Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
213
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

Найчастіше пухлина метастазує в печінку, потім в кістки, надниркові залози, нирки, мозок.

Паранеопластичні синдроми можуть виявлятися на початкових стадіях захворювання або навіть передувати появі клінічних ознак. Найчастіше виявляються:

-остеоартропатії;

-симптом “барабанних паличок”;

-гінекомастія (внаслідок продукції хоріонічного гонадотропіну);

-ревматоїдний синдром;

-гіперкальціємія (при метастазах в кістки);

-гіпонатріємія;

-карциноїдний синдром (припливи, бордове забарвлення шкіри обличчя);

-поліневрит, міастенія.

При ефективному лікуванні пухлини ці ознаки щезають.

Симптоми пов’язані із інтоксикацією найчастіше визначаються хворими, як слабкість, швидка втомлюваність, зниження працездатності, втрата ваги. Може виявлятися підвищення температури тіла, особливо при розпаді пухлини – може бути гарячка септичного типу.

Можуть виявлятися ознаки системного осифікуючого періоститу

діафізах трубчастих кісток гомілки, передпліччя: окістя розростається до кількох міліметрів, переповнюється судинами, легко відривається). Це все супроводжується вираженим больовим та інтоксикаційним синдромами. Рух в суглобах при цьому зберігається.

Рецидивуючий мігруючий тромбофлебіт часто виявляється і при пух-

линах інших локалізацій.

Периферичний рак тривалий час залишається безсимптомним. Його клінічні прояви пов’язані з поширенням процесу на плевру або грудну стінку, у верхній отвір грудної клітки. Це супроводжується болем у плечовому сплетенні, що іррадіює в лікоть, пальці; при цьому можуть виявлятися м’я- зові атрофії і паралічі.

Клінічне об’єктивне обстеження спочатку не виявляє специфічних змін. Перкуторні та аускультативні дані при невеликій пухлині неспецифічні і непостійні.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Основним в діагностиці є рентгенологічне дослідження. Рентгенологі-

чною ознакою центрального раку легенів є гіповентиляція і ателектаз легеневої тканини. Діагностику підтверджують томографією у бічній і прямих проекціях.

Вдається виявити вогнище пухлини, ознаки порушення бронхіальної прохідності, ознаки вторинних пневмонічних змін навколо пухлини (параканкрозна пневмонія), збільшені лімфатичні вузли в корені легень і в середостінні.

Периферична форма раку легенів виявляється рентгенологічною круглою або полігональною тінню, іноді з “доріжкою” до кореня легень.

1 6 1

Бронхографія особливо інформативна при діагностиці центрального раку (виявляє звуження бронха, нерівність його стінки, дефект наповнення бронха).

Бронхоскопія дозволяє оглянути трахею, головні часткові та сегментарні бронхи. Метод дозволяє визначити локалізацію пухлини, її зовнішній вигляд, стан стінки бронха, уточнити об’єм майбутньої операції; можливою є біопсія пухлини, а також взяття мазка і аспірату для цитологічного дослідження. Процедуру проводять під наркозом, тому напередодні дослідження хворому необхідно промити шлунок, а в день проведення бронхоскопії ввести шлунковий зонд.

Комп’ютерна томографія дозволяє визначити величину і структуру пухлини, її взаємозв’язок з сусідніми органами.

Велике діагностичне значення має встановлення морфологічної структури раку легень для вибору тактики лікування, що вимагає гістологічної або цитологічної верифікації діагнозу. З практичної точки зору для клініцистів важливий поділ хворих на рак легенів на дві великі групи за гістологічною будовою пухлини:

1.Хворі з недиференційованим (дрібноклітинним, вівсяноклітинним) раком. 2. Хворі з диференційованим раком.

Ця характеристика визначає терапевтичну тактику: більшість хірургів відмовляються від спроб оперативного лікування хворих на дрібноклітинний рак, який відрізняється високою біологічною активністю і схильністю до швидкого метастазування. На противагу цьому, при диференційованому ракові хірургічний метод є основним, що забезпечує виживання хворих.

При дослідженні мокротиння виявляють атипові епітеліальні клітини (які мають по 2-3 ядра). З цією ж метою при відсутності мокротиння досліджують аспіровані промивні води бронхів. Діагноз може бути підтверджений при цитологічному дослідженні плеврального пунктату, але це пізня діагностика.

Трансторакальну пункцію пухлини проводять під рентгенологічним контролем для морфологічної верифікації периферичного раку легень. Обо- в’язковим є дослідження функції зовнішнього дихання.

При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз, еозинофілію, у разі легеневої кровотечі – гіпохромну анемію, а при метастазуванні пухлини в кісткиретикулоцитоз, нормобласти в периферичній крові, ШОЕ збільшена, зростає кількість старих тромбоцитів і зменшується кількість нормальних.

В біохімічному аналізі крові – диспротеїнемія, порушення антитоксичної функції печінки, зміни електролітів.

ПЕРЕБІГ Перебіг раку легенів прогресуючий, хворі помирають до 12-15 місяців.

Швидкий перебіг у молодих осіб. ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Вибір залежить від стадії раку легенів, гістологічної структури пухлини і функціонального стану органів і систем хворого.

1 6 2

Хірургічне лікування показане хворим із І і ІІ стадіями розвитку захворювання. Радикальними операціями є пульмо- і лобектомія. Якщо захворювання виявлене у ІІІ стадії, хворому показане комбіноване лікування: передабо післяопераційна променева терапія та розширена пульмонектомія. В разі IV стадії вдаються до променевої терапії та поліхіміотерапії.

Улікуванні недиференційованого раку легенів перевагу надають хіміо-

іпроменевій терапії.

До радикальних методів лікування відносять хірургічне лікування й комбінацію хірургічного лікування з променевою терапією та хіміотерапією.

Паліативне лікування передбачає використання променевої терапії за паліативною програмою з хіміотерапією. Основним принципом хірургічного лікування є радикалізм операції – видалення первинної пухлини єдиним блоком з оточуючими її лімфатичними судинами і вузлами, які потенційно містять ракові емболи.

Абсолютні онкологічні протипоказання до оперативного втручання: метастази у відділенні лімфатичні вузли (шийні, надключичні) або внутрішні органи (плевра, печінка, нирки, надниркові залози), проростання пухлини в аорту, верхню порожнисту вену; ураження протилежного головного бронха. Операційний ризик також зростає при функціональній недостатності серцево-судинної та дихальної системи.

У більшості хворих на час встановлення діагнозу оперативне лікування вже не є можливим і вони отримують консервативне лікування променевою терапією, а у інших хворих – хіміотерапію.

ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМ Якщо, незважаючи на лікування або у зв’язку із запізнілим лікуванням

захворювання прогресує, то загальний стан хворого стає тяжким. Основними проблемами хворого можуть бути прояви інтоксикації: загальна слабість, швидка втомлюваність, підвищена пітливість, втрата апетиту. Медична сестра повинна дотримуватись при спілкуванні з хворими медичної етики і деонтології. Не слід підтримувати розмови про безнадійність стану хворого чи запізніле лікування. Тактовно слід переконати хворого про тимчасовість погіршення стану і підтримувати віру в успіх лікування. При виникнені у хворого порушень ковтання, болісного проходження їжі через стравохід (дисфагія, що є ознакою стиснення стравоходу) хворому слід забезпечити вживання напіврідкої та рідкої їжі.

Хворий може страждати від наростаючого болю у грудях на боці ураження, який стає нестерпним і вимагає призначення знеболюючих наркотичних засобів. Регулярність введення цих засобів є обов’язком медичної сестри. Вона ж контролює наскільки тривалим є ефект цих засобів. Якщо біль залежить від надсадного кашлю, ефективним є призначення протикашльових засобів (з кодеїном або діоніном). Ці ж засоби призначають у разі, коли кашель позбавляє хворого сну. У разі задишки хворому забезпечують інгаляцію зволоженого кисню через носові катетери, за призначенням лікаря дають бронхолітичні засоби.

1 6 3

Наростання задишки може залежати від метастазування пухлини у плевру і скупчення ексудату у плевральній порожнині. Хворому може бути призначена плевральна пункція з лікувальною метою. Медична сестра повинна підготувати все необхідне обладнання і асистувати лікареві при її проведенні.

Найчастішою потенційною проблемою хворого на рак легень є легенева кровотеча. Медична сестра повинна повернути голову хворого на бік (щоб запобігти акфіксії) на уражений бік грудної клітки прикласти міхур з льодом. Викликає лікаря і виконує призначені лікарем заходи.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Підготовка хворого до бронхоскопії. Мета. Підтвердження діагнозу.

Участь медичної сестри у проведенні бронхоскопії (ендоскопічного дослідження бронхів з допомогою гнучких фібробронхоскопів). Ця процедура дозволяє встановити правильний діагноз у 96-98% випадків. Малоінвазивний метод для пацієнтів дає можливість оглянути слизову оболонку трахеї і бронхів, і за необхідності провести прицільну біопсію з усіх відділів бронхіального дерева аж до сегментарних бронхів. Комбіноване використання бронхоскопії та морфологічного дослідження дозволяє встановити гістологічну структуру пухлини. Це робить діагноз достовірно підтвердженим (верифікованим) і визначає вибір адекватного методу лікування. Бронхоскопічне дослідження є також надійним методом контролю за станом оперованих хворих з приводу раку легень.

Бронхоскоп складається з металевих трубок з отворами на кінці та освітлювальних і оптичних систем. У наборі є пристрої для проведення знеболення розпилюванням, трубки для вливання розчину в бронх, відсмоктування рідини з бронха, щипці для видалення сторонніх тіл. До початку дослідження перевіряють роботу освітлювальної системи і стерилізують трубки, гачки, щипці.

Бронхоскопію проводять натще в перев’язочній або ендоскопічній кімнаті. Підготовка рук, як до операції. Для премедикації застосовують 0,1% розчин атропіну сульфату чи метацину. Місцевої анестезії при бронхоскопії досягають змащуванням слизової оболонки знеболювальним засобом або розпилюванням розчину анестезуючої речовини (4-10% р-н лідокаїну). Анестезію проводять у 2-3 етапи з інтервалом 2-3 хв. Спочатку знеболюють слизову оболонку глотки, потім гортані та голосових зв’язок і, врешті, вливають анестезуючий розчин у трахею за допомогою гортанного шприца (по 0,3 мл до 2 мл 1 % розчину дикаїну; на ділянку біфуркації додатково вводять 2 мл 5% розчину новокаїну).

Бронхоскопія у положенні хворого сидячи здійснюється під місцевою анестезією. Хворий сидить навпроти лікаря, дещо нахиливши тулуб уперед. Руки опущені між ногами (цим досягається розслаблення м’язів шиї і плечового пояса), голова злегка закинута назад. Хворого попереджають,

1 6 4

що зміна тіла утруднює введення бронхоскопа, і стежать за тим, щоб при бронхоскопії він не втягав голову і не прогинався вперед. Починають огляд із здорової легені.

При бронхоскопії в положенні лежачи на спині під плечі пацієнта підкладають щільну подушку розміром 60 х 40 х 5 см. Голову і шию піднімають спеціальним головотримачем або валиком завтовшки 10-12 см, чим досягається розгинання в ділянці шиї. Після процедури апарат розбирають, трубки промивають і протирають.

Медична сестра супроводить хворого на процедуру. Спеціально підготовлена медична сестра ендоскопічного кабінету готує апаратуру, необхідні засоби для знеболення, готує посуд для матеріалу, отриманого при біопсії, допомагає лікареві під час процедури і контролює основні показники життєдіяльності обстежуваного.

Після процедури хворого транспортують у відділення і у зв’язку з тим, що проводилась місцева анестезія, у найближчі 2 години хворий повинен утриматись від вживання їжі і пиття рідини.

ПРОФІЛАКТИКА – це усунення чинників, лікування хронічних запальних захворювань.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ Після оперативного лікування хворі спостерігаються у онколога і

дільничного терапевта протягом першого року щоквартально, у наступні роки – 1 раз на півроку. Медична сестра контролює своєчасність повторних обстежень хворого, навчає хворого контролювати і оцінювати якість виділюваного мокротиння.

За необхідності у термінальній стадії захворювання хворий лікується у загальнотеравпевтичному відділенні або госпісі (відділенні для невиліковних хворих). Таке відділення може функціонувати при онкодиспансері, або у складі іншого територіального лікувального закладу.

3.1.3.8. Плеврити

Плеврит – запалення плеври, що виникає як реакція плеври на патологічні зміни в сусідніх органах і тканинах, або є проявом системного захворювання.

Сухийплеврит

Сухий плеврит виникає у разі втягнення обмеженої ділянки плеври в запальний процес навколо патологічного вогнища в легенях, лімфатичних вузлах та інших сусідніх органах. Плевра має бар’єрну функцію. Токсичні речовини, які надходять з внутрішньогруднинних патологічних вогнищ, нагромаджуються в плеврі, спричиняючи запалення.

При наявності анастомозів між лімфатичною системою грудної та черевної порожнини плевра може реагувати запаленням на піддіафрагмальний абсцес, перитоніт, холецистит, панкреатит.

1 6 5

ЧИННИКИ У більшості випадків сухий плеврит є ознакою туберкульозу. Може

виникати при пневмонії, абсцесі, гангрені легень, актиномікозі, системних захворюваннях сполучної тканини, пухлинах легень, травмах грудної стінки, загальному або місцевому переохолодженні.

КЛІНІКА Біль в грудній клітці, що підсилюється при кашлі, на висоті вдиху, по-

легшується при обмеженні об’єму рухів грудної клітки, через що хворий дихає поверхнево.

Субфебрильна температура тіла 7-10 днів. Кашель сухий болісний. В анамнезі виявляється один або декілька можливих чинників. Має місце раптовий початок.

Загальний стан хворого визначається перебігом основного захворювання і від приєднання фібринозного плевриту не погіршується.

Пальпація іноді виявляє шум тертя плеври у зоні запалення. Натискування у цьому місці на міжреберні проміжки підсилює біль. Біль зумовлений переходом запального процесу на парієтальну плевру, передається на

м’язи грудної клітки. Для верхівкового плевриту характерні:

-синдром Поттенджера-Воробйова – ригідність великих грудних м’язів;

-синдром Штернберга – ригідність трапецієподібних м’язів.

При ураженні діафрагмальної плеври можуть виявитися ознаки, характерні для захворювань органів черевної порожнини:

-біль в підребер’ї з іррадіацією в надпліччя;

-ікання, блювання, ригідність м’язів передньої черевної стінки. Помірне відставання ураженої половини грудної клітки при диханні.

Перкуторно – обмеження дихальної рухомості легеневого краю. При аускультація – шум тертя плеври на обмеженій ділянці, коротко-

часно.

Захворювання триває 2-3 тижні і закінчується повним розсмоктуванням або утворенням плевральних злук. При прогресуванні процесу з утворенням випоту біль зменшується, шум тертя плеври щезає.

Тривалий рецидивуючий перебіг сухого плевриту свідчить на користь активного туберкульозу легень або в лімфатичних вузлах середостіння.

Випітнийплеврит

Випітний плеврит може виникати вслід за фіброзним плевритом; може виникати первинно, з повільним початком. Хворіють люди молодого віку. Жінки в 1,5 раза частіше ніж чоловіки.

ЧИННИКИ Найчастіше причиною є туберкульозна інфекція, яка підтверджується

наявністю мікобактерій в ексудаті. КЛІНІКА

Захворювання виникає поступово на тлі нерізковиражених проявів інтоксикації (загальна слабість, нічна пітливість, субфебрильна температура тіла, зниження апетиту, біль у грудях).

1 6 6

Задишка, що поступово наростає і через 3-4 тижні досягає максимуму. Хворі займають вимушене положення в ліжку, лежать на боці ураження або з високим узголів’ям.

Ціаноз губ, набухання шийних вен. Обмеження дихальних рухів на боці ураження, помірна пастозність шкіри в цих відділах. Над випітом – вкорочення перкуторного звуку, верхня межа якого має дугоподібну форму (лінія Соколова-Еліс-Дамуазо). Вона йде від хребта назовні і догори до задньої підпахвинної лінії (там її найвища точка). Переконливі перкуторні ознаки наявності рідини при скупченні більше 500 мл ексудату. Задишка (тахіпное). Над зоною перкуторного притуплення – ослаблене везикулярне дихання й ослаблене голосове тремтіння.

При великій кількості ексудату в нижніх відділах дихання не вислуховується, а у верхній зоні колабованої легені – вислуховують дихання з бронхіальним відтінком.

Вважають, що якщо рівень притуплення проходить спереду по IV ребру, то в плевральній порожнині скупчилось до 1500 мл ексудату.

Тахікардія, зміщення органів середостіння у протилежну сторону. Період нагромадження ексудату супроводиться зниженням діурезу,

збільшенням маси тіла.

Рентгенологічно можна виявити наявність 300 мл (обстеження в прямій і боковій проекціях), а також в положенні хворого на боці ураження (латерографія). Рідина дає тінь у вигляді меніска. За показаннями проводять томографію.

Ультразвукове обстеження дозволяє відрізнити скупчення рідини (менше 100 мл) в плевральній порожнині від легеневої інфільтрації.

При плевральній пункції – серозний ексудат, посів якого виявляє стерильність.

Гнійнийплеврит

Гнійний плеврит (емпієма плеври) часто є ускладненням попереднього захворювання, операції, травми.

Гнійний випіт може вільно розміщуватись по всій плевральній порожнині або бути осумкованим. При осумкуванні може утворюватись декілька ізольованих або з’єднаних порожнин.

Захворювання починається з підвищення температури тіла до 39-40 оС. Наростає біль на боці ураження. При обстеженні виявляють задишку, швидко прогресують явища гнійної інтоксикації. Тахікардія(100-120 ударів за 1 хв). Обмеження в диханні ураженої половини грудної клітки. Міжреберні проміжки згладжені, при формуванні субпекторальної флегмони спостерігається ущільнення м’яких тканин грудної стінки і поява локальної

болючості.

Біль підсилюється при рухах, зміні положення тіла, кашлі, глибокому диханні. Перкуторні і аускультативні дані схожі на ознаки ексудативного плевриту.

1 6 7

Хворий тяжко виділяє мокротиння. Раптове виділення великої кількості мокротиння з нападами ядухи свідчить про прорив гною з плевральної порожнини в бронхи і уворення плевробронхіальної нориці.

До гнійного плевриту може вести перфорація абцесу легень в плевральну порожнину, що проявляється септичним шоком. Піопневмоторакс з колабуванням легені.

В плевральному пунктаті – значний осад, при посіві – ріст патогенної флори. ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Лікування гострого плевриту визначається впливом на основне захво-

рювання. Метою лікування при сухому плевриті є знеболення і прискорення розсмоктування фібрину, попередження утворення злук в плевральній порожнині.

Як правило, призначають стаціонарне лікування основного захворювання (пневмонії, туберкульозу). З цією метою призначають антибіотики, протитуберкульозні засоби, часто застосовують нестероїдні протизапальні і десенсибілізуючі засоби. Використовують фізіотерапевтичні процедури.

Консервативне лікування може сприяти розсмоктуванню невеликої кількості плеврального випоту. Пункція плевральної порожнини проводиться з діагностичною або лікувальною метою. Пункція може виконуватись за життєвими показаннями: при двобічному гідротораксі з вираженою задишкою; при загрозі зміщення органів середостіння. При ексудативному плевриті призначають дієту з обмеженням солі, вуглеводів, рідини.

При гнійному плевриті хворий лікується у торакальному відділенні. Для надійної санації плевральної порожнини використовують аспіраційні або оперативні методи.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Задишка.

Причина. Наявність рідини в плевральній порожнині і обмеження дихальної поверхні легень.

Мета. Зменшення задишки.

Втручання.

Плевральна пункція. У здорових людей у плевральній порожнині знаходиться до 50 мл рідини. При захворюванні плеври між її листками може скупчуватися значна кількість рідини, що обтяжує стан хворого і є показанням до пункції.

У тому разі, коли кількість рідини невелика, проводять діагностичну плевральну пункцію для визначення характеру рідини і наявності патологічних клітин. Для діагностичної пункції зазвичай застосовують шприц об’є- мом 20 мл, який з’єднують з голкою (довжина 7-10 см, діаметр 1-1,2 мм) з круто скошеним кінцем, що з’єднуються зі шприцом через гумову трубку. Один кінець трубки надягають на муфту голки, в інший кінець вставляють канюлю для з’єднання з корпусом шприца. На з’єднувальну гумову трубку накладають затискач Мора, щоб під час пункції повітря не потрапило в плев-

1 6 8

ральну порожнину. Готують 2-3 стерильні пробірки. Пункцію проводять, дотримуючись усіх правил асептики. Інструменти стерилізують, миють руки з милом, змазують нігтьові фаланги спиртовим розчином йоду, вдягають рукавички. Шкіру хворого протирають етиловим спиртом, місце пункції змазують розчином йоду. Потім йод знімають стерильним тампоном, змоченим спиртом. Хворий сидить на стільці верхи, обличчям до спинки. На ребро спинки кладуть подушку, на яку хворий спирається зігнутими у ліктях руками. Голову можна нахилити вперед або опустити на руки.

Місце проколу знеболюють новокаїном. Голкою з гумовою трубкою проколюють грудну стінку по верхньому краю ребра (уздовж нижнього краю ребра проходить судинно-нервовий пучок). Проникнення голки в плевральну порожнину відчувається як провал. Під’єднують шприц до канюлі на кінці гумової трубки, знімають затискач і відсмоктують рідину шприцом у пробірки для дослідження. Попередньо краї пробірки проводять над полум’ям і закривають її стерильною пробкою. На пробірці повинно бути направлення з паспортними даними хворого, а також із зазначенням мети дослідження.

На столику поруч з хворим мають знаходитися розчин аміаку (нашатирний спирт) і набір лікарських засобів, необхідних для надання невідкладної допомоги, бо в ослаблених хворих під час процедури може виникнути запаморочення.

Після закінчення процедури голку швидко виймають, місце проколу змазують йодом і заклеюють лейкопластиром. Хворого доставляють у палату і вкладають у ліжко, де він перебуває не менше 2 годин.

Відсмоктування рідини з плевральної порожнини з лікувальною метою здійснює лікар за допомогою апарату Потена. Готують необхідне обладнання й інструменти. Медична сестра асистує лікареві, стежить за станом хворого, після закінчення процедури вимірює кількість евакуйованої рідини, відправляє пунктат на дослідження в лабораторію.

3.1.3.9. Емфіземалегень

Емфізема легень – анатомічна альтерація легень, що характеризується патологічним розширенням повітряних просторів, розміщених дистальніше термінальних бронхіол, що супроводжується деструктивними змінами альвеолярних стінок (Комітет експертів ВОЗ, 1961).

У зв’язку із тяжкістю прижиттєвого діагнозу (у англійських авторів хронічний бронхіт і емфізема легень об’єднані у “хронічну обструктивну хворобу”) точних відомостей про частоту захворювання немає. За секційними даними емфізему виявляють у 5% випадків, причому у чоловіків вона виявляється вдвічі частіше.

ЧИННИКИ Первинну емфізему легень тривало пов’язували з професійними впли-

вами (склодуви, оркестранти на духових інструментах), або з вродженою слабкістю і атрофією еластичного каркасу легень. Цього не вдалось дове-

1 6 9

сти. Зате було виявлене значення дефіциту α 1 – антитрипсину, що є вродженим дефектом, що передається спадково. Із екзогенних факторів найбільшого значення надають курінню і менше – виробничим полютантам.

Продукти куріння (кадмій, оксид азоту) активують альвеолярні макрофаги, лімфоцити, які продукують речовини протеолітичної дії (еластаза, нейтрофільна протеаза, кисла гідролаза) і пригнічують активність інгібіторів протеолізу (α 1 – антитрипсину). Все це призводить до руйнування тонких структур паренхіми легень. Дихальна недостатність виникає внаслідок зміни еластичних властивостей легень. Вони легко розтягуються, еластична віддача легень зменшується, що утруднює видих.

КЛІНІКА В клініці згідно із класифікацією за етіологічним принципом, виділяють:

первинну дифузну емфізему, що виникає в неушкодженій легені, в

генезі якої мають значення генетичні фактори – недостатність α 1 – антитрипсину. Раніше її називали ідіопатичною;

вторинну вогнищеву чи дифузну емфізему, що виникає після захворювань бронхолегеневої системи, ще називають емфізема типу Б, “обструктивна емфізема”, бронхітична, прогресуюча.

Вторинна вогнищева емфізема виникає при регіональному ураженні бронхіального дерева на грунті повторної пневмонії, пневмоконіозу, туберкульозу, часто вимагає хірургічної тактики лікування.

Вторинна дифузна емфізема пов’язана з хронічним обструктивним бронхітом і характеризується незворотними змінами респіраторної тканини прогресуючого перебігу. При обструктивному бронхіті зниження внутрішньогрудного тиску під час вдиху викликає пасивне розтягнення бронхіального просвіту і зменшує ступінь бронхіальної обструкції. Позитивний внутрішньогрудний тиск під час видиху викликає додатково компресію бронхіальних гілок і підсилюючи бронхіальну обструкцію, сприяє затримці повітря в альвеолах і їх перерозтягненню. Певне значення має перехід запалення з бронхіол на альвеоли з розвитком альвеоліту і деструкції альвеолярних перетинок.

Класичні ознаки емфіземи: виражена задишка, ціаноз, бочкоподібність грудної клітки, розширення і вибухання міжреберних проміжків, згладженість і вибухання надключичних ямок, зменшення дихальної екскурсії легень, коробковий перкуторний звук, зменшення меж серцевої тупості, ослаблене дихання. Наявність цих ознак робить правомірним діагноз емфіземи, однак їх відсутність не виключає її, особливо вторинної дифузної, клінічна картина якої маскується обструктивним бронхітом.

Задишка – тяжке відчуття нестачі повітря, яке виникає спочатку лише при фізичному навантаженні; стає постійною при прогресуванні емфіземи. Задишка може залежати від пори року (більше переважно в холодну пору року), приймання їжі (підсилюється), кашлю, хвилювання, має експіраторний характер і залежить від вираженості обструктивного бронхіту.

1 7 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]