Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Степанов, Фіцула.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
24.02.2016
Размер:
2.51 Mб
Скачать
  1. Моральне виховання

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сфор­мувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у прак­тичній діяльності.

Моральне виховання формує моральні поняття, погля­ди і переконання. Воно покликане також сприяти розви­тку моральних почуттів, що виражають занити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Складові морального виховання. Процес морального виховання характеризується поняттями «мораль», «мора­льність», «моральна свідомість», «моральні переконання», «моральні почуття», «моральні звички», «моральна спря­мованість».

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і оці­нок, що регулюють стосунки між: людьми. Вона виконує пізнавальну, виховну, оцінну функції. Норми і принципи моралі, її ідеали і почуття визначають життєву позицію особистості, спільноти. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах його суспільного життя — в побуті, науці, політиці, в сім'ї і громадських місцях, хоча і відіграє в них неоднакову роль.

Моральність є етичне поняття, синонім поняття «мо­раль». Однак якщо мораль — це форма свідомості, мора­льність — практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов'язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості. Тому в моральності людини моральні норми часто збігаються з її внутрішніми мотивами поведінки, діяльності.

Моральна свідомість — одна зі сфер суспільної сві­домості; вона відображає реальні стосунки і регулює мо­ральний аспект діяльності людини. Моральна свідомість охоплює моральні принципи, уявлення, ідеали, поняття «добро», «зло» та ін., які об'єднуються у струнку систему поглядів на призначення людини, сенс її життя.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені мо­ральні принципи, норми. Вони є раціональною основою моральної діяльності особистості, що дають їй змогу чинити свідомо, розуміючи необхідність, доцільність пев­ного вчинку.

Моральні почуття — запити, оцінки, спрямованість ду­ховного розвитку особистості. Вони є емоційним аспектом духовної діяльності особистості, що разом із моральними переконаннями характеризує моральність особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються в будь-якій ситуації й умовах. Це най­простіша форма підтримки і передавання наступним по­колінням звичаїв, норм поведінки. Формування мораль­них звичок є одним із найважливіших завдань вихова­теля.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі моти­вів поведінки і виявляється в різних умовах як власти­вість особистості. Моральна спрямованість передбачає наявність моральних переконань, моральних звичок, моральної свідомості, властивих певній особистості, які в сукупності утворюють її моральність.

Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості по­ходження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми в умовах суспільства.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманісти­чну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення до до­бра, правди і краси. «Саме від того люди переважно помі­рковано добрі, правдиві й гарні, — пише сучасний російсь­кий письменник і педагог Симон Соловейчик, — що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух, живе бажання добра, правди і краси...»

Моральне виховання передбачає формування націона­льної свідомості й самосвідомості, прищеплення націона­льних цінностей (любові до рідної землі, свого народу та ін.), готовності до праці в ім'я Батьківщини. Особистість має усвідомлювати причетність до свого народу, відчувати і відстоювати національну гідність, підтверджуючи це практичними справами.

Етапи формування національної свідомості й само­свідомості. У розвитку національної свідомості й само­свідомості важливими є такі етапи1:

  1. Етнічне самоусвідомлення (етнізація). Це є пер­шоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з колис­кової, казки, з дотримання дитиною народних звичаїв, обрядів, з народної пісні тощо. У ранньому віці форму­ється культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

  2. Національно-політичне самоусвідомлення. При­падає переважно на підлітковий вік і передбачає усві­домлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливим при цьому є фор­мування історичної пам'яті, почуття національної гід­ності.

  3. Громадянсько-державне самоусвідомлення. Перед­бачає усвідомлення понять «патріотизм» і «націоналізм», виховання турботливого ставлення до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення по­чуття національної, расової, конфесійної толерантності.

На кожному з цих етапів формування національної свідомості й самосвідомості у молодої людини скла­дається система моральних цінностей, яка коріниться в національній ментальності.

Система моральних цінностей. Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, гро­мадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне зна­чення та необмежену сферу застосування і є загальнолюд­ськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, муд­рість, справедливість та ін.).

Національні цінності. Є значущими для одного на­роду, їх не завжди поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке здебільшого по­неволеним народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей від­носять поняття «патріотизм», «почуття національної гід­ності», «історична пам'ять» тощо.

Громадянські цінності, ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам. Вони стосуються прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до зако­ну тощо.

Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи жит­тя сім'ї, стосунків поколінь, подружньої вірності (піклу­вання про дітей, пам'ять про предків тощо).

Цінності особистого життя. Мають значення що­найперше для певної особистості, визначають риси її ха­рактеру, поведінку й господарський успіх, стиль приват­ного життя та ін.

Великі можливості для формування національної са­мосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:

  • виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;

  • готовність захищати слабших, турбуватися про мо­лодших;

  • шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

  • непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;

  • відстоювання повної свободи і незалежності осо­бистості, народу, держави;

  • турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;

  • прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

  • цілеспрямований розвиток власних фізичних і ду­ховних сил, волі, можливостей свого організму.

Добрим порадником у військово-патріотичному ви­хованні може слугувати, і кодекс лицарських звитяг: го­товність боротися за волю, віру, честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа стосується життя друзів, побратимів, Матері-України; прагнення боронити рідний край від завойовників, героїзм, подвижництво в праці й бою.

Виховна робота зі студентською молоддю спрямову­ється на формування моральних якостей, які мають бути притаманні фахівцю певного профілю — юристу, вчителю, лікарю та ін., тобто на формування професійної етики. Так, до етики вчителя належать правила, що регулюють взаємини вчителя з людьми, які є об'єктами його педаго­гічного впливу (учнями, їхніми батьками, колегами і адмі­ністрацією закладу освіти та ін.)- Вони, наприклад, мо­жуть бути сформульовані так:

  • поважайте людину у своїх учнях, оберігайте і роз­вивайте їх гідність;

  • не підкреслюйте без особливих потреб вашої звер­хності над учнями;

  • змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згі­дно з їхнім віком, їх духовним ростом;

  • уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевне­ні, не приймайте рішень, будучи роздратованими, відсто­юйте їх, що дасть вам змогу розумно розпорядитися сво­їм правом, а учням — розумно підкоритися йому тощо.

Отже, професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги для різних професій та розкриває специфічні мо­ральні обов'язки щодо тих видів трудової діяльності, які пов'язані із впливом на людину. Водночас у професійній етиці немає таких норм, які не мали б своїх аналогів серед загальних моральних норм.

Умови ефективності морального виховання. Ефекти­вність морального виховання молоді визначають такі чинники:

  • створення у закладі освіти психологічного кліма­ту поваги до моральних норм, правил людського співісну­вання;

  • відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку вихованців;

  • розумне співвідношення між словесними і прак­тичними методами виховного впливу, що забезпечує єд­ність моральної свідомості і поведінки;

  • своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському (студентському) колективі;

  • подолання авторитарного стилю у ставленні педаго­гів до вихованців, побудова його на принципах гуманізму.

У процесі морального виховання важливо попередити прояви і розвиток таких рис і якостей особистості, які можуть призвести до порушення моральних норм. Тому, завдання вихователя — формувати в молодої людини тверду моральну позицію, здатність протистояти негатив­ним впливам з боку близького оточення і соціуму загалом.