін, вона має зеленкувато-бурий колір, уробілін – червонувато-бурий; при наявності великої кількості еритроцитів – колір „м’ясних помиїв”. Нормальна сеча прозора. Вона може бути мутною при наявності солей, бактерій, лейкоцитів. Запах сечі не різкий, специфічний. При наявності в сечі кетонових тіл вона має запах гнилих яблук; при розкладанні сечі бактеріями – аміачний.
Діурез – виділення сечі за певний проміжок часу. Діурез у здорових людей становить від 500 до 2000 мл за добу і залежить від низки зовнішніх і внутрішніх чинників. Діурез менший від 500 мл за добу, або 20 мл за 1 годину називається олігурією, менше ніж 100 мл за добу – олігоанурією, відсутність виділення сечі – анурією. Він може бути позитивним (коли сечі виділяється більше, ніж вживається рідини) і від’ємним (зворотне співвідношення). Збільшення добової кількості сечі (більше 2 л) носить назву поліурії. При хронічних захворюваннях нирок із розвитком ниркової недостатності і зниженням реабсорбції в ниркових канальцях спостерігають стійку поліурію, виділяється сеча з низькою питомою масою. Утруднене і болюче сечовипускання називається дизурією. Воно може спостерігатись при гострому циститі, при аденомі простати, при каменях у сечовому міхурі. Полакіурія – часте сечовипускання – поєднується з поліурією при хронічних нефритах, циститах. Ніктурія – переважне виділення сечі вночі, при цьому співвідношення нічної та денної кількості порушується і може бути оберненим (в нормі 1:2).
У здорової людини питома вага сечі коливається від 1015 до 1028. Залежно від кількості сечі коливається її питома вага: при олігурії вона висока, при поліурії – низька. При порушенні розвідної і концентраційної функції нирок питома вага утримується на рівні 1010-1011 (ізостенурія).
Набряки – один з основних симптомів ниркової патології. Під час опитування пацієнта треба пам’ятати, що хворий не завжди звертає увагу на непостійні та невеликі набряки. Необхідно спеціально розпитати про їх на-
3 4 5
явність, локалізацію, залежність утворення від пори доби, положення тіла, фізичного навантаження. Невеликі набряки, які виникають уранці, переважно локалізуються на обличчі і особливо на повіках, тобто в місцях з більш пухкою підшкірною клітковиною, в ділянці попереку, крижів. Набряки, які утворюються під вечір, особливо в осіб, робота яких пов’язана з
тривалим стоянням, переміщуються на нижні кінцівки. Іноді приховані набряки можуть проявлятися немотивованим збільшенням маси тіла. Постійні масивні набряки кінцівок та тулуба, водянка живота бувають у хворих з нефротичним синдромом різного походження. У хворих на гострий глумерулонефрит може спостерігатися швидкий розвиток значних набряків обличчя (рис. 3.12), тулуба, кінцівок. У цьому випадку набряки бувають нетривалими (доба, декілька діб), але якщо розвивається нефротичний синдром, вони можуть зберігатись багато тижнів і місяців. Часто вони є першою ознакою захворювання.
Крім перерахованих раніше ознак, при патології органів сечової системи хворих можуть турбувати загальна слабість, зниження працездатності,
пам’яті, швидка втомлюваність, дратівливість, що розвиваються внаслідок токсичного впливу кінцевих продуктів обміну на нервову систему. Компенсаторне виділення цих речовин шкірою обумовлює її інтенсивне свербіння. При підвищенні артеріального тиску виникає головний біль, однак цю скаргу можуть пред’являти хворі з різними хворобами нирок і за відсутності артеріальної гіпертензії, що може бути обумовлено набряком мозкових оболонок, підвищенням температури тіла, інтоксикацією, пов’я- заними із супровідними захворюваннями.
З боку серцево-судинної системи можуть спостерігати біль у ділянці серця, задишку, нападу ядухи; органів дихання – кашель, задишку; органів травлення – зниження або втрату апетиту, нудоту, блювання, біль у животі, проноси, спрагу; можуть виявляти зниження або розлади зору, відчуття миготіння „мушок”, „сітки” перед очима; органів опорно-рухового апарату – біль у м’язах, кістках, суглобах (артралгії), можливі напади переміжної кульгавості, нейропатії, остеопатії.
При хронічній нирковій недостатності у разі призначення ототоксичних антибіотиків, а також при спадкових нефропатіях можуть виникати зниження слуху і глухота.
Таким чином, патологію нирок і сечовивідних шляхів можна охарактеризувати наступними клінічними синдромами:
- сечовий синдром (помірна протеїнурія, еритроцитурія, лейкоцитурія, циліндрурія, бактеріурія, виділення з сечею солей та їх кристалів, ниркового та перехідного епітелію та інших елементів осаду сечі);
3 4 6
-нефротичний синдром (виражена протеїнурія, гіпопротеїнемія, гіперліпідемія, набряки);
-нефритичний (олігурія, наростання протеїнурії, гематурії, виникнення або наростання артеріальної гіпертензії, насамперед діастолічної, можлива ниркова еклампсія, гостра ниркова недостатність, гостра серцева недостатність);
-ниркова артеріальна гіпертензія (симптоматична гіпертензія зумовлена ураженням нирок нестійка або значна і постійна, тяжко піддається медикаментозній терапії);
-ниркова еклампсія (виникає внаслідок підвищення внутрішньочерепного тиску, набряку мозкової тканини, церебрального ангіоспазму, характеризується корчами спочатку тонічними, а потім клонічними, сопорозним станом, ціанотичним обличчям, прикушеним язиком, витіканням з рота піни, розширеними зіницями, які не реагують на світло, рідким пульсом, підвищеним артеріальним тиском і температурою тіла, мимовільними дефекаціями та сечовипусканням, триває 10-15 хвилин, може супроводжуватись тяжкими ускладненнями: геморагічний інсульт, гостра лівошлуночкова недостатність, тимчасове порушення зору, мови, амнезією, виникає, як правило, при гострому гломерулонефриті або при загостренні хронічного, нефропатії вагітних);
-гостра ниркова недостатність (виникає при отруєннях нефротоксичними отрутами, переливанні несумісної крові, при масивному гемолізі, шокових станах: кардіогенному, анафілактичному травматичному, інфек- ційно-токсичному тощо і характеризується швидким розвитком, тяжким загальним станом, затьмареною свідомістю, блюванням, порушенням дихання і діяльності серця, олігурією, в тяжких випадках – анурією);
-хронічна недостатність нирок (виникає при багатьох хронічних ниркових захворюваннях, системних захворюваннях сполучної тканини, хворобах обміну речовин, характеризується нагромадженням в крові продуктів азотного обміну – сечовини, креатиніну, сечової кислоти, індикану, виникає метаболічний ацидоз, „уремічні токсини” уражають всі органи і системи).
3.4.3. Спеціальніметодидослідження
При збиранні анамнезу необхідно з’ясувати, чи хворіє пацієнт вперше, чи хворів раніше, чи має зв’язок дане захворювання з перенесеною інфекцією, чи не було у хворого в минулому захворювання нирок і сечовидільних шляхів або симптомів, характерних для цих захворювань (набряків під очима, виділення кров’янистої сечі, артеріальної гіпертензії, нападів ниркової кольки, дизуричних розладів та ін.). Необхідно з’ясувати в яких умовах проживає і працює пацієнт (сире і холодне приміщення, протяги, праця на вулиці, хронічні інтоксикації ртуттю і свинцем, чи не хворів на туберкульоз і чи не було контакту з туберкульозними хворими, чи не хворіє колагенозами, на цукровий діабет, остеомієліт, бронхоектатичну хворобу. Важ-
3 4 7
ливо знати: чи не хворіли родичі захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів. У жінок потрібно з’ясувати: як почували себе під час вагітності, чи не спостерігали підвищення AT, змін у сечі, набряків.
При об’єктивному обстеженні оцінюємо стан хворого, звертаємо увагу на положення його у ліжку. При огляді звертаємо увагу на блідість і сухість шкіри, можуть бути розчухи, запах аміаку з рота.
Огляд живота і попереку в більшості випадків не виявляє змін. При анасарці виявляють набряк у поперековій ділянці. Можуть спостерігатись випинання при великих пухлинах, вибухання у надлобковій ділянці у худих хворих можна помітити за рахунок переповненого сечею міхура (при аденомі або раку простати).
Артеріальна гіпертензія є характерною ознакою для багатьох захворювань нирок та ниркових судин, при цьому виявляють ознаки, притаманні для розвитку гіпертрофії та дилатації лівого шлуночка.
Пальпація нирок дає можливість визначити їх топографічне розміщення і визначити больові точки. Пальпація сечового міхура можлива при його переповненні і він визначається у вигляді круглого еластичного тіла над лобком. Інтенсивність больового відчуття дозволяє оцінити симптом Пастернацького, який визначається постукуванням кулаком правої руки по тильній поверхні лівої, покладеної вищепоперекової ділянки, або ліктьовим краєм випрямленої долоні правої руки по тій же ділянці тіла (рис. 3.13).
Для діагностування захворювань нирок і сечовивідних шляхів використовують дослідження сечі.
Для дослідження сечі використовують вранішню порцію, як найбільш концентровану. Жінки перед збором сечі для дослідження обов’язково повинні підмитися. В дні місячних бажано не брати сечу для дослідження, а у разі нагальної потреби проводять катетеризацію.
Сечу для бактеріологічного дослідження збира-
ють у стерильну пробірку після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Якщо при цьому не проводять катетеризацію, то для дослідження беруть середню порцію сечі.
При дослідженні сечі за методом Нечипоренко визначають кількість формених елементів в 1 мл сечі. У чисту посудину збирають середню порцію вранішньої сечі, яку ще теплою направляють в лабораторію.
Забір сечі на дослідження входить в обов’язок медичної сестри нічної зміни, тому що частіше досліджують вранішню сечу. Первинному хворому сестра сама може написати направлення на дослідження. Сестра повин-
3 4 8
на знати, що хворим, які отримують в лікуванні гепарин, а також після переливання крові обов’язково проводять дослідження сечі.
Пробу Земницького найчастіше використовують як функціональний метод дослідження нирок. Сестра напередодні звечора готує 8 чистих посудин, на які наклеює етикетки із зазначенням прізвища хворого, віділення, номер палати, номер порції та проміжки часу, за які заповнюється посудина.
Дослідження проводять на звичайному водному і харчовому режимі. У день дослідження хворому не призначають сечогінних засобів. Протипоказань до проведення проби немає. Хворого необхідно звечора попередити, щоб о 6 год ранку він випустив сечу в туалет. Після цього хворий протягом 3 год збирає сечу у першу, а потім – другу посудину і так до 6 год ранку наступного дня. Вночі медична сестра повинна розбудити хворого. Вранці наступного дня медична сестра вимірює об’єм кожної порції і урометром питому густину кожної порції. Результати записує у спеціальному бланку.
При дослідженні сечі у чоловіків беруть дві порції (двосклянкова проба) з метою виявлення патологічного процесу у сечовипускальному і початкових відділах сечовивідних шляхів (перша порція) або у верхніх відділах сечовивідних шляхів – тоді патологічні елементи виявляються в обох порціях.
Для діагностики захворювання передміхурової залози збирають сечу трьома порціями. Перед забором другої і третьої порції сечі хворому необхідно пояснити, що він повинен мочитися у різні посудини, не перериваючи струмка сечі.
Важливе значення для діагностики захворювань мають інструментальні методи досліджень: оглядова рентгенографія, екскреторна урографія, селективна ниркова ангіографія, радіоізотопна ренографія, сканування, ультразвукова доплерографія, комп’ютерна томографія, біопсія нирок, катетеризація сечового міхура, цистоскопія.
Підготовка до дослідження сечовидільної системи
Для визначення положення нирок, їх розмірів, наявності каменів чи пухлин проводять оглядовий знімок нирок. Для цього протягом 2-3 днів виключають з раціону газоутворюючі продукти, не призначають сольових проносних і лікарських засобів, що містять йод. Напередодні дослідження о 22-й годині ставлять очисну клізму. В день дослідження до процедури не можна приймати їжу і рідину. Вранці за 3 год до процедури знову ставлять очисну клізму. Перед процедурою хворий звільняє сечовий міхур. Якщо в рентгенівському кабінеті виявляють велику кількість газу в кишках, то ще раз ставлять очисну клізму і через 45 хв після неї роблять знімок.
3.4.3.1. Гострий гломерулонефрит
Гострий гломерулонефрит – це гостре двостороннє захворювання нирок автоімунного генезу з переважним ураженням ниркових клубочків та залученням до процесу ниркових канальців, інтерстиціальної тканини та судин.
3 4 9
Одна із найпоширеніших форм дифузних запальних захворювань нирок. Однак нерідко він є причиною ураження нирок внаслідок інших системних захворювань (системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт, геморагічний васкуліт, ревматоїдний артрит). Удвічі частіше зустрічається у чоловіків ніж у жінок. Найчастіше виникає у віці 20-40 років. Дуже рідко гострий гломерулонефрит розвивається у дітей віком до двох років та осіб похилого віку. Найвища захворюваність спостерігається з жовтня до березня. Летальність складає 0,1% , зумовлена найчастіше гострою нирковою недостатністю.
ЧИННИКИ:
- стрептококова інфекція (у 60-80% випадків гострому гломерулонефриту передує: ангіна, хронічний тонзиліт, катар верхніх дихальних шляхів, скарлатина, фурункульоз, бешиха, отит, рідше – пневмонія, ревматизм, септичний ендокардит, у 20% випадків виявити причину не вдається);
-інфекційно-імунний (віруси – вірус гепатиту В, краснухи, інфекційного мононуклеозу, герпесу, аденовірусу, а також при інфікуванні лептоспірами, рекеціями, при бруцельозі);
-неінфекційно-імунні (введення вакцин чи сироваток, вплив хімічних чи лікарських засобів, пилку рослин, отрути комах).
СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:
-переохолодження;
-робота в умовах підвищеної вологості.
В основі захворювання лежить відкладання імунних комплексів та компонентів комплементу в ниркових клубочках, яке супроводжується порушенням мікро циркуляції в нирках – збільшується внутрішньо судинне зсідання крові в клубочкових капілярах, утворюються тромбоцитарні агрегати, тромбоз, випадіння фібрину, аж до повної обтурації отвору капілярів.
КЛІНІКА У типових випадках захворювання починається гостро. За 1-3 тижні до
маніфестації захворювання пацієнти переносять одну із стрептококових інфекцій. Хворі скаржаться на головний біль, слабість, зниження апетиту, задишку, серцебиття, біль у попереку, появу набряків. Біль у поперековій ділянці може бути дуже інтенсивним. Характерне часте і болісне сечовипускання, мала кількість сечі, зміна кольору сечі. Олігурія спостерігається у більшості хворих у перші (1-3) дні захворювання, що згодом змінюється поліурією. У 70-90% хворих виявляються набряки, які виникають швидко, інколи протягом кількох годин, і локалізуються на обличчі, тулубі, кінцівках. Вони не тільки швидко виникають, але й у більшості випадків швидко зникають – за 10-14 діб. Інколи набряки супроводжуються асцитом, гідротораксом, гідроперикардом.
Під час огляду відзначаються блідість шкіри, одутлість обличчя, ціаноз губ, акроціаноз. Дихання глибоке, прискорене і утруднене.
У 70-80 % хворих підвищується артеріальний тиск – від 160/110 до 230/ 130 мм рт.ст. Гіпертензія може бути короткочасною, мінливою, „однодо-
3 5 0