3. Вольові якості особистості

Способи здійснення вольових актів у різних людей ін­дивідуально-своєрідні. Набувши у поведінці людини ви­значеності і стійкості, вони перетворюються на характер­ні вольові якості особистості.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Таких якостей існує багато. Вони характеризують во­льову діяльність людини у позитивному і негативному ракурсах. Найважливішими позитивними якостями є ці­леспрямованість, принциповість, самостійність, витримка, рішучість, наполегливість та ін.

Цілеспрямованість. Полягає в умінні людини керува­тися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими ціля­ми, зумовленими її стійкими переконаннями. Цілеспря­мовані люди завжди мають чітко прогнозовану поведін­ку, спрямовану на досягнення поставленої мети. Протилежна якість — недостатня цілеспрямованість — є ознакою слабовілля, яке проявляється в схильності люди­ни легко піддаватися випадковим спонуканням, обирати лише близькі цілі.

Принциповість. Виявляється в умінні людини ке­руватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впев­нилася і які прийняла як керівництво до дій. Принци­пові люди в повсякденному житті твердо відстоюють свою позицію, свої думки і погляди, не йдуть на сумнівні компроміси. Негативною вольовою якістю є безпринцип­ність.

Самостійність. Це вміння людини обходитися у сво­їх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Вона виявляється в здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи вирішення проблем, а не задовольнятися шаблона­ми. Несамостійність є типовим проявом слабовілля. Вона виразно виступає у формі навіюваності — схильності лег­ко піддаватися чужим впливам і порадам.

Витримка. Виражається в умінні своєчасно стриму­вати небажані спонукання, дії і вчинки. Це властивість особистості, в якій виражена і закріплена гальмівна фун­кція волі. Стримана людина завжди може керувати свої­ми почуттями, їх зовнішнім виявом, придушувати імпу­льсивні дії. Вона обирає такий рівень активності, який відповідає умовам, що склалися. Протилежною, негатив­ною, рисою є нестриманість.

Рішучість. її засвідчують здатність людини своєчас­но і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відпові­дальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя. Протилежна риса — нерішучість є проявом слаб­кої волі. Нерішуча людина завжди вагається, приймає рі­шення або надто повільно, або дуже поквапливо. Вона схильна відтягувати прийняття остаточного рішення чи його неодноразово переглядати.

Наполегливість. Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енер­гійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої си­ли, знову намагається досягти задуманого. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сум­ніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості — необґрунтованого, нерозумного відстоюван­ня малопродуманих рішень.

Воля людини характеризується й іншими властивос­тями — сміливістю, мужністю, стійкістю, дисципліновані­стю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комп­лексу якостей.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює си­лу волі особистості, негативних — її вольову слабкість. Рівень розвитку різних вольових якостей є неоднаковим. Часто можна зустріти людей, у яких сильно розвинуті одні вольові якості і слабо розвинені інші. Наприклад, рішуча, але ненаполеглива людина приймає обґрунтовані та своєчасні рішення, проте не може втілити їх у життя.

Вольова слабкість людини може набувати навіть хво­робливих форм абулії й апраксії.

При абулії (гр. abulia — нерішучість) спостерігається патологічне порушення психологічної регуляції дій.

Апраксія (гр. аргахіа — бездіяльність) — складне по­рушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, зумовле­не розладами в центральній нервовій системі.

Волю як регулятор поведінки не дано людині від при­роди. Вона формується у процесі життя і діяльності, під­коряючи поставленій меті всі дії особистості. Це особис-тісне надбання, яке розвивається під впливом виховання і самовиховання. Воно здобувається за постійного спілку­вання з людьми, у спільній роботі з ними. Розвинута і загартована воля дає змогу людині переборювати значні труднощі на шляху до мети.