- •Читанка
- •Читанка для Філософії-1 Тема і платон
- •Аристотель Метафизика.
- •Р. Декарт
- •Трактаты. Логика
- •Г.В.Ф.Гегель кто мыслит абстрактно?
- •Фрідріх Ніцше
- •Мартин хайдеггер
- •Основные проблемы феноменологии
- •§ 2. Понятие философии. Философия и мировоззрение
- •Читанка для Філософії-1
- •Первая аналитика книга первая
- •Метафизика книга четвертая
- •Ибн-Сина
- •Путь первый. О цели логики
- •Путь девятый. Краткое разъяснение доказательных наук
- •Лейбниц г. В.
- •Монадология
- •Трактаты. Логика
- •Готтлоб фреге
- •Мысль: логическое исследование12
- •Бертран рассел
- •Глава XX закон исключенного третьего
- •Читанка для Філософії-1
- •Книга пятая глава седьмая
- •Книга восьмая
- •Д. Бруно
- •Д. Беркли
- •Бенедикт спиноза
- •И. Кант
- •Кант и. Критика чистого разума // Сочинения. В 6 т. М., 1964. Т. 3. С. 521—522 г. В. Ф. Гегель
- •Наука логики а. Наличное бытие. Как таковое
- •М. Гайдеггер
- •Що таке метафізика
- •Мартин хайдеггер
- •И. Пригожин, и. Стенгерс
- •Порядок из хаоса предисловие к английскому изданию новый диалог человека с природой
- •Введение. Вызов науке
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема IV Еразм роттердамский
- •Б. Паскаль
- •Г. В. Ф. Гегель
- •Л. Фейербах
- •Н. А. Бердяев
- •Э. Кассирер
- •Жан Поль сартр
- •Екзистенціалізм -це гуманізм
- •М. Шелер
- •П'єр тейяр де шарден
- •Феномен людини
- •IV. Наджиття за межами колективу
- •Эрих фромм
- •Душа человека
- •VI. Свобода. Детерминизм. Альтернативность
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема V аристотель
- •Т. Гоббс
- •Происхождение государства
- •Что такое естественное право
- •Что такое свобода
- •Что такое естественный закон
- •Что значит быть свободным человеком
- •Страх и свобода совместимы
- •Свобода и необходимость совместимы
- •Г. В. Ф. Гегель
- •Н. А. Бердяев
- •Карл ясперс
- •2. Спадкування і традиція
- •М. Элиаде
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема VI платон
- •Символ пещеры
- •Аристотель
- •Ф. Бекон
- •Новий органон
- •Рене декарт
- •Першоначал філософії
- •Міркування про метод, щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках Друга частина
- •Четверта частина
- •Іммануель кант
- •Критика чистого розуму
- •Г. В. Ф. Гегель
- •Феноменология духа
- •Фейерабенд
- •Томас кун
- •II. Шлях до нормальної науки
- •Ііі. Природа нормальної науки
- •VI. Аномалія і виникнення наукових відкриттів
- •VIII. Реакція і криза
- •X. Революції як зміна світогляду
- •XII. Розв’язки революцій
- •Хайдеггер м.
- •О сущности истины
- •3. Основы осуществления правильности
- •4. Сущность свободы
- •5. Сущность истины
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема VII платон
- •Арістотель
- •Нікомахова етика
- •И. Кант
- •Заключение
- •Фрідріх шіллер
- •Сёрен кьеркегор
- •Наслаждение и долг Гармоническое развитие в человеческой личности эстетических и этических начал
- •Эрнст трёльч
- •Іван франко Відскановано: Іван Франко. Що таке поетична краса? // Краса і секрети творчості.- к..: Мистецтво., 1980. С. 420-429 Що таке поетична краса?
- •Л. Фейербах
- •Н. А. Бердяев
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема VIII Рігведа
- •Заполонив небо і землю (і) повітряний простір
- •Конфуцій «лунь-юй»
- •Аристотель
- •Метафизика глава третья
- •Глава четвертая
- •Глава пятая
- •Глава шестая
- •Глава седьмая
- •Глава девятая
- •Глава десятая
- •Примечания
- •О блаженной жизни
- •Читанка для Філософії-1 Тема IX блаженный августин
- •Монологи
- •Фома аквинский
- •Трактат о едином боге
- •Вопрос 2: о боге: существует ли бог
- •Раздел 1
- •Раздел 2
- •Раздел 3 существует ли бог?
- •Вопрос 2.
- •Читанка для Філософії-1 Тема х Пико делла Мирандола Дж.
- •Речь о достоинстве человека
- •Рене декарт Відскановано: Декарт Рене. Міркування про метод,...// Міркування про метод,...- Київ: Тандем, 2001. С. 25-36 головні правила методу
- •Іммануїл кант
- •Критика чистого розуму передмова до другого видання
- •Читанка для Філософії-1
- •I нигилизм
- •Комментарии
- •Едмунд гуссерль
- •§ 97. Універсальне філософське значення методу, який досліджує процес конституювання в свідомості
- •§ 98. Конститутивне дослідження як апріорне
- •Ганс-Георг гадамер Від скановано: Ганс-Георг Гадамер. Про круговий цикл розуміння// Істина і метод.- к..: Юніверс., 2000., том 2, с. 55-62 про круговий цикл розуміння
- •1959 Рік
- •Відскановано: Сартр ж.П. Экзистенциализм это гуманизм// Сумерки богов. М., 1990. С. 319-330 экзистенциализм это гуманизм
- •Слова и вещи Гуманитарные науки
- •7. Дискурсия и человеческое бытие
- •8. Антропологический сон
- •Юрген габермас
- •Філософський дискурс модерну
- •Нормативний зміст модерну
- •Читанка для Філософії-1
- •Тема XII Іларіон київський слово про закон і благодать
- •Переклад з давньоруської мови с, в. Бондаря коментарі
- •Григорій сковорода діалог. Имя ему – потоп зміин
- •Глава 2-я Діалог, или разглагол
- •Примітки
- •Памфіл юркевич
- •Дмитро донцов дух нашої давнини
Фрідріх шіллер
Відскановано: Шіллер Ф. Листи про естетичне виховання людини // Шіллер Ф. Естетика. – К.: Мистецтво, 1974., с. 163-169
ЛИСТ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
...Предмет чуттєвої спонуки, виражений загальним поняттям,— це життя в якнайширшому розумінні слова; цим поняттям позначаємо усе матеріальне буття і все те, що безпосередньо сприймається чуттями. Предмет спонуки до форми, виражений загальним поняттям,— це образ у переносному й прямому значенні слова; це поняття охоплює усі формальні властивості речей і всі відношення їх до мислення. Предмет ігрової спонуки, представлений у загальній схемі, міг би називатися живим образом; це поняття служило б для позначення усіх естетичних властивостей явищ, отже, позначало б усе те, що зветься красою в якнайширшому розумінні слова.
Таке пояснення, якщо воно є ним насправді, не поширює красу на всю сферу живого й не обмежує її рамками лише цієї сфери. Мармурова брила, хоч вона мертва і вічно залишиться такою, може перетворитися на живий образ завдяки архітекторові і скульпторові; людина, хоч вона жива і має образ, ще зовсім не є завдяки цьому живим образом. Спершу потрібно, щоб її образ втілився в життя, а її життя — в образ. Поки ми лише розмірковуємо про її образ, він мертвий і являє собою чисту абстракцію; поки ми тільки відчуваємо її життя, воно позбавлене образу і є тільки враження. Людина стає живим образом лише тоді, коли її форма оживає в нашому відчутті, а її життя формується нашим розсудком, і так буде завжди, коли ми трактуватимемо її як щось прекрасне.
Та вказавши на складові частини, із поєднання яких виникає краса, ми ще жодною мірою не з'ясували її походження. Для цього потрібно самому збагнути це поєднання, котре, як і взагалі кожна взаємодія поміж конечним і нескінченним, все ще залишається недослідженим. Розум виводить з трансцендентальних основ вимогу: між спонукою до форми і матеріальною спонукою повинно існувати щось спільне, тобто ігрова спонука, бо тільки єдність реальності і форми, випадковості і необхідності, страждання і свободи становить передумову завершеного поняття людськості. Будучи розумом, він мусить висувати подібну вимогу, бо за своєю суттю домагається завершеності і відсторонення всяких обмежень, а кожна виключна діяльність однієї чи другої спонуки залишає людську природу недовершеною, узаконює її обмеженість. Отож, як тільки розум скаже: хай буде людськість,— він висуває тим самим і вимогу: хай буде краса. Досвід зможе нам сповістити, що існує краса, а після його інформації ми знатимемо вже достеменно, чи існує людськість. Проте ні розум, ні досвід не здатні розтлумачити нам, як виникає краса і як стає можливою людськість.
Людина, як відомо, це — ні чиста матерія, ні чистий дух. Тож краса, як вершина людськості, не може бути виключно тільки життям, як стверджували проникливі спостерігачі, дотримуючись надто точно вказівок досвіду, тим більше, що смакові епохи дуже хотілося б її принизити; вона не може бути також виключно тільки образом, як розмірковували умоглядні філософи, котрі занадто віддалилися від досвіду, і митці, що люблять пофілософствувати, бо, інтерпретуючи красу, вони надто зважали на потреби мистецтва94; краса — спільний об'єкт обох спонук, тобто об'єкт ігрової спонуки. Слововживання цілком виправдує цей термін, бо віддавна називає грою все те, що не є випадковим як суб'єктивно, так і об'єктивно, проте не містить у собі ні зовнішнього, ні внутрішнього примусу. Оскільки дух, споглядаючи красу, перебуває у щасливій середині між законом і потребою, то, саме завдяки своїй причетності до обох, не боїться насильства ні з одного, ні з другого боку. І матеріальна спонука й спонука до форми надають своїм вимогам важливого значення, бо в процесі пізнання перша стосується дійсності, друга — необхідності речей, а в процесі діяльності перша скерована на збереження життя, друга — на додержання гідності, словом, увага обох зосереджена на істині й досконалості. Та життя втрачає свою вартість, коли мова заходить про гідність, і обов'язок втрачає силу, як тільки нами оволодів порив; так і дух вільніше й спокійніше сприймає реальність речей, матеріальну істинність, коли остання зустрінеться з формальною істиною, з законом необхідності; його не виснажує більше абстрактне мислення, коли воно супроводиться безпосереднім спогляданням. Таким чином, усе реальне, зіткнувшись з ідеями, позбувається значущості, бо воно стає малим, і все необхідне, зустрівшись з відчуттям, перестає бути серйозним, бо стає легким.
А чи прекрасне — вже давно хотіли зауважити ви — не буде принижене ототожненням зі звичайною грою й зведене до нікчемних предметів, котрі віддавна позначаються цим словом? Чи не суперечить це поняттю розуму та гідності краси, що править все ж за інструмент культури, коли ми обмежуємо її тільки грою, і чи не суперечить це емпіричному поняттю гри, котре здатне існувати і без наявності будь-якого смаку, коли ми обмежуємо її тільки красою?
Що ж тепер називатиметься виключно грою, коли нам відомо, що з-поміж усіх станів людини саме гра й тільки гра робить ЇЇ досконалою і рівномірно розвиває її двоїсту природу? Те, що ви, згідно із вашою уявою про цю річ, називаєте обмеженням, я, згідно з моєю, опертою на докази, називаю розширенням. Ось чому я сказав би цілком протилежне: людина ставиться серйозно лише до приємного, доброго, досконалого, красою ж вона тільки грає. Певна річ, ми не повинні пригадувати собі тут ігри, що розповсюджені в реальному житті і спрямовані звичайно лише на вельми матеріальні речі: та в реальному житті ми даремне шукали б і ту красу, про яку тут йдеться. Наявна в дійсності краса цілком відповідає наявній в дійсності ігровій спонуці; проте ідеал краси, що його висуває розум, породжує водночас ідеал ігрової спонуки, на котрий людина повинна орієнтуватися в усіх своїх іграх.
Ми ніколи не помилимося, коли шукатимемо ідеал краси тієї чи іншої людини в тій самій сфері, в якій вона задовольняє свою спонуку до гри. Коли грецькі племена втішаються на Олімпійських грищах безкровними змаганнями, що виявляють силу, швидкість і гнучкість, чи благородним двобоєм талантів, і коли римський народ втішається агонією поваленого гладіатора чи його противника — лева, то вже на підставі цього ми збагнемо, що ідеальні постаті Венери, Юнони, Аполлона слід шукати не в Римі, а в Греції95. Та розум заявляє: прекрасне не сміє бути тільки життям чи тільки образом, воно має бути живим образом, тобто красою, адже ж вона диктує людині подвійний закон: абсолютної формальності і абсолютної реальності. Таким чином, розум говорить далі: нехай людина грає красою, бо тільки красою вона й повинна грати.
Бо, скажемо тут раз і назавжди, людина грає тільки тоді, коли є людиною в повному значенні слова, і цілковитою людиною вона стає лише тоді, коли вона грає. Наша теза, яка в цю мить може здатися парадоксальною, набуде великого й глибокого значення, коли врешті-решт ми зуміємо застосувати її до найважливіших понять — до обов'язку і долі; на неї, обіцяю вам, спиратиметься вся будова естетичного мистецтва, а також мистецтва життя, котре важить набагато більше. Ця теза, зрештою, незвична лише для науки; в мистецтві та в почутті греків, найголовніших представників мистецтва, вона жила й діяла вже віддавна; вони лише переносили на Олімп те, що мало бути виконане на землі. Керуючись істинністю цього закону, греки прогнали з чола блаженних богів серйозність і діловитість, що карбують зморшками обличчя смертних, а також нікчемну втіху, що вигладжує запалі щоки; вони звільнили вічно вдоволених богів од кайданів будь-яких потреб, обов'язків і турбот і проголосили бездіяльність і байдужість принадною ознакою божественного стану, котрий є не що інше, як більш людяна назва якомога свободнішого й благороднішого буття. В їх високому розумінні, що охоплювало водночас обидва світи, не було ні матеріального примусу законів природи, ні духовного примусу законів моральних; справжня свобода поставала для них тільки з єдності цих обох необхідностей. Натхнені таким духом, вони стерли з лиця свого ідеалу разом зі схильністю і всякі сліди волі, вірніше, зробили їх невпізнаними, зумівши поєднати в надзвичайно ніжній сполуці. Чудове обличчя Юнони Людовізі не приваблює нас ні принадністю, ні гідністю; тут немає жодної із цих прикмет, бо обидві злилися в одну. І коли жінка-бог домагається нашого поклоніння, то божественна жінка розпалює нашу любов; та, кидаючись самозабутньо в обійми небесної чарівності, ми жахаємося небесної самовдоволеності. Вся постать перебуває в спокої і живе сама в собі, наче цілком ізольоване, позапросторове творіння, що не поступається і не чинить опору; воно позбавлене сили, котра боролася б із силами, і не виявляє слабкого місця, через котре могла б проникнути тимчасовість. Тож коли перше невідпорне притягує і заполонює, а друге стримує на певній віддалі, ми опиняємося одночасно у стані найвищого спокою і найвищого руху, й тоді постає те чудесне розчулення, що для нього розсудок не може добрати поняття, а мова — назви.