Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pase4ko-pii

.pdf
Скачиваний:
197
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
3.63 Mб
Скачать

Гіперстенічна грудна клітка виглядає, як циліндрична і широка. Співвідношення діаметрів більше 0,75. Ребра ідуть горизонтально. Надчеревний кут тупий. Плечі прямі, широкі, шия коротка. У формуванні такої грудної клітки має значення розвиток м’язів.

Патологічні форми грудної клітки. Залежать від захворювань кістко-

вого скелета чи органів дихання.

Паралітична нагадує астенічну, в ослаблених людей, при тяжких хронічних захворюваннях, найчастіше туберкульозі. Виявляється асиметрія грудної клітки.

Емфізематозна нагадує гіперстенічну. Має циліндричну форму з різко зменшеною екскурсією, в диханні беруть участь додаткові м’язи (кивальний, трапецієподібний).

Форми зумовлені змінами в кістковому скелеті: рахітична (куряча, грижоподібна), лійкоподібна (груди шевця), човноподібна (при сирінгомієлії).

Зміни можуть залежати від порушень конфігурацій хребта. Викривлення хребта випуклістю назад називається кіфозом (при туберкульозі хребта) – грудна клітка кіфотична. Викривлення хребта вбік – сколіоз (сколіотична грудна клітка). При комбінації цих двох викривлень виникає кіфосколіотична грудна клітка. Рідше виявляється викривлення вперед – лордоз (лордотична грудна клітка).

Виявлення цих форм важливе, бо при кіфозі і кіфосколіозі зміни у розміщенні серця і легень ведуть до утруднення їх роботи і порушень функцій. Ці ж викривлення знецінюють результати порівняльних методик (перкусії, аускультації).

При статичному огляді визначають симетричність обох половин. При динамічному огляді виявляють участь обох половин в диханні.

Визначають частоту, глибину, ритм дихання.

При пальпації грудної клітки можна виявити м’язове напруження (міозит), болісні точки біля хребта, по середній паховій лінії в межах міжребе- р’я, що є проявом міжреберної невралгії. Пропонуючи обстежуваному глибоко дихати, можна пропальпувати грубий шум тертя плеври. Досліджують голосове тремтіння, посилення якого вказує на пневмонію, а ослаблення

– на наявність ексудату в плевральній порожнині.

Перкусія дозволяє визначити межі легень і ділянки патологічних змін. Тупий перкуторний звук виявляється над ущільненою легеневою тканиною (пневмонія, туберкульоз легень) і при скупченні рідини в плевральній порожнині (ексудативний плеврит). Коробковий перкуторний звук над поверхнею легень вказує на підвищення повітряності легеневої тканини (емфізема легень). Тимпанічний звук може виявлятися над ділянкою легень з порожниною (туберкульозна каверна, порожнина звільненого від гною абсцесу легень).

Аускультація легень дозволяє виявити зміни везикулярного дихання: ослаблення його (емфізема), жорстке дихання (бронхіт). Вислуховування патологічного бронхіального дихання вказує на ущільнення легеневої тка-

1 0 1

нини (при пневмонії). Сухі хрипи виникають при набряку слизової бронхів, або при наявності в’язкового слизу (при бронхіальній астмі, бронхітах). Хрипи можуть прослухуватись на обмеженій ділянці або над всією легенею. Вислуховування вологих хрипів вказує на наявність рідкого слизу в бронхах. Залежно від калібру бронхів, в яких виникають хрипи, останні можуть бути велико-, середньо-, і дрібноміхурцевими. При вислуховуванні шуму тертя плеври слід думати про її ураження (плеврит, пухлина плеври, зневоднення організму).

Для діагностики захворювань органів дихання застосовують рентгенологічне обстеження, бронхографію, бронхоскопію, досліджують мокротиння, проводять діагностичну плевральну пункцію з наступним дослідженням отриманого пунктату.

Підрахунок частоти дихання

Частотою дихання називається кількість дихальних рухів за 1 хвилину. Можна рахувати частоту дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки (при грудному типі дихання) чи передньої черевної стінки (при черевному типі дихання). Варто пам’ятати, що хворий може довільно затримати чи прискорити дихання, тому його увагу під час цієї процедури відвертають. З цією метою найчастіше використовують прийом імітації дослідження пульсу на променевій артерії. Однією рукою беруть зап’ястя хворого для підрахунку пульсу, а другу кладуть на грудну клітку і по її рухах підраховують кількість дихань за 1 хвилину. Отримані результати заносять у температурний листок. У дорослої людини в стані спокою частота дихання коливається від 16 до 20 дихальних рухів за 1 хвилину. Число дихальних рухів відноситься до частоти серцевих скорочень, як 1:4. Частота дихання змінюється не лише при захворюваннях органів дихання, але і при хворобах серця, нервової системи, інфекційних захворюваннях.

Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глибина: дихання стає глибоким, шумним або навпаки носить характер поверхневого, частого. Дихання може бути глибоким при коматозних станах. Зменшення глибини дихання може виявлятись при спастичних процесах в бронхах, запальних захворюваннях легень.

Вимірювання температури тіла

Вимірюють температуру тіла медичним термометром. Це скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, що має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні ртуть піднімається у капіляр, залишаючись там навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускається тільки при струшуванні. Шкала термометра проградуйована від 34° до 42°С з ціною поділки 0,1°С. Зберігають медичні термометри у склянці, на дно якої кладуть шар вати і наливають дезінфікуючий розчин, наприклад, 0,5% розчин хлораміну.

Після вимірювання температури у хворого, термометр струшують і опускають у склянку з дезінфікуючим розчином, потім добре витирають і,

1 0 2

струсивши ртуть нижче мітки 35°, дають іншому хворому. Перед вимірюванням температури слід перевірити пахвову западину (для виключення місцевих запальних процесів) і насухо витерти її. Термометр кладуть таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом. Вимірювання температури триває не менше ніж 10 хв. Між термометром і тілом не повинно бути білизни. Ослабленим хворим слід притримувати руку для фіксації термометра.

При вимірюванні температури в прямій кишці термометр змазують вазеліном або іншим жиром. Хворий лягає на бік і термометр вводять в

пряму кишку на глибину 6-7 см. Після кожного вимірювання температури термометр миють теплою водою з милом і дезінфікують. При вимірюванні температури в ротовій порожнині термометр розміщують під язиком.

Дітям частіше вимірюють температуру в паховій складці. Для цього ногу згинають у кульшовому суглобі так, щоб термометр знаходився в утвореній складці.

В стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: між 6-ю і 8-ю годинами ранку та о 16-18-й годині дня. Хворий при цьому лежить або сидить. За призначенням лікаря, щоб вловити максимальний підйом температури протягом доби, вимірюють її кожні 2-3 год. Отримані дані реєструють у температурному журналі, а потім переносять у температурні листки, вклеєні у картку стаціонарного хворого. Результати кожного вимірювання температури позначають точкою на перетині показників температури, дати і часу (ранок, вечір) вимірювання. Ламана лінія від з’єднання цих точок називається температурною кривою, яка має характерні особливості при деяких захворюваннях.

Для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі, користуються полімерними пластинками, покритими емульсією з рідких кристалів „Термотест”. Пластинку прикладають до шкіри лобної ділянки. При температурі 36-37°С на пластинці зеленим кольором світиться буква „N” (Norma), а при температурі вищій 37°С – буква „F” (Febris). Рівень підвищення температури визначають медичним термометром.

Медична сестра при спостереженні за хворим, що лікується вдома, повинна навчити хворого чи його родичів методиці вимірювання температури і реєстрації її на окремому листку, що об’єктивізує інформацію про перебіг захворювання.

Підготовка хворого до рентгенологічного обстеження

Рентгенологічні методи дослідження часто застосовують для діагностики захворювань органів дихання. Найчастіше призначають оглядову рентгеноскопію органів грудної клітки. Обстеження не потребує спеціальної підготовки хворого, за необхідності може проводитись у будь-який час. В стаціонарі медична сестра перевіряє чи є в історії хвороби направлення на обстеження, записане лікуючим лікарем і супроводжує чи транспортує

1 0 3

хворого у рентгенкабінет. Допомагає хворому звільнити від одягу грудну клітку і зайняти місце за екраном рентгенівського апарата. Обстеження проводять в прямій проекції, в якій вивчають легеневі поля, структуру коренів легень, рухомість діафрагми, стан реберних синусів. Хворий повертається у відділення. Медична сестра контролює повернення у відділення історії хвороби із записом результатів обстеження.

Рентгенографія найчастіше проводиться у декількох проекціях: прямій, боковій (правій чи лівій) і в одній із косих. Метод дозволяє виявити дрібні деталі, об’єктивізує виявлені зміни, що є важливими при динамічному спостереженні за хворим. Порівняно з рентгеноскопією метод дає менше променеве навантаження. За необхідності обстеження може бути проведене безпосередньо у палаті (за наявності пересувного рентгенівського апарата). Для запису результатів обстеження медична сестра повинна при передачі чергування зазначити про необхідність направити наступного дня історію хвороби в рентгенівське відділення.

Томографія дозволяє виявити зображення окремих шарів досліджуваного органа, розташованих на певній глибині. Обстеження не потребує спеціальної підготовки хворого.

Збір мокротиння для бактеріологічного дослідження

Зазвичай збирають ранню порцію мокротиння. Звечора медична сестра отримує з бактеріологічної лабораторії стерильний посуд (чашки Петрі або плювальниці з кришкою) і оформляє направлення в лабораторію, в якому вказує назву лабораторії, профіль відділення, прізвище і ініціали хворого, матеріал, який направляється на дослідження і його мету (бактеріоскопія, бактеріологічний посів з визначенням чутливості збудника до антибіотиків), дату, підпис медичної сестри. Посудину з направленням залишають біля хворого і навчають його правил збору мокротиння. Вранці хворий повинен провести гігієнічний туалет ротової порожнини: почистити зуби і сполоснути рот перевареною водою. Знявши кришку, не торкаючись її внутрішньої поверхні, підняти до рота відкриту посудину (не торкаючись її губами) і відкашляти в неї мокротиння. Закрити кришкою посудину і передати її медичній сестрі. Мокротиння можна зберігати не більше 1-2 год в холодильнику при температурі +4°С, тому бажано якомога швидше відправити матеріал на дослідження в бактеріологічну лабораторію.

3.1.3.1. Гострий бронхіт (ГБ)

Гострий бронхіт – запалення бронхів, яке проявляється набряком слизової оболонки, утворенням запального ексудату в просвіті бронхів і супроводжується кашлем.

Гострий бронхіт часте захворювання органів дихання. На його частоту впливають епідемічні спалахи грипу та респіраторно-вірусних інфекцій, кліматичні та виробничі чинники. Половина хворих не звертається за медичною допомогою, тобто, зберігає працездатність.

1 0 4

ЧИННИКИ:

-інфекційні (віруси, мікроорганізми);

-механічні і хімічні подразники;

-алергічні впливи.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-переохолодження, підвищена вологість;

-утруднення носового дихання;

-цигарковий дим;

-вогнищева інфекція носоглотки.

Слизова оболонка бронхів при гострих бронхітах набрякає, в просвіт бронхів виділяється слиз. Ексудат спочатку має серозний характер, а згодом стає слизово-гнійним.

КЛІНІКА В типових випадках захворюванню передують ознаки респіраторно-

вірусних інфекцій. Першим проявом ГБ є кашель, подразнюючий, непродуктивний або із незначною кількістю тяжковідділюваного мокротиння, що супроводжується відчуттям першіння в горлі і у верхній частині загруднинної ділянки. Через декілька днів мокротиння виділяється більше. Може виявитися охриплість голосу, задишка при фізичному навантаженні.

При розповсюдженні інфекції вниз бронхіальним деревом можуть виявлятися ознаки інтоксикації: субфебрильна температура, пітливість, знижена працездатність, нездужання, відчуття слабості.

При об’єктивному обстеженні загальний стан хворого задовільний. Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки не виявляють змін. При аускультації жорстке везикулярне дихання з подовженим видихом і сухі свистячі хрипи високого тембру, рідше вологі незвучні хрипи, що зникають при покашлюванні.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

-мукоциліарна недостатність (непродуктивний кашель);

-обструкція бронхіального дерева (задишка);

-інтоксикація.

В аналізі крові помірний лейкоцитоз, незначне прискорення ШОЕ. При рентгенологічному обстеженні змін не виявляють.

ПЕРЕБІГ Зазвичай легкий з поступовим полегшенням і припиненням кашлю про-

тягом 1-2 тижнів, нормалізується температура і покращується самопочуття. Затяжний перебіг ГБ частіше виявляється при вірусно-бактеріальній інфекції та при попередньому ураженні бронхів.

УСКЛАДНЕННЯ Перехід у хронічний бронхіт чи пневмонію.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО Проводять на основі клінічних і лабораторних даних. Формулюють

наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

1 0 5

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ Найчастіше хворих лікують в домашніх умовах.

В стаціонарі лікують пацієнтів з супровідною легеневою або серцевосудинною патологією, вираженими проявами інтоксикації та при загрозі ускладнення гострою пневмонією.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ Ліжковий режим призначають при підвищеній температурі.

Важливим є усунення етіологічних чинників: відмова від куріння, усунення професійних шкідливих впливів, санація вогнищ інфекції.

Призначають пиття теплих рідин: гарячий чай з лимоном, медом, малиновим варенням; чай з липового цвіту, сухої малини, підігріті лужні мінеральні води (типу боржомі, смирновська, слов’янівська), потогенні і грудні збори. Це сприяє підвищеному потовиділенню, що зменшує прояви інтоксикації і покращує самопочуття хворого. Гірчичники і зігрівальні компреси на ділянку груднини чи у міжлопатковому просторі зменшують больові відчуття.

При постановці гірчичників слід пояснити хворому необхідність втручання і отримати його згоду на виконання.

Перевірити термін придатності гірчичників. Вкласти хворого у ліжко у зручному положенні, оголивши місця для гірчичників і пояснити йому, що після процедури слід 1,5-2 години залишитись у ліжку. Налити у лоток теплу воду 40-45 °С (при більш високій температурі ефірне гірчичне масло руйнується). Почергово занурити гірчичники на 5-10 секунд у воду, щільно прикласти їх до шкіри стороною з порошком гірчиці.

При використанні гірчичників у вигляді пакуночків з гірчицею їх попередньо струшують для рівномірного розподілу.

Прикрити накладені гірчичники пелюшкою або рушником, а хворого накрити ковдрою; через 2 хвилини хворий відчуває теплоту. Через 10-15 хвилин зняти гірчичники; гірчичники у вигляді паперових пакуночків можна пересунути на інше місце, їх зігрівальний ефект триває довше.

Намочити пелюшку у теплу воду і обтерти нею шкіру у місці прикладання гірчичників, а потім обсушити рушником і дбайливо вкрити хворого.

Призначають парові інгаляції з ментолом (таблетка валідолу), соком подорожника, бальзамом “Золота зірка”, інгалятор “Ментоклар”.

Медикаментозне лікування найчастіше симптоматичне: жарознижуючі, протизапальні і болезаспокійливі засоби (ацетилсаліцилова кислота (0,5), індометацин (0,025), месулід (0,01), цитрамон, піркофен). При ознаках ураження носоглотки і гортані корисними є аерозольні засоби (камфомен, каментон і інгаліпт 3-4 рази денно). Ці комбіновані засоби містять у своєму складі ментол, камфору, стрептоцид і спричиняють антисептичну, протизапальну і місцевознеболювальну дію.

При неефективності симптоматичної терапії, появі гною в мокротинні призначають таблетовані антибактеріальні засоби (тетрацикліни, напівсинтетичні пеніциліни, бісептол) для впливу на бактеріальну флору. Це також є профілактикою пневмонії.

1 0 6

При затяжному перебігу призначають імуномодулюючі засоби (імунал, настоянка ехінацеї).

При обструктивному синдромі – бронхолітичні засоби з групи теофіліну. При проявах алергії десенсибілізуючі: фенкарол, інтал, задитен, кла-

ритин.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ Проблема – кашель сухий, подразнюючий.

Причина – запалення і некроз поверхневого шару слизової оболонки, дегенерація підслизового шару.

Мета – відновити прохідність бронхів, попередити аспірацію інфікованого матеріалу в альвеоли з наступним розвитком пневмонії.

Втручання:

1.При підвищеній температурі – ліжковий режим.

2.Усунення неспецифічних подразників слизової оболонки бронхіального дерева (запилення, загазованість, переохолодження, перегрівання, куріння).

3.Пиття теплих рідин: гарячий чай з лимоном, медом, малиновим ва-

ренням; чай з липового цвіту, сухої малини, підігріті лужні мінеральні води (боржомі, смирновська, слов’янівська), потогінні і грудні збори.

4.Відволікаючі засоби: гірчичники на верхню третину грудини, зігрівальні компреси зі скипидаром, піхтовою олією.

5.Парові інгаляції з содою харчовою, ментолом (таблетка валідолу),

соком подорожника, бальзамом “Золота зірка”.

6.Відхаркуючі і розріджуючі мокротиння засоби: мукалтин, пектусин, лазолван, бронхікум, бромгексин.

7.Відновлення носового дихання з використанням аерозольних засобів (камфомен, каметон, інгаліпт 3-4 рази на день), що мають антисептичну,

протизапальну і місцевознеболюючу дію. 8. За призначенням лікаря:

а) при виділенні гнійного мокротиння такі антибактеріальні засоби: клацид 0,250 х 2 рази на день, бісептол – 480 по 1 табл. х 2 рази на день, ампіцилін 0,5 х 4 рази на день;

б) при затяжному перебігу імуномодулюючі засоби (настоянка ехінацеї пурпурової 25-40 краплі 3 рази, імунал 15-20 краплі 3 рази);

в) полівітамінні засоби.

Проблема – інтоксикаційний синдром.

Причина – запальний процес в бронхіальному дереві. Мета – зменшити прояви інтоксикації.

Втручання:

1.Ліжковий режим.

2.Комфортні умови в приміщенні: достатнє провітрювання, кімнатна температура 20-22 °С, зменшення сухості повітря.

1 0 7

3.Пиття теплих рідин: гарячий чай з лимоном, медом, малиновим варенням; чай з липового цвіту, сухої малини, підігріті лужні мінеральні води, потогінні і грудні збори.

4.За призначенням лікаря жарознижуючі, протизапальні і болезаспокійливі засоби: ацетилсаліцилова кислота (0,5), індометацин (0,025), піркофен (амідопірин і фенацетин по 0,25, кофеїн 0,05 ) цитрамон (по 1 таблетці

3 рази на день).

ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ Критеріями ефективності є припинення кашлю протягом 1-2 тижнів,

нормалізація температури і відновлення працездатності. Для попередження переходу гострого бронхіту у хронічний необхідно проводити лікувальні заходи до повного видужання хворого.

ПРОФІЛАКТИКА Важливим для запобігання повторних захворювань є своєчасне ліку-

вання вірусних інфекцій. Необхідно максимально усунути неспецифічні подразники слизової оболонки бронхіального дерева у побуті і на виробництві. Після видужання проводять санацію вогнищ інфекції (особливо носоглотки), за необхідності усувають причини утруднення для носового дихання (аденоїди, викривлення носової перетинки).

В теплу пору року робота медичної сестри повинна бути спрямована на виконання хворим загальноукріплюючих і загартовуючих процедур (загальне ультрафіолетове опромінення, іонотерапія, перебування в кліматичних санаторіях).

Функціональній реабілітації видужуючих сприяє перебування в кліматичних санаторіях (місцеві санаторії, Ворзель, Ірпінь, Південний берег Криму). Під контролем інструктора з лікувальної фізкультури навчаються елементам звукової і дихальної гімнастики.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ. Диспансерного спостереження протягом 6 місяців потребують хворі, які перенесли ускладнені форми гострого бронхіту.

3.1.3.2. Хронічний бронхіт (ХБ)

Хронічний бронхіт – дифузне захворювання, що характеризується довготривалою надмірною продукцією слизу бронхіальними залозами і проявляється хронічним або рецидивуючим продуктивним кашлем не менше трьох місяців щорічно протягом двох останніх років, при виключенні інших причин кашлю (бронхоектази, абсцес, туберкульоз і інші).

На ХБ хворіє приблизно 14-20 % чоловічого і 3-8 % жіночого дорослого населення. Кожні 10-12 років захворюваність подвоюється. Перебіг захворювання може ускладнюватись хронічною обструкцією дихальних шляхів, що веде до інвалідизації хворих. Смертність від ХБ зрівнялась із цим показником від раку легень і має тенденцію до зростання. В останні десятиріччя значно зросла смертність серед жінок і це пов’язують із поширенням звички куріння у жіночому середовищі.

1 0 8

ЧИННИКИ:

У виникненні ХБ мають значення токсикохімічні і інфекційні агенти. До токсикохімічних відносять :

-куріння (виявляється у 4/5 всіх хворих на ХБ, частота смертності корелює з кількістю викурюваних цигарок; має значення і пасивне куріння);

-атмосферні полютанти на виробництві і у побуті: продукти згоряння різних паливних матеріалів; неорганічна і органічна пилюка (вугільна, це-

ментна, мучна); токсичні випаровування і гази (аміак, кислоти, гази, що утворюються при зварювальних роботах);

- бронхолегеневі інфекції (аденовірусна, респіраторно-синтеціальна, мікоплазмова), при хронізації ХБ, при повторних пневмоніях, туберкульозі легень.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

-метерологічні та кліматичні умови (волога і холодна погода);

-генетичні фактори (вроджені дефекти мукоциліарного захисту);

-алергічні стани.

В патогенезі ХБ провідним є пошкоджуючий вплив вищезазначених чинників на бронхільний епітелій і пригнічення місцевих факторів захисту. Це є передумовою повторного інфікування бронхіального дерева. Повторні запальні процеси в стінці бронхів ведуть до анатомічних змін. Це проявляється гіпертрофією бронхіальних залоз. Виникають ділянки плоскоклітинної метаплазії, лімфоїдної і лейкоцитарної інфільтрації і запального набряку. Це супроводжується надмірним виділенням слизу з підвищеною в’язкістю і клейкістю його, що порушує його транспорт. Застійний бронхіальний секрет є сприятливим середовищем для розвитку вторинної інфекції і може вести до закупорення просвіту бронхів. Під дією біологічно активних речовин, які завжди є у вогнищі запалення, підвищується тонус гладеньких м’язів бронхів. В перибронхіальній тканині виникають фіброзні зміни. Всі ці анатомічні зміни ведуть до незворотної деформації стінок бронхів, що дістало назву обструкції бронхіального дерева, внаслідок якої порушується вентиляція і виникає альвеолярна гіпоксія, що веде до рефлекторного спазму легеневих артеріол. Через те, що спазм артеріол є поширеним – виникає легенева артеріальна гіпертензія, що є чинником розвитку легеневого серця.

КЛІНІКА ХБ поділяють на простий або необструктивний, проксимальний хроніч-

ний бронхіт і обструктивний дистальний ХБ. Крім того, має значення характер слизу, що виділяється при загостренні. Розрізняють катаральний бронхіт, при якому виділяється слизове мокротиння і гнійний бронхіт, при якому виділяється гнійне мокротиння. Таким чином, виділяють чотири форми ХБ: простий катаральний, простий гнійний, обструктивний катаральний, гнійно-обструктивний.

1 0 9

Захворювання починається поступово і повільно прогресує.

Кашель з мокротинням в ранкові години, підсилюється в холодну і сиру пору року, послаблюється або щезає влітку. Згодом кашель стає частішим і турбує протягом доби. Кількість мокротиння невелика, при загостренні має слизово-гнійний характер. Гнійне харкотиння більш в’язке і тому відділяється гірше.

Задишка є ознакою обструктивного синдрому. Виникає поступово і повільно прогресує, посилюючись при загостренні захворювання, в сиру погоду, та при зниженні барометричного тиску. Найбільш виражена задишка вранці, а після відкашлювання мокротиння задишка зменшується.

Інтоксикаційний синдром – пітливість, особливо вночі (ознака “вологої подушки”), підвищення температури до субфебрильних цифр, зниження працездатності.

В анамнезі звертають увагу на виявлення чинників ризику: куріння, несприятливі виробничі та побутові впливи, обтяжена спадковість, повторні бронхолегеневі захворювання у дитячому віці, хронічні захворювання ЛОРорганів, алергічні захворювання. Розпитування мусить бути цілеспрямованим, щоб виявити час появи зазначених скарг. Часто пацієнти – курці звикають до покашлювання, не вважаючи це ознакою захворювання. Особливо несприятливим є поєднання кількох чинників ризику.

Ознаки, що їх виявляють при об’єктивному обстеженні, залежать від форми ХБ. Прояви можуть бути мінімальними при простому необструктивному катаральному бронхіті і вираженими при гнійно-обструктивному ХБ у фазі загострення. В фазі ремісії хронічного необструктивного бронхіту можна не виявити ніяких патологічних ознак при обстеженні органів дихання. При його загостренні виявляють жорстке дихання, сухі хрипи на вдихові і видихові, помірні ознаки інтоксикації.

Синдром хронічної бронхіальної обструкції проявляється такими озна-

ками: задишка при фізичному навантаженні; підсилення задишки під впливом подразників; надсадний малопродуктивний кашель, при якому виділення невеликої кількості мокротиння потребує значних зусиль хворого; подовження фази видиху при спокійному і особливо форсованому видихові; сухі хрипи високого тембру на видихові; ознаки обструктивної емфіземи.

При загостренні хронічного гнійно-обструктивного бронхіту виражені ознаки загальної інтоксикації: пітливість, лихоманка, дихальна недостатність, а при аускультації легень ознаки емфіземи легень (ослаблене везикулярне дихання з подовженим видихом, сухі свистячі хрипи, які можна почути на відстані).

Лабораторне дослідження крові не виявляє суттєвих змін. Важливим є бактеріологічне дослідження мокротиння для виявлення збудника загострення захворювання. Бронхоскопічне обстеження дозволяє виявити локалізацію і ступінь морфологічних змін в бронхах. Метод має вирішальне значення для виявлення інших захворювань, які проявляються кашлем. Дослідження функції зовнішнього дихання дозволяє виявити бронхіальну

1 1 0

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]