Ф. Бекон

Відскановано: Ф. Бекон. Новий органон // Філософія: Хрестоматія. – Кам.-Подільський: Абетка, 2000, с. 59-60

Новий органон

XXXIX

Є чотири види ідолів, котрі обсідають уми людей. Для того, щоб вивчати їх, дамо їм імена. Назвемо перший вид ідолами роду, другий - ідолами печери, третій - ідолами площі і четвертий - ідолами театру, [...]

ХLI

Ідоли роду знаходять основу в самій природі людини, в племені чи самому роду людей, бо хибно стверджувати, що чуття людини є мірою речей. Навпаки, всі сприйняття, як чуття, так і розуму, грунтуються на апології людини, а не аналогії світу. Розум людини уподібнюється кривому дзеркалу, котре, примішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому і спотвореному вигляді.

XLII

Ідоли печери є хибними поглядами окремої людини. Бо у кожного крім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, яка послаблює і спотворює світло природи. Відбувається це чи від особливих природжених властивостей кожного, чи від виховання і бесід з іншими, чи від читання книг і від авторитетів, яким хто поклоняється, чи внаслідок різниці вражень, яка залежить від того, чи отримують їх душі холоднокровні і спокійні, чи з інших причин. Так що дух людини, з огляду на те, як він розміщений в окремих людей, є річ мінлива, нестійка і начебто випадкова. [...]

XLIII

Існують ще ідоли, які виникають внаслідок взаємної зв'язаності і спілки людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи на увазі породжуючі їх спілкування і товаришування людей, ідолами площі. Люди об'єднуються мовою. Слова ж встанов­люються відповідно до розуміння натовпу. Тому погане і безглузде установлення слів якось дивно напосідає на розум. Визначення і роз'яснення, котрими звикли обговорюватися і охороняти себе вчені люди, аж ніяк не сприяють справі. Слова прямо насилують розум, змішують все і приводять людей до пустих і незліченних суперечок і тлумачень.

XLIV

Існують, нарешті, ще ідоли, що вселились в душі людей з різних догматів філософії, а також через хибні закони доведення, їх ми називаємо ідолами театру, бо вважаємо, що, скільки є прийнятих чи змудрованих філософських систем, стільки ж поставлено і розіграно комедій, які представляють вигадані та штучні світи. Ми маємо на увазі не лише філософські системи, що існують тепер чи існували колись, бо казки такого роду могли б бути складені і створені у множині, бо взагалі у цілком різних помилок бувають майже одні і ті ж причини. При цьому ми розуміємо тут не лише філософські вчення, але й численні начала і аксіоми наук, котрі отримали славу внаслідок переказів, віри та безжурності [...].

Рене декарт

Відскановано: Декарт Р. Міркування про метод // Філософія: Хрестоматія. – Кам.-Подільський: Абетка, 2000, с. 62-65

Першоначал філософії

Перша частина

Про основи людського пізнання

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоча б раз у житті взяти під сумнів усі речі - наскільки вони можливі.

... нас відволікає від істинного пізнання безліч забобонів; очевидно, ми можемо позбавитися їх лише в тому разі, якщо хоч один раз у житті постараємося засумніватися в усіх тих речах, відносно достовірності котрих ми маємо хоча б найменшу підозру. [...]

3. Однак цей сумнів не слід спрямовувати на життєву практику.

Але цей сумнів повинен бути обмеженим лише сферою споглядання істини. [...]

4. Чому ми можемо сумніватися в чуттєвих речах, ... по-перше, тому що ми помічаємо, що чуття інколи помиляються, а розсудливість вимагає ніколи не довіряти надто тому, що хоча б один раз нас обмануло; [...]

7. Ми не можемо сумніватися у тому, що, поки ми сумніваємося, ми існуємо: це - перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

Отож, відкинувши все те, відносно чого ми можемо якимось чином сумніватися, і, більш того, вважаючи всі ці речі хибним, ми з легкістю допускаємо, що ніякого Бога нема і нема ні неба, ні яких-небудь тіл, що самі ми не маємо ні рук, ні ніг, ні якого б то не було тіла; однак не може бути, щоб внаслідок всього цього ми, думаючи таким чином, були нічим: бо гадати, що мисляча річ саме у той самий час, коли вона мислить, не існує, буде явним протиріччям. А тому, положення Я мислю, отже, я існую - первинне й достовірніше з усіх, які можуть постати перед ким-небудь у ході філософствування. [...]

9. Що таке мислення.

Під словом "мислення" я розумію все те, що здійснюється ,у нас усвідомлено, поскільки ми це розуміємо. Отже, не лише розуміти, хотіти, уявляти, але також і відчувати є те ж саме, що мислити. [...]

34. Для судження потрібен не лише розум, але й воля.

... для судження потрібен як розум (бо ми жодною мірою не можемо судити про річ, яку ніяк не сприйняли), так і воля, котра повинна виразити схвалення того, що ми якимось чином сприйняли. [...]

51. Що таке субстанція і чому це ім'я у різних значеннях стосується Бога і його творення.

... Під субстанцією ми можемо розуміти лише ту річ, яка існує, абсолютно не потребуючи для свого буття іншої речі. [...]

53. Кожній субстанції притаманний один головний атрибут, як мислення -розумові, а протяжність - тілові.

... кожній субстанції притаманна якась одна головна властивість, що складає її природу і сутність, причому з цією властивістю зв'язані всі інші; А саме: протяжність у довжину, ширину і глибину складає природу тілесної субстанції, мислення ж утворює природу субстанції мислячої.

75. Коротке резюме положень, яких потрібно дотри­муватись, щоб правильно філософствувати.

Отже, для серйозного філософствування і пошуку істини усіх пізнаванних речей перш за все слід відкинути всякі забобони, або, інакше кажучи, потрібно всіляко уникати довірятися яким би то не було раніше прийнятим думкам як істинним без попереднього нового їх дослідження. Далі, нам треба по порядку уважно переглянути наявні у нас поняття, і ті з них - зокрема і всі разом, - які за такого перегляду будуть визнані ясними і чіткими, слід вважати істинними, Вчиняючи так, ми в першу чергу відзначимо, що ми існуємо, поскільки ми — істоти мислячі; разом з тим ми зрозуміємо, що існує Бог і ми від нього залежимо, а також, що на основі розгляду його атрибутів можна досліджувати істинність інших речей, оскільки він - їх причина; накінець, потрібно відзначити, що крім понять Бога і нашого розуму, у нас є розуміння безлічі положень, що мають характер вічних істин, таких, як «Ніщо не виникає з нічого» і т.д.; у нас є також поняття якоїсь тілесної природи - протяжної, подільної, рухомої і т.д.; є у нас і поняття деяких виникаючих у нас відчуттів — таких, як відчуття болю, кольору, смаку і т.д., хоча поки що ми і не знаємо, з якої причини ці відчуття у нас таким чином виникають. Співставляючи все це з тим, що ми раніше неясно припускали, ми набудемо навичок утворення ясних і чітких понять усіх пізнаванних речей. В цих небагатьох положеннях я вбачаю головні засади людського пізнання.[...]