Pase4ko-pii

серцево-судинної системи (особливо у хворих похилого віку) має вирішальне значення в прогнозі захворювання, тому необхідно вчасно призначати серцеві чи судинні засоби.

Проблема. Гостра судинна недостатність. Причина. Критичне зниження температури. Мета. Стабілізація тонусу судинної системи.

Втручання. Швидке, протягом однієї доби, зниження температури з високих значень до нормальних і, навіть субнормальних, називається кризою. Воно може супроводжуватися гострою судинною недостатністю, що проявляється надмірним потовиділенням, блідістю шкіри (іноді з ціанозом), зниженням артеріального тиску, почастішанням пульсу і зменшенням його наповнення, аж до появи ниткоподібного. Кінцівки стають холодними на дотик, шкіра покривається липким, холодним потом, хворий лежить нерухомо, байдужий до всього, відповідає на питання неохоче. При критичному зниженні температури тіла хворого медична сестра контролює властивості пульсу і величину артеріального тиску. При ознаках колапсу, вона повинна викликати лікаря. При потребі необхідно застосовувати судинні засоби (мезатон, кофеїн, адреналіну гідрохлорид). Пацієнтові кладуть грілки до ніг, з-під голови забирають подушку або піднімають нижній кінець ліжка, дають пити гарячий чай чи каву. При надмірному потовиділенні хворого витирають, змінюють натільну і постільну білизну.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПЛАНУ ДОГЛЯДУ В лікуванні хворого часто використовують антибіотикотерапію і інга-

ляції лікарських засобів.

Проведення проби на чутливість до антибіотиків

При парентеральному призначенні антибіотиків до початку лікування виконують проби на чутливість до них.

Внутрішньошкірна проба. В ділянці передпліччя на внутрішній поверхні її вводять внутрішньошкірно 0,1 мл розведеного фізіологічним розчином натрію хлориду антибіотика в дозі 1000 ОД. Для контролю в шкіру другого передпліччя вводять фізіологічний розчин без антибіотика. Якщо через декілька хвилин на місці введення антибіотика виникає почервоніння, набряк, висипання (рис. 3.3), то про це слід повідомити лікаря, застосовувати цей засіб не можна і на титульній сторінці історії хвороби, та у листочку призначень роблять запис про непереносимість ліків.

Шкірна скарифікаційна проба. Пробу проводять на внутрішній поверхні передпліччя. Після очищення місця для проведення проби 70% спиртом, наносять одну краплю досліджуваного антибіотика, розведеного ізотонічним розчином хлориду натрію (50 ОД в 1 мл) і скарифі-

1 3 1

катором проводять дві насічки. Оцінку чутливості проводять, як у попередній пробі.

Під’язикова проба. Хворому дають під язик 1/4 дози призначеного антибіотика. Набряк слизової оболонки рота, губ, вуздечки язика через 10-15 хвилин свідчать про позитивну реакцію на антибіотик. Застосовувати цей засіб не можна.

Розведення антибіотика для парентерального введення

Перед набиранням ліків із флакона закритого гумовим корком, а зверху алюмінієвою кришкою, їх потрібно розвести. На флаконі читають назву препарату, дозу, термін придатності. Алюмінієву кришку в центрі відкривають нестерильним пінцетом. Гумовий корок обробляють ватною кулькою, змоченою етиловим спиртом. У шприц набирають необхідну кількість розчинника. Проколовши голкою гумовий корок, вводять розчинник у флакон. Після цього від’єднують флакон разом з голкою від шприца і, струшуючи флакон, повністю розчиняють порошок. Під’єднавши голку з флаконом до шприца і тримаючи флакон між другим і третім пальцями лівої руки догори дном, набирають необхідну кількість ліків. Від’єднують шприц від голки, не виймаючи її з флакона. Якщо у флаконі залишилися ліки, то їх можна набрати цією ж голкою для іншого хворого. Стерильним пінцетом на конус шприца надягають і щільно притирають голку для ін’єкції. Перевіряють прохідність голки, витискують повітря і кладуть шприц у стерильний лоток.

У флаконах у порошкоподібному вигляді найчастіше випускають антибіотики. Дозуються антибіотики в одиницях дії (ОД). Перед введенням антибіотиків їх розчиняють стерильною водою для ін’єкцій, ізотонічним розчином натрію хлориду, 0,5% розчином новокаїну з розрахунку 1,0-0,5 мл розчинника на кожні 100000 ОД. Для прикладу: хворому призначено ввести 500000 ОД ампіциліну. У флаконі міститься стільки ж. Для введення необхідної дози вміст флакона розчиняють в 5 мл 0, 5% розчину новокаїну (1 мл розчинника на 100000 ОД) і хворому вводять 5 мл розведеного ампіциліну. Інший приклад: у флаконі знаходиться 1200000 ОД біциліну. Хворому призначено 600000 ОД біциліну. Перед введенням вміст флакона розчиняють в 6 мл води для ін’єкцій (0, 5 мл розчинника на 100000 ОД). У шприц набирають 3 мл.

Допомога хворому при інгаляції лікарських речовин

Інгаляції – це використання з лікувальною метою частинок лікарських речовин при вдиханні їх. Перевагою методу є швидке надходження лікувальних речовин в організм, при цьому на них меншою мірою впливають процеси нейтралізації, а в системі малого кола кровообігу створюється висока концентрація лікарських засобів. Завдяки інгаляції підвищується активність миготливого епітелію і поліпшується евакуаторна функція слизової оболонки бронхів.

Для лікування аерозолями лікарських речовин використовують спеціальні апарати: портативні, стаціонарні на 4-12 місць. На курс лікування призначають 15-20 процедур. Щоденно можна проводити 1-2 інгаляції.

1 3 2

Хворому слід пояснити дію процедури на дихальні шляхи, отримати згоду на її проведення і пояснити правила, яких повинен дотримуватися хворий при проведенні процедури. Процедуру слід приймати в спокійному стані, не можна проводити її відразу після прийняття їжі чи фізичного напруження. Перед процедурою слід максимально відкашлятись і очистити верхні дихальні шляхи. При захворюваннях носа і придаткових пазух вдих роблять через ніс без напруження. При захворюваннях горла, трахеї, бронхів після вдиху ротом необхідно затримати дихання на 2 с, а потім зробити повний спокійний видих через ніс. Після інгаляції протягом 1 год не слід розмовляти, курити, приймати їжу (щоб не провокувати кашлю).

В домашніх умовах зручно користуватися парою з чайника, на носик якого одягають товсту гумову трубку або із згорнутого щільного глянцевого паперу. В пароутворюючу рідину (найчастіше воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетку валідолу).

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ Критеріями ефективності є клінічне видужання з нормалізацією рент-

генологічних і лабораторних даних. Обов’язковим є контрольне рентгенологічне обстеження.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ Хворі, що перенесли неускладнену пневмонію, спостерігаються дільнич-

ним терапевтом і повинні відвідати його через 1-3-6 місяців після виписування з стаціонару. При необхідності призначають консультації фтізіатра і онколога.

Хворим рекомендують лікувально-профілактичні заходи (гігієнічна гімнастика, дихальні вправи, масаж грудної клітки, сауна, за необхідності фізіотерапевтичні процедури, клімато- і аеротерапія). Лікування вважається ефективним, якщо відновлюються функціональні та імунологічні показники, не було рецидивів протягом року. Рекомендують курорти з сухим і теплим кліматом: Ялта, Гурзуф, Симеїз, Закарпаття, лісова зона Київської області – Ірпінь, Ворзель.

ПРОФІЛАКТИКА Профілактика пневмонії включає загартування організму, підвищення

його опірності, ефективне лікування респіраторних інфекцій.

3.1.3.5. Гнійні захворювання легень

Бронхоектатична хвороба

Бронхоектатична хвороба – хронічне захворювання легень, яке характеризується патологічним обмеженим розширенням бронхів в їх нижніх відділах і проявляється ендобронхіальним нагноєнням.

Бронхоектази можуть бути вродженими і набутими. Вроджені бронхоектази проявляються у дитячому або юнацькому віці, при цьому не встановлюється зв’язку з іншими захворюваннями легень. Набуті бронхоектази, як правило, є наслідком хронічного бронхіту, бронхіальної астми, абсцесу легень, туберкульозу.

1 3 3

Достовірних відомостей щодо поширення бронхоектатичних захворювань немає, бо не завжди є підтвердження бронхографічних досліджень. Під час розтину бронхоектази виявляють у 5-8%. Хворіють переважно чоловіки.

ЧИННИКИ:

-генетично зумовлена неповноцінність стінки бронхів;

-бронхолегенева інфекція;

-порушення прохідності бронхів з розвитком обтураційних ателектазів. СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-нозофарингіальна інфекція;

-зниження захисних механізмів органів дихання;

-вроджені дефекти розвитку легень.

КЛІНІКА Розрізняють безсимптомні форми (часто нерозпізнані) і явно виражені з

кашлем, що супроводиться виділенням мокротиння. Деякі клінічні ознаки дозволяють запідозрити захворювання ще до проведення спеціальних обстежень. Характерними є часті респіраторні захворювання з раннього дитинства схильність до простуд з короткочасними нездужанням 3-7 днів і наступним тривалим субфебрилітетом. Явні прояви захворювання можуть виявлятися у віці від 5 до 25 років.

Типовою є скарга на періодичне нездужання з появою або збільшенням кашлю із виділенням мокротиння кількість якого поступово збільшується. Найбільше його виділяється вранці, в певних положеннях тіла (дренажні положення на здоровому боці, при нахилі вперед, „збиранні” грибів, в положенні Квінке). Добова кількість мокротиння може бути від 30-50 до 500 мл. Мокротиння може виділятися „повним ротом”, має неприємний запах і при відстоюванні поділяється на 3 шари: верхній пінистий, середній і нижній гнійний.

Кровохаркання часта, іноді єдина ознака, з часом може перейти в легеневу кровотечу.

Частою ознакою є лихоманка неправильного типу, що щезає при відходженні мокротиння у великій кількості. У деяких хворих виявляється тривале підвищення температури до субфебрильних цифр.

Ознаки інтоксикації: зниження працездатності, швидка втомлюваність, пригнічений настрій виявляються у періоді загострення захворювання, хворі втрачають вагу.

При огляді – шкіра землянисто-сірого кольору, виявляються стоншені нігті у вигляді годинникових скелець, змінюються нігтьові фаланги пальців рук, набуваючи вигляду „барабанних паличок”.

Вже на ранніх стадіях захворювання перкуторно виявляють ділянки звуку з коробковим відтінком, обмеження екскурсії легень, за наявності вогнищевого запалення вислуховується притуплення ясного легеневого звуку. Аускультативні зміни мозаїчні, певне значення має вислуховування на фоні жорсткого дихання вологих різнокаліберних хрипів, які зникають при ремісії захворювання.

1 3 4

При дослідженні периферичної крові в період загострення виявляють лейкоцитоз, нейтрофільоз, прискорення ШОЕ. Вирішальне значення в діагностиці захворювання має рентгенологічне обстеження. Тільки у частини хворих виявляють сотовий легеневий малюнок у нижніх сегментах легень. Більш інформативною є томографія легень, виконана на різній глибині. Діагноз підтверджують бронхографічно. Проводять поетапне контрастування обох легень після ретельної санації бронхіального дерева і максимального зняття загострення. З діагностичною метою проводять бронхоскопію, при якій виявляють морфологічні зміни стінок бронхів. Дослідження мокротиння важливе для визначення антибіотикограми мікрофлори.

ПЕРЕБІГ Виділяють три періоди:

-безсимптомний, з явищами нерізко вираженого бронхіту;

-періодичні рецидиви з клінічними проявами;

-хронічне нагноєння і хронічна інтоксикація.

Для захворювання характерними є сезонні (осінньо-весняні) загострення. Процес тривало залишається обмеженим.

УСКЛАДНЕННЯ Виникають при прогресуванні захворювання. До внутрішньолегеневих

ускладнень відносять: пневмонію, абсцес, гангрену легень, емфізему легень, легеневу кровотечу. До позалегеневих ускладнень відносять: амілоїдоз, абсцес мозку, артропатію.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних проявів, даних лабораторних та брон-

хологічних досліджень. Найчастішими проблемами хворого є поява інтоксикації, виділення значної кількості мокротиння, оволодіння дренажним положенням.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Єдиним радикальним методом лікування є резекція ураженої ділянки

легень. Хірургічний метод використовують при обмеженому процесі і за відсутності протипоказань. При двобічному дифузному ураженні легень, розвитку амілоїдозу та інших позалегеневих ускладнень проводять консервативне лікування.

Найважливішим є санація бронхіального дерева та антимікробна терапія, яку призначають, дослідивши чутливість мікрофлори до антибактеріальних засобів. Лікувальні бронхоскопії дозволяють вводити антибіотики місцево, що значно підвищує ефективність лікування. Важливим є призначення засобів, які сприяють відходженню мокротиння: постуральний дренаж, масаж грудної клітки, муколітики. Санацію верхніх дихальних шляхів проводять в період ремісії.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Догляд за хворим у разі, якщо клініка нагадує гострий бронхіт чи пнев-

монію такий самий, як під час цих захворювань. Поступово кашель з виді-

1 3 5

ленням гнійного мокротиння стає основним симптомом захворювання, має нападоподібний характер і виникає переважно після сну. Вранці під час кашлю виділяється до 2/3 добової кількості мокротиння (за добу може виділятись до 500-700 мл). Періодично мокротиння набуває неприємного запаху.

Періодично 3-4 рази на добу медична сестра допомагає хворому прийняти дренажне положення. Всім хворим дають кишенькові плювальниці зі щільною накривкою, щоб запобігти інфікуванню повітря і мати можливість оцінити добову кількість мокротиння. Все мокротиння, що виділяється, хворий повинен спльовувати у плювальницю. Перед тим плювальницю дезінфікують кип’ятінням в 2 % розчині натрію гідрокарбонату не менше 30 хв, а для знезараження мокротиння на 1/4 заповнюють її 2 % розчином хлораміну.

Не рідше одного разу на день мокротиння плювальниці знезаражують 3 % розчином хлораміну протягом 6 год або хлорним вапном (2 г хлорного вапна на 10 мл харкотиння) протягом 1 год. Після випорожнення плювальницю дезінфікують кип’ятінням у 2 % розчині натрію гідрокарбонату 30 хв.

Під час загострення погіршується загальний стан хворого, може бути гарячка, температура тіла іноді досягає 38 °С з вираженою інтоксикацією. У цей період хворому призначають ліжковий режим; доглядають так само, як за хворим при гарячці.

Велике значення має харчування хворого. Харчовий раціон повинен складатися з достатньої кількості білка (м’ясні, рибні страви), оскільки під час виділення великої кількості мокротиння за добу втрачається значна кількість білка. Крім того, повинно бути в достатній кількості вітамінів групи В, D, великі дози аскорбінової кислоти.

Сприятливий ефект дає дихальна гімнастика, фізіотерапевтичні процедури. Дуже шкідливе для хворого куріння. Медсестра повинна зуміти довести це хворому. У період ремісії проводять диспансерне спостереження, застосовують санаторнокурортне лікування у санаторіях з сухим теплим кліматом (Південний берег Криму).

ПРОФІЛАКТИКА Своєчасне та ефективне лікування запальних захворювань бронхо-ле-

геневої системи і верхніх дихальних шляхів.

Абсцес легень

Абсцес легені – гнійне захворювання легеневої тканини з утворенням однієї або декількох обмежених порожнин, часто оточених запальним інфільтратом.

Чоловіки хворіють в 4 рази частіше. Гнійники можуть бути поодинокими і множинними.

ЧИННИКИ:

-пневмонії (частіше грипозні);

-аспірація (в тому числі при пухлині легень, попаданні стороннього тіла);

-вроджені бронхоектази;

-септична емболізація;

-травми грудної клітки.

1 3 6

КЛІНІКА Клінічна картина гострого абсцесу легенів різноманітна і залежить від

стадії його розвитку. В клініці легеневого абсцесу виділяють два основні періоди: до і після розкриття абсцесу. Клініка першого періоду визначається інфільтрацією легеневої тканини і формуванням гнійника. Діагностика в цей період дуже тяжка, бо об’єктивні дані бідні і не є патогномонічними. Особливе значення має аналіз анамнестичних і об’єктивних даних. Загальний стан характеризується вираженою слабкістю, лихоманкою. Провідний симптом – підвищення температури тіла, яке супроводжується пітливістю. Кашель може бути різноманітним з незначною кількістю серозно-гнійного мокротиння.

Під час огляду виявляють відставання грудної клітки в диханні на ураженому боці, задишку, перкуторно – притуплення легеневого звуку, аускультативно – ослаблене везикулярне дихання, дрібнопухирчасті вологі хрипи. Під час натискання на ребра відповідно до локалізації абсцесу або під час перкусії може виявлятися болючість. Якщо така клініка розвивається на тлі пневмонії і триває до 10-15 діб, слід запідозрити можливість абсцедування. Важливим діагностичним показником є картина крові: лейкоцитоз (до 20 109/л), нейтрофільоз, підвищення ШОЕ. Рентгенологічно виявляють ділянки затемнення з нечіткими контурами, іноді – розрізняють невелике просвітлення, як симптом некрозу.

Клініка другого періоду легеневого абсцесу визначається прориванням гнояка в бронх. Йому передує перехідна фаза, під час якої посилюються основні клінічні симптоми, що спостерігалися в перший період (висока температура тіла, озноб, больові відчуття). Ця фаза закінчується раптовим прориванням абсцесу в бронх з виділенням великої кількості мокротиння гнійного характеру – перший і основний клінічний симптом в діагностиці легеневого абсцесу. Мокротиння виділяється не окремими порціями, а одночасно – у великій кількості, частіше зранку. Воно має гнильний запах, нерідко містить прожилки крові. Добова кількість може бути різною – від 200 мл до 1-2 л. Мокротиння ділиться на 2-3 шари: нижній шар густий, зелений від гною, верхній – пінистий, каламутний, між ними водяний прошарок. Під час мікроскопії виявляють еластичні волокна (симптом деструкції тканини), а також еритроцити, лейкоцити, кристали Тейхманна, клаптики легеневої тканини.

Мікрофлора різноманітна: стрептококи, стафілококи, диплококи й ін. Подальший перебіг залежить від низки чинників, зокрема, стану абсцесу, і дренажу порожнини гнояка. Швидкість очищення порожнини абсцесу від гнійного вмісту залежить від його локалізації і положення хворого. Якщо абсцес локалізується у верхній частці легенів, створюються сприятливі умови для дренування бронха, порожнина добре спорожнюється. У разі формування абсцесу в середніх або нижніх відділах легенів вміст відходить значно повільніше. Щоденне визначення кількості мокротиння дає можливість встановити зв’язок між кількістю мокротиння, загальним станом хворого і тем-

1 3 7

пературою тіла. Зменшення кількості виділюваного мокротиння позначається на загальному стані хворого – знову можуть з’явитися лихоманка і пітливість і, що характерно, знову підвищуватиметься температура тіла.

Після проривання абсцесу в бронх шкіра хворого бліда, спостерігаються вимушене положення, одутлість обличчя, задишка, відставання грудної клітки в акті дихання. Перкуторно виявити абсцес тяжко у разі центральної його локалізації. Якщо абсцес сформувався ближче до периферії, перкуторно виявляють притуплення легеневого звуку з тимпанічним відтінком. За наявності плеврального випоту притуплення перкуторного звуку може набувати ступеня стегнової тупості. У ділянці притупленого легеневого звуку може вислуховуватися дихання з бронхіальним відтінком, а після очищення порожнини від гнійного вмісту вислуховується амфоричне дихання. Разом з тим, вислуховуються вологі хрипи. Пальпаторно визначається посилення голосового тремтіння.

Після розкриття порожнини абсцесу і виділення гнійного вмісту поряд зі зменшенням кількості мокротиння спостерігається зменшення кількості лейкоцитів в крові. Якщо після проривання абсцесу лейкоцитоз залишається високим, це може вказувати на наявність ускладнення.

Після проривання абсцесу в бронх і виділення густого гнійного мокротиння рентгенологічно на тлі пневмонічного інфільтрату визначається порожнина, частіше круглої або овальної форми, з горизонтальним рівнем рідини в ній і наявністю над рідиною півкола просвітлення, зумовленого наявністю газу в порожнині.

З боку серцево-судинної системи, особливо в період загострення легеневого абсцесу, спостерігається значна тахікардія. За тривалої інтенсивної інтоксикації можуть бути дистрофічні зміни з наявністю приглушених тонів серця. Під час електрокардіографічного дослідження виявляють зменшення вольтажу зубців. Порушення функції системи зовнішнього дихання проявляється гіпоксичною гіпоксемією.

З боку органів травлення спостерігаються симптоми, пов’язані із загальною інтоксикацією та заковтуванням мокротиння. Часто спостерігаються зниження або втрата апетиту, гастрит або гастроентерит. Інтоксикація нерідко спричинює гепатит. У 19 % випадків у гостру фазу легеневого абсцесу виявляють альбумінурію.

Загальний стан значно погіршується у разі виникнення нових абсцесів, які можуть розвиватися в перифокальній зоні.

Для клініки хронічного абсцесу характерні тяжкий загальний стан, виражена інтоксикація, висока температура тіла, значний лейкоцитоз, наростаюча гіпохромна анемія. Під час кашлю виділяється велика кількість гнійного мокротиння з гнильним запахом, іноді з домішками крові. Пошкодження судини супроводжується масивною кровотечею, яка може бути смертельною. Для хронічного абсцесу характерні періоди поліпшення і загострення.

1 3 8

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Провідна роль у лікуванні гнійних процесів у легенях належить анти-

біотикам. У разі введення їх усередину і внутрішньом’язово, не створюється достатня концентрація в уражених тканинах. Значно збільшується ефективність лікування у разі введення антибіотиків у вогнище ураження. Антибіотики призначають у таких дозах, в яких вони здатні проявляти бактерицидну або бактеріостатичну дію щодо стійких до них штамів мікробів. З цією метою вводять препарати групи пеніциліну, морфоцикліну гідрохлориду, сигмаміцину, метициліну натрієвої солі та ін.

При гнійних процесах, локалізованих у периферичних відділах легенів, за наявності навколо абсцесу масивної зони перифокального запалення, і абсцесах легенів, ускладнених гнійним плевритом, показано внутрішньолегеневе введення антибіотиків. При цьому з порожнини абсцесу відсмоктують гній, промивають її антисептичними препаратами і вводять бензилпеніцилінову натрієву сіль, стрептоміцину сульфат, протеолітичні ферменти. Санацію трахеобронхіального дерева у хворих з гнійними захворюваннями легенів проводять різними методами: через катетер, введений через ніс, гортанним шприцом шляхом проколювання трахеї і за допомогою інгаляцій.

Гнійні процеси центральної і периферичної локалізації з недостатньою дренажною функцією або виділенням великої кількості мокротиння є показанням до мікротрахеостомії. При цьому в дренований бронх вводять антисептичні середники, протеолітичні ферменти, антибіотики. Для швидкої евакуації гнійного вмісту з порожнини абсцесу використовують метод торакоцентезу. Для інтраторакального введення ліків запропонований метод сегментарної катетеризації шляхом катетеризації супровідного бронха.

Найефективнішим методом лікування нагноєння легенів, який дозволяє тривало підтримувати високі концентрації антибіотиків у патологічно змінених тканинах, є метод інфузії в легеневу артерію.

Патогенетичне і симптоматичне лікування передбачає активний режим, калорійне харчування для поповнення білка, який втрачається у разі відходження значної кількості гнійного мокротиння й інтоксикації. Раціон повинен містити достатню кількість вітамінів А, С і групи В. З метою поліпшення прохідності бронхів призначають бронхолітичні і антигістамінні засоби.

Якщо є симптом легенево-серцевої недостатності, лікування проводять за принципами терапії декомпенсованого “легеневого серця”. Показання до оперативного лікування: 1) гострий абсцес, ускладнений легеневою кровотечею, 2) гострий абсцес пухлинного походження, 3) хронічний абсцес.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ Догляд за хворим на абсцес легенів повинен відповідати розвитку

клінічних симптомів і синдромів.

Уперший період – період формування абсцесу – стан хворого тяжкий. Догляд за хворим у цей період такий самий, як і при захворюванні на пневмонію.

Удругий період, який починається з прориву гнійника у бронх, що суп-

роводиться раптовим значним (повним ротом) виділенням гнійного, деколи

1 3 9

смердючого мокротиння. У той час, коли відходить велика кількість мокротиння, необхідно дати хворому скляну банку (чи плювальницю) для збирання мокротиння, щоб вимірювати його кількість за добу. Посуд для мокротиння повинен бути чистим і своєчасно змінюватись на новий. Мокротиння та посуд потрібно обов’язково знезаражувати. Плювальниця повинна бути з дезінфікуючим розчином (хлорамін) і з герметичною накривкою.

Дуже важливо забезпечити достатній доступ свіжого повітря. За необхідності проводять оксигенотерапію. Постійно стежать за гігієною хворого (догляд за шкірою, білизною тощо). У хворих в період поліпшення загального стану з’являється апетит. Істотного значення набуває харчування хворого. Харчовий раціон повинен мати достатньо білка, оскільки з мокротинням втрачається велика його кількість. Повинні бути м’ясні та рибні страви, достатньо вітамінів групи В, D, великі дози аскорбінової кислоти.

Медична сестра забезпечує виконання призначень лікаря, заохочує хворих до приймання лікарських засобів. Стежить також за можливими побічними ефектами лікування (диспептичні розлади, алергічні реакції).

Медична сестра повинна знати, що хворі на абсцес легенів потребують особливо уважного догляду. Таких хворих необхідно ізолювати в окрему палату, тому що їхнє мокротиння і саме дихання мають неприємний гнильний запах, що негативно впливає на інших хворих. Хворі повинні часто і ретельно полоскати ротову порожнину слабким розчином калію перманганату (одне зернятко на 0,5 л теплої перевареної води) або 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Палату необхідно добре провітрювати декілька разів на день.

Біля ліжка хворого завжди повинна бути плювальниця з дезодоруючим розчином (креозоту, хлораміну) і герметичною накривкою. Іноді, якщо гнійний процес перебігає довго з явищами хронічної інтоксикації, може виникнути таке ускладнення, як амілоїдоз нирок. Як наслідок, змінюється колір і вигляд сечі, про це треба обов’язково доповісти лікарю.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема. Застій мокротиння в бронхах. Причина. Порушення дренажної функції бронхів.

Мета. Забезпечення оптимального дренажу уражених бронхів. Втручання. Для кращого очищення абсцесу створюють постуральний

дренаж (дренажне положення бронхів) двічі-тричі на добу до 30 хв. Медична сестра допомагає хворому набути такого положення тіла, яке б викликало кашель і ефективне виділення гнійного мокротиння.

Хворий із положення на спині без подушки поступово здійснює оберт на 360°. Після кожного повороту на 45° він робить глибокий вдих. Таке обертання повторюють 3—5 разів. Хворий повинен добре відкашлятись, потім знову змінити положення тулуба, значно нахилившись вправо або вліво.

Можна також спробувати вибрати інше положення для відходження мокротиння: спочатку хворий стоїть, а потім перегинається через спинку стільця, упираючись руками в сидіння.

1 4 0