2. Розумове виховання

Будучи зосередженим на розумовому розвитку особи­стості, розумове виховання є важливим чинником всебіч­ного її розвитку. Його метою передусім є розвиток мис­лення, пізнавальних можливостей.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеп­лення культури розумової праці.

Це — безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, черпання відомостей з книг, засобів масової інформації.

Завдання і зміст розумового виховання. Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знан­нями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду. Важливе значення мають також оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та ін.) і вироблення вмінь та навичок культури розумової праці. Ці завдання вирі­шують передусім у навчальному процесі.

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, по­літичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, пе­реконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколи­шньої дійсності й самої себе.

Зміст наукового світогляду становлять погляди і пе­реконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особисто­сті.

Ще однією прикметною особливістю наукового світо­гляду є здатність до теоретичного мислення.

Для наукового світогляду характерна наукова кар­тина світу — система уявлень про найзагальніші зако­ни будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин, що дає змогу на основі наукових даних про тенденції розвитку природних і суспільних явищ передбачати їх майбутнє (так, астрономи визначають наступне затем­нення Сонця, вчені геофізики прогнозують землетруси тощо).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається не тільки наявністю у свідомості наукових понять, законів, теорій, а й готовністю обстоювати свої іде­али, погляди, переконаністю у правильності своєї щоден­ної поведінки, діяльності. «Переконання — писав В. Сухомлинський, — це не лише усвідомлення людиною іс­тинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність лю­дини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини»1.

З науковим світоглядом співіснує релігійний світо­гляд. Релігія — форма свідомості, стрижнем якої є віра в Бога — творця світу. Формуючи науковий світогляд, учи­телі мають поважати релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, щоб запобігти конфліктам, образам, прини­женням їх гідності. При цьому необхідно спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості. Тому головне — прищепити молодій людині доброту і чесність, здатність до благородних вчинків, уміння мислити і об­стоювати свої переконання. А віра чи безвір'я має бути вибором особистим.

У навчальному процесі закладено великі можливості для формування наукового світогляду. Кожна наука ви­вчає закономірності явищ певної сфери об'єктивного сві­ту, і відповідно кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду. Так, предме­ти природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси дійсності, про її закономірно­сті, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Вивчення гуманітарних дисциплін знайомить з етапами розвитку різних цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися, сприяє формуванню наукових поглядів на розвиток суспільства, розумінню змісту життя, визна­ченню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки. Успішне формування світогляду учнів, студентів можливе за умови, що вчитель, викладач добре знають не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, і здійс­нюють в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Адже засобів одного навчального предмета для цього недо­статньо. Такий підхід дає змогу розкрити наукову карти­ну світу, показати його єдність.

У формуванні світогляду важливо використати філо­софський зміст, традиції, звичаї та обряди народного ка­лендаря — джерела екологічних, моральних та естетичних цінностей. Так, неоціненне виховне значення мають ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оно­влення, циклічність природних явищ. Матеріалами народ­ного календаря послуговуються на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у ба­гатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Важливу роль у формуванні наукового світогляду уч­нів відіграє позакласна, позааудиторна виховна робота, що дає змогу виявити і відповідно коригувати помилкові сві­тоглядні поглядрі і переконання, відхилення від норм по­ведінки.

Особливу роль у формуванні світогляду учнів відіграє соціальна і професійна позиція педагога.

У процесі розумового виховання загальноосвітня шко­ла має прищепити учням такі навчальні вміння:

• читати — виразно, в необхідному темпі, з урахуван­ням жанру тексту, усвідомлюючи зміст прочитаного;

• слухати — зосереджувати увагу на змісті сприйня­того, аналізувати й оцінювати текст;

• усно формулювати і викладати свої думки — від­повідати на запитання; переказувати зміст прочитаного чи почутого; словесно описувати картини, прилади, об'єк­ти; ставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту тощо;

• писати — правильно списувати з дошки, з книжки; описувати побачене; писати під диктовку; писати твір на задану чи вільну тему, реферат; конспектувати прочитане тощо;

• працювати з книжкою — підібрати необхідну літе­ратуру за бібліографією; визначити її загальний зміст; використовувати різні форми запису прочитаного; послу­говуватися довідковою літературою, періодикою;

• спеціальні — читати ноти, технічні креслення, карти; слухати музику; записувати формули, нотні знаки та ін.

Навчальні вміння мають доповнюватися культурою розумової праці — здатністю раціонально організувати розумову працю, чергувати її з відпочинком, посту­пово входити в роботу, працювати в оптимальному рит­мі і т. ін.

Правильно організоване навчання, що передбачає залу­чення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності й використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на інтелектуальному розвитку і вихованні школярів.

Одним із найголовніших завдань вузівського етапу розумового виховання є прищеплення студенту умінь і навичок самостійного опрацювання наукової та навча­льної літератури, розв'язання різноманітних пізнаваль­них задач, користування довідковою літературою (енци­клопедіями, довідниками та ін.), складанню конспектів, а також написання робіт, які вимагають творчого підходу і самостійного аналізу певної проблеми (рефератів, допо­відей, курсових робіт і т. ін.). Крім того, у студента має сформуватися потреба постійно поповнювати свій багаж професійних знань після закінчення вузу. Вища освіта покликана дати майбутньому фахівцю і міцні науково-світоглядні орієнтири, надати їм форми твердих особистісних переконань.

Умови ефективності розумового виховання. Ефекти­вність розумового виховання значною мірою залежить від багатьох чинників. Узагальнено їх можна звести до та­ких положень:

• уміння педагога виділити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, кон­цепції і реалізувати їх під час навчання;

• дотримання педагогом принципу внутрінредметних і міжпредметних зв'язків як фактора єдності і взає­мозв'язку явищ, процесів реального світу;

• оволодіння учнями, студентами аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, виробленням навичок аргу­ментувати свої думки, захищати свої світоглядні позиції;

• залучення учнів, студентів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і пове­дінки;

• своєчасне коригування відхилень у поведінці окре­мих учнів, студентів;

• відповідність світоглядної позиції педагогів і бать­ків потребам суспільства.

Попри певні універсальні особливості розумове вихо­вання у вищій школі має свою специфіку. Оскільки ко­жен вищий навчальний заклад забезпечує професійну підготовку, то основним його завданням є максимальний розвиток пізнавальних і творчих здібностей студентів — майбутніх спеціалістів, формування у них наукового сві­тогляду. Не менше значення має й подальший розвиток культури розумової праці. З цією метою багато вищих навчальних закладів передбачають заняття, які розкрива­ють особливості планування самостійної роботи, конспек­тування лекцій, наукової літератури, користування ката­логами бібліотек, Інтернетом, опанування основами науко­вих досліджень тощо.