Запитання. Завдання

1. Визначте місце і роль характеру в структурі особистості.

2. Проаналізуйте відмінності між темпераментом і характером лю­дини.

3. Як співвідносяться в характері людини біологічне і соціальне?

4. Обґрунтуйте, чому характер потрібно формувати комплексно.

5. Для чого необхідно вивчати характер людини?

6. Як саме обставини впливають на зміну характеру особистості?

7. Чому самовиховання характеру є ефективнішим, ніж вихован­ня?

8. Як ви розумієте народний вислів «Формувати характер треба то­ді, коли дитина лежить ще впоперек ліжка, а не вздовж».

9. Чому за зовнішніми рисами обличчя людини не можна визначи­ти її характер?

10. У народному прислів'ї сказано: «Посієш вчинок — пожнеш зви­чку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Про яку закономірність характеру йдеться?

11. Перевірте, чи є помилки у наведеному тексті: «Якщо спробу­вати коротко виразити суть відмінностей між темпераментом, характером і особистістю, то можна сказати, що властивості темпера­менту відображають те, чому людина діє певним чином, риси харак­теру — що саме вона робить, а якості особистості — те, як вона це робить».

Література

Абраменко В. И. Психология характера школьника подросткового возраста. — К., 1974.

Ананьев В. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. — М., 1980. — Т. 2.

Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огородній-чукта ін. — К., 1999.

Ковалев А. Г. Психология личности. — М., 1970.

Кречмер Э. Строение тела и характер. — М., 1995.

Левитов Н. Д. Психология характера. — М., 1969.

Леонгард К. Акцентуированные личности. — К., 1989.

М'ясоїд П. К. Загальна психологія. — К., 1998.

Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1986.

Орлов Ю. М. Самопознание и самовоспитание характера. — М., 1987.

Ситін Г. М. Психологія самовиховання. — К., 1973.

Юнг К. Г. Психологические типы. — СПб., 1995.

Тема № 13 Здібності

План

1. Знання, навички і вміння як основа для розвитку здібностей.

2. Характеристика здібностей і проблема їх вимірювання.

3. Види і структура здібностей.

4. Задатки і здібності.

5. Обдарованість і талант.

Серед багатьох істотних психічних властивостей, які відрізняють одного індивіда від інших, є його здібності, що виявляються в здатності до якоїсь діяльності. Ця здат­ність реалізується в конкретних психічних властивостях, які допомагають людині оволодівати знаннями, набувати навичок і вмінь, потрібних для діяльності, а також успіш­но справлятися із самою діяльністю.

1. Знання, навички і вміння як основа для розвитку здібностей

Проблема дослідження здібностей має довгу передісто­рію і порівняно коротку історію. Про здібності вели мову ще давньогрецькі мислителі Арістотель, Піфагор. Поча­ток їх інтенсивного дослідження датується другою поло­виною XIX ст., коли англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон (1822—1911) розпочав експериментальні та статистичні дослідження людських відмінностей. Тоді бурхливий розвиток капіталістичного виробництва вже показав, що не кожен індивід може успішно оволодіти будь-якою професією, а тому постало питання про відбір людей за їх здібностями. Проблема здібностей і понині є однією з найважливіших (і недостатньо розроблених) як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявля­ються в діяльності, є умовами Ті успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знання­ми, навичками і вміннями.

Здібності належать до найсуттєвіших рис людини. Ними є стійкі особливості чи властивості, що визначають більшу успішність діяльності однієї людини порівняно з іншою. Вони виявляються в різних видах діяльності і сприяють її успішному виконанню. Здібною до певної ді­яльності вважають ту людину, яка швидше і легше освоює її, ніж інші, успішно справляється з її вимогами, виявляє в ній ініціативу і творчий підхід.

Здібний той, хто не просто виконує певні завдання, а й володіє засобами, необхідними для цього, технікою роботи в певній галузі. Тому не можна розглядати здібності лю­дини незалежно від її знань, навичок і вмінь. Вони спира­ються на наявні знання, навички та вміння і розвивають­ся разом із їх набуванням. Проте це не означає, що здібності можна зводити до знань, навичок і вмінь. Врахо­вуючи це, А. Петровський вважає, що здібності — це такі психічні особливості людини, від яких залежить успіш­ність здобування знань, навичок і вмінь, але які самі до наявності цих знань, навичок і вмінь не зводяться.

Ось чому не можна остаточно судити про здібності, на­приклад, студента за результатами виконаної роботи, за відповіддю на екзамені, бо тоді більші здібності довелося б визнати у того, хто за менших затрат часу та інших умов краще засвоїв матеріал. На жаль, такі помилки трапляють­ся часто. Бездарними вважали в школі німецького матема­тика Фрідріха Гаусса (1777—1855), англійського письмен­ника Джонатана Свіфта (1667—1745), шведського природо­дослідника Карла Ліннея (1707—1778), а Г. Гельмгольца мали за розумово відсталого, говорили про слабкі здібності англійського фізика і механіка Ісаака Ньютона (1643—1727), російського художника Василя Сурикова (1846—1916), укра­їнського письменника Миколи Гоголя (1809—1852), англій­ського письменника Вальтера Скотта (1771—1832), німець­ко-американського фізика Альберта Ейнштейна (1879—1955) та багатьох інших. Однак відсутність знань і вмінь можна пояснити лише прорахунками дорослих у керуванні розвитком дитини. Пізніше, за сприятливих умов здібності можуть отримати належний, а іноді й дуже високий розви­ток. Отже, щодо навичок і вмінь здібність людини є можли­вістю, що може реалізуватися за певних умов.

Заперечуючи тотожність здібностей і знань, навичок та вмінь, психологи разом із трім вказують на їх тісну єдність. Здібності виявляються не в знаннях, навичках і вміннях, а в динаміці їх здобування, тобто у швидкості, легкості й міцності оволодіння ними.