Методичні рекомендації

Розгляд даної теми важливо розпочати з аналізу передумов Української національної революції середини XVII ст. У цей період відбувалося посилення національного, релігійного, соціально-економічного гноблення (утворення фільваркових господарств, зростання панщини й т. ін.). Наслідком даної ситуації стало глибоке незадоволення українського суспільства політикою Польщі, що вилилось у хвилю селянсько-козацьких повстань. Доцільно відповісти на питання чому боротьбу очолило українське козацтво.

Висвітлюючи друге питання необхідно назвати причини революції, а саме наголосити на суперечностях у національно-релігійній, соціально-економічній, політичній, ідеологічній сферах тощо. Українська національна революція мала всенародний, національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Розкриваючи особливості боротьби варто зазначити, про провідну роль козацтва, переростання соціальної боротьби у національну революцію та утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, боротьбу не лише проти Речі Посполитої, але й Московії та Криму; зраду національних інтересів частиною панівного стану українського суспільства та ін. Слід також розкрити мету революції (ліквідація національно-релігійного гноблення, розбудова національної вільної держави; знищенні існуючої системи соціально-економічних відносин, котра ґрунтувалась на феодальному землеволодінні, фільварково-панщинному господарстві й праці закріпаченого селянства та утвердженні нової, основу якої становили приватна власність на землю та праця вільної людини) та рушійні сили (козацтво, селяни, міщани, православне духовенство, частина української шляхти).

Дослідники вивчаючи події української історії другої половини ХVII ст. пропонують різні періодизації даного процесу. Важливо розглянути основні періоди Української національної революції й коротко їх охарактеризувати (1.Лютий 1648 р. – червень 1652 p.; 2.Червень 1652 р. – серпень 1657 p.; 3.Вересень 1657 р. – червень 1663 p.; 4.Липень 1663 р. – червень 1668 p.; 5.Липень 1668 р. – вересень 1676 p.). Очолив на перших етапах революцію Богдан Хмельницький, тому постаті цього діяча потрібно приділити окрему увагу.

На козацьких територіях йшов процес формування української козацької державності, яка мала всі необхідні атрибути функціонування. На чолі козацької держави стояв гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. Б.Хмельницький провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і отамани здійснювали не лише військову та цивільну владу. Державна скарбниця поповнювався за рахунок ярмарків, млинів, винокурень, броварень, корчмів тощо. Новоутворена українська держава мала кордони. При гетьманові знаходився суд, для вирішення особливо важливих справ могли створюватися окремі судові комісії. Держава Богдана Хмельницького була визнана багатьма європейськими країнами.

Після смерті Б. Хмельницького у 1657 р., в козацькій Україні не було особи, яка б користувалася авторитетом Б.Хмельницького й змогла повною мірою продовжити надалі державне будівництво. Більше того за українські землі починають боротьбу її сусіди (Росія, Польща, Туреччина, Крим). В умовах, що склалися на початку 1660-х рр. відбувся розкол України на два гетьманства – Лівобережне та Правобережне, які знаходились між собою у конфронтації. Ситуація ускладнювалася й тим, що у внутрішні справи українських земель втручались сусідні держави. Політичний занепад ускладнювався проблемами в економічній та соціальній сферах.

Надалі розкол українських земель був закріплений Андрусівським перемир’ям 1667 р. між Польщею та Росією (поділили між собою українські й білоруські землі по Дніпру); Бахчисарайським мирним договором між Росією, Туреччиною й Кримом у 1681 р. (землі між Південним Бугом і Дніпром не повинні були заселятися; на території Черкащини мала бути пустка); «Вічним миром» 1686 р. між Росією й Польщею (Правобережна Україна визнавалася територією Речі Посполитої; Лівобережжя і Запорозька Січ – Москві). Поділля з Кам’янцем знаходилось у складі Туреччини до 1699 р., а потім перейшло до Польщі. Крім надзвичайного занепаду, поділу українських земель між іншими державами, складними були моральні наслідки Руїни: поразка національно-визвольних змагань, зневіра у загальній справі, зростання кар’єризму, пристосуванства, внутрішній розкол і ворожнеча і т. п.