4. Лідерство в групах (колективах)

Виникнувши як результат спілкування і взаємодії людей у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднуються і виявля­ються найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу і сутність. Сутність його виявляється у здатності впливати на інших людей, не послуговуючись адміністративними важелями, що суттєво різнить його з таким феноменом, як керівництво.

Лідерство і керівництво. Залежно від особистісних і ді­лових якостей, участі в спільних справах кожен член групи має певне становище в груповій структурі, яка є своєрідною ієрархією індивідуальних статусів. Вершину цієї ієрархії посідає лідер як найбільш референтна особа в групі.

Лідер — особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інте­ресів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Лідер може не бути соціометричною зіркою, може не викликати особливої симпатії в оточуючих, але він має незаперечну референтність.

Лідерство є складним процесом групового розвитку, вна­слідок якого диференціюється і вдосконалюється групова структура. Його не можна ні ототожнювати з керівництвом, ні протиставляти йому. За своєю природою лідерство пов'я­зане з регулюванням неформальних міжособистісних сто­сунків. Лідерство — процес внутрішньої самоорганізації та самоуправління взаємовідносинами і діяльністю групи на основі індивідуальної ініціативи учасників. Керівництво ж є реалізацією функцій і засобом регулювання формальних відносин у межах соціальної організації.

Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на ос­нові адміністративно правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи. Він може справитися з її управлінням тоді, коли члени групи будуть сприймати його як лідера. Проте лідер групи не завжди може впоратися з обов'язками керівника, діяль­ність якого є ширшою і складнішою. Оптимальним варіа­нтом для групи є збіг в одній особі лідера і керівника. В іншому разі ефективність діяльності групи залежить від того, як складуться стосунки між офіційним керівником і неофіційним лідером. Тому мистецтво керівника включає і вміння координувати роботу лідерів, спиратися на них.

Теорії лідерства. Питання «Хто і як стає лідером гру­пи?» є стрижневим у соціальній психології. У пошуках відповіді на нього в зарубіжній психології сформувалися різні підходи.

У 30-ті роки XX ст. американський вчений Е. Богардус запропонував теорію рис лідера, в якій стверджував, що лідерами народжуються. Прихильники цього підходу вважають, що від природи людина успадковує властивості та якості (сила і рухливість нервових процесів, екстравертність, здатність до емпатії тощо), які дають їй змогу за­йняти в будь-якій життєвій ситуації позицію лідера. Про­те ця теорія не була підтверджена практикою, адже май­же в кожній групі є особистості, які переважають лідера за розумом, здібностями, але не мають такого статусу. Ви­являється, що сама по собі комбінація навіть дуже розви­нутих рис ще не робить особистість лідером.

На зміну цій теорії в 50-ті роки XX ст. прийшли теорія лідерства як функції групи (автори — американські психо­логи Річард Крачфілд (1912—1977) і Девід Креч (1909— 1977) і теорія лідерства як функції ситуації (Р. Бейлс, Т. Ньюком та ін.).

Представники теорії лідерства як функції групи вва­жають, що лідерство є наслідком внутрігрупового розвит­ку. Група в процесі розвитку «виділяє» зі свого середови­ща особу лідера. Ним стає людина, яка послідовно, не­ухильно дотримується норм та цінностей групи і має найвищий статус.

Нині найбільше прихильників має теорія лідерства як функції ситуації. Спостерігаючи, як ті самі люди в різних групах можуть виконувати різні ролі й мати різні статуси (лідер у сім'ї і підлеглий на виробництві), дослід­ники дійшли висновку, що лідерство є результатом склад­ного і багатогранного впливу різних факторів та ситуацій, за якого постійно відбувається зміна ролей. За їх тверд­женням — лідер — це член групи, який у певній ситуа­ції бере на себе більшу відповідальність за виконання групових завдань, ніж усі інші.

На основі експериментальних досліджень діяльності лідерів у малій групі Р. Бейлс переконався, що існує як мінімум два типи лідерів: емоційний і інструментальний.

Емоційний лідер регулює міжособистісні стосунки і створює належний психологічний клімат у групі. Він зав­жди виступає як порадник і арбітр.

Інструментальний лідер на основі своєї компетенції бере на себе ініціативу і відповідальність при організації і здійсненні певних видів діяльності.

У вітчизняній психології таких висновків дійшли Владислав Шпалінський і Борис Паригін. Так, Паригін вважає, що лідер — це член групи, який спонтанно ви­сувається на роль неофіційного керівника у значущій ситуації, щоб організувати спільну колективну діяль­ність людей і найшвидше й успішно досягти поставле­ної мети. Він пропонує класифікувати лідерів за зміс­том діяльності, стилем керівництва та за характером діяльності.

За змістом діяльності лідер може бути натхненником, (пропонує програму діяльності); виконавцем (забезпечує виконання запропонованої програми) або натхненником і організатором.

За стилем керівництва лідери бувають авторитарни­ми, демократичними чи такими, що одночасно поєднують обидва стилі.

За характером діяльності лідерів поділяють на уні­версальних (виявляють постійно свої здібності у різних видах діяльності) та ситуативних (можуть бути лідерами лише в певних ситуаціях).

Психологічний клімат у колективі передусім визна­чається стилем керівництва і діловими відносинами між керівництвом і виконавцями. Ще К. Левін, поділяючи лідерів і керівників з точки зору стилю і методів роботи на авторитарних і демократичних, охарактеризував суттє­ві відмінності їх діяльності.

Авторитарний лідер (керівник) діє одноосібно, не зва­жаючи на думки оточуючих. Основними формами управ­ління, якими він послуговується, є інструкція, наказ, пока­рання, догана і подяка. Вся інформація зосереджується тільки в нього, а тому підлеглі користуються лише догад­ками і чутками. Він придушує будь-яку ініціативу в гру­пі, вважаючи, що «все знає сам». Тому члени групи не проявляють ні ініціативи, ні творчого підходу під час ви­конання поставлених завдань. Виявивши помилку в діях підлеглих, авторитарний керівник вдається до висміюван­ня і неконструктивної критики, не пояснюючи, як її мож­на виправити. За відсутності керівника робота групи спо­вільнюється або припиняється, оскільки ніхто не хоче брати на себе відповідальність.

Демократичний лідер (керівник) сприймається чле­нами групи як «один із нас».

За такого керівництва нова інформація стає доступ­ною для всіх у групі. Проблеми також широко обговорю­ються. Кожен член групи може вільно висловлювати свою думку, яка буде ретельно проаналізована. У своїй діяльності керівник спирається на допомогу групи. При розподілі обов'язків і навантажень максимально враховує індивідуальні особливості і можливості виконавців. За­охочує ініціативу і творчий підхід у підлеглих, часто ді­литься з групою своїми повноваженнями. Це створює до­вірливий, спокійний психологічний клімат. Спілкуючись із членами групи, такий лідер переважно вдається до про­хань, порад, довірливої інтонації. За його відсутності діяльність групи не сповільнюється і не припиняється. Проблеми, які виникають, група вирішує сама шляхом детального обговорення і прийняття спільного рішення.

Наведені соціально-психологічні характеристики ав­торитарного і демократичного лідерів (керівників) є дуже стислими і схематичними. У житті такі «чисті типи» трапляються рідко. Залежно від конкретних ситуацій найчастіше лідери виявляють властивості обох типів. Так, у складних критичних ситуаціях демократичний лідер може поводитися авторитарно: брати відповідальність на себе і застосовувати вольові прийоми.

За низької соціальної цінності факторів, що зумовлю­ють стосунки між членами групи, іноді спостерігається анархічний стиль керівництва. Він проявляється у фак­тичному відстороненні від керівництва групою.

Отже, міжособистісні стосунки — це взаємини між людьми, які виникають і розвиваються в процесі безпо­середньої взаємодії між членами групи, мають нефор­мальний характер і ґрунтуються на емоційно забарвленій оцінці партнерів.