Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
189
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

бовою”. При сприятливому перебігу артеріальний тиск нормалізується протягом 2-3 тижнів. Тривала та стійка гіпертонія є поганою прогностичною ознакою. Водночас із гіпертензією спостерігається брадикардія, яка служить диференційною відмінністю від багатьох захворювань, при яких набряки, як правило, супроводжуються тахікардією. Брадикардія зберігається 2-3 тижні.

У 5-10% пацієнтів виявляють зміни очного дна, які характеризуються звуженням артерій і розширенням вен, при стійкій гіпертензії – крапкові крововиливи. Тріада – гіпертензія, брадикардія, набряки – характерні діагностичні критерії гострого гломерулонефриту.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ

-інфекційно-токсичний;

-сечовий;

-набряковий;

-гіпертонічний.

У встановленні діагнозу важливе значення має клінічний аналіз сечі, в якому виявляють поєднання протеїнурії (від 1 до 16—30 г/л; тривалість якої становить 2-8 тижнів) та гематурії (в полі зору 5-50 еритроцитів, сеча набуває вигляду „м’ясних помиїв”, виражена на початку захворювання, через кілька днів поступово зменшується).

В загальному аналізі крові виявляють легкий ступінь анемії, помірно виражений лейкоцитоз (9-12·109/л), еозинофілію, епізодично лімфопенію, ШОЕ до 20-50 мм/год. У біохімічному аналізі крові виявляють гіпопротеїнемію (60 г/л і нижче), диспротеїнемію (зниження концентрації альбумінів і збільшення вмісту глобулінів), появу С-реактивного білка, накопичення сіалових кислот, підвищення титру антистрептококових антитіл, незначна гіперліпідемія та гіперхолестеринемія, накопичення креатиніну, сечовини, підвищенням рівня загального азоту.

ПЕРЕБІГ У 20-80% випадків гострий гломерулонефрит переходить в хронічний.

При затяжному перебігу (понад 3-4 місяці) повне видужання настає в 2-3 рази рідше. Негативною прогностичною ознакою є артеріальна гіпертензія в поєднанні з нефротичним синдромом.

Сприятливий перебіг гострого гломерулонефриту призводить до одужання у перші 2-4 тижні або протягом 2-3 місяців. Якщо по закінченні цього терміну зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення артеріального тиску, діагностується хронічний гломерулонефрит.

УСКЛАДНЕННЯ:

-еклампсія (ангіоспастична енцефалопатія);

-гостра серцева недостатність;

-гостра ниркова недостатність.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду

3 5 1

залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.В умовах стаціонару, ліжковий режим 2-4-6 тижнів, рівномірне зігрівання тіла.

2.Дієта №7а. При загрозі розвитку еклампсії призначають режим го-

лоду і спраги – на добу 200 г цукру, 200 мл води, шматочок лимона. 3. Медикаментозна терапія:

-антибіотикотерапія (пеніцилін, оксацилін, ампіокс, еритроміцин);

-глюкокортикостероїди (преднізолон);

-цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, лейкеран);

-прямі антикоагулянти (гепарин, сулодексид);

-антиагреганти (курантил, трентал);

-нестероїдні протизапальні (вольтарен – ортофен);

-амінохінолінові препарати (делагіл);

-симптоматична терапія.

4. При розвитку еклампсії роблять кровопускання в об’ємі 500 мл, вводять внутрішньом’язово 25 % розчин магнію сульфату по 10 мл 2-4 рази на добу, по 1 мл 25 % розчину аміназину, 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну, 80-120 мг лазиксу, 30 мл 40 % розчину глюкози. Можлива люмбальна пункція.

ПРОГНОЗ Здебільшого сприятливий.

3.4.3.2. Хронічнийгломерулонефрит

Хронічний гломерулонефрит – запальне захворювання нирок автоімунного генезу з первинним і переважним ураженням ниркових клубочків та вторинним залученням до патологічного процесу інших елементів ниркової тканини, характеризується прогресуючим перебігом з розвитком хронічної ниркової недостатності.

Первинно-хронічний гломерулонефрит виникає самостійно, без зв’язку з гострим гломерулонефритом, становить 55-95% усіх випадків хронічного гломерулонефриту. Вторинно-хронічний гломерулонефрит – наслідок гострого гломерулонефриту.

Хронічний гломерулонефрит становить 3,5-8,8 випадків на 10000 населення. Порівняно з гострим гломерулонефритом зустрічається у 2-4 рази частіше і складає 1-2 % всіх терапевтичних хворих. Частіше зустрічається у чоловіків, середній вік – 20-50 років.

ЧИННИКИ:

-невилікуваний або своєчасно не діагностований гострий гломерулонефрит (стрептококова інфекція, повторні переохолодження, травми, зловживання алкоголем, незадовільні умови праці та побуту);

-бактеріальні;

-паразитарні (малярія, шистосомоз);

3 5 2

-віруси (кору, краснухи, простого герпесу, гепатиту);

-паранеопластичні процеси (антигени пухлин, частіше раку легені, нирок);

-порушення імунної системи;

-медикаментозний (D-пеніциламіну, препаратів золота, літію, вакцин, сироваток);

-контакт з органічними розчинниками, ртуттю, укуси комах.

Розвиток хронічного гломерулонефриту зумовлений автоімунними механізмами. Із неімунних чинників великого значення надають гіперкоагуляції, підвищенню внутрішньосудинного згортання крові, випадінню фібрину в клубочкових капілярах, а також підвищенню в крові концентрації кінінів, серотоніну, гістаміну, реніну і простагландинів.

КЛІНІКА Захворювання характеризується великою кількістю симптомів,

клінічних форм, варіантів перебігу, станом функцій нирок. У період ремісії симптоматика хронічного гломерулонефриту залежить від клінічних форм захворювання. Розрізняють: нефротичну, гіпертонічну, змішану, латентну, гематуричну форми захворювання.

Латентна та гематурична форми відрізняються доброякісним поступовим перебігом, хронічна ниркова недостатність не розвивається багато років

– 10-20 років і більше. Характеризується незначною протеїнурією, еритроцитурією і циліндрурією. Набряки відсутні, інколи пастозність під очима, артеріальний тиск тривалий час в межах норми.

Змішана форма відзначається найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням, ознаки хронічної ниркової недостатності з’являються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія, гіпо- і диспротеїнемія, підвищення артеріального тиску, зміни очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка).

Нефротична форма супроводжується різким зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються часті інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бешиха), вони сприяють прогресуванню нефротичного синдрому і нерідко бувають безпосередньою причиною летального наслідку. Ознаки хронічної ниркової недостатності з’являються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується ознаками масивної протеїнурії (понад 3,0-3,5 г/л на добу), гіподиспротеїнемією, гіперхолестеринемією і набряками.

При гіпертонічній формі прогресування захворювання визначається вираженістю гіпертензії і наявністю церебральних та кардіальних ускладнень

– стенокардії, порушень ритму, інфарктів міокарда, серцево-судинної недостатності. Іноді відбувається відшарування сітківки або тромбоз центральної артерії сітківки, можливий розвиток гіпертонічної нейроретинопатії.

Можлива трансформація однієї клінічної форми в іншу, особливо на фоні впливу небажаних чинників – переохолодження, інфекції, інсоляції.

3 5 3

На фоні активної терапії інколи спостерігається розвиток повної клініколабораторної ремісії нефротичного синдрому тривалістю від кількох місяців до 4-8 років. Але незалежно від клінічної форми захворювання виникає остання стадія захворювання, яка характеризується хронічною нирковою недостатністю. Найбільш рання ознака того, що розвивається хронічна ниркова недостатність, – зниження клубочкової фільтрації до 60 мл/хв і менше. Далі розвивається зниження концентраційної функції нирок з ізоабо гіпоізостенурією. На останньому етапі знижується азотовидільна функція нирок, підвищується вміст у сироватці крові, креатиніну, сечовини, залишкового азоту. Тривалість життя хворих на хронічний гломерулонефрит із моменту виникнення хронічної ниркової недостатності із азотемією становить 4-6 років.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.Лікування проводиться в стаціонарі.

2.Хворим призначають дієту №7а, основним принципом якої є обмеження солі, рідини, їжа має бути калорійною та вітамінізованою. Добова кількість солі 0,2 -2,0 г. До безнатрієвої дієти належать: рис, фрукти, картопля. Кількість рідини до 500 мл. Розвантажувальні яблучно-картопляні дні (1-2 рази на тиждень). Сечогінну дію мають кавуни, дині, виноград, гарбузи.

3.Медикаментозна терапія:

-глюкокортикоїди (показані при нефротичній формі, але протипоказані при гіпертонічній і змішаній формах, а також при хронічній нирковій недостатності);

-цитостатики (застосовують при нефротичній формі при резистентності до глюкокортикоїдів);

-антикоагулянти, дезагреганти (при нефротичнфй формі, резистентній до глюкокортикоїдів та цитостатиків);

-нестероїдні протизапальні (при латентній та нефротичній формах);

-амінохінолінові з’єднання (при наявності ізольованого сечового синдрому);

-симптоматична терапія: при набряковому синдромі призначають сечогінні препарати (гіпотіазид, фуросемід, урегід, манітол, верошпірон, тріамтерен), при гіпертензивному синдромі (анаприлін, тразикор, віскен).

4.Санаторно-курортне лікування (сухий і гарячий клімат викликає посилене потовиділення і сприяє виведенню з організму хлоридів, азотистих шлаків, полегшує роботу нирок), рекомендуються санаторії Південно-

го берегу Криму.

5. На стадії хронічної ниркової недостатності – сорбційний гемодіаліз („штучна нирка”), пересадка нирки.

3 5 4

ПРОФІЛАКТИКА Включає своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції (ка-

ріозні зуби, хронічний тонзиліт, гайморит), загострень. Обов’язковим є дослідження сечі після перенесених ангін, гострих респіраторних захворювань, вакцинацій. Хворим слід уникати фізичних перевантажень, переохолодження, вологих приміщень. Протягом 3 років після перенесеного гострого гломерулонефриту жінкам не рекомендується вагітніти. Одним із методів профілактики є загартування організму, здоровий спосіб життя, відсутність шкідливих звичок.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Завдання медичної сестри полягає в тому, щоб запобігти розвитку ус-

кладнень і переходу захворювання в хронічний процес. У таких пацієнтів шкіра суха, з утворенням тріщин, що легко інфікуються, швидко виникають пролежні.

Для зменшення тиску на тканини використовують поролонові матраци або мішечки з лляним насінням, полірована поверхня якого сприяє пластичному зміщенню, через що легко облягає тіло. Промисловістю випускається протипролежневий матрац з прогумованої тканини з компресорним автоматичним пристроєм. Матрац розділений на секції, в які періодично нагнітають повітря, при цьому воно водночас витісняється з інших секцій під дією маси тіла хворого.

Постільна білизна повинна бути без швів, дбайливо випрасувана і акуратно розправлена. Хворому допомагають 8-9 разів протягом доби змінити положення тіла, щоб тиску піддавалися різні ділянки тіла. Використовують надувне гумове коло, на яке надягають наволочку і підкладають на 1- 2 год хворому під поперек таким чином, щоб місце можливого утворення пролежня знаходилося над отвором кола. Частіше використовують невеликі кола з поролону, обшиті тканиною, які кладуть під п’яти, лікті.

Вирішальне значення для профілактики пролежнів має ретельний догляд за шкірою, що забезпечує її чистоту, а також регулярний огляд місць можливого їх утворення. Місця почервоніння шкіри змащують камфорним спиртом, опромінюють кварцовою лампою. При розвитку пролежнів ділянку ураження обробляють міцним розчином калію перманганату і прикривають її поверхню асептичною пов’язкою. Для стимуляції утворення грануляцій використовують мазеві пов’язки (каротолін, солкосерил, іруксол), загальностимулюючу терапію (переливання компонентів крові), іноді пластику шкіри.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Набряки під очима вранці. Причина. Ураження нирок.

Втручання

1.Виявити рівень знань пацієнта про його захворювання.

2.Провести бесіду про необхідність дотримання дієти з обмеженням

солі та рідини.

3 5 5

3.Пояснити хворому, як проводити щоденний контроль за кількістю випитої рідини і виділеної сечі (контроль маси тіла, об’єм випитої рідини та виділеної сечі).

4.Дати хворому сечогінні препарати згідно із призначенням лікаря. Реалізація плану догляду. Проводити заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критеріями ефективності проведених заходів є

зникнення набряків під очима.

3.4.3.3. Хронічнаниркованедостатність

Хронічна ниркова недостатність – синдром, зумовлений порушенням екскреторної та інкреторної функції нирок, який розвивається внаслідок поступової загибелі нефронів при прогресуючих захворюваннях нирок. Нирки мають великий компенсаторний потенціал – тільки загибель 70% нефронів призводить до затримання в організмі сечовини, креатиніну та інших продуктів азотистого обміну, з підвищенням їх рівня в сироватці крові. В термінальній стадії кількість життєздатних нефронів знижується до 10%.

ЧИННИКИ:

-хронічний гломерулонефрит;

-хронічний пієлонефрит;

-полікістоз нирок;

-природжені та набуті туболопатії. СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-системний червоний вовчак;

-ревматоїдний артрит;

-цукровий діабет;

-подагра;

-первинний гіперпаратиреоз;

-медикаментозні нефропатії;

-інтоксикації тяжкими металами;

-урологічні захворювання, викликані постійною обструкцією сечовивідних шляхів (сечокам’яна хвороба, пухлини, гіпертрофія передміхурової залози).

КЛІНІКА

Хронічна ниркова недостатність розвивається поступово. Швидкість прогресування і вираженість клінічних проявів залежить від основного захворювання, ефективності лікування, впливу несприятливих факторів.

Ураження серцево-судинної системи, артеріальна гіпертонія спостерігається у 75% хворих на початкових стадіях та у 90% – у термінальній. Характерне ураження очного дна – ангіопатія сітківки, ретинопатія, можливий набряк та відшарування сітківки з розвитком сліпоти. Спазм судин мозку може бути причиною раптової втрати або зниження зору, випадіння полів зору, двоїння в очах, короткочасної втрати свідомості. Більш тривалі спастичні стани можуть викликати набряк мозку і ниркову еклампсію. У хворих розвивається серцева недостатність, яка проявляється за-

3 5 6

дишкою, згодом виявляється збільшення печінки, набряки на ногах. Можливий розвиток уремічного перикардиту.

Ураження органів дихання. Задовго до появи задишки, симптомів уражень легень розвиваються порушення функції зовнішнього дихання, з’являються ознаки виснаження функціональних резервів. Задишка, шумне дихання типу Куссмауля обумовлені ацидозом. Уремічний пульмоніт діагностується рентгенологічно – характерні прикореневі хмароподібні тіні, які нагадують метелика. Уремічні легені можуть бути результатом інтерстеціального або альвеолярного набряку, які можуть супроводжуватись тяжкими нападами ядухи аж до набряку легень.

Ураження органів травлення. Зниження апетиту – один з найбільш ранніх симптомів ниркової недостатності, особливо характерною є відраза до м’яса. Аміачний запах з рота – характерна клінічна ознака. Диспепсичні явища спостерігаються досить часто. Блювання й пронос супроводжують тяжку ниркову недостатність, можливий біль в животі, частіше – в епігастрії, інколи розлиті, здуття живота. Паротит, виразковий стоматит – пізні симптоми хронічної ниркової недостатності. У хворих розвивається уремічна гастропатія, виразковий ентероколіт, уремічна панкреатопатія.

Гормональні порушення. Знижується секреція соматотропного і тиреотропного гормону. Часто знижується або повністю зникає лібідо, у чоловіків пригнічується сперматогенез, розвивається імпотенція, у половини жінок виникає олігота аменорея. Уремічний псевдодіабет виявляється у 70% хворих і характеризується патологічною цукровою кривою після навантаження глюкозою.

Анемія може бути першим симптомом, спостерігається у 80% хворих, нерідко є більш точним показником ураження нирок. Клінічно проявляється блідістю слизових оболонок та шкіри, в’ялістю, та брудно жовтим відтінком шкіри. Анемія сприяє розвитку порушень системи кровообігу, дихання, нервової системи. Нерідко виникає геморагічний діатез, який проявляється кровоточивістю ясен, носовими, шлунковими, кишковими, матковими кровотечами, появою дрібних чи більших за розмірами крововиливів на шкірі або слизових оболонках. Можливі крововиливи у мозок, перикард, плевру.

Ураження кістково-м’язового апарату. Уремічні остеопатії клінічно проявляються болем в кістках, колінних та гомілковостопних суглобах, деформацією кісток, характерна зміна ходи – перевальцем, „качина”. Можливий розвиток остеопорозу – дифузної декальцифікації кісток, зумовлений гіпокальціємією, дефіцитом вітаміну D. Можливий розвиток фіброзного осциту і остеосклерозу. Іноді розвивається уремічна подагра обумовлена порушенням виділення сечової кислоти нирками з підвищенням вмісту сечової кислоти в крові понад 0,6 ммоль/л. Хворих турбує біль під час руху в суглобах кистей, ліктів, можлива їх деформація.

Ураження нервової системи. У багатьох хворих остеопатія поєднується з міопатією. М’язова слабкість з’являється спершу в проксимальних м’я-

3 5 7

зах – хворі не можуть підняти руку вище голови, порушується хода, спостерігаються нервово-м’язові розлади – посмикування м’язів, тремор пальців кистей, болючі судоми ікроножних м’язів. Свербіння шкіри зумовлене неврологічними порушеннями: уремічна полінейропатія спостерігається у 1050% хворих. Уремічна енцефалопатія проявляється дратівливістю, зниженням спроможності концентрувати увагу, лабільним настроєм, сильним головним болем, нападами нудоти, інколи психомоторним збудженням, епілептиформними судомами. Іноді у хворих виникають уремічні психози, які проявляються нав’язливими страхами, галюцинаціями, депресією, порушенням свідомості. Можливий розвиток ниркової еклампсії.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.Хворі лікуються стаціонарно, ліжковий режим.

2.Дієта №7Б, в термінальній стадії №7Г. Обмежують надходження білка (до 60-20 г на добу), фосфатів, контроль за надходженням натрію хлориду, калію, води. Білок повинен бути високоцінним тваринного походження –

м’ясо, птиця, яйця. Вживання молока та риби треба обмежити. 3. Медикаментозна терапія:

-сорбенти (адсорбують на собі аміак та інші токсичні речовини у кишечнику: ентеродез, карболен, ентеросгель);

-кишковий та шлунковий діаліз (сифонні клізми, промивання кишечни-

ка, шлунка, стимуляція виділення калу);

-протиазотемічні засоби (леспенефрил, хофітол, пілозурил);

-анаболічні препарати (ретаболил);

-корекція ацидозу (4,2 % натрій гідрокарбонат);

-корекція гіперкаліємії (резоніум, 5% розчин глюкози з інсуліном);

-корекція артеріальної гіпертонії (натрійуретики, препарати центральної адренергічної дії, β -адреноблокатори);

-лікування анемії (фероплекс, фероцерон, конферон, фероградумент, тардіферон, рекормон);

-лікування остиодистрофії (при гіпокальціємії – карбонат кальцію, для

корекції гіперфосфатемії – альмагель, для зниження продукції паратгормону – ергокальциферол, окседивіт; тахістин, остеохін);

- лікування інфекційних ускладнень (антибіотики без нефротоксичних ефектів – левоміцитин, макроліди, оксацилін, пеніцилін, цефалоспорини).

4.Перитонеальний діаліз (в черевну порожнину вводять спеціальний діалізуючий розчин, в який дифундують токсичні речовини). Сеанси проводять 3 рази на тиждень.

5.Гемодіаліз (дифузія з крові у діалізуючий розчин через напівпроник-

ну мембрану сечовини, креатиніну, сечової кислоти та інших уремічних

3 5 8

токсинів). Гемодіаліз проводиться за допомогою апарату „штучна нирка”. Сеанс гемодіалізу триває 5-7 годин, його повторюють 2-3 рази на тиждень. Хронічний програмний гемодіаліз показаний хворим в термінальній стадії хронічної ниркової недостатності у віці від 5 до 50 років без ознак активної інфекції чи масивної бактеріурії, які дали згоду на проведення гемодіалізу та наступну трансплантацію нирки.

6. Трансплантація нирки. Показання до пересадки – перший та другий періоди термінальної фази, недоцільна пересадка нирки особам старше 45 років та хворим на цукровий діабет – знижене виживання трансплантата.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Хворі з нирковою недостатністю є досить тяжкими, вони перебувають,

як правило, на ліжковому режимі. Шкіра у них суха, може тріскатись, легко інфікуватись, можуть утворюватись пролежні. Для профілактики пролежнів необхідно перестеляти ліжко, протирати шкіру хворого дезінфікуючими розчинами, повертати хворого і підкладати під крижі гумове коло. Необхідно стежити за своєчасним випорожненням сечового міхура і кишечника.

ПРОГНОЗ Прогноз несприятливий.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Запаморочення, загальна слабість, в’ялість.

Причина. Анемія зумовлена хронічною нирковою недостатністю. Мета. Зменшення запаморочення та загальної слабості.

Втручання.

1.Виявити рівень знань пацієнта про його захворювання.

2.Провести бесіду про необхідність дотримання дієти №7Б, рекомен-

дувати хворому полівітамінні комплекси.

3.Згідно з призначенням лікаря стежити за прийняттям хворим медикаментів (препаратів заліза та ін.).

4.При потребі переливаємо еритроцитарну масу (за призначенням лікаря). Реалізація плану догляду. Проводимо заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності проведених заходів є зменшення анемії.

3.4.3.4. Гострийпієлонефрит

Пієлонефрит – неспецифічний інфекційно-запальний процес ниркової миски, чашечок, паренхіми з переважним ураженням сполучної тканини. Нерідко він поширюється на кровоносні судини нирок і клубочки. Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків. Вторинний пієлонефрит зумовлений уростазом (застоєм сечі), спостерігається у 80% хворих. Причинами порушення уродинаміки можуть бути конкременти, порушення ниркового кровообігу та лімфотоку, міхурово-сечовивідний рефлюкс.

Серед усіх захворювань людини за частотою виникнення пієлонефрит посідає друге місце після гострих респіраторних захворювань і перше – се-

3 5 9

ред хвороб нирок. Пієлонефрит є однією з основних причин розвитку хронічної ниркової недостатності і нефрогенної гіпертензії; в 1/3 випадків смерть зумовлена хронічною нирковою недостатністю, в 20 % – гіпертензією. Реальне поширення пієлонефриту може бути ще більшим – внаслідок труднощів діагностики, великої кількості латентних форм захворювання. діагностується тільки у 30% хворих. Зустрічається у жінок в 3-4 рази частіше ніж у чоловіків. У 60-75 % випадків захворювання розвивається у віці до 30-40 років, надто при дефлорації, вагітності, пологах і в післяпологовий період.

Гострий пієлонефрит – гострий запальний процес у нирковій паренхімі та чашечково-мисковій системі. Гнійні пієлонефрити розвиваються у третини пацієнтів.

ЧИННИКИ:

-бактеріальний (бактерії кишкової групи – в 51,6 % випадках, стафілококи – у 20,3 %, протей – у 9,2 %, синьогнійну паличку – в 1,8 %, ентерокок – у 0,6 %, мікробні асоціації – в 11 % випадків);

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-каріозні зуби;

-хронічний тонзиліт;

-фурункульоз;

-панарицій;

-мастит;

-остеомієліт;

-холецистит;

-запальні зміни в органах сечової системи (уретрит, цистит);

-запальні зміни статевої системи (простатит, аднексит);

-запальні зміни у клітковині таза (парапроктит).

КЛІНІКА За перебігом пієлонефрит поділяється на гострий, підгострий, латент-

ний, сублатентний. Розпізнають такі основні клінічні форми гострого пієлонефриту: серозний – апостематозний нефрит; гнійний – карбункул нирки; некротичний папіліт – абсцес нирки.

Початкові клінічні прояви первинного гострого пієлонефриту, як правило, виникають через кілька днів або тижнів (у середньому 2-4 тижні) після затухання вогнищевої інфекції. У типових випадках для гострого пієлонефриту характерна тріада симптомів: у хворого озноб із наступним підвищенням температури тіла, дизуричні явища і біль у ділянці попереку (з обох боків – при двобічному і з одного боку – при однобічному пієлонефриті).

Захворювання характеризується загальними і місцевими симптомами. Підвищується температура, одночасно з’являється озноб, загальна слабкість, розбитість, м’язовий біль, біль у суглобах, головний біль, здебільшого у лобній ділянці, нерідко приєднується нудота і блювання. Вираженість загальних симптомів максимальна при гнійному пієлонефриті, незначна при серозному. Озноби нерідко передують появі температури, є характерною

3 6 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]