Pase4ko-pii

ознакою пієлонефриту. При гнійних формах озноби багаторазові, повторюються декілька разів протягом доби, інтенсивні. Пропасниця інколи досягає 39-40-41 оС, постійна чи гектичного типу, добові коливання температури 1-2 оС та більше. Проливні поти з’являються через 1-2 години після початку пропасниці, нерідко бувають тяжкими, виснажливими, після потовиділення температура дещо знижується, може розвинутись різка слабкість, адинамія, гіпотензія. Озноби з різким підвищенням температури, рясним потовиділенням повторюються щодня, кілька разів на добу.

Місцеві симптоми гострого пієлонефриту (біль у поперековій ділянці, дизуричні прояви, зміни в сечі) не завжди виникають на початку захворювання і можуть мати різний ступінь вираженості. При первинному гнійному пієлонефриті і гематогенному шляху проникнення інфекції більш виражені загальні симптоми захворювання, а при вторинному пієлонефриті і урогенному шляху поширення інфекції на перший план виступають місцеві симптоми. На початку захворювання біль у поперековій ділянці або верхній половині живота носить невизначений характер із непостійною локалізацією. Лише через 2-3 дні він набуває чіткої локалізації в ділянці правої або лівої нирки, часто з іррадіацією в праве або ліве підребер’я, в пахову ділянку, в статеві органи, посилюється вночі, під час кашлю, рухів ноги на боці ураження. У частини хворих у перші дні захворювання біль взагалі може бути відсутнім і з’являється лише через 3-5 днів, а іноді через 10-15 днів. Біль супроводжується дизуричними явищами – печією, частими позивами на сечовиділення.

При огляді хворих на гострий пієлонефрит виявляються ознаки загальної інтоксикації – гіперемія обличчя, пітливість, болючість м’язів. При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер’ї та поперековій ділянці. Може виявлятися напруження м’язів, підвищення м’язового тонусу в поперековій ділянці та підребер’ях на боці ураження. Відзначається позитивний симптом Пастернацького. Якщо гнійник локалізується на передній поверхні нирки, в патологічний процес залучається очеревина з розвитком перитонеальних явищ.

Апостематозний пієлонефрит характеризується утворенням численних дрібних гнійників (апостем) у паренхімі нирки, здебільшого у корковій речовині.

Абсцес нирки – обмежене запалення ниркової паренхіми із гнійним розплавленням ниркової тканини та утворенням порожнини.

Карбункул нирки – гнійно-некротичне ураження ниркової паренхіми з утворенням обмеженого інфільтрату у корковій речовині нирки.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-загальної інтоксикації;

-місцевого запалення;

-дизуричний.

Найважливішими лабораторними ознаками гострого пієлонефриту є протеїнурія, лейкоцитурія (піурія) і значна (справжня) бактеріурія, особли-

3 6 1

во, якщо вони проявляються разом, еритроцитурія (здебільшого у вигляді мікрогематурії) спостерігається далеко не завжди. В загальному аналізі крові лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм, прискорення ШОЕ. Мікробне дослідження сечі підтверджує діагноз при наявності не менше 50-100 тисяч мікробних тіл в 1 мл.

Суттєву допомогу в діагностиці гострого пієлонефриту надають рентгеноурологічні, радіоізотопні, ендоскопічні дослідження, а в окремих випадках і ниркова ангіографія.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.Хворі на гострий пієлонефрит потребують обов’язкової госпіталізації в урологічне відділення при вторинному і гнійному процесі, і в нефрологічне – при первинному серозному пієлонефриті.

2.Дієта №7 А. Дієта повинна бути різноманітною, з достатнім вмістом білків, жирів, вуглеводів, багатою на вітаміни. Рекомендовані легкозасво-

ювані продукти – молоко і кисло-молочні продукти, каші, овочеві і фруктові пюре, білий хліб. Для вживання рекомендують різноманітні свіжі натуральні соки, компоти, киселі, відвар шипшини, чай, мінеральні води (єсентуки, боржомі, трускавецька, березівська). З харчового раціону необхідно виключити гострі страви, м’ясні навари, консерви, каву, алкогольні напої, перець, гірчицю, цибулю, хрін, які подразнюють сечові шляхи та нирки.

3. Медикаментозне лікування:

-антибіотикотерапія (еритроміцин, канаміцин, цепорин, кефзол, лінкоміцин, ристоміцин, рондоміцин – протягом 10-14 днів);

-сульфаніламідні препарати (уросульфан, етазол);

-похідні нітрофуранів (фурагін, фуразолідон, фурадонін);

-препарати налідиксової кислоти (неграм, невіграмон);

-протигрибкові препарати (ністатин, леворин);

-вітамінотерапія (піридоксин, ціанокобаламін, аскорбінова та нікотинова кислоти);

-антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл);

-імуномодулююча терапія (тималін, лєвамізол, діуцифон).

4.При апостематозному нефриті – невідкладне оперативне втручання; при абсцесі нирки – декапсуляція нирки, розтинання абсцесу, широке дренування порожнини.

УСКЛАДНЕННЯ:

-бактеріємічний шок;

-септицемія;

3 6 2

-септикопіємія (метастатична пневмонія, абсцеси мозку, базальний менінгіт, абсцес печінки);

-уросепсис.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ У зв’язку з великою частотою рецидивів гострого пієлонефриту і для

попередження переходу в хронічний необхідно проводити повторні курси протимікробної терапії в умовах стаціонару або амбулаторно (не менше ніж 6 міс.).

Хворий, який переніс гострий пієлонефрит, після виписування із стаціонару має перебувати на диспансерному обліку не менше року за умови нормальних аналізів сечі та відсутності бактеріурії. Якщо протеїнурія, лейкоцитурія, бактеріурія зберігаються або періодично з’являються, терміни диспансерного спостереження збільшуються до 3 років, а потім, за відсутності ефекту лікування, хворого переводять у групу хворих на хронічний пієлонефрит.

3.4.3.5. Хронічнийпієлонефрит

Хронічний пієлонефрит – це запальне захворювання нирок і чашечко- во-мискової системи. Виникає, як правило, в результаті того, що гострий пієлонефрит не лікували або неефективно лікували. Проте тільки у третини хворих на хронічний пієлонефрит в анамнезі є скарги на типовий біль, дизуричні явища, пропасницю. Критерієм трансформації гострого пієлонефриту у хронічний є тривалість захворювання більше 2-3 місяців.

ЧИННИКИ:

-інфекційний (головним чином кишкова паличка, рідше стафілокок, вульгарний протей, ще рідше – ентерокок, стрептокок та ін.)

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-хронічні інфекції (каріозні зуби, хронічний тонзиліт, фурункульоз, панарицій, мастит, остеомієліт, холецистит, а також запальні процеси в

органах сечової і статевої систем, у клітковині таза);

-цукровий діабет;

-артеріальна гіпертензія;

-подагра;

-конкременти нирок;

-аденома передміхурової залози;

-аномалія розвитку сечовивідних шляхів;

-вагітність;

-тривале приймання оральних контрацептивів. КЛІНІКА

На відміну від гострого пієлонефриту хронічний пієлонефрит частіше

(у 75% випадків) є двобічним, проте ступінь ураження обох нирок не однаковий. Нерідко хронічний пієлонефрит перебігає латентно. Клінічні й лабораторні ознаки хронічного пієлонефриту найбільш виражені у фазі заго-

3 6 3

стрення захворювання та незначні у період ремісії. Загострення хронічного пієлонефриту за клінічними та лабораторними ознаками нагадує гострий пієлонефрит. З’являється підвищення температури, нерідко до 38-39 оС, погіршується загальний стан, виникає біль в поперековій ділянці з одного чи двох боків, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювання, біль в животі, головний біль. У 10-40% хворих спостерігається підвищення артеріального тиску, гіпертонія частіше транзиторна. Приєднання гіпертензії погіршує перебіг захворювання. Захворювання характеризується поліурією з виділенням протягом доби 2-3 літрів сечі та ніктурія. Збільшення діурезу супроводжується спрагою, сухістю в роті.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-загальної інтоксикації;

-місцевий больовий;

-дизуричні явища;

-артеріальна гіпертензія.

Вгемограмі – лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, у 50% хворих анемія. В

загальному аналізі сечі виявляють незначну протеїнурію, лейкоцитурію. Бактеріологічне дослідження сечі показує збільшення кількості мікробних тіл більше 50-100 тисяч в 1 мл. Встановленню діагнозу сприяє рентгенологічне дослідження, ангіографія нирок, радіоізотопне дослідження, пункційна біопсія нирок.

ПЕРЕБІГ Для хронічного пієлонефриту характерний багаторічний перебіг, коли

періоди поліпшення змінюються загостреннями. У міру збільшення тривалості захворювання „світлі” проміжки зменшуються, а частота загострень збільшується.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

УСКЛАДНЕННЯ:

-некротичний папіліт;

-септикопіємія;

-транзиторна, стабільна, чи злоякісна гіпертензія;

-гіпохромна анемія;

-синдром хлорипривної нирки внаслідок некомпенсованої втрати натрію;

-уремія.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ 1. В період загострення хворий повинен лікуватися стаціонарно і дот-

римуватись ліжкового режиму до нормалізації температури, ліквідації дизуричних явищ і припинення болю у попереку.

2. Дієта в період загострення №7 А, в період ремісії №7. Не слід вживати гострі приправи, спеції, алкогольні напої, консерви, каву, какао. Хво-

3 6 4

рим особливо корисні морси (журавлиновий, брусничний), відвари шипшини, компоти, киселі. Рекомендується молоко, фрукти, соки, овочі, відварене м’ясо. За відсутності набряків та артеріальної гіпертензії рекомендують форсований діурез – вживають до 2-3 літрів рідини на добу: мінеральні води, соки, морси, компоти, киселі. Вживання кухонної солі обмежується до 5-8 г на добу. На будь-якій стадії пієлонефриту рекомендується широке включення до дієти баштанних культур – кавунів, динь, гарбузів, які мають сечогінну, антисептичну дію, очищують сечові шляхи.

3.Медикаментозна терапія. Лікування уросептиками продовжується систематично й тривало. Перший курс триває 6-8 тижнів. Повторні курси призначають за 3-5 днів до можливого загострення, тривалість курсу –

8-10 днів:

-антибіотикотерапія (група пеніцилінів – метицилін, оксацилін, ампіокс, ампіцилін, карбеніцилін; цефалоспорини – цефазолін, цефалексин, цефуроксим, цефаклор, цефтріаксон; карбапенеми – іміпінем, циластин; монобактами – азтреонам; аменоглікозиди – гентаміцин, тобраміцин, сизоміцин; лінкозаміни – лінкоміцин, кліндаміцин; група левоміцетину – левоміцетин, левоміцетину сукцинат);

-сульфаніламіди (уросульфан, бактрим, гросептол, лідаприм);

-хіноліни І покоління (налідиксова кислота – невіграмон, неграм);

-фторхінолони (хіноліни ІІ покоління – ципробай, офлоксацин, пефлоксацин);

-нітрофоранові сполуки (фурадонін, фурагін);

-хіноліни (похідні 8-оксихіноліну – 5-НОК);

-препарати, що покращують нирковий кровообіг (трентал, курантил, венорутон, гепарин);

-нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак натрію);

-адаптогени (настоянка женьшеню, настоянка китайського лимонника);

-імуномодулятори (левамізол, тималін).

4.При порушенні нормальної уродинаміки – оперативне втручання.

5.Санаторно-курортне лікування на бальнеопитних курортах – Трускавець, Моршин, Березовські Мінеральні Води, Свалява, Гусятин.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ Без правильного постійного догляду за хворими не може бути ефек-

тивного лікування. Важливим є дотримання хворими питного режиму, медична сестра повинна стежити за добовим діурезом. Хворий повинен дотримуватися ліжкового режиму, ліжко треба добре підготувати, розправити складки на простирадлі. У кімнаті, де перебуває пацієнт, має бути тепло (22-25 оС), без протягів, але провітрено. До ніг можна поставити теплу грілку. Тепло і спокій позитивно впливають, сприяють одужанню. Медична сестра повинна стежити за фізіологічними випорожненнями, при запорах ставлять очисні клізми. Медична сестра повинна вимірювати артеріальний тиск пацієнту, доповідати лікарю про динаміку його змін.

3 6 5

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ Хворі потребують постійного диспансерного спостереження з періодич-

ним стаціонарним лікуванням в разі загострення або зниження функцій нирок. Після встановлення ремісії диспансерні огляди в перші два роки рекомендується проводити 1 раз на 3 місяці, а наступні 3 роки – 2 рази на рік.

Профілактика включає санацію вогнищ хронічної інфекції, а також усунення причин, що порушують відтік сечі.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Біль в попереку. Сеча каламутна з пластівцями і осадом. Причина. Інфекційно-запальний процес у нирках.

Мета. Зняття больового симптому.

Втручання.

1.Виявити рівень знань пацієнта про його захворювання.

2.Провести бесіду про необхідність дотримання дієти №7А.

3.Ввести хворому, згідно з призначеннями лікаря, антибіотики та знеболюючі.

Реалізація плану догляду. Проводимо заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності проведених заходів є зменшення больового симптому.

3.4.3.6. Нирковокам’яна хвороба

Нирковокам’яна хвороба – захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти).

В індустріально розвинених країнах спостерігається зростання захворюваності на нефролітіаз до 1-2 %. У багатьох країнах виділяють ендемічні вогнища нефролітіазу: у Середній Азії, на північному Кавказі і в Закавказзі, в басейнах Волги, Донці Ками і Приморському краї.

Захворювання виникає у найбільш працездатному віці: чоловіки хворіють вдвічі частіше від жінок; має схильність до хронічного перебігу з розвитком ускладнень, що ведуть до інвалідності.

В основі захворювання – утворення каменів у ниркових мисках. Камені мають різний хімічний склад: 70-75 % конкрементів містять

кальцій (солі щавлевої, фосфорної, вугільної кислот), у 10-15 % виявляють змішані камені – фосфати магнію, амонію, кальцію, в 10-12 % – урати, у 2- 5 % цистинові камені. Виділяють: кальцієвий (карбонатний), оксалатний, уратний, цистиновий і змішаний нефролітіаз.

Етіологія остаточно не встановлена. Зростання захворюваності в економічно розвинених країнах пов’язують з надмірним вживанням тваринних білків, рафінованого цукру, наростанням гіподинамії, подовженням тривалості життя, поліпрагмазією.

Певне значення має спадковий конституційний фактор, вживання питної води з підвищеним вмістом солей і мікроелементів, травми поперекової ділянки.

3 6 6

СПРИЯТЛИВІ ЧИННИКИ:

-інфекція сечових шляхів;

-крововиливи в ниркову тканину;

-застій сечі;

-повторні вагітності.

Утворення конкрементів відбувається навколо органічного “ядра”, яким можуть бути клітини епітелію ниркових мисок, скупчення лейкоцитів, а то і лікарські засоби (сульфаніламіди, тетрацикліни, тріамтерен). Камені можуть бути поодинокі або численні, в розмірі від крупинок до яйця. Розміщуючись у мисці нирки, конкременти утруднюють відтікання сечі, травмують слизову оболонку, що спричиняє її запалення, а при повному закупоренні сечоводу спричиняють гідрочи піонефроз (скупчення рідини або гною в нирці).

КЛІНІКА За клінічним перебігом слід розрізняти: асептичні та інфіковані камені.

Асептичні камені можуть не давати ніяких симптомів, виявляючись випадково при рентгенографії відповідної ділянки, наприклад, з приводу захворювання кишок або хребта, або ж виявляються тільки на автопсії. Однак при нефролітіазі безсимптомний перебіг зустрічається нечасто (значно рідше, ніж при печінкових каменях). Відходження конкрементів малого розміру можливе майже без больових відчуттів. Таким чином, у багатьох хворих при діатезі відбувається періодичне звільнення миски і від більших зростків, причому хворі дізнаються про це тільки за звуком каменя, що падає з сечею, або за короткочасним спиненням струменя сечі при сечовипусканні. Нефролітіаз може іноді виявлятися тільки у вигляді тривалого болю у поперековій ділянці, який довгий час вважається ревматичним. Найбільш типово ця хвороба виявляється при нападах ниркової коліки.

Нападові ниркової коліки рідко передує продромальний невиразний біль в поперековій ділянці; зазвичай напад виникає раптово без усяких передвісників, які вказують на нирковокам’яну хворобу, і протягом кількох хвилин досягає максимального розвитку. Пекучий, надривний біль часом доводить хворого до непритомного стану. Найменші рухи, найлегший тиск посилюють біль; він локалізується в точно визначеній ділянці попереку (відповідно тій чи іншій нирці), з поширенням вздовж сечоводу, в міхур, у чоловіків – в яєчко відповідного боку, яке при огляді виявляється підтягнутим до пахового каналу, у жінок – у пах і у великі статеві губи. Відмічається відчування задерев’янілості в паховій ділянці і стегні. Сечовипускання прискорене, утруднене, часто болісне. Температура при неускладненій нирковій коліці залишається нормальною.

Ниркова коліка супроводиться численними рефлекторними явищами. Часто виникають нудотні рухи та блювання жовчю; викликане ними напруження посилює нирковий біль. Завжди в наявності те чи інше порушення кишкової діяльності: запор, метеоризм, припинення відходження газів;

3 6 7

часом є повна картина кишкової непрохідності. Ці шлунково-кишкові симптоми можуть виступати на перший план, а при правобічній коліці локалізація сечовідної точки поблизу апендикулярної веде до помилкового діагнозу гострого нападу апендициту. Під час вагітності рефлекторне подразнення матки може призвести до викидня або передчасних пологів. На серцево-судинній системі напад ниркової коліки відбивається менше, але в осіб із захворюванням серця може виникнути рефлекторна стенокардія.

Тривалість нападу вимірюється годинами: дуже рідко напад триває протягом доби. З відходженням каменя в сечовий міхур біль раптом уривається, і хворий зразу відчуває полегшення. Зазвичай при одному з найближчих сечовипускань виділяється камінь – найбільш доказова ознака нирковокам’яної хвороби. Сечокислі камені жовтого або ясно-коричневого кольору, гладкі, рідше зернисті, дуже тверді. Оксалатні камені також тверді, вони шоколадного або чорного кольору, часто вкриті горбиками й остями і викликають при проходженні різкі кровотечі і біль. Фосфатні камені білі або сірувато-жовтувато-білі, з гладкою поверхнею; вони м’які, легко кришаться, розчиняються в оцтовій кислоті. У сечі під час нападу є кров; поза нападами при нефролітіазі в осадку сечі також знаходять, поряд з кристалами солей, ту чи іншу кількість червоних кров’яних тілець. Гематурія посилюється після рухів, після трясучої їзди і зменшується в стані спокою.

Об’єктивне дослідження хворого дозволяє визначити болісні зони і точки. Бімануальна пальпація неможлива через різкий біль; пальпація, яка проводиться зразу після нападу, може викликати повторення коліки або гематурію. Цистоскопія може виявити порушення виділення сечі з одного сечоводу (при закупоренні його каменем); катетер, введений у сечовід, зустрічає перешкоду. Рентгенографія дозволяє з’ясувати наявність і особливості розміщення каменя.

На рентгенограмі уважно розглядають ділянку, обмежену згори верхнім краєм тіла XII грудного хребця, – це нормальна верхня межа нирки; на добре виконаних знімках помітний контур нирок. Тінь коралоподібної форми в ділянці нирок патогномонічна для ниркового каменя, круглуваті тіні потребують додаткових досліджень, бо можна прийняти за нирковий камінь вапняні відкладення в інших органах або дефект плівки. Для діагнозу завжди потрібен знімок обох нирок і сечоводів: нерідко камені бувають з двох боків або ж у момент дослідження містяться не в мисці, а в сечоводі. При наявності сумнівних тіней вводять контрастний катетер, який зливається з тінню мискового або сечовідного каменя, або ж наповнюють миску контрастним розчином, причому виявляються її розміри і форма.

Типову ниркову коліку викликають найчастіше камені середніх розмірів (завбільшки з горошину або біб); дуже великі камені (описані вагою до 1 кг), нерухомо фіксовані в чашечках і в тканині нирок, не перешкоджають відтіканню сечі, поки вона ще утворюється в нирці; пісок і гравій вимиваються з миски без болісних відчуттів, однак оксалатні конкременти навіть

3 6 8

невеликих розмірів внаслідок їх остистої поверхні легко защемляються і можуть бути причиною різкого болю.

Патогенез ниркової коліки слід пояснювати рефлекторним спазмом сечоводу внаслідок подразнення стінки його каменем або розтягненням ниркової миски сечею, яка скупчується в мисці. В окремих випадках під час нападу болю вдавалося провести сечовідний катетер мимо застряглого каменя, із виділенням затриманої сечі зараз же припинявся напад болю. Уже наповнення здорової миски будь-якою рідиною під тиском викликає напад різкого болю.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-больовий;

-диспептичний.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

УСКЛАДНЕННЯ Ниркові камені можуть викликати численні ускладнення. Часткове або

переміжне закупорення сечоводу призводить до розвитку гідронефрозу і, частіше піонефрозу з прогресуючою атрофією ниркової паренхіми. При повному закупоренні припиняється виділення сечі відповідною ниркою. Повна анурія залежить частіше від двобічного нефролітіазу, який призвів до атрофії однієї нирки, а потім до закупорення другої, або від різкого зменшення артеріального тиску в результаті больового шоку при однобічному нефролітіазі. Пригнічення функції здорової нирки може відбуватися також внаслідок “рено-ренального рефлексу”.

До числа дальших ускладнень гідроабо піонефрозу при нефролітіазі можна віднести недостатність нирок з повною картиною уремії при атрофії ниркової специфічної тканини, яка заміщається жиром і фіброзною тканиною, далі загальний сепсис і, рідше, вкривання виразками і прорив миски або сечоводу (при піонефрозі).

При наявності відповідного діатезу або триваючого впливу інших шкідливих факторів хірургічне видалення каменів не включає рецидивів каменеутворення.

Нефролітіази поділяють на гострі і хронічні.

Гострий обструктивний пієлонефрит – одне із найбільш частих і небезпечних ускладнень. Розпізнають його при появі на висоті ниркової коліки високої лихоманки із ознобом. Гостра ниркова недостатність більш рідке ускладнення, пов’язане з двобічною оклюзією сечоводів або нефролітіазом єдиної нирки. Проявляється анурією.

Хронічні ускладнення нефролітіазу: гідронефроз, піонефроз, хронічний пієлонефрит, некротичний папіліт, артеріальна гіпертензія, хронічна ниркова недостатність.

3 6 9

Лабораторні методи є важливими в діагностиці нефролітіазу. При неускладненій сечокам’яній хворобі загальний аналіз крові незмінний.

Біохімічне дослідження крові є важливим для встановлення етіології нефролітіазу і визначення функціональної здатності нирок. Визначають рівень кальцію, неорганічних фосфатів, сечової кислоти, паратгормону в сироватці крові, а також вміст креатиніну сечовини, калію.

Загальний аналіз сечі обов’язковий в діагностиці нефролітіазу. Мікрогематурію виявляють у 70-90 % хворих. Макрогематурію виявляють рідше (20-40 % хворих). Важливим є виявлення кристалурії. Останню виявляють тільки у свіжовипущеній сечі. Кожному виду конкрементів відповідає певний тип сечових кристалів.

Лейкоцитурію, що виявляється у 50 % розцінюють, як ознаку ускладнення – калькульозного пієлонефриту, піонефрозу. Для виявлення цистинурії використовують ціанід – нітропрусидний тест. Інструментальні методи дозволяють надійно виявити асиметричне ураження нирок, властиве нефролітіазу, радіонуклідні і ультразвукові методи широко використовують на поліклінічному етапі обстеження.

При динамічній нефросцинтиграфії виявляється асиметрія екскреторної функції нирок, розлади уродинаміки.

При двомірній ехографії надійно ідентифікуються конкременти в чашковомисковій системі, але не в сечоводі, діагностується гідронефроз, нефрокальциноз. Використовуючи ендоскопічні методи (цистоскопія, хромоцистоскопія) вдається виявити симптоми однобічного ураження (відставання екскреторної функції, кровотечу, гноєтечу з вічка сечівника), а іноді – виявити конкременти.

Рентгенологічні методи високоінформативні при будь-якій локалізації і різновиді конкременту за винятком рентгеннегативного уратного літіазу. Іноді малоконтрастними є цистинові і змішані (навіть коралові) конкременти.

Рентгенологічне обстеження починають з оглядового рентгенознімка, на якому (при доброму очищенні кишечника) вдається виявити тінь конкременту у 70-80 % хворих на літіаз. Внутрішньовенна урографія дозволяє отримати прямі і непрямі ознаки нефролітіазу, нефрокальцинозу, утеролітіазу, вчасно діагностувати обструкцію верхніх сечових шляхів гідронефротичну трансформацію, некротичний папіліт.

Комп’ютерну рентгенотомографію і рентгеноконтрастну ангіографію застосовують у складних випадках для розмежування рентгенонегативного конкремента від пухлини чи туберкульозу нирок.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Вибір методу лікування визначається видом нефролітіазу, розміром і

локалізацією конкременту, наявністю ускладнень, функціональним станом нирок.

1. Консервативне лікування спрямоване на руйнування, розчинення (літоліз) конкрементів, на вигнання камінців.

3 7 0