Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Степанов, Фіцула.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.51 Mб
Скачать

Тема № 20 закономірності і принципи виховання

План

  1. Основні закономірності виховання

  2. Основні принципи виховання.

Процес виховання, як і процес навчання, має об'єктивні закономірності і вимагає дотримання певних принципів.

  1. Основні закономірності виховання

Щоб належно організувати виховний процес у навча­льно-виховному закладі, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати й брати до уваги його законо­мірності.

Закономірність виховання — стійкий, об'єктивний, істотний зв'я­зок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Успішний виховний процес є наслідком реалізації та­ких його закономірностей:

  1. Органічний зв'язок виховання із суспільними по­требами і умовами виховання. Значні зміни в житті наро­ду спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбу­дова незалежної держави в Україні передбачає формуван­ня в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Батьківщини, української мови, історії, культу­ри свого народу.

  2. Людина виховується під впливом сукупності фак­торів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим серед них є виховний вплив лю­дини, передусім батьків і педагогів. Це покладає на них особливу відповідальність.

  3. Залежність результатів виховання від глибини і по­вноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися націо­нальних звичаїв, традицій тощо.

4.Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).

5.Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки. Лише за таких умов можливий все­бічний розвиток особистості.

Закономірності виховання виявляються в усьому роз­маїтті їх взаємозв'язків і взаємоперетворень. Знання їх дає педагогу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.

  1. Основні принципи виховання

Оптимізація змісту, форм і методів виховання потре­бує всебічного врахування його принципів, в яких відобра­жені закономірності виховного процесу.

Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає зага­льні закономірності процесу виховання і визначає вимоги де зміс­ту його організації і методів.

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є сис­темою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спря­мовують його на формування цілісної особистості.

До основних принципів виховання належать:

  1. Цілеспрямованість виховання. Цей принцип озна­чає, що вся виховна робота має спрямовуватися на дося­гнення основної мети — виховання всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої й активної трудо­вої діяльності. Реалізація його передбачає підпорядкова­ність усіх заходів загальній меті та нетерпимість до сти­хійності у вихованні. Знання мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості осо­бистості.

  2. Зв'язок виховання з життям.. Відповідно до цього принципу виховна діяльність закладу освіти має спону­кати учнів (студентів) до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до подальшої тру­дової діяльності. Для цього у виховній роботі викорис­товують краєзнавчий матеріал, систематично знайомлять вихованців із суспільно-політичними подіями в країні, залучають їх до посильної участі в громадсько корисній роботі.

  3. Єдність свідомості і. поведінки у вихованні. Реалізу­ється цей принцип через правильне співвідношення мето­дів формування свідомості та суспільної поведінки, попе­редження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.

  1. Виховання в праці. Передбачає усвідомлення учня­ми (студентами) того, що праця — єдине джерело задово­лення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості. Тому сумлінне ставлен­ня до праці є важливою рисою людини. Педагог має при­щепити вихованцям нетерпимість до порушень трудо­вої дисципліни, розкрадання народного добра і приват­ної власності.

  2. Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систе­матичний виховний процес передбачає єдність:

— мети, завдань і змісту виховання;

  • форм, методів і прийомів виховання;

  • виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадсь­кості, засобів масової інформації, вулиці;

  • виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також по­стійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.

  1. Виховання особистості в колективі. Реалізація його сприяє усвідомленню вихованцями того, що колек­тив є могутнім засобом виховання і багато рис особис­тості формуються тільки в колективі. Педагог повинен докладати зусиль для згуртування колективу вихован­ців, заохочувати їх до участі у самоврядуванні, сприяю­чи розвитку їх самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

  2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціати­вою і самодіяльністю вихованців. Необхідність педагогіч­ного керівництва зумовлена незначним (недостатнім) життєвим досвідом вихованців. Водночас виховання творчої особистості можливе за умов її самостійності й творчості, ініціативи й самодіяльності.

  1. Поєднання поваги до особистості вихованця з ро­зумною вимогливістю до нього. В основі його єдність ви­мог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх пове­дінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх погля­дів тощо.

Індивідуальний підхід до кожного вихованця. Ефек­тивність виховного процесу залежить і від того, наскіль­ки в ньому враховують вікові та індивідуальні особливо­сті особистості. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями, в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Тоді тільки буде він спроможний чер­пати в самій природі людини засоби виховного впливу— а засоби ці величезні»1.

10. Принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

11. Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії, взаєм­ному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.

Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес. Важливо при цьому забезпечити гармонійну взаємодію універсальних і націо­нальних виховних принципів, які у кожного народу ма­ють свої особливості.

Саме на поєднанні загальних і національних принци­пів виховання вибудовується концепція українського ви­ховання.

Національні принципи виховання. Вони закорінені у виховній традиції народу, тісно пов'язані з його істори­чною долею і ментальністю.

Найпомітніші серед них народність, природовідповідність, культуровідповідність, демократизація, гуманізація, демократизація етнізація та ін.

Народність — принцип єдності загальнолюдського і національного. Передбачає національну спрямованість ви­ховання: навчання рідною мовою; формування націона­льної свідомості, прищеплення любові до рідної землі, сво­го етносу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини, національно-етнічної обрядовості інших наро­дів, що населяють країну.

Природовідповідність — урахування багатогранної і цілісної природи людини, її вікових, індивідуальних, ана­томічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуровідповідність — органічний зв'язок з істо­рією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечен­ня духовної єдності поколінь.

Гуманізація — створення умов для формування най­кращих якостей і здібностей молодої людини — гуман­ності, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя та ін. Передбачає гуманізацію взаємин між вихователями та вихованцями. Згідно з ним першочерговими завдан­нями навчально-виховного процесу є повага до особис­тості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї.

Демократизація — усунення авторитарного стилю ви­ховання, сприйняття особистості вихованця як вищої су­спільної цінності, визнання його права на свободу, розви­ток здібностей і виявлення індивідуальності. Педагог має також допомогти йому глибоко усвідомити взаємозв'язок між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро­мадянина. Принцип означає створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, спонукає виховувати в них національну гідність, національну сві­домість, почуття етнічної причетності до свого народу; відтворення в дітях менталітету свого народу, виховання їх як типових носіїв національної культури, продовжу­вачів справи батьків.

Нові особливості цивілізаційного розвитку (глобаліза­ція, екологічні, мілітарні загрози людству) орієнтують пе­дагогічну думку на осмислення реалій сучасного буття під кутом зору виховання особистості, очевидно, і на об­ґрунтування відповідних принципів виховання.