Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
216
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

му напрямку, що рентгенологічно проявляється незначним звуженням суглобової щілини та початковими остеофітами. На другій стадії розвитку захворювання спостерігають невелику деформацію з незначним обмеженням рухомості у всіх напрямках, помірна атрофія м’язів, рентгенологічно – звуження суглобової щілини в 2-3 рази, субхондральний склероз, значні остеофіти. На третій стадії розвитку захворювання хворі відзначають значне обмеження рухів і деформацію суглобів, рентгенологічно – повне зникнення суглобової щілини, сплющення епіфізів, великий остеосклероз, атрофія м’язів. Найчастіше зустрічається коксартроз, гонартроз, артроз міжфалангових суглобів кисті.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.У гострому періоді захворювання рекомендується стаціонарне лікування.

2.Медикаментозне лікування:

-нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак натрію, напроксен, піроксикам, ренгазил, мелоксикам, месулід), використовують ін’єкції, таблетовані препарати, а також аплікації у вигляді гелів та мазей;

-глюкокортикоїди (преднізолон, кортизон, гідрокортизон, триамцинолон, дексаметазон, бетаметазон), при приєднанні реактивного синовіту мож-

ливе внутрішньосуглобове введення глюкокортикоїдів;

-хондростимулятори (румалон, мукартрин, артепарон, алфлутоп, хондроїтинсульфат, глікозаміноглікан, гіалоронова кислота, терафлекс);

-місцеве лікування (фастум-гель, долгіт-крем, фелден-гель);

-антиоксидантна терапія (вітамін Е, фламін, емоксипін, флакумін);

-засоби, що поліпшують мікроциркуляцію (пентоксифілін – трентал, агапурин, дипіридамол – курантил).

3. Лікувальна фізкультура.

4. Фізіотерапевтичні процедури (фонофорез, ультразвук, діадинамофорез бутадіонової, індометацинової, вольтаренової мазей, ультрафонофорез синестролу для жінок, тестостерону для чоловіків, індуктотермія, магнітотерапія, анальгін-димексидні або гідрокортизон-димексидні аплікації, лазеротерапія).

5. Санаторно-курортне лікування (бальнеотерапія). ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема . Біль у дрібних суглобах кистей рук і суглобах рук, припухлість, почервоніння шкіри.

Причина. Автоімунне запалення дрібних суглобів. Мета. Зменшити болючість і набряк суглобів.

Втручання.

1.В бесіді з пацієнтом виявити його знання про захворювання.

2.Пояснити пацієнтові суть захворювання і заходи, які необхідно про-

вести для покращення стану.

3.Виконати призначення лікаря щодо застосування медикаментозних засобів, пояснити хворому як і коли приймати нестероїдні протизапальні засоби, пояснити можливі їх побічні дії.

4.Провести призначені фізіотерапевтичні процедури.

4 8 1

Реалізація плану догляду. Проводимо заплановані заходи.

Оцінка результатів. Критерієм ефективності проведення запланованих заходів є зменшення болючості та набряку.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ СУГЛОБІВ ТА СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ

При організації надання допомоги хворим із патологією опорно-рухо- вого апарату слід диференціювати 2 категорії пацієнтів: І-а – хворі із хронічними запальними захворюваннями суглобів (артрити); ІІ-а – хворі із де- генеративно-дистрофічним ураженням органів опори (артрози, остеопороз).

При організації надання допомоги хворим вдома з хронічними артритами для контролю захворювань (клініко-медикаментозний контроль) насамперед слід звертати увагу на психологічно-соціальну адаптацію хворого. Адже закономірно те, що у пацієнта виникають депресія, тривожність відносно подальшої долі. Після встановлення діагнозу, лікування в клініці й повернення додому актуальною стає проблема працевлаштування, турботи про сім’ю, часто тяжкі розмірковування з приводу можливого життя у інвалідному візку. Вказані моменти нерідко є причиною озлобленння хворого на несправедливість долі й може бути спровоковане негативне ставлення до навколишнього середовища. Найпершою допомогою у таких ситуаціях є налагодження тісного доброзичливого контакту хворого із сім’єю, родиною, друзями, чуйним, уважним лікарем.

Наступним кроком у психологічно-соціальній адаптації хворого є поступове, ненав’язливе усвідомлення факту хвороби як подальшого супутника життя, що вимагає внесення корективів у стиль буття, зміни певних звичок, визначення своїх можливостей і найбільш значущих, реальних пріоритетів в ситуації, що склалася.

Важливе значення для корекції проблеми здоров’я, зокрема больового синдрому, має внутрішня підсвідома самодисципліна пацієнта. Одним із найкращих способів ослаблення болю є переключення уваги від власного тіла, хвороби на інші проблеми. Люди, які не здатні абстрагуватися від самоконцентрації, „зацикленості” на своїх відчуттях, набагато гірше переносять біль, пов’язаний із хворобою, порівняно з тими, хто може пройнятися проблемами сім’ї, турбуватись про інших, зайнятись досягненням поставлених цілей. Тому завданням медпрацівника, який постійно контактує і допомагає хворому, стає клопітке, настійливе, але поступове переключення пацієнта на вирішення нових, хоча б короткострокових, проблем.

Догляд за хворим на хронічний артрит передбачає, з одного боку, максимальне оберігання деструкції суглобового хряща, з іншого – забезпечення достатньої амплітуди рухів в уражених суглобах і збереження м’язової сили. Контроль за функціональним станом суглобів, м’язів можна здійснювати за допомогою кутоміра, сантиметрової стрічки, апаратів для вимірювання м’язової сили – динамометра, ртутного манометра (апарата РіваРоччі) чи тонометра.

4 8 2

Перше досягається за рахунок переміщення навантаження з дрібних суглобів на більші або при виконанні дії за участю декількох суглобів, а також шляхом використання певних прийомів та додаткового спорядження:

-для натискування на клапан аерозольного балончика слід використовувати всю долоню;

-для закриття банки пластиковою кришкою використовується лікоть;

-тарілку з їжею, чашку слід брати не пальцями, а долонями;

-шухляди засовуються рухом в кульшовому суглобі, а не натискуванням пальців;

-полегшити відкривання дверцяток, витягування шухляд можна за

допомогою зав’язок з тканини до ручок;

-двері відчиняються не витягнутою рукою, а поштовхом передпліччя;

-сумки слід носити на спині або плечі, поліетиленові пакети з продуктами утримуються не пальцями, а беруться обома руками і притискаються до грудної клітки;

-полегшити перенесення вантажів можна за допомогою візка;

-не рекомендують тривале перебування в одній позі – після сидіння

доцільно при підніманні зробити потягування, коліна регулярно розпрямляються або використовуються спеціальні підставки;

- для попередження розвитку контрактур в колінних суглобах під час денного відпочинку або тривалого перебування у ліжку необхідно ставити на колінні суглоби мішечки з промитим прожареним сухим піском; використання валиків під колінними суглобами допускається лише в короткі проміжки часу;

-послаблення зв’язкового апарату гомілковостопних суглобів вимагає застосування спеціальних підпор, які утримують стопу від обвисання під вагою покривала;

-профілактика контрактури кульшових суглобів забезпечується 15-хви- линним перебуванням в положенні на животі з вільним розміщенням трохи зігнутих в зап’ястках і ліктях рук та підкладанням подушечок під пахви;

-для попередження розвитку контрактур в кистях час від часу, зокрема під час бесід, перегляду телепередач, необхідно впиратись кінчиками

пальців у край столу, розпрямляючи при цьому долоні;

-іноді для профілактики суглобових деформацій використовують періодичне короткочасне накладання шин з гіпсу або пластику;

-оберігання від перевантажень хребта досягається підбором висоти крісла, щоб хворий міг сидіти, не згинаючись, рівно тримаючи голову; для

читання книг можна застосовувати книготримач, який розміщується на рівні очей і дозволяє вивільнити руки для самомасажу та ін.;

- зменшення навантаження на хребет під час сну досягається використанням пружного матраца і підкладанням невеликої подушечки під шийний вигин хребта.

Забезпечення достатнього об’єму рухів у суглобах, збереження м’язової сили та попередження атрофій досягаються:

4 8 3

- регулярним загальним масажем і самомасажем кінцівок, лікувальною фізкультурою, використанням тренажерів, пристосувань, гумових кілець, еспандерів, гумових кульок і т.ін.; при значних обмеженнях рухової активності важливе значення має пасивна гімнастика під наглядом медичної се- стри-інструктора;

- розробка уражених суглобів є більш ефективною і менш обтяжливою для пацієнта після вранішньої і вечірньої теплої ванни; необхідно стежити за температурою води або інших факторів при теплових процедурах, оскільки у хворих часто буває порушеною чутливість шкіри, що може спричинити опіки;

- розробка суглобів повинна бути максимально ефективною, проте поблажливою, і не викликати значних больових реакцій – біль повинен зникати впродовж декількох хвилин після закінчення занять;

- як правило, розробка суглобів проводиться після попереднього прийняття призначених ліків, зокрема знеболювальних середників, що полегшують виконання вправ, проте можуть шляхом приглушення больової чутливості спричинити втрату самоконтролю і викликати поглиблення деструкції суглоба;

- протипоказаною є активна розробка суглоба в разі його почервоніння і значного набряку; в таких ситуаціях необхідна особлива обережність при наданні допомоги хворому, щоб не завдати додаткового болю: для цього підтримують пацієнта за ділянки, віддалені від уражених суглобів; іноді фіксація руками ділянок дистальнішого і проксимальнішого активного суглоба зменшує больові відчуття за рахунок такої часткової його іммобілізації;

- якщо звичайна ходьба не створює значних проблем для хворого, слід намагатись максимально використати цей найбільш простий, доступний засіб підтримання активності хворого з поступовим збільшенням її тривалості й темпу;

- важливе значення має правильний добір взуття, яке повинно бути одночасно жорстким і достатньо вільним з боків і спереду (проміжок між найдовшим пальцем стопи і стінкою взуття повинен пропускати в ширину великий палець кисті), за наявності деформацій сплющення склепіння стопи використовують спеціальні супінатори.

Хронічні захворювання опорно-рухового апарату бувають запального та обмінно-дистрофічного походження. Захворювання перебігають з періодичними загостреннями, супроводжуються ураженням шкіри, м’язів, інколи внутрішніх органів. Частіше прогресування посилюється з віком, часто поєднується з ожирінням, різними захворюваннями обмінного характеру, супроводжується деформацією суглобів.

Після ліквідації загострення при хронічних захворюваннях опорно-ру- хового апарату головними завданнями догляду є:

1)зменшення болю;

2)подальше відновлення функції;

3)попередження загострень.

4 8 4

Зменшення болю, крім медикаментозного лікування, досягається зручним (фізіологічним) положенням кінцівок в ліжку, застосуванням теплових процедур. Для цього добре використовувати подушечки та м’які валики. Широко застосовують для лікування в домашніх умовах грілки, зігрівальні компреси, парафінові аплікації на суглоби (використовують розплавлений парафін – 55-60 °С, який наносять на шкіру шаром 1 см, накривають клейонкою, шаром вати та зав’язують серветкою). Процедура продовжується 20-30 хв до охолодження парафіну. Успішно можна використовувати в домашніх умовах УВЧ (еритемні дози), електрофорез, діатермію.

Відновлення функції уражених суглобів забезпечується вдома обов’язковим проведенням лікувальної гімнастики, спочатку пасивної, з послідовним підключенням активних вправ, до відчуття легкого болю. Лише постійні рухи зможуть попередити зрощення суглобів, розвиток їх нерухомості, атрофію м’язів. Проводити їх потрібно багаторазово протягом дня. Добре підключати силові вправи (гумове кільце для кисті, еспандер).

При покращенні загального стану, ліквідації болю та збільшенні обсягу рухів хворі зобов’язані ходити, повністю обслуговувати себе, навіть брати участь у виконанні хатньої роботи.

Добре використати масаж для попередження атрофії м’язів.

При тяжкому стані хворого та довготривалому перебуванні в ліжку слід обов’язково звернути увагу на гігієну тіла та ліжка (профілактика пролежнів). Дієта стає важливим фактором, особливо при обмінно-дистро- фічних процесах, і спрямовується на ліквідацію обмінних порушень та зменшення маси тіла, обмеження калорій та виключення продуктів, багатих на вуглеводи, пурини (цукор, випічка, печінка, нирки, шпроти, смажене м’ясо, риба, бульйони, щавель, шпинат, гриби, бобові).

Не завадить чітко засвоїти загальні правила проведення медикаментозного лікування в домашніх умовах:

1)краще застосовувати малу кількість добре відомих ліків;

2)постійно та регулярно приймати їх;

3)дотримуватись визначеної дози медикаментів, та тривалості їх вживання;

4)використовувати всі інші методи повною мірою (фітотерапія, фізіотерапія, лікувальна фізкультура, аеротерапія, дієта);

5)обов’язково узгодити з лікарем дози медикаментів для лікування супровідних захворювань;

6)обов’язково дізнатись, коли приймати ліки – до чи після вживання їжі, в яку годину доби;

7)хворий обов’язково повинен сповістити про погане перенесення ліків

уминулому.

А також обов’язковим є забезпечення правильного зберігання ліків тими, хто доглядає за хворим. Усі ліки повинні зберігатися в закритих коробках або флаконах, прохолодному та темному місці. Деякі ліки слід зберігати у холодильнику, обов’язково з етикетками зі строками зберігання.

4 8 5

Самолікування, як правило, шкідливе, але воно існує в реальному житті й ним необхідно, при можливості, чітко керувати. У зв’язку з даним фактом, додатково рекомендовано:

1)надзвичайно обережно приймати ліки;

2)уважно читати інструкцію;

3)не приймати більше тижня ліки, особливо ті, які не допомагають;

4)не приймати ліків під час вагітності та годування дитини без консультації з лікарем;

5)при можливості не приймати разом декілька видів медикаментів;

6)самостійно не приймати антибіотиків;

7)при будь-якому погіршенні стану припинити приймання ліків та звер-

нутися до лікаря.

Основним контингентом хворих із захворюваннями опорно-рухового апарату є люди похилого та старечого віку. Головне, що потребують такі хворі, – це терплячий догляд та увага, спрямовані на відновлення порушених фізичних та психічних функцій. Хворому найкраще перебувати в звичних для нього умовах: вдома, в родинному колі. Особливого значення набувають при взаємостосунках у сім’ї психологічні фактори. Необхідні повага до старої людини, умови для повної свободи, догляду за собою, самообслуговування, розради (читання, телевізор), підтримки охайного зовнішнього вигляду.

Контрольніпитання

1.Короткі анатомо-фізіологічні дані про опорно-руховий апарат.

2.Уявлення про хвороби сполучної тканини.

3.Визначення поняття ревматоїдного артриту, чинники виникнення.

4.Основні клінічні симптоми ревматоїдного артриту.

5.Інтерпретація медичною сестрою даних додаткових методів обстеження хворих на ревматоїдний артрит.

6.Основні принципи лікування ревматоїдного артриту, його перебіг.

7.Ускладнення ревматоїдного артриту та їх профілактика.

8.Уявлення про остеоартроз.

9.Уявлення про системний червоний вовчак, чинники виникнення, основні клінічні симптоми та принципи лікування.

10.Уявлення про системну склеродермію, чинники виникнення, основні клінічні симптоми та принципи лікування.

11.Уявлення про вузликовий періартеріїт, чинники виникнення, основні клінічні симптоми та принципи лікування.

12.Особливості догляду за хворими із захворюваннями суглобів і сполучної тканини.

13.Участь медичної сестри в профілактиці захворювань сполучної тканини та диспансеризації хворих.

14.Складання плану догляду хворого із захворюваннями суглобів та сполучної тканини і реалізація його в стаціонарних та домашніх умовах.

4 8 6

3.8. ГОСТРІ АЛЕРГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Алергія є якісною зміненою реакцією організму на дію речовин антигенної природи, яка призводить до різних порушень в організмі – запалення, спазму бронхів, некрозу, шоку та інше. Отже, алергія – це комплекс порушень, які виникають в організмі під час гуморальних і клітинних імунних реакцій.

Алергени поділяють на екзо- і ендогенні. Ендогенні утворюються з молекул організму під впливом фізичних факторів (холод, тепло, іонізуюче випромінення) чи хімічних речовин. Розрізняють три стадії алергічних реакцій: імунологічні, біохімічну (патохімічну) й патофізіологічну, або стадію функціональних і структурних порушень.

Алергічні реакції можуть бути негайного і сповільненого типу. При алергічних реакціях негайного типу розвивається гостре імунне запалення, при якому переважають альтернативно-ексудативні зміни над репаративними процесами. Характерним для цього типу реакції є фібринозний або фібринозно-геморагічний ексудат. До алергічних реакцій негайного типу можна віднести: анафілактичний шок, бронхіальну астму, поліноз, сироваткову хворобу та ідіосинкразію.

В алергічних реакціях сповільненого типу беруть участь сенсибілізовані лімфоцити і макрофаги. Морфологічним проявом цієї реакції може бути грануломатозне запалення. Класичним прикладом гіперчутливості сповільненого типу є туберкулінова реакція. У місці введення туберкуліну ознаки реакції з’являються лише через декілька годин, досягаючи максимуму через 24-48 годин. Розвивається запалення, можливий некроз тканин. Алергічні реакції сповільненого типу спостерігаються при сифілісі, мікотичних, паразитарних захворюваннях, вірусних інфекціях. Реакції сповільненого типу можуть бути зумовлені хімічними речовинами. Внаслідок їх контакту зі шкірою розвивається контактний дерматит. До цього типу алергічних реакцій відносяться також імунні реакції проти трансплантата. Відторгнення трансплантата відбувається внаслідок того, що антигени пересадженої тканини відрізняються від антигенів, до яких в організмі реципієнта сформувалась толерантність.

3.8.1. Кропив’янка

Кропив’янка (алергічний дерматоз) характеризується швидкою появою невеликих сверблячих міхурів на шкірі, які зумовлені набряком обмеженої ділянки сосочкового шару шкіри, збільшення проникності судинної стінки. Вони схожі на висипання, які виникають при опіку кропивою.

ЧИННИКИ:

-лікарські препарати;

-харчові продукти;

-укуси різних комах;

-хімічні та фізичні фактори.

КЛІНІКА Захворювання починається раптово з інтенсивного свербіння шкіри. В

цих місцях з’являються гіперемовані ділянки висипань, які виступають над

4 8 7

шкірою. Пізніше виникають міхурці, які бліднуть, може відбутись відшарування епідермісу. Захворювання може супроводжуватись загальною слабістю, головним болем, нерідко – підвищенням температури тіла до 38-39°С.

При огляді пацієнта виявляють однорідні висипання у вигляді міхурів, величина яких різна. Вони можуть розміщуватись окремо або зливатися, утворюючи елементи з різними контурами і фестончастими краями. Міхурі можуть мати геморагічний характер через вихід з судинного русла формених елементів крові. Іноді міхурі виникають в місцях тертя шкіри одягом, при дотику до неї (субклінічна форма кропив’янки).

При кропив’янці можуть уражатись і внутрішні органи: слизова оболонка дихальних шляхів (виникає кашель, стридорозне дихання), кишечник (проноси), суглоби (артралгії).

Для діагностики важливе значення має детальне збирання анамнезу, проведення шкірних проб, ефективність антигістамінних препаратів.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПЕРЕБІГ Тривалість гострого періоду – від кількох годин до кількох діб. Захво-

рювання може давати періодично рецидиви, переходити в хронічну форму. ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.При тяжких станах можлива госпіталізація.

2.Елімінаційна дієта (вживання води до 2 літрів на день), відміна медикаментозного лікування, голодування. При алергії до пір’я протипоказані

харчові продукти з курячого м’яса і яєць. При алергії до пилку дерев виключають продукти, які мають загальні з цим пилком антигенні властивості (горіхи, березовий, вишневий, яблучний соки та інші), при алергії до злакових трав – хліб та інші продукти з борошна.

3.Повторні очисні клізми, ентеросорбції.

4.Медикаментозна терапія:

-антигістамінні препарати (супрастин, димедрол, піпольфен, діазолін);

-при харчовій кропив’яниці – автосироватка, гістаглобулін;

-при тяжкому перебігу, розвитку набряку гортані – кортикостероїди;

-при розвитку колапсу – адреналін, мезатон, серцеві засоби;

-для зменшення свербіння – гарячий душ, обтирання оцтом, напівспиртовим розчином.

3.8.2. Набряк Квінке

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк, гігантська кропив’янка) – набряк шкіри, що розповсюджується на всі її шари, деколи і на підшкірну основу, слизові оболонки. Він розвивається внаслідок накопичення значних концентрацій медіаторів запалення і збільшення проникності судинної стінки.

4 8 8

КЛІНІКА Початок захворювання гострий без передвісників. Через декілька хви-

лин після впливу алергену, виникає великий блідий щільний несверблячий інфільтрат, при натискуванні на який не залишається ямки. Він може мати досить великі розміри (рис. 3.23). Найчастіша локалізація їх – губи, щоки, повіки, мошонка, слизова оболонка порожнини рота (язик, м’яке піднебіння, мигдалики). Тривалість набряку – від кількох

хвилин до кількох годин.

Найбільш небезпечним є набряк в ділянці гортані, який зустрічається в 25 % випадків. Він проявляється охриплістю голосу, “гавкаючим” кашлем, утрудненим дихання аж до асфіксії, набуханням шийних вен.

При локалізації набряку на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту хворих турбує нудота, блювання спочатку їжею, а потім

– жовчю. Виникає гострий біль, спочатку локалізований, а потім розлитий по всьому животу, здуття живота, пронос. Може бути позитивним

Рис. 3.23. Набряк Квінке. симптом Щоткіна-Блюмберга. При локалізації патологічного процесу в сечовивідних шляхах

розвивається затримка сечі. При появі набряку на обличчі в процес можуть втягуватись мозкові оболонки і виникати менінгеальні симптоми (ригідність м’язів потилиці, різкий головний біль, корчі).

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

1.При тяжких формах хворих необхідно госпіталізувати.

2.Рекомендується голод, сольове проносне, очисні клізми, ентеросорбція.

3.Медикаментозне лікування:

-антигістамінні засоби;

-глюконат кальцію;

-глюкокортикоїди;

-дегідратуюча терапія (сечогінними засобами).

При набряку гортані хворі потребують невідкладної медичної допомоги, при необхідності – накладання трахеостоми.

3.8.3. Анафілактичнийшок

Анафілактичний шок – один із найтяжчих проявів алергічної реакції негайного типу, яка виникає у разі повторного введення в організм алергену. Шок проявляється загальними тяжкими реакціями, які характеризуються

4 8 9

початковим збудженням з наступним гальмуванням функції центральної нервової системи, бронхоспазмом, артеріальною гіпотонією, спазмом гладком’язових органів.

Анафілактичні реакції у разі парентерального введення алергену розвиваються протягом 1 години, іноді негайно. Інколи він може розвинутись і при ректальному, зовнішньому і пероральному застосуванні препаратів, проте дещо пізніше (через 1-3 години), в міру його всмоктування. Частота анафілактичного шоку збільшується з віком, у зв’язку із сенсибілізацією організму. З віком шок перебігає тяжче і може призвести до смерті.

ЧИННИКИ:

-медикаментозні препарати (пеніциліни, стрептоміцин, рентгеноконтрастні речовини, новокаїн, амідопірин, ацетилсаліцилова кислота, вітаміни групи В, ферменти, загальні та місцеві анестетичні засоби);

-укуси перетинчасто-крилих комах (оси, бджоли, шершні);

-температурний (охолодження великої поверхні тіла);

-харчовий (коров’яче молоко, цитрусові, шоколад);

-аскаридоз (під час міграційної фази).

КЛІНІКА Клінічні прояви зумовлені складним комплексом симптомів і синдромів

з боку багатьох органів і систем. Існує закономірність: чим менше часу пройшло з моменту введення алергену до перших проявів шоку, тим тяжча його клінічна картина.

Клінічна картина поліморфна і варіабельна. При швидкому розвитку у хворого раптово може з’являтися різка блідість шкіри, холодний піт, ціаноз обличчя, губ, тулуба, і кінцівок, зіниці розширені, він непритомніє при явищах тяжкого колапсу. Хворі скаржаться на відчуття холоду. В інших випадках хворий спочатку збуджений, потім поступово стає апатичним і впадає в кому. Можуть виникати тонічні і клонічні судоми, пульс ниткоподібний, тони серця дуже ослаблені або не вислуховуються, артеріальний тиск не визначається. У цьому разі, як правило, настає смерть.

При легшому перебігу анафілактичний шок може починатися з продромальног періоду: відчуття жару з різкою гіперемією шкіри, загального збудження або навпаки – в’ялості, депресії, страху смерті, пульсуючого головного болю, шуму у вухах, стискаючого болю за грудниною. Іноді виникає свербіння шкіри, кропив’янка, алергічні набряки, гіперемія склер, сльозотеча, закладання носа, ринорея, спастичний кашель, погіршення зору. З’являється біль різної локалізації, відчуття стискання і розпирання грудної клітки, задишка. Можливі нудота, блювання, проноси, мимовільні сечовипускання і дефекація. При дальшому розвитку анафілактичного шоку слабість наростає, порушується діяльність серцево-судинної системи.

Виділяють такі клінічні варіанти захворювання: абдомінальний, колаптоїдний, церебральний, асфіксичний.

Після гострої фази наступає післяшоковий період, який триває 3-4 тижні, коли можуть виникнути рецидиви та ускладнення (алергічний міокардит, гепатит, гломерулонефрит, неврит).

4 9 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]