Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
217
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

Хронічна лівошлуночкова недостатність

Синдром характеризується наростаючою задишкою при звичайних фізичних навантаженнях і схильністю до тахікардії. При тяжкій декомпенсації задишка спостерігається і в спокої. Вираженість задишки збільшується в горизонтальному положенні (зростає венозне повернення до серця), тому хворі обирають вночі напівсидяче положення із опущеними ногами. Можливий кашель з виділенням серозного мокротиння – «застійний» кашель, ознака підвищення тиску крові у малому колі кровообігу. Тахікардія з’являється при найменшому фізичному навантаженні або є постійно.

При фізикальному обстеженні виявляється розширення серця вліво, аускультативно визначається ритм галопу (тричленний). У верхніх відділах легень – посилене везикулярне або жорстке дихання, у нижніх відділах – ослаблене дихання, нерідко недзвінкі вологі дрібнопухирчасті хрипи („застійні”). Можуть вислуховуватися сухі хрипи та жорстке дихання внаслідок набряку і часткової обструкції бронхів.

Хронічна правошлуночкова недостатність

Ізольована правошлуночкова недостатність розвивається у хворих на бронхіальну астму з хронічним легеневим серцем, при деяких вадах з перевантаженням правого шлуночка, ожирінні. Найбільш характерною клінічною ознакою є застій у венах великого кола кровообігу – пастозність стоп і гомілок, особливо наприкінці дня. Вранці пастозність зникає або стає менш вираженою. Згодом із збільшенням тяжкості декомпенсації розвиваються виражені периферичні набряки, які можуть трансформуватися в анасарку з асцитом, гідротораксом, гідроперикардом. Типова наявність ознак застою крові в печінці – збільшення печінки в розмірах, відчуття дискомфорту і тяжкості в правому підребер’ї, метеоризм. Може сформуватися кардіальний цироз печінки. Раннім симптомом є стійка тахікардія.

Тотальна хронічна недостатність (двошлуночкова)

Тотальна недостатність характеризується ознаками застою і в малому, і у великому колах кровообігу. Спостерігається поєднання їх клінічних і фізикальних симптомів. На кінцевій стадії розвиваються постійні набряки, анасарка, асцит, гідроторакс, гідроперикард, цироз печінки, дистрофія тканин і органів. Використовуючи клінічні критерії, можна діагностувати тільки виражені стадії недостатності кровообігу.

Діагностичні критерії вираженості декомпенсації

І стадія серцевої недостатності

Для початкової стадії характерна поява клінічних ознак декомпенсації тільки на фоні фізичного навантаження, яке раніше переносилося добре. Зниження толерантності до фізичного навантаження проявляється задишкою, серцебиттям, відчуттям втоми, дискомфортом у ділянці серця. Працездатність у цілому знижується.

Проведення проб із дозованим фізичним навантаженням виявляє зниження толерантності до навантаження, більш вираженим прискоренням

2 6 1

пульсу і ЧСС, підсиленням дихання й уповільненим відновленням цих показників до вихідних значень після припинення проби. Венозний тиск, показники зовнішнього дихання не змінені. Споживання кисню у спокої нормальне, але на фоні навантаження підвищується більш значно.

II стадія серцевої недостатності, період А

Задишка, серцебиття, неприємні відчуття у ділянці серця, підвищена стомлюваність з’являються на фоні звичайних незначних фізичних навантажень. Працездатність суттєво знижена. Фізикально визначаються збільшення печінки, пастозність нижніх кінцівок, які можуть зникати вранці.

II стадія серцевої недостатності, період Б

Задишка, серцебиття, прекардіальний дискомфорт з’являються при найменшому фізичному навантаженні і навіть у спокої. Хворі непрацездатні. Фізикально визначається збільшення печінки, набухання вен, постійні набряки спершу на нижніх кінцівках, а згодом і на попереку, верхніх кінцівках. Потім може розвинутись анасарка, гідроторакс, гідроперикард, асцит. Венозний тиск у ІІ стадії підвищений – при нормі 100 мм вод. ст. підвищується до 165-208 мм вод. ст. Швидкість кровообігу значно зменшена. Життєва ємність легень знижена на 30-40%. Збільшений хвилинний об’єм вентиляції легень, знижений процент поглинання кисню з повітря при диханні, гіпоксемія, підвищене споживання кисню після проведення проби з навантаженням. Спостерігається затримка води й солі в організмі хворого, знижується добова кількість виведених із сечею хлоридів, підвищується виведення калію.

Виявляються симптоми порушення азотистого обміну – підвищений вміст загальних білків у сироватці крові, особливо глобулінів, знижений альбуміно-глобуліновий коефіцієнт, підвищений вміст азотовмісних речовин і молочної кислоти в крові. Змінені всі константи системної гемодинаміки – збільшений ОЦК, сповільнений потік крові, підвищений венозний тиск, знижений ударний і хвилинний об’єми крові.

III стадія серцевої недостатності

Ознаки застою у малому і великому колі кровообігу виражені максимально – анасарка, асцит, гідроторакс, гідроперикард, є тяжкі дистрофічні зміни різних тканин, загальне виснаження хворого, яке частково маскується набряками. Різко змінені параметри системної гемодинаміки. Артеріальний тиск знижений, венозний підвищений. Різко уповільнена швидкість кровообігу. Порушена функція дихання – значно зменшена життєва ємність легень, знижена величина легеневої вентиляції, поглинання кисню з повітря, яке вдихається, знижене насичення киснем артеріальної і венозної крові та споживання кисню у спокої. Виснаження компенсаторних можливостей дихальної системи проявляється пригніченням дихального центру, нерідко з’являється періодичне дихання.

Виражені порушення обмінних процесів. Знижений загальний білок сироватки крові, підвищений рівень азотовмісних речовин, ацидоз. Підвищений рівень натрію і хлоридів, знижений вміст калію в тканинах.

2 6 2

Залежно від варіантів дисфункції шлуночків виділяють:

- систолічний варіант СН, що зумовлений недостатністю систолічної функції лівого шлуночка.

Основний критерій – величина фракції викиду лівого шлуночка < 40 %; - діастолічний варіант СН, що зумовлений порушенням діастолічного

наповнення лівого (чи правого) шлуночків.

Основні критерії – наявність застійних ознак в малому колі кровообігу (або в малому, у великому колах) при збереженій фракції викиду (>50 %) недилятованого лівого шлуночка;

- невизначений – коли при наявності клінічних ознак СН фракція викиду лівого шлуночка у межах 40-50 %.

Для визначення функціональної активності хворих користуються класифікацією кардіологічних хворих за функціональними класами. Виділяють чотири функціональних класи (ФК):

І ФК – пацієнти із захворюванням серця, у яких звичайні фізичні навантаження не викликають втоми, задишки, серцебиття.

ІІ ФК – пацієнти із захворюванням серця, у яких при виконанні звичайних фізичних навантажень спостерігається задишка, серцебиття, швидка втома.

ІІІ ФК – пацієнти із захворюванням серця, у яких немає скарг у спокої, але виконання навіть незначних фізичних навантажень супроводжується задишкою і серцебиттям.

IV ФК – пацієнти із захворюванням серця, у яких навіть у спокої виникають задишка і серцебиття.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Правильно призначене лікування дозволяє продовжити життя хворих.

Основними напрямками лікування є:

-зменшення ризику нових уражень міокарда (зміна способу життя, що передбачає нормалізацію маси тіла, припинення куріння і вживання алкоголю, зниження рівня АТ і контроль рівня цукру в крові);

-контроль водного балансу хворого (обмеження вживання кухонної солі < 5г/день, рідини до 1л/добу);

-помірні тренувальні фізичні навантаження.

Медикаментозне лікування

Препаратами вибору для усіх хворих з систолічною дисфункцією лівого шлуночка є інгібітори ангіотензинперетворюючого фермента (ІАПФ) під контролем АТ ІАПФ призначають з поступовим збільшенням дози (капоприл 6,26 до 150 мг/денно, еналаприл 2,5 – 20 мг/денно, раміприл 1,25 – 10 мг/денно).

Побічні ефекти: гіпотензія, кашель, набряк Квінке, погіршення функції нирок.

Серцеві глікозиди.

Найефективнішим засобом є дигіталіс (наперстянка), який збільшує силу серцевих скорочень, подовжує діастолу, сповільнює серцеву провідність,

2 6 3

сприятливо впливає на електролітні й метаболічні процеси в міокарді. Препарати дигіталісу призначають усередину. Дигоксин по 0,0025 г 2-3 рази на добу, ізоланід по 0,00025 г 3 рази на добу, дигітоксин по 0,0001 г 3 рази на добу. У разі неефективності застосування цих препаратів внутрішньовенно вводять строфантин К або корглікон. Їх вводять повільно протягом 2-4 хв на ізотонічному розчині натрію хлориду, розчині глюкози.

Слід пам’ятати про можливе передозування серцевих глікозидів (інтоксикацію). Першими ознаками інтоксикації є нудота, блювання, зниження добового діурезу, екстрасистолія. У разі виникнення перелічених ознак ці препарати треба відмінити і призначити солі калію.

Важливе значення у боротьбі з серцевою недостатністю мають сечогінні препарати. Призначають по 50-100 мг гіпотіазиду, 80-120 мг лазиксу.

Застосовують антиагреганти, препарати, які поліпшують обмін у міокарді – анаболічні стероїди, АТФ, рибоксин, вітаміни групи В, С. За наявності ціанозу проводять оксигенотерапію.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ При хронічній недостатності кровообігу рекомендуються лікувальні

дієти №10 і №10А. Харчування повинно бути роздрібненим, 5-6 разів на добу, калорійність дещо знижена. Дієта №10 сприяє збільшенню діурезу, легко засвоюється, достатня за вмістом білків та вітамінів. Обмежуються вода й кухонна сіль, у підвищених кількостях вводяться солі калію та магнію. Виключаються багаті на холестерин продукти, а також екстрактивні речовини, що стимулюють роботу печінки, нирок, збільшують навантаження на серцево-судинну систему.

Кулінарна обробка їжі різноманітна – надають перевагу відварюванню на воді або на парі, але допускається й смаження чи запікання. Харчі у процесі приготування не досолюють – вживання солі знижене до 1-2 г/добу.

Рекомендується несвіжий пшеничний хліб із висівками, нездобне печиво. Супи вегетаріанські, молочні, фруктові. Різноманітні страви з нежирної яловичини, телятини, кролика, курки, індички, нежирної риби. У великій кількості рекомендуються овочі у вареному та сирому вигляді – морква, кабачки, гарбуз, буряк, картопля, білокачанна і кольорова капуста, сирі помідори, салат.

При наявності надлишкової ваги призначають розвантажувальні дні –

1раз на тиждень.

1.Вівсяна дієта – 500 г вівсяної каші та 800 мл фруктового соку.

2.Рисово-компотна – 100 г рисової каші та 5 склянок компоту.

3.Кефірна – 1-1,5 л кефіру або простокваші.

4.Кавунова – 1,5 кг спілого кавуна.

5.Яблучна – 1,5-2 кг печених або протертих яблук.

6.Сирна – 100-150 г домашнього сиру, 60 г сметани.

7.Абрикосова – 1 кг кураги та 1 л чаю.

Дієта Карреля призначається хворим із СН ПБ та ІІІ стадії. Дієта містить велику кількість іонів калію і дуже мало – натрію, підвищує діурез, змен-

2 6 4

шує ацидоз. Складається з молока, фруктового соку малими порціями по 100 мл (до 1 л/добу), з доданням 1-2 рази на день 150 г безсольового хліба, 200 г рисової каші, 200 г картопляного пюре, 1 яйця.

Калієва дієта призначається за тими ж показаннями – усуває гіпокаліємію, має сечогінну дію, знижує артеріальний тиск. Дієта збагачена калієм (5 – 7 г/добу), містить продукти, багаті калієм та бідні натрієм – курагу, родзинки, шипшину, апельсини, мандарини, персики, аґрус, чорнослив, чорну смородину, горіхи, печену картоплю, капусту, рослинну олію, молоко, сир, телятину, ячмінну, вівсяну крупи, пшоно.

Хворим із значно вираженою серцевою недостатністю рекомендується ліжковий режим або перебування у зручному кріслі. Корисна лікувальна гімнастика, особливо дихальна, гімнастика за Бутейко, вправи для ніг. Хворим призначають дієтичне харчування (дієта № 10). Уживання солі обмежується до 2-6 г на добу. Кількість рідини – до фізіологічної потреби – 1- 1,5 л на добу, їжу споживають дрібними порціями 5-6 разів на день.

Під час догляду за хворими медична сестра повинна стежити за чистотою натільної і постільної білизни хворого. Ліжко повинно бути функціональним. Якщо такого ліжка немає, на сітку звичайного ліжка потрібно поставити підголовник.

Здійснюють систематичний догляд за шкірою хворих і профілактику пролежнів. Стан спокою не повинен тривати довго. Слід часто змінювати положення тіла хворого.

Ефективним є призначення зволоженого кисню у вигляді інгаляцій або кисневих палаток. Медичній сестрі слід дбати про чистоту і провітрювання палат.

Протипоказане вживання алкогольних напоїв, гострих і смажених страв, куріння.

Медична сестра повинна спостерігати за добовим діурезом хворого і кількістю вживаної рідини.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Набряки на ногах. Причина. Порушення функції серця. Мета. Зменшити набряки. Втручання.

1.Пояснити хворому, що надмірне вживання рідини збільшує навантаження на серце та збільшує набряки. Хворий свідомо повинен контролювати кількість спожитої рідини (800 мл з врахуванням овочів і фруктів)

2.Стежити за дотриманням хворим призначеного дієтичного режиму (дієта №10) з включенням багатих на калій продуктів (печені яблука, родзинки, інжир, курага). Обмежити солодощі і м’ясні страви.

3.Вимірювати і реєструвати в історії хвороби величину добового діурезу.

4.Давати хворому призначені сечогінні засоби.

5.Періодично зважувати хворого і реєструвати вагу в історії хвороби.

6.Стежити за щоденними випорожненнями, у разі необхідності стави-

ти очисну клізму.

2 6 5

Контрольніпитання

1.Анатомія і фізіологія органів серцево-судинної системи.

2.Основні проблеми хворих при захворюваннях серцево-судинної системи.

3.Методи обстеження при захворюваннях серцево-судинної системи.

4.Спеціальні сестринські втручання при захворюваннях органів серцево-судинної системи.

5.Ревматизм: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви ревматичного поліартриту.

6.Клінічні прояви ревматичного ураження серця.

7.Участь медичної сестри в лабораторно-інструментальних методах діагностики ревматизму.

8.Принципи лікування хворого на ревматизм.

9.Особливості догляду за хворими на ревматизм.

10.Участь медичної сестри в диспансеризації хворих на ревматизм.

11.Інфекційний ендокардит: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

12.Принципи лікування хворого на інфекційний ендокардит.

13.Особливості догляду за хворими на інфекційний ендокардит.

14.Перикардит: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

15.Принципи лікування хворого на перикардит.

16.Особливості догляду на перикардит.

17.Неревматичний ендокардит: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

18.Принципи лікування та догляду за хворими на міокардит.

19.Вади серця: визначення, вроджені і набуті вади серця. Поняття компенсації і декомпенсації.

20.Недостатність мітрального клапана: визначення, причини, порушення гемодинаміки.

21.Клінічні прояви недостатності мітрального клапана, інструментальна і лабораторна діагностика.

22.Стеноз лівого атріовентрикулярного отвору: визначення, етіологія, порушення гемодинаміки.

23.Клінічні прояви стенозу лівого атріовентрикулярного отвору, інструментальна

діагностика.

24.Недостатність клапанів аорти: визначення, причини, порушення гемодинаміки.

25.Клінічні прояви недостатності клапанів аорти, інструментальна і лабораторна діагностика.

26.Стеноз гирла аорти: визначення, етіологія, порушення гемодинаміки.

27.Стеноз гирла аорти: клінічні прояви, інструментальна і лабораторна діагностика.

28.Принципи диспансерного спостереження хворих з вадами серця.

29.Принципи лікування хворих з вадами серця в стадії компенсації та декомпенсації.

30.Особливості догляду за хворими з вадами серця.

31.Артеріальна гіпертензія: визначення, етіологічна класифікація.

32.Есенціальна артеріальна гіпертензія (гіпертонічна хвороба): визначення, чинники виникнення захворювання, клінічні прояви.

33.Участь медичної сестри в лабораторно-інструментальних методах діагностики есенціальної гіпертензії.

34.Принципи лікування хворого на артеріальну гіпертензію.

35.Клінічні прояви гіпертензивних кризів.

36.Невідкладна допомога хворому з ускладеннями есенціальної артеріальної гіпертензії.

37.Особливості догляду за хворими з артеріальною гіпертензією.

2 6 6

38.Участь медичної сестри у виявленні і диспансерному спостереженні хворих з артеріальною гіпертензією.

39.Атеросклероз: визначення, чинники розвитку захворювання, основні клінічні форми.

40.Принцип лікування і профілактика атеросклерозу.

41.ІХС: визначення, чинники ризику, клінічні форми.

42.Стенокардія: визначення, чинники ризику, клініка нападу стенокардії.

43.Діагностика стенокардії позасерцевим нападом, участь медичної сестри у функціональних методах обстеження.

44.Невідкладна допомога і особливості догляду за хворими при нападі стенокардії.

45.Принципи лікування стенокардії.

46.Участь медичної сестри у виявленні і диспансерному спостереженні хворих на стенокардію.

47.Інфаркт міокарда: визначення, чинники розвитку захворювання, паталогоанатомічні зміни.

48.Клінічні прояви початкової стадії інфаркту міокарда.

49.Прояви резорбтивно-некротичного синдрому у хворих на інфаркт міокарда.

50.Лабораторно-інструментальна діагностика інфаркту міокарда.

51.Невідкладна допомога хворому при інфаркті міокарда.

52.Особливості догляду за хворими на інфаркт міокарда.

53.Принципи лікування і реабілітація хворих на інфаркт міокарда.

54.Участь медичної сестри у виявленні і диспансеризації хворих на інфаркт міокарда.

55.Гостра судинна недостатність: визначення, етіологія. Клінічні прояви непритомності та колапсу.

56.Шок: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

57.Невідкладна допомога і особливості догляду за хворими при непритомності, колапсі, шоці.

58.Гостра лівошлуночкова недостатність: серцева астма та набряк легень. Визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

59.Невідкладна допомога при гострій лівошлуночковій недостатності.

60.Особливості догляду за хворими при серцевій астмі та набряку легень.

61.Хронічна серцева недостатність: визначення, етіологічні чинники, клінічні прояви.

62.Клінічні прояви хронічної серцевої недостатності залежно від стадії.

63.Принципи лікування хворих з хронічною серцевою недостатністю.

64.Особливості догляду за хворими на хронічну серцеву недостатність.

2 6 7

3.3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

3.3.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Травна система складається з ротової порожнини, глотки, стравохода, шлунка, тонкої і товстої кишок та великих травних залоз.

Ротова порожнина ділиться на два відділи: присінок рота і власне порожнину рота. Присінок рота – щілиноподібний простір, розміщений між губами і щоками зовні та зубами і яснами зсередини. Порожнина рота займає простір від зубів до входу в глотку. На її нижній поверхні розташований язик. Під язиком відкриваються протоки піднижньощелепної та під’я- зикової слинних залоз.

Язик – м’язовий орган. У слизовій оболонці язика є п’ять видів сосочків: ниткоподібні – виконують механічну функцію (перешкоджають ковзанню їжі) та дотикову; конічні – затримують маленькі часточки їжі, а також сприймають дотик і біль; грибоподібні сочевицеподібні – сприймають смакові відчуття; листоподібні – також сприймають смакові відчуття.

Під слизовою оболонкою порожнини рота є багато невеликих слизових та серозних залоз, які залежно від розміщення називають губними, щічними, кутніми, піднебінними та язиковими. Вони утворюють групу малих слинних залоз. Крім цих залоз, виділяють ще групу великих слинних залоз. Всі ці залози парні. До них відносяться: привушна залоза, яка розміщена на боковій поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини, її вивідна протока відкривається – проти другого верхнього великого кутнього зуба; піднижньощелепна залоза, що розміщена в підщелепній ямці, вивідна протока відкривається на сосочку під язиком; під’язикова залоза – розташована на дні ротової порожнини під слизовою оболонкою, її вивідні протоки відкриваються в ротовій порожнині за ходом під’язикової складки.

В ротовій порожнині відбувається подрібнення і змочування їжі слиною, часткове розщеплення вуглеводів та формування харчової грудки.

Слина – безбарвна в’язка рідина, якої за добу виділяється 1000-1200 мл, складається з 95-99 % води, решта – органічні та неорганічні речовини. У ній міститься два ферменти – амілаза і мальтаза, які розщеплюють вуглеводи.

Харчова грудка рухами язика та щік пересувається у глотку, а далі – у стравохід. Тверда їжа проходить по стравоходу за 8 – 12 с, а рідка швид-

ше – 1-2 с.

Глотка – з’єднує порожнину рота із стравоходом. Глотка ділиться на три частини: верхня – носоглотка, середня – ротоглотка, нижня – гортанна. У ротовій частині глотки перехрещуються дихальний і травний шляхи. Через порожнину носа повітря проходить у гортань, при цьому м’яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. М’язи порожнини рота скорочуються, і їжа потрапляє на корінь язика. Далі м’яке піднебіння піднімається і щільно закриває знизу вхід у носову частину глотки. Харчова грудка

2 6 8

проштовхується в глотку, а надгортанник закриває вхід до гортані. М’язи глотки послідовно скорочуються і проштовхують їжу у стравохід.

Стравохід – вузька м’язова трубка (22 – 26 см), яка з’єднує глотку з шлунком. У стравоході виділяють шийну, грудну та черевну частини. Він має три звуження. Перше розміщене на його початку, друге – на рівні роздвоєння трахеї, третє в місці, де стравохід проходить через діафрагму. Велике практичне значення має те, що стравохід межує з важливими органами: аортою, лімфатичними судинами, медіастинальною плеврою, лівим бронхом, бронхіальними залозами, перикардом і з важливими нервами. В нижній частині стравоходу венозна сітка з’єднується з веною шлунка і через неї з печінковим кровообігом.

Шлунок – це порожнистий м’язовий орган, який розміщений у верхній частині черевної порожнини. Має передню та задню стінки, малу та велику кривизну. У шлунку виділяють такі частини: вхідну, яка розміщена біля кінця стравоходу; дно – випукла догори частина, яка прилягає до лівої половини діафрагми; тіло – наймасивніша частина; пілорус або воротар – нижня частина шлунка.

На слизовій оболонці шлунка відкривається велика кількість проток травних залоз, які виділяють шлунковий сік. Шлункові залози виробляють пепсин – фермент, який сприяє перетравленню м’яса та інших речовин, що містять білки. Шлунковий сік розщеплює не тільки білки, а й жири, завдяки наявності у ньому ферментів протеаз (пепсин, гастриксин, хімозин розщеплюють білки тільки при кислій реакції) і ліпаз. Шлунковий сік – безбарвна рідина кислої реакції (в нормі 0,4-0,5 %). рН чистого шлункового соку

– 0,9 – 1,5. Крім соляної кислоти, містить ферменти і слиз. Останній захищає стінки від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії й активізує ферменти.

Діяльність шлункових залоз регулюється нервовими впливами. На травлення впливає емоційний стан та умови приймання їжі. Кількісний та якісний склад їжі є тими факторами, які збуджують або пригнічують виділення травного соку. У шлунок надходить різний об’єм їжі. Там вона знаходиться протягом декількох годин.

Тонка кишка розпочинається з воротаря на рівні І поперекового хребця і закінчується в здухвинній ямці, де вона переходить у сліпу кишку. Ділиться на три частини: дванадцятипалу, порожню, клубову. Дванадцятипала кишка становить початковий відділ тонкої кишки. У ній відбувається нейтралізація кислого хімусу, який потрапляє із шлунка, під впливом ферментів травного соку розщеплюються білки, жири й вуглеводи.

На всьому протязі тонкої кишки, крім кінця клубової, слизова оболонка утворює циркулярні складки, які значно збільшують поверхню всмоктування. Слизова вкрита ворсинками, які значно збільшують всмоктувальну та видільну поверхні тонкої кишки.

Дванадцятипала кишка та великі травні залози (підшлункова залоза і печінка) забезпечують функцію травлення. У кишці сік підшлункової зало-

2 6 9

зи розщеплює білки, жири, вуглеводи. Жовч сприяє перетравленню і всмоктуванню жирних кислот, підвищує тонус кишок, їх перистальтику й бере участь у пристінковому травленні.

Є два основних види травлення у тонкій кишці: порожнинне – ферментативне розщеплення речовин відбувається у просвіті травного каналу, здійснюється початковий процес розщеплення білків, жирів і крохмалю; пристінкове – здійснюється ферментами, розміщеними на мембранах клітин.

Товста кишка – поділяється на такі частини: сліпа, висхідна ободова, поперечно ободова, низхідна ободова, сигмоподібна, пряма кишка, задньопрохідний анальний канал. Загальна довжина товстої кишки – 1,5-2,0 м. Товста кишка відрізняється від тонкої не тільки більшим діаметром, але й наявністю поздовжніх м’язових стрічок на поверхні, здуттів. Сліпа кишка знаходиться у правій здухвинній ямці, її довжина – близько 6 см. Від внутрішньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток. Низхідна ободова кишка прямує вниз і на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну. Сигмоподібна кишка простягається до рівня III крижового хребця, де вона переходить у пряму кишку. Пряма кишка є кінцевим відділом товстої кишки, що розміщується в малому тазі. Кінцева частина її проходить тазове дно і закінчується заднім проходом.

У товсту кишку їжа надходить майже перетравленою, за винятком невеликої кількості білків, жирів, вуглеводів. Неперетравленою залишається лише рослинна клітковина. У цьому відділі травного тракту всмоктується вода, а виділяється сік, багатий на слиз, але без ферментів. Залишки їжі склеюються слизом і формуються калові маси. Рослинна клітковина піддається бродінню і розщеплюється до вуглеводів. Ці процеси відбуваються під впливом великої кількості мікроорганізмів, що знаходяться у товстій кишці, зокрема гнильні бактерії розкладають білок, утворюються токсичні речовини (індол, фенол тощо), які надходять у кров і знешкоджуються печінкою. Переміщення калових мас сприяють маятникоподібні і перистальтатичні рухи товстої кишки. Весь процес травлення займає приблизно 2 доби.

Підшлункова залоза – розміщена на задній черевній стінці за шлунком, довжина – 16-20 см, ширина близько 4 см, маса 70-80 г. Має три частини: головку, тіло, хвіст. Вздовж підшлункової залози проходить вивідна протока, в яку відкриваються протоки часточок залози. Протока підшлункової залози відкривається разом із загальною жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки.

Підшлункова залоза виділяє сік, який складається з двох компонентів: перший – містить воду, електроліти та гідрокарбонат; другий – ферменти (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу), які розщеплюють білки, жири і вуглеводи. Ця функція називається екзокринною.

Ендокринну функцію підшлункової залози забезпечують залозисті клітини (острівці Лангерганса), що продукують інсулін, глюкагон, соматостатин, які забезпечують гуморальну регуляцію процесів травлення.

2 7 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]