Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
191
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

різко виражені імунологічні зсуви. Всім цим процесам передує поява кволості, погіршення апетиту, потемніння сечі, а потім з’являється інтенсивна жовтяниця.

Алкогольний гепатит досить часто зумовлений зловживанням алкоголю і в більшості випадків здатний переходити в цироз печінки. Алкогольний гепатит виникає у 1/3 хронічних алкоголіків – осіб, які зловживають алкоголем не менше 5 років. Сприятливими факторами є недостатнє харчування, генетична схильність. Характерним є гострий початок після тяжкого запою. Жовтяниця помірно виражена, не супроводжується свербінням шкіри, біль виявляють в половини хворих, лихоманка ремітуюча або постійна. При обстеженні виявляють болючу збільшену ущільнену печінку. У хворих виявляють розлади психіки.

Крайнім проявом розвитку патологічного процесу при хронічному гепатиті є печінкова кома, яка розвивається за умови приєднання печінкової недостатності і характеризується найперше енцефалопатією. Ураження кори головного мозку характеризується зміною особистості пацієнта: порушується свідомість, хворий збуджений, спостерігається посмикування м’язів, з’являється виражений солодкуватий запах з рота з фекальним відтінком. Розміри печінки зменшуються, вона м’яка при пальпації.

Частота клінічних симптомів у хворих з хронічним гепатитом: астеновегетативні розлади – 100 %; гепатомегалія – 100 %; схуднення – 91 %; біль у ділянці печінки – 84 %; телеангіоектазії – 81 %; диспептичний – 79 %; “печінкові долоні” – 59 %; жовтяничність склер – 57 %; жовтяниця – 11 %; кровоточивість – 56 %; підвищення температури тіла – 18 %; артралгії – 15 %.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

- астеновегетативний (загальна слабість, безсоння, зниження працездатності, дратівливість, пригнічений настрій, депресія, втрата попередніх інтересів, зниження ініціативи);

- диспептичний (поганий апетит, сухість та гіркота у роті, нудота, відрижка, іноді блювання, тяжкість в епігастрії, розлади випорожнень, здуття живота, відчуття дискомфорту в правому підребер’ї);

-гепатомегалічний (печінка щільна, поверхня її гладенька, чутлива при пальпації);

-больовий (незначний біль в правому підребер’ї);

-холестатичний (шкірне свербіння, ксантоми, ксантелазми);

-жовтяничний (жовте забарвлення шкіри, склер, слизових);

-спленомегалічний (збільшення селезінки);

-геморагічний (шкірні петехії, кровоточивість ясен, кровотечі з носа, менорагії, кривава блювота, дьогтьоподібний стілець);

-артралгічний (множинні артралгії, переважне ураження крупних суглобів);

-енцефалопатичний (зниження пам’яті сонливість, періоди дезорієнтації

учасі і просторі);

-гарячковий синдром (підвищення температури, може бути тривалим

чи періодичним).

3 1 1

Для встановлення діагнозу важливе значення має виявлення наступних лабораторних синдромів:

-цитолітичний (підвищенння в плазмі крові вмісту аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), глутаматдегідрогенази, сироваткового заліза);

-мезенхімально-запальний (гіпергаммаглобулінемія, збільшення ШОЕ,

підвищення показників тимолової проби, серомукоїду, антитіл);

-холестатичний (збільшення в плазмі рівня лужної фосфатази, гаммаглутамілтранспептидази (ГТП), кон’югованого білірубіну, холестерину, жовчних кислот);

-печінково-клітинної недостатності (збільшення вмісту некон’югованого білірубіну, зниження рівня протромбіну, проконвертину, проакцелерину, трансферину);

-гіперспленізм (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія).

Для встановлення діагнозу, крім біохімічних досліджень, важливе значення має виявлення імунологічних порушень (підвищення вмісту імуноглобулінів A, M, G, циркулюючих імунних комплексів, виявлення антигенів і серологічних маркерів реплікації вірусу – HBV ДНК, ДНК-полiмерази, Hbe-Ag, Hbs-Ag). З інструментальних методів дослідження інформативними є ехографія, ультразвукове та радіонуклоїдне дослідження печінки. Хвороба вважається верифікованою при підтвердженні діагнозу морфологічними дослідженнями біоптатів печінки.

ПЕРЕБІГ Хронічний активний гепатит може мати безперервно рецидивний пе-

ребіг або перебігати з чергуванням загострень і клінічних (іноді навіть біохімічних) ремісій.

ПРОГНОЗ При усуненні етіологічних чинників прогноз здебільшого сприятливий.

УСКЛАДНЕННЯ У 30-50 % випадків хронічний гепатит трансформується в цироз печінки.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних інструментально-лабораторних даних.

Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Хронічний персистуючий гепатит медикаментозного лікування не вима-

гає. Хворим призначають щадний фізичний режим, дієта повинна бути повноцінною щодо вмісту білків, жирів, вуглеводів і збагачена вітамінами (дієта № 5). У період загострення рекомендують ліжковий режим. Важливе значення має санація вогнищ інфекції, особливо біліарного тракту. В окремих випадках хворим призначають гепатопротектори (легалон, карсил, есенціале).

Хворим на хронічний активний гепатит у період загострення рекомендують ліжковий режим, а також дієту № 5.

3 1 2

Медикаментозне лікування:

-противірусна терапія (інтерферони – велферон, інтрон-А, роферон, реаферон; індуктори інтерферону – циклоферон);

-імунодепресивна терапія (глюкокортикоїди – преднізолон; цитостатики – імуран, азатіопрін);

-імуномодулятори (тималін, тимоген, нуклеїнат натрію, Д-пеніциламін,

левамізол);

-метаболічні і коферментні препарати (вітаміни – Е, В1, В6; кокарбоксилаза, ліпоєва кислота, фосфаден, рибоксин, есенціале);

-дезінтоксикаційна терапія (реополіглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози);

-гепатопротектори (карсил, силібор, катерген).

При наявності холестатичного синдрому застосовують холестирамін, білігнін, рифампіцин, метронідазол, зиксорин, урсодезоксихолеву кислоту, антигістамінні препарати.

Фізіотерапевтичне лікування. Використовують гіпербаричну оксигенацію, кисневі і хвойно-сольові ванни.

Санаторно-курортне лікування. Призначають тільки хворим з персистуючим гепатитом в період ремісії (Трускавець, Моршин, Єсентуки, Боржомі, Березівські Мінеральні Води).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Значної уваги, знань, навичок потребує від медичної сестри догляд за

хворим. Під час загострення хронічного гепатиту хворим призначають ліжковий режим, дієту з обмеженням жирів (дієта № 5). У харчовий раціон вводять продукти, що мають ліпотропну дію: рослинну олію, овочі, фрукти і ягоди як природні джерела аскорбінової кислоти, продукти моря, багаті на йод. Виключають смажені продукти. Страви в основному молочно-рослинні.

Дозволяються: супи овочеві, молочні з круп (гречаної, вівсяної), нежирні сорти м’яса та птиці у вареному вигляді, страви і гарніри з круп, макаронних виробів, картоплі, моркви, буряка. Рекомендуються різні овочі та зелень у сирому вигляді, салати. Жири тваринні — лише вершкове масло, рослинні — оливкова, соняшникова і кукурудзяна олії. Можна споживати молоко, кефір, сметану, сир, кисле молоко. Солодкі ягоди, фрукти, варення, мед, компоти, фруктові та овочеві соки, відвар шипшини, хліб сірий і білий черствий.

Забороняються: прянощі, мариновані, консервовані та копчені продукти, м’ясні, рибні, грибні супи, шпинат, щавель, солодощі, какао, шоколад, журавлина. Сіль – 5-6 г на добу.

Їжу приймають 5-6 разів на день через 2-2,5 год невеликими порціями. Вживають рідину до 2 л у теплому вигляді.

Оцінюючи стан хворого, медична сестра насамперед повинна звернути увагу на його положення у ліжку, поведінку, колір шкіри, видимих слизових оболонок, а також наявність і вираженість нервово-психічної симп-

3 1 3

томатики, особливо за наявності перших ознак коми – млявості, сонливості, головного болю, зниження апетиту, нудоти, болю у животі. Помітивши такі зміни, необхідно про це доповісти лікареві.

Необхідно доглядати за шкірою, вчасно проводити санітарно-гігієнічні процедури. Якщо хворий у задовільному стані, йому періодично призначають гігієнічну ванну або душ, змінюють натільну та постільну білизну.

У випадках, коли хворий змушений майже постійно бути у ліжку, заходи особистої гігієни, фізіологічні випорожнення та приймання їжі проводяться в палаті. У разі свербіння шкіри потрібно робити теплі ванни і щоденно обтирати шкіру розчином оцтової кислоти з розрахунку 1-2 столові ложки оцту на 0,5 л води. Слід доглядати за порожниною рота. Вранці перед їдою та увечері перед сном хворий повинен чистити зуби, а також полоскати перевареною водою після кожного приймання їжі.

Необхідно пам’ятати, що хворі на хронічний гепатит дуже вразливі. Слід зважати на індивідуальну психічну реакцію на захворювання, потрібно тактовно пояснити хворому, що для поліпшення його стану й одужання потрібні час і терпіння. Необхідно давати хворому настоянку з валеріани, собачої кропиви тощо. При безсонні на ніч призначають снодійні.

Медична сестра повинна чітко виконувати всі призначення лікаря, своєчасно готувати хворого до різних маніпуляцій.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Біль та відчуття тяжкості в правому підребер’ї.

Причина. Виникає в результаті розтягнення капсули печінки. Мета. Зменшити больові відчуття хворого.

Втручання.

1.Провести бесіду з пацієнтом, пояснити причину цих симптомів.

2.При болях рекомендувати ліжковий режим.

3.Розповісти про необхідність дотримання дієти.

4.Пояснити механізм дії препаратів, які призначив лікар. Реалізація плану догляду. Проводити заплановані втручання. Оцінка результатів. Зменшення больових відчуттів у хворого. ПРОФІЛАКТИКА

Профілактика хронічних гепатитів передбачає ранню діагностику,

адекватне лікування хворих на гострий вірусний гепатит, спостереження за ними після виписки із стаціонару, запобігання вірусним гепатитам, різним промисловим, лікарським і побутовим інтоксикаціям.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ Після виписки із стаціонару хворий повинен перебувати під диспансер-

ним наглядом у дільничного лікаря. Йому проводяться заходи, спрямовані на профілактику загострень. Медична сестра запрошує пацієнта до терапевта (дільничного чи сімейного лікаря) і гастроентеролога 1-4 рази на рік (залежно від тяжкості перебігу захворювання). Рекомендує хворому провести біохімічне дослідження крові, аналіз сечі, холецистографію (за пока-

3 1 4

заннями) ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Медична сестра проводить бесіду з пацієнтом про необхідність дотримання режиму праці та відпочинку, дієти, необхідності проведення вітамінотерапії та дає рекомендації щодо умов праці.

3.3.3.6. Цироз печінки

Цироз печінки дифузний процес, що характеризується фіброзом і перебудовою нормальної архітектоніки печінки, яка призводить до утворення структурно аномальних вузлів. Найважливішою ознакою, що відрізняє цироз печінки від хронічного гепатиту, є вузлова трансформація печінки. Вузли циротичної печінки не мають часткової долькової структури й оточені фіброзною тканиною. Вони можуть містити аномально розташовані портальні тракти та еферентні вени і не є істинно регенеративними, тому що відновлення нормальної паренхіми печінки не відбувається.

Чоловіки хворіють частіше ніж жінки. Хвороба розвивається, як правило, від і після 40 років.

ЧИННИКИ:

-інфекційний (віруси гепатиту – В, С, D);

-зловживання алкоголем;

-генетично зумовлені порушення обміну речовин (недостатність аль-

фа-1-антитрипсину, галактоземія, гемохроматоз, гепатолентикулярна дегенерація, глікогеноз);

-застійна серцева недостатність;

-захворювання жовчних шляхів;

-токсичний вплив деяких медикаментів.

Патогенез цирозу печінки характеризується наявністю механізму самопрогресування. Початковим моментом патологічного процесу є некроз гепатоцитів, який стимулює регенерацію клітин печінки у вигляді концентричного збільшення збереженої ділянки паренхіми, що призводить до утворення псевдочасточок. Крім того, некроз гепатоцитів є однією з основних причин запальної реакції, що сприяє перицелюлярному фіброзові й стисканню сполучною тканиною венозних судин. Порушення гемодинаміки, у свою чергу, спричиняє нові некрози і процес набуває характеру ланцюгової реакції, в якій дія первинного етіологічного фактора вже не має значення.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИРОЗІВ ПЕЧІНКИ У практичній медицині найчастіше використовують клініко-морфоло-

гічну класифікацію (Гавана, 1956).

За морфологією: портальний, постнекротичний, змішаний, біліарний. За етіологією: вірусний гепатит, алкоголь, інші інтоксикації, аліментарний дисбаланс, ендокринні й метаболічні порушення, недостатність кро-

вообігу в печінці, обтурація, інфекція в печінці.

За клінічним перебігом: прогресуючий, стабільний, регресуючий. За фазою: активний, неактивний.

3 1 5

За стадією хвороби: початковий, сформованого цирозу, дистрофічний. За функцією печінкових клітин: компенсована, декомпенсована, гепа-

тоцелюлярна недостатність.

За станом портального кровообігу: внутрішньопечінковий, змішаний блок. Гіперспленізм: є, немає.

Крім того, існує ще морфологічна класифікація цирозів печінки (Акапулько, Мексика, 1974), яка поділяє цирози на крупновузловий (макронодулярний), дрібно вузловий, (мікронодулярний) і змішаний.

КЛІНІКА Клінічні прояви цирозу печінки залежать від стадії хвороби, її актив-

ності й ступеня порушення функції печінки.

При цирозі печінки найчастіше зустрічаються такі прояви: збільшення печінки 88 %, збільшення селезінки 80 %, жовтяниця 61 %, асцит 52 %, гарячка 66 %, свербіння шкіри 26 %, судинні зірочки 84 %, больовий абдомінальний синдром 84 %, диспепсія 60 %, кровотеча 45 %, варикозне розширення вен стравоходу 21 %, набряки 22 %, астеновегетативні скарги 48 %, артралгія 7 %.

Диспепсичні скарги (на зниження апетиту, тяжкість у надчеревній ділянці, блювання, здуття живота, розлади випорожнень) є досить характерними для цирозу печінки. Біль в ділянці печінки частіше пов’язаний з ураженням жовчовивідних шляхів, підшлункової залози, перигепатитом. Астенічні прояви (слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності) пов’язані з гіпоглікемією, глибоким порушенням біоенергетики. Жовтяниця частіше виражена не різко, характеризується субіктеричністю шкіри. Свербіння шкіри виникає через подразнення рецепторів жовчними кислотами. Загальне живлення хворих порушене у зв’язку з шлунково кишковою недостатністю, ураженням печінкових клітин і порушенням синтезу білка.

Характерний загальний вигляд хворих – загострені риси обличчя, нездоровий субіктеричний колір шкіри, тонкі кінцівки, збільшений живіт (асцит), на передній черевній стінці розширені вени, ноги набряклі.

Для цирозу печінки характерні малі ознаки, печінкові стигми: судинні зірочки (ангіоми, які ледь піднімаються над поверхнею шкіри, від яких радіарно відходять дрібні судинні гілочки, розміром до одного сантиметра, спостерігаються на верхній половині тулуба), еритема долонь, червоний язик (набряклий набухлий, не обкладений), пальці у вигляді барабанних паличок, гінекомастія (збільшення у чоловіків грудних залоз), ксанталазми (внутрішньошкірне відкладання холестерину у вигляді бляшок).

Характерні зміни трофіки, припухання привушних залоз, куряча сліпота, атрофія м’язів, переломи кісток. У хворих часто виникають носові кровотечі, кровотечі з ясен, матки, геморагії на шкірі, на місці ін’єкцій, кровотечі з варикозного розширення вен стравоходу і шлунка.

Типовими є розлади сну, часто є сонливість в день, а також парестезії у руках і ногах (відчуття оніміння, „повзання мурашок”), тремор пальців

3 1 6

рук, судоми литкових м’язів. Поступово наростають адинамія, в’ялість, байдужість до оточуючих, знижується пам’ять, формуються інертність мислення, схильність до деталізації. Загострюються характерологічні особливості – образливість, вимоги особливої уваги до себе, схильність до конфліктів та істеричних реакцій.

При дослідженні живота виявляють збільшення печінки і селезінки. Печінка щільна, частіше не болюча, з гострим краєм, можуть збільшуватись окремі її частини. При асциті вона може не визначатись. Характерне збільшення селезінки в 2-3 рази, печінка і селезінка залишаються не болючими. Достовірною ознакою цирозу є розширення вен передньої стінки живота, особливо навколо пупка – „голова медузи”. Шкіра живота тоненька і гладка. Великі розміри живота у хворих зумовлені накопиченням рідини в черевній порожнині. Перкуторно виявляють притуплення перкуторного тону над боковими поверхнями і в нижній частині живота, які переміщуються при зміні положення тіла. Кількість асцитичної рідини може досягати до 10 літрів.

Для всіх клінічних форм цирозу печінки характерним є синдром портальної гіпертензії. Він проявляється метеоризмом, болем в епігастрії, відчуттям тяжкості у правому підребер’ї, спленомегалією, асцитом, варикозним розширенням вен стравоходу, шлунка, прямої кишки, розширенням вен черевної стінки („голова медузи”).

Клінічно розпізнають легкий, середній і тяжкий ступені печінково-клітин- ної недостатності:

-легкий (загальна слабкість, зниження працездатності, втрата апетиту, нудота);

-середній (жовтяниця, сонливість, зниження інтелектуальних здібностей, „печінкові долоні”, судинні „зірочки” на тілі, геморагічний синдром);

-тяжкий (порушення свідомості аж до її повної втрати, посмикування м’язів, їх судоми, періодичне збудження, згасання рефлексів, зниження артеріального тиску, зростання частоти дихання).

Дрібновузловий (мікронодулярний, портальний) цироз печінки – вузли однакового розміру діаметром 1-3 міліметри. Ця форма цирозу є найбільш частою. Захворювання виникає при зловживанні алкоголем, обструкцій жовчних протоків, порушенні венозного відтоку з печінки, гемохроматозі (порушенні обміну заліза з надмірним його відкладанням у печінці). Має три стадії: початкова (диспептична), розгорнута (асцетична), виражена (кахектична). Початкова стадія характеризується диспепсичним і астеновегетативним синдромом, постійною ознакою є помірне збільшення печінки. Друга стадія супроводжується проявами початкової панхіматозної і портальної декомпенсації. До клінічних ознак початкової стадії приєднуються портальна гіпертензія, геморагічний синдром, синдром ендокринних розладів, жовтяниця, „печінкові ознаки”, зниження маси тіла і атрофія скелетних м’язів, можливе

підвищення температури. Кахектична стадія характеризується жовтяницею з холестатичним компонентом, геморагічним синдромом, печінковою енце-

3 1 7

фалопатією. Виражені ознаки портальної гіпертензії: асцит, розширення вен передньої черевної стінки, правобічний плевральний випіт, пупкова грижа, кровотечі з гемороїдальних вен, із варикозно розширених вен стравоходу і шлунка. Можливе прогресуюче зменшення розмірів печінки.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-диспепсичний;

-больовий;

-інтоксикаційний;

-геморагічний;

-ураження шлунково-кишкового тракту;

-гепатопанкреатичний;

-ендокринних розладів;

-токсичної енцефалопатії;

-серцевосудинних змін;

-гепатолієнальний;

-асцитичний.

Біохімічне дослідження крові виявляє такі лабораторні синдроми: цитолітичний, печінково клітинної недостатності, холестатичний, мезенхімальнозапальний, гіперспленізм. Діагноз встановлюється на основі ультразвукового радіонуклеїдного та морфологічного дослідження печінки. Високоінформативним методом у встановленні діагнозу є комп’ютерна томографія, ендоскопічне виявлення варикозного розширення вен стравоходу.

ПЕРЕБІГ Цирозу печінки властивий прогресуючий перебіг, однак термін форму-

вання цирозів різної етіології коливається від декількох місяців до 10-15 років. Його перебіг визначається активністю патологічного процесу, проявами печінково-клітинної недостатності, розвитком портальної гіпертензії.

УСКЛАДНЕННЯ

1.Печінкова кома (гепатоцеребральна недостатність).

2.Кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу.

3.Печінкова енцефалопатія.

4.Трансформація в рак.

5.Тромбоз ворітної вени.

6.Гепаторенальний синдром.

Печінкова кома є результатом масового некрозу паренхіми печінки, зумовлена припиненням функціонування більшості клітин – розвивається метаболічний хаос. Спочатку змінюється поведінка, знижується активність хворого, уповільнюються психічні реакції та мова. З’являються періоди заціпеніння з фіксацією погляду, які чергуються з епізодами ейфорії та психомоторного збудження, агресивністю, негативізмом. Характерне порушення сну – сонливість у день та безсоння вночі. Провісниками печінкової коми бувають анорексія, нудота, блювання, тахікардія, прогресуюча жовтяниця, можуть з’явитися артларгії, пропасниця. Поганою прогностичною ознакою є зменшення розмірів печінки.

3 1 8

Друга стадія характеризується більш вираженими неврологічними і психічними порушеннями. З’являється оглушеність, хлопаючий тремор рук, запаморочення, непритомності, позіхання, гикавка, відчуття „наближення смерті”, „падіння у прірву”, жахи, провали пам’яті, галюцинації, марення. Майже постійно спостерігається блювання і тахікардія. У більшості пацієнтів відзначається зменшення розмірів печінки, печінковий запах з рота, що нагадує запах сирої печінки. Характерний геморагічний синдром, який часто супроводжується явищами ДВЗ-синдрому. Далі може розвинутись ниркова недостатність чи інфекційні ускладнення.

У третій стадії розвивається ступорозний стан з короткочасними епізодами збудження, нетримання сечі. Порушуються зіничні рефлекси, з’являється скрип зубів, тризм, фібриляційні посмикування та судоми м’язів, порушення чутливості, гіперрефлексія або моторна слабкість. Спостерігається м’язовий гіпертонус кінцівок із м’язовим болем, маскоподібне обличчя з гіпомімією, уповільнення довільних рухів та їх координації, дизартрія. Реакція на сильні подразники зберігається. Може розвинутись набряк головного мозку, який проявляється гіперемією та пітливістю обличчя, посмикуваннями м’язів плечового пояса, галюцинаціями, гикавкою, підвищенням артеріального тиску.

Четверта стадія характеризується розвитком глибокої коми. Зіниці помірно звужені, дихання типу Куссмауля або Чейна – Стокса, можуть з’явитись ознаки менінгізму. На кінцевій стадії глибокої незворотної коми зникають рефлекси, больова чутливість та періоди збудження.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводиться на основі даних клінічних і лабораторно інструменталь-

них методів обстеження. Формують наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляд залежно від переважання клінічних синдромів.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Режим повинен бути щадним, забороняються фізичні й психічні пере-

вантаження. Хворим із вираженою активністю і декомпенсацією процесу рекомендується ліжковий режим. Дієта – стіл № 5 (за Певзнером). При розвитку енцефалопатії обмежують вживання білка, при асциті – кухонної солі (0,5-2гр/добу), споживання рідини до 1,5 літри на добу.

Етіологічне лікування цирозу печінки можливе лише на ранніх стадіях деяких його форм (алкогольного, “застійного”, зрідка вірусного) – припинення вживання алкоголю, лікування серцевої патології, противірусна терапія. При цирозі печінки, що існує тривалий час, етіологічне лікування неефективне.

Медикаментозна терапія:

- метаболічні та коферментні препарати (рибоксин, ліпоєва кислота, есенціале, піридоксальфосфат, кокарбоксилаза, флавінат, кобаміт, токоферолуацетат);

3 1 9

-дезінтоксикаційна (5% розчин глюкози, реополіглюкін, розчин альбуміну);

-глукокортикостероїди (преднізолон);

-імунодепресанти та імуномодулятори (делагіл, імуран);

-при набрякові асцитичному синдромі (верошпірон, фуросемід, урегід);

-при кровотечах із травного каналу: суворий ліжковий режим, холод на епігастральну ділянку, усунення гіповолемії (поліглюкін, альбумін, нативна плазма, розчин Рінгера, ізотонічний розчин натрію хлориду), зниження портального тиску (вазопресин, гліпресин), гемостатична терапія (антигемофільна плазма, амінокапронова кислота, контрикал, діцинон, кальцію хлорид, анаприлін), хірургічні методи зупинки кровотеч (балонна тампонада стравохідним зондом Блек Мора, лазерна коагуляція варикозно розширених вен стравоходу);

-лікування печінкової енцефалопатії: різке обмежування кількості білка

враціоні, пригнічення мікрофлори кишечника (1-2 рази на день – високі очисні клізми, неоміцину фосфат перорально, у клізмах або через нозальний зонт, метронідазол, лактулоза), усунення аміакової інтоксикації та гіперазотемії (орніцитил, глютамінова кислота, фалькамін), корекція метаболічного алкалозу (4% розчин калію хлориду), ентеросорбція (ентеродез, ентерозгель, ентеросорбент СКН);

-усунення свербіння шкіри (холестирамін, білігнін, активоване вугілля, зиксорин, урсодезоксихолева кислота).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ На ранніх стадіях захворювання хворий тривалий час може сам себе

обслуговувати. Його необхідно переконати, що він повинен повністю відмовитися від вживання алкоголю, куріння та інших інтоксикацій. Рекомендується усунення нервових перенапружень, негативних емоцій. Потрібні раціональне харчування, дієта № 5, достатній тривалий відпочинок.

Хворому з вираженою активністю і декомпенсацією процесу призначають ліжковий режим, дієту № 5. Різко обмежують вживання білка до 2040 г, солі до 5 г.

Дієта хворого повинна бути високої енергетичної цінності, легкозасвоюваною, зі зменшеною кількістю білків і жирів та з підвищеним вмістом вуглеводів. Виключають із харчового раціону сильні стимулятори секреції шлунка та підшлункової залози (смажені страви, тугоплавкі жири, продук-

ти, збагачені холестерином).

Насамперед, хворому потрібно створити умови для психічного спокою, оберігати від негативних емоцій, провітрювати палату. Необхідно щоденно турбуватися про чистоту шкіри і слизових оболонок хворого. Оскільки хворий перебуває на ліжковому режимі, шкіру необхідно протирати дезінфікуючими розчинами – одеколоном, горілкою, оцтом, розведеним водою (1-2 столові ложки оцту на склянку води). Для профілактики пролежнів хворого слід повертати у ліжку, ретельно обробляти шкіру камфорним спиртом, особливо місця, які стикаються з ліжком (на спині, в ділянці

3 2 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]