2. Характеристика здібностей і проблема їх вимірювання

Здібності людини можуть мати різну спрямованість і відповідати різним видам діяльності. Це дає змогу стверджувати про якісну характеристику здібностей. Під кутом зору якості здібності є складним поєднанням різ­них психічних властивостей і якостей, що взаємно допов­нюють одна одну, забезпечують успішне виконання діяль­ності й допомагають добитися мети різними шляхами. Наприклад, ті самі педагогічні здібності у різних вчителів мають різні складові, що сприяють одержанню однакових результатів. В ансамблі педагогічних здібностей одного вчителя — більша зацікавленість дослідницькою роботою з предмета і менша — особистісними та індивідуально-психологічними якостями учня, а в іншого — великий інтерес до особистості учня, зацікавленість у формуванні його здібностей і менша поінформованість у предметі, який він викладає. Попри те обидва досягають однаково­го педагогічного ефекту шляхом поєднання різних здіб­ностей.

Якості, з яких складаються здібності, перебувають у постійній динаміці. Дефіцит одних якостей часто поси­лює розвиток інших. Тому є змога компенсувати одні іншими в процесі розвитку здібностей, наприклад при на­вчанні людей, позбавлених зору і слуху. Явище компенса­ції здібностей розширює можливості людини у виборі про­фесії та вдосконаленні в ній. Якісна характеристика зді­бностей дає змогу дізнатися, до чого людина здібна, в якій сфері діяльності їй легше виявити себе. Вона тісно пов'я­зана з кількісною характеристикою, що встановлює, якою мірою розвинута здібність.

Перші спроби вимірювати здібності були зроблені на­прикінці XIX — на початку XX ст. у працях Дж. Кеттелла, А. Біне, Т. Сімона, англійського психолога Чарлза Спірмена (1863—1945) та ін. Вони були спрямовані на виявлення розумових здібностей дітей до навчання, на встановлення професійної придатності до певних видів діяльності, обі­ймання посад в армії і керівних на виробництві. Для цього використовували запропонований Дж. Кеттеллом метод те­стів. По тому, як людина виконувала відповідно підібрані завдання, яку кількість балів вона набирала, судили про її професійну придатність і здійснювали професійний відбір.

А. Біне і Т. Сімон розробили тести розумової обдарова­ності для дітей, які вступали до школи. За їх результатами дітей рекомендували до навчання у звичайній школі або в школі для розумово відсталих. В. Штерн запропонував ві­кову шкалу, досліджував розумовий і хронологічний вік, і на цій основі пізніше почали визначати коефіцієнт розу­мової обдарованості дитини IQ, вважаючи його кількіс­ною характеристикою здібностей. При цьому мали на увазі, що IQ є незмінним показником. Насправді це не так. Тес­ти визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, що не тотожно здібностям.

Для вимірювання здібностей потрібні науково обґрун­товані тести, які б виявляли динаміку оволодіння знання­ми, навичками і вміннями. Поки що проблема об'єктив­ного кількісного вимірювання здібностей не має задовіль­ного вирішення.

3. Види і структура здібностей

Людські здібності поділяють на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо. їх стільки, скільки іс­нує різних сфер діяльності. Всі вони мають багато спільно­го між собою і ставлять однакові вимоги до людини. Вод­ночас кожна сфера діяльності має свою специфіку. У зв'я­зку з цим здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальними називають здібності людини, які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них нале­жать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібно­сті та ін. їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері діяльності — планувати, організовувати виконання завдань тощо. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

Спеціальними вважають такі здібності, які виявляють­ся лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні, музичні, художні, математичні та ін. Такий поділ є дуже умовним, бо між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Загальні здібності виявляються в спе­ціальних, тобто у здібностях до певного виду діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і їх зага­льні аспекти. Високий рівень спеціальних здібностей ґру­нтується на високорозвинутих загальних здібностях. Од­нак за однакового рівня розвитку загальних здібностей лю­ди часто різняться своїми спеціальними здібностями. Так, серед видатних людей минулого є немало діячів із високи­ми загальними і спеціальними здібностями: італійський художник, скульптор, учений Леонардо да Вінчі (1452— 1519), російський учений, поет, художник Михайло Ломо­носов (1711—1765), український поет і художник Тарас Шевченко (1811 —1861), російський хімік і композитор Олександр Бородін, А. Ейнштейн та ін.

Беручи за основу особливості реалізації знань і вмінь, розрізняють два ступені розвитку здібностей: репродук­тивний і творчий.

Репродуктивний (відтворювальний) рівень здібнос­тей характеризується високою здатністю людини вико­ристовувати на практиці знання і вміння, оволодівати різ­ними видами діяльності. Він властивий усім психічно здоровим людям, виявляється у різних видах діяльності.

Творчий рівень здібностей дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові, оригінальні продукти діяльно­сті. Наприклад, конструктор придумує нову машину, скульп­тор ліпить оригінальну скульптуру тощо. Творчий рівень формується на основі репродуктивного. Але такий поділ є умовним. Обидва рівні взаємопов'язані: репродуктивна дія­льність має елементи творчості, а творча діяльність неможли­ва без репродуктивної. Так, повар, готуючи страви, часто вико­ристовує елементи творчості (зміна компонентів страви, три­валості приготування тощо), а конструктор не може створити нову машину без використання наявних знань і вмінь, відо­мих конструктивних елементів, механізмів тощо.

Будь-яка діяльність вимагає від людини різних якос­тей. У такий спосіб утворюється єдність різних психіч­них властивостей, які сукупно забезпечують її успішне виконання. Структура психічних якостей, яка виступає як здібність, визначається вимогами конкретної діяльності і є неоднаковою для різних видів діяльності. Різні якості здібності відіграють неоднакову роль, а тому розрізняють провідні й допоміжні якості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними яко­стями є:

• творча уява і образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

• властивості зорової пам'яті, які сприяють форму­ванню і збереженню яскравих образів;

• розвинуті естетичні почуття, які виявляються в ес­тетичному ставленні до дійсності;

• вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсомоторні якості «руки художника» та ін. Провідні й допо­міжні якості в структурі здібностей перебувають у нероз­ривній єдності.

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, — належність особи до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і се­реднього (за термінологією І. Павлова). Такий поділ ґру­нтується на вченні, за яким вища нервова діяльність ха­рактеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої — образної, емоційної, і другої — мовної. Відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — мисленнєвий, а однакове їх пред­ставлення — середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприй­мання, живих вражень, емоцій, а мисленнєвому — перева­жання абстракцій, логічних міркувань. Належність до худо­жнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в таких людей образні ком­поненти мислення переважають і відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для най­сприятливішого розвитку діяльності, пов'язаної з оперу­ванням абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами тощо.

Середній тип поєднує в собі можливості обох типів.