Тема 4. Організація як соціум (2, 2’ год) лекція №11 – організація як соціум (2, 2’ год)

План лекції:

1. Соціальна організація і соціальна спільність.

2. Людина як елемент соціальної системи.

3. Активність і опірність соціальної організації. Загальні риси соціальної організації.

4. Основні види соціальних організацій: формальна й неформальна організації.

1. Соціальна організація і соціальна спільність

Розрізняють біологічні, фізичні, технічні, хімічні та інші організації.

Р ис. 1.1. Хронологічна класифікація основних організацій

Застосування хронологічної домінанти в побудові даної класифікації дозволяє представити не тільки послідовність формування основних систем організації сучасного світу, а й логіку їх взаємодії в процесі його розвитку. Це положення особливо важливо для розуміння і представлення послідовності перетворення реальної взаємозв'язку об’єктивної і суб’єктивної організації в ході загального еволюційного розвитку всесвіту.

Так, процес зародження планети Земля у вигляді послідовності виникнення, формування, взаємодії та об’єднання фізичних, хімічних і біологічних систем в конкретних умовах забезпечив походження життя і, на певному етапі організаційної еволюції, – поява людини.

Еволюційна теорія походження людини, придбання нею первинних навичок, становлення та розвиток свідомості в якості однієї з необхідних умов розглядає використання природних технічних систем, примітивних знарядь, інструментів. Альтернативні гіпотези виникнення життя на Землі просто приводять власне технічні системи як умови або обставини походження та розвитку людини. Так чи інакше, всі існуючі концепції припускають, що первинна технічна організація в своєму природному, природному виразі як мінімум супроводжувала появи і розвитку людини.

Об’єктивне прагнення до самозбереження, відтворення, вдосконалення індивідуума визначило необхідність створення і розвитку соціальної системи, як основної форми організації цивілізації. У свою чергу, її становлення і розвиток необхідно забезпечувалося активної мобілізацією і використанням найрізноманітніших ресурсів навколишнього середовища, в тому числі у вигляді пристосування існуючих природних і створення нових технічних систем. Саме цим обумовлюється феномен їх виникнення та парадоксальна роль у становленні та розвитку еволюційного та революційного процесів соціальних метаморфоз.

Становлення і розвиток соціальної системи породжувало необхідність визначення та встановлення умов її функціонування, забезпечення основними ресурсами існування. Цей процес обумовлював і необхідно супроводжувався цілеспрямованим і послідовним формуванням інформаційної, культурної, економічної, правової систем, що виявилися, в кінцевому рахунку, у створенні держави. У свою чергу, виникнення держави як історично виділилася, офіційно закріпленої і соціально визнаної інтеграції певних організацій сформувало політичну систему сучасного суспільства.

Зрозуміло, що в реальних умовах виникнення і становлення всіх цих організацій здійснювалося не тільки послідовно, але і паралельно, тісно переплітаючись і взаємно обумовлюючи прогрес цивілізації. У цьому плані пріведеннаявише класифікація не претендує на однозначність, а всього лише вибудовує загальну конфігурацію класифікації основних систем організації світобудови.

Р азом з тим дана хронологічна класифікація систем змішаної організації дозволяє уявити суспільний прогрес у вигляді послідовності найважливіших етапів розвитку, результатом кожного з яких ставало закріплення певної форми організації як тієї чи іншої соціальної системи цивілізації (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація соціальних організацій

Ця класифікація ґрунтується на визначенні сутності взаємозв’язку формування, перетворення і розвитку соціальних організацій. Це дозволяє розкрити не тільки конкретні форми і складається ієрархію, але й напрямки, характер, зміст соціальної еволюції, послідовність становлення та розвитку їх основних форм в рамках і умовах загальної організації цивілізації. Кожен індивідуум одночасно позиціонується відразу в декількох організаціях, які й формують його орієнтацію, кореспонденцію, що істотним чином зумовлює його самовираження.

У ході забезпечення необхідних умов існування, становлення та розвитку особистості, інтеграції в суспільство кожен індивідуум спочатку еволюційно, а починаючи з певного етапу розвитку і цілеспрямовано, позиціонується. Це відбувається в рамках системи таких послідовно інтегруються соціальних організацій, як:

• сім’я – нація – соціум;

• товариство – об’єднання – союз;

• колектив – кооператив.

Наведена тут послідовність ланцюжків соціальних організацій відображає спадкоємно-позиційований підхід до формування їх класифікації. Його застосування обумовлено тим, що, як уже зазначалося вище, процеси позиціонування здійснюються індивідуумом паралельно-послідовно в кількох самостійних організаціях одночасно, що справляє визначальний вплив на архітектоніку і зміст класифікації соціальних організацій.

Формування послідовності цих ланцюжків, наступності позиціонуються в них моделей визначаються, з одного боку, об’єктивними умовами впливу навколишнього середовища і логікою суспільного розвитку, а з іншого – цілеспрямованої модернізацією і вдосконаленням самоорганізації індивідуума, відображаючи послідовність і спадкоємність виникнення, становлення та закріплення найбільш стабільних та ефективних форм первинних і похідних соціальних організацій. Такий аналіз дозволяє представити реальні чинники формування та розвитку зв’язків у конфігураціях тих чи інших класифікацій.

Архітектонікою представленої класифікації, яка відображає складні, паралельно і взаємно розвиваються процеси, виділяються і такі значно складніші, багатофакторні і ймовірносно орієнтовані на конкретні результати ланцюжка розвитку соціальних організацій, як:

• колектив – товариство – сім’я;

• кооператив – підприємство – об’єднання – суспільство – нація;

• корпорація – союз – угода – співтовариство – соціум.

Напрямки і послідовність їх формування, функціонування, взаємозв’язку, перетворення і розвитку багато в чому відображає можливості суб’єктивного участі людини в процесах пошуку, вибору, побудови, адаптації та закріплення найбільш конструктивних форм соціальних організацій та взаємодії між ними, що забезпечують рішення більш складних завдань. Логіка подання цих форм і послідовностей можливої ​​взаємодії між ними відображає процеси конструювання та синтезу соціальних організацій в ході еволюції і розвитку суспільної свідомості.

Разом з тим саме різноманіття цих форм, активну участь у їх становленні та розвитку конкретного індивідуума багато в чому визначають і формують реально здійснювану ним самоорганізацію. Більш того, залежно від цілей, змісту та умов тієї чи іншої соціальної організації індивідуум формує і спеціалізує відповідні ресурси самоорганізації, забезпечують його адекватну адаптацію. Так, в сім’ї, колективі і т. д. це проявляется в статусі міжособистісних відносин, на підприємстві та в корпорації – в посадовій субординації і т. д.

Зрозуміло, що аналізована конфігурація відображає тільки самі загальні напрями і поширені форми класифікації соціальних організацій в послідовності побудови основних взаємозв'язків між ними Але разом з тим вона створює конструктивні умови для достатньо чіткого визначення директорії формування практично будь-якого, в тому числі і поки ніколи не створювалося, соціальної освіти. Формуючи систему нових взаємозв'язків, такий інноваційний підхід, у свою чергу, також буде визначати те чи інше побудова раніше пс наявної конфігурації та нове вміст елементів і зв’язків класифікації соціальних організацій.

Виділення наведених послідовностей формування та розвитку соціальних організацій, їх впливу на функціонування самоорганізації індивідуума забезпечує обгрунтування загальної відкритої моделі класифікації її подання. Такий підхід дозволяє представляти всю можливу сукупність конфігурацій формування та розвитку зв’язків між об’єктами класифікації: векторно-орієнтованими директоріями, створами, секторами, ешелонами, напрямами. Їх подальше наповнення та детерминирование новими формами класифікації соціальних організацій розкриває перспективи її змістовного вдосконалення і розвитку.

При цьому необхідно пам’ятати, що в кожному зі сформованих та поданих напрямів функціонування і розвитку людиною ставляться і вирішуються первинно самостійні завдання, які об’єднуються, переплітаються і взаємодіють в рамках формування єдиного дерева цілей індивідуума і організації. Це означає, що реальна модель побудови класифікації соціальних організацій, її орієнтації, конфігурації, модифікації визначається архітектонікою цілей, завдань, рішень і т. д.

Аналогічний феномен характерний і для більшості юридичних осіб, також мають відповідні форми позиціонування та взаємодії соціальних організацій. Виходячи з архітектоніки дерева цілей корпоративного функціонування та розвитку, вони визначають і реалізують широке розмаїття форм своєї участі в тих чи інших соціальних організаціях.

Важливо розуміти, що процеси такої інтеграції в реальному житті здійснюються як послідовно, так паралельно і змішано, обумовлюючи багатофакторний статус участі одного і того ж індивідуума або юридичної особи одночасно в різних системах соціальних організацій.

Цим визначається складна побудова, переплетення і взаємодія різноманітності класифікації систем соціальних організацій сучасної цивілізації, відбивається місце і роль людини у формах її прояву та розвитку. Це обумовлює необхідність вироблення і реалізації універсального підходу до постановки і застосуванню єдиної концепції побудови класифікацій соціальних організацій.