
- •1 Предмет і завдання історичної географії.
- •3 Джерела вивчення історичної географії.
- •4 Роль географічного фактора в історії.
- •6 Основні етапи розвитку історичної географії.
- •7 Розвиток історичної географії, як спеціальної історичної дисципліни.
- •8 Історична географія в працях істориків хіу-хуш ст.
- •9 Історична географія в загальних історичних дослідженнях XX ст.
- •10 Топоніміка, її предмет і завдання.
- •11 Топоніміка й історична географія.
- •12 Географічні назви, формування топонімів.
- •13 Історична картографія, її предмет і завдання.
- •14 Історична картографія й історична географія.
- •15 Історичні карти та їх класифікація.
- •16 Фізична географія світу.
- •17 Зміни у фізичній географії під час історичного процесу.
- •18 Світ на початку та в кінці XX ст.
- •19 Населення, його склад, розміщення, міграція.
- •20 Демографія, густота населення.
- •21 Географія сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення.
- •22 Розташування східнослов’янських племен на території Східної Європи.
- •23 Формування території Давньоруської держави.
- •24 Міграція населення в епоху Київської Русі.
- •25. Географія господарства Київської Русі.
- •26.Міста та шляхи сполучення в Київській Русі.
- •27. Територія князівств в епоху феодальної роздробленості.
- •28.Розміщення та міграції населення.
- •29.Господарство, міста та шляхи сполучення в добу феодальної роздробленості.
- •30. Монголо-татарське завоювання та географія населення.
- •31. Політична географія українських земель у хііі ст.
- •32. Вплив монголо-татарського завоювання на географію господарства, міст, шляхів сполучення.
- •33.Адміністративно-територіальний устрій українських земель в складі Великого князівства Литовського.
- •34.Галичина, Буковина та Закарпаття під владою іноземних держав у іі пол. XIV – середині XVII ст.
- •35. Утворення Кримського ханства, його етнічна характеристика. Геополітичне значення цього.
- •36. Головні тенденції в розвитку землеробства середини XIV – середини XVII ст.
- •37. Характеристика середньовічного українського міста.
- •38. Розвиток та специфіка ремесел і промислів в українських землях (середина XIV – середина хvii ст.).
- •39.Основні напрямки торгових операцій (середина XIV – середина хviIст.).
- •40.Кордони та межі земель, якими володіли запорізькі козаки.
- •41.Гідрогеографія, топографія і клімат запорізького краю.
- •42.Продуктивність землі запорізьких козаків. Рослинний та тваринний світ.
- •43.Види господарств запоріжців: зимівники та бурдюги.
- •44.Сільське господарство у запорізьких козаків. Торгівля, промисли та ремесла запорожців.
- •45.Територія та адміністративний устрій українських земель (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •46. Міграційні процеси. Освоєння українцями запустілих територій (середина XVII – середина XVIII ст.).
- •47.Географія сільського господарства (середина XVII – середина xviiIст.).
- •48.Міста, ремесла і торгівля Правобережної та Лівобережної України.
- •49.Розподіл українських етнічних земель між Австрійською та Російською імперіями в кінці XVIII ст.
- •50. Соціально-етнічна структура населення різних українських земель.
- •51. Міграції українців у хіх – на початку хх ст. Сучасні міграційні процеси в країнах Європи та Україні.
- •52.Модернізація господарства в українських землях. Виникнення великої промисловості та територіальне розміщення її основних галузей в хіх ст.
- •53.Зовнішні кордони української державності та їх зміни в хх ст.
- •54.Формування сучасного адміністративно-територіального устрою України.
- •55. Економічні райони сучасної України.
- •56.Міграції та зміни національного складу населення в хх ст.
- •57. Природньо-кліматичні умови сучасної України.
51. Міграції українців у хіх – на початку хх ст. Сучасні міграційні процеси в країнах Європи та Україні.
На початку 1990-х міграційний баланс змінився на користь вибулих, серед яких відносно велику частку становили росіяни та євреї. Кримські татари, навпаки поверталися на історичну батьківщину. Зовнішня міграція кінця ХХ — початку ХХІ ст. працює на зменшення етнічної мозаїчності людності України. Питома вага найчисленніших етнічних груп (насамперед, російської та єврейської) зменшується, зростає частка етнічної більшості (українців) та кримських татар. Двоетнічність людності України стає менш виразною.
За етнолінгвістичною класифікацією, Україна має представників восьми мовних сімей та низки народів, що не входять до певних мовних сімей та груп. Індоєвропейці сьогодні становлять майже 99% людності (включно з асимільованими євреями), у тому числі понад 26% — етнічно неукраїнське населення. Серед інших мов найпоширенішою є російська. 1989 р. її вважали рідною 32,84% населення, з них 11,1% становили неросіяни — переважно українці (8,9%). Побутування української або російської мов трапляється у 97—99 випадках зі 100.
Зважаючи на кількість представлених сьогодні в Україні етносів, значення імміграції величезне. Сьогодні принаймні одного свого представника в Україні мають близько 150—200 некорінних етносів. Що дає підстави це стверджувати? Розробка матеріалів всесоюзного перепису населення 1989 р. здійснювалася по 128 народах, яким відповідало 117 мов. Представників усіх 127 українських етносів, передбачених у Словнику національностей та мов для кодування, було виявлено в Україні. Проте 177 чоловік не зазначили свою етнічну приналежність, а 3904 чол., які не належали до передбачених Словником національностей та мов народів, опинилися під спільною назвою «інші національності». Крім цього, декотрі етнічні назви, що використовувалися для кодування, відповідали не одному етносу, а принаймні декільком. Скажімо, назва метаетнічної спільноти «араби» об’єднувала понад 2 десятки арабомовних етносів. А назва «народи Індії та Пакистану» об’єднувала десятки різних народів, як споріднених, так і доволі віддалених етнічно один від одного. Враховуючи, що загальна кількість етносів на земній кулі за різними оцінками коливається переважно між 2—3 тисячами, їхнє представництво в Україні доволі скромне. Проте до 1% етнічного розмаїття світу представлено в Україні завдяки імміграції. Важливо зазначити, що це представництво швидко розширилося в другій половині ХIХ ст. та особливо в ХХ ст. Адже в середині ХIХ ст. кількість представлених в Україні народів світу не перевершувала 0,5%.
Групування прийшлих етнічних спільнот за територією основного проживання дає уявлення про напрямки імміграції. А їхні чисельність та питома вага в загальній чисельності чужинців дає уявлення про інтенсивність імміграційного руху з окремих територій та вплив на сучасну етнічну структуру населення України.
На сучасній етнічній будові України відбилася імміграція з різних частин світу: Європи, Азії, Африки, Америки. З-поміж тих осіб, що не ідентифікували себе, напевно знайдуться і представники Австралії та Океанії. Найбільшу групу — 82 із 124 немісцевих народів, виявлених переписом 1989 р., — утворили народи азійського походження. Насправді їхня кількість значно більша за рахунок неідентифікованих під час перепису народів Індії, Пакистану, Афганістану, Таджикистану та арабських країн. З усіх регіонів Азії маємо представників в Україні.
Західна Азія представлена турками, курдами, персами, асирійцями, татами, талишами, афганцями та 27 народами Кавказу. Південну Азію представляють «народи Індії та Пакистану», белуджі. Південно-Східну Азію — в’єтнамці. Східну Азію — китайці, корейці, японці. Центральну Азію — халха-монголи, уйгури, дунгани та ще 7 народів Середньої Азії та Казахстану. Північну Азію представляють 16 етносів Сибіру та 15 етносів Далекого Сходу Росії.