Методичні рекомендації

Розпочинаючи розгляд першого питання слід виокремити причини, які призвели до подій 1917 р., проаналізувати ситуацію, що склалася у тогочасному українському суспільстві. Після буржуазно-демократичної революції наприкінці лютого у Росії встановилося двовладдя (Тимчасовий комітет Державної думи (згодом Тимчасовий уряд) і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів). Події поширилися на Україну й 4 березня Рада об’єднаних громадських організацій проголосила про утворення громадсько-політичного об’єднання всеукраїнського масштабу – Центральної Ради. До її складу ввійшли представники Товариства українських поступовців, православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Утворення Центральної Ради поклало початок української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. метою якої стало державне самовизначення українського народу. В розвитку української революції виділяють в основному три етапи: доба Центральної ради, гетьманату і доба Директорії УНР.

6-9 квітня 1917 р. у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, на якому визначили основний принцип державотворення: «національно-територіальна автономія України». У травні 1917 р. було обрано Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду й відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила І Універсал, в якому проголошувала автономію України. 15 червня було створено український уряд – Генеральний Секретаріат (очолив В. Винниченко). Після проголошення автономії України Тимчасовий уряд пішов на переговори з ЦР. Наслідком стало проголошення 3 липня 1917 р. II Універсалу (положення: Центральна Рада – орган Тимчасового уряду в Україні, Україна не відокремлюється від Росії, склад Центральної Ради і Генерального секретаріату поповнюються представниками національних меншин тощо).

У зв’язку із погіршенням соціально-економічного й військово-політичного становища в Росії відбувся жовтневий переворот більшовиків на чолі з В. Ульяновим-Леніним (25-26 листопада 1917 р.). Тимчасовий уряд був повалений. Більшовики безуспішно спробували захопити владу в Києві. 7 листопада Центральна Рада ухвалила III Універсал в якому проголосила Українську Народну Республіку. УНР не визнавала більшовицької влади, не відокремлювалася від Російської імперії, передбачалося скликання Українських Установчих зборів. Але поступово у зв’язку із повільною й непослідовною політикою у соціально-економічній та політичній сферах соціальна база влади швидко звужувалась. Також посилювалися суперечності між більшовицькими й антибільшовицькими силами в Україні. Після ультиматиму Ради народних комісарів 4 (14) грудня 1917 р. українському урядові, розпочалася війна з радянською Росією. У грудні 1917 р. у Харкові більшовиками було проголошено створення Української Радянської Республіки. Отже, на кінець 1917 р. в Україні склалася ситуація, коли частину її території контролювала ЦР, іншу – радянсько-більшовицька влада. У цих умовах 22 січня 1918 р. було оприлюднено IV Універсал, який проголосив самостійність Української Народної Республіки. Проте, його реалізація була неможливою, більшовицькі війська швидко встановлюють свою владу в Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах, а також у Києві.

Розкриваючи третє питання слід розпочати з участі України в переговорах у Брест-Литовську та економічної угоди Центральної Ради з Німеччиною й Австро-Угорщиною. Доцільно вказати на причини, які призвели до зміни влади, прихід до неї гетьмана П. Скоропадського, пояснити, чому ідея Гетьманату перемогла. Необхідно показати, що було позитивного і негативного в діяльності Гетьманату за 7,5 місяців правління, розкрити дипломатичні стосунки гетьманського уряду.

29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, учасники якого одноголосно проголосили П. Скоропадського гетьманом України. П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися «Українська Держава». Гетьман оприлюднив два програмних документи – «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». Демократична, республіканська форма правління (УНР) була замінена монархічною. Заборонялася діяльність політичних партій лівого спрямування, припинялося видання демократичних газет, заборонялися вуличні демонстрації, мітинги і страйки. Поновлювалась приватна власність на фабрики, заводи, шахти, які передавалися колишнім володарям, поміщицьке землеволодіння. Разом з тим були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Досягненням гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво, а також кроки у зовнішній політиці.

В Україні П.Скоропадський не користувався авторитетом, зростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців, яке набувало характеру загальнонаціонального. Відбувалися масові страйки, селянська партизанська боротьба. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки – Директорію – для боротьби проти Гетьманату. До складу Директорії увійшли: В. Винниченко (голова), О. Андрієвський, А. Макаренко, С. Петлюра, Ф. Швець. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський зрікся влади та виїхав за кордон.

У четвертому питанні, необхідно зазначити, що після повалення Гетьманату, 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної республіки. 26 грудня створено уряд УНР на чолі із В. Чехівським, були відновлені закони УНР, законодавча влада належала Трудовому конгресу – свого роду парламенту, сформованому Директорією з селян, робітників та інтелігенції. Але в цілому внутрішнє становище після повалення гетьманату було складним. Несприятливою була зовнішньополітична ситуація. Необхідно охарактеризувати дії Антанти на Півдні України, польських військ на заході, більшовицьких на півночі, російської Добровольчої армії на південному сході. Слід також проаналізувати проблеми, які існували в Директорії (частина складу стояли на прорадянській платформі – В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал; інші виступали за союз Антантою проти більшовиків – С. Петлюра).

16 січня 1919 р. почалася війна УНР з РРФСР, 5 лютого більшовики вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Головою Директорії 11 лютого 1919 р. став С. Петлюра. Він очолив боротьбу проти червоних і денікінців. Реальної допомоги з боку Антанти Директорія не отримала.

Навесні 1919 р. на Україну рушила Біла армія на чолі з генералом Денікіним. Вони зайняли Донбас, у червні – Харків та Катеринослав і розпочали наступ на Київ, за який з більшовиками вели боротьбу війська Директорії та Української Галицької армії. 30 серпня 1919 р. радянські війська лишили Київ, в місто ввійшла Галицька армія, за нею – денікінці. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова. Проте у вересні 1919 р. Денікін продовжив наступ, білогвардійці захопили майже всю Наддніпрянську Україну, встановили жорсткий окупаційний режим та військову диктатуру, з метою відновлення «єдиної і неділимої Росії». Політика білогвардійців викликала опір народних мас.

У вересні 1919 р. становище УНР погіршилось, Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» – між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. УНР прийняло рішення про перехід до партизанської боротьби. 6 грудня розпочався перший зимовий похід УНР. У листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід. Зазнала невдачі спроба Петлюри встановити спілку з Польщею (Варшавська угода 24 квітня 1920 р.). Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР.

На початок 1920 р. коли радянські війська зайняли Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена. Восени 1920 р. було знищено П. Врангеля в Криму.

18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь – до радянської Росії. Ризький договір, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій й Директорія втратила можливість перебувати в Польщі.

Розкриваючи п’яте питання, важливо вказати, що згідно з офіційними даними партійного перепису КПб)У, в 1918 р. ця організація мала в своїх лавах лише 3% членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У лише 130 вважали себе українцями. У 1925 р. КП(б)У нараховувала вже 101 852 члени, але й тепер українці в ній становили меншість – всього 36,9%. Враховуючи той факт, що керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Головне завдання диктатури пролетаріату: перехід від всевластя буржуазії до влади робітничого класу (до соціалізму). Скасовувалась приватна власність, проголошувалися демократичні свободи. Влада трудящих мала здійснюватись через систему Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Центральні органи: Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський ЦВК та Рада Народних Комісарів (уряд республіки).

Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Навесні 1919 р. на території України було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнного комунізму». Важливо проаналізувати основні риси «воєнного комунізму» у сільському господарстві: травень 1918 – січень 1919 рр. – введення продовольчої диктатури, за якою в селян вилучалися всі надлишки хліба за твердими держцінами; січень 1919 – березень 1921 рр. – введення продовольчої розкладки, за якою для кожної губернії встановлювався план здачі хліба державі (тобто могли й увесь хліб забрати в селян); та у промисловості: націоналізація всіх підприємств; загальна трудова повинність; а також у галузі торгівлі й розподілу: заборона приватної торгівлі й перехід до прямого товарообміну при повній інфляції грошей; карткова система розподілу продуктів; зрівнялівка в зарплаті; скасування плати за житло, комунальні послуги, проїзд в трамваї тощо.

Розкриваючи дане питання слід згадати про явище червоного терору, яке супроводжувало дії більшовиків в Україні. Червоний терор був спрямований проти тих соціальних груп, які визнавалися «класовими ворогами», звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.

У другій половині 1919 р. у зв’язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування. Наприкінці 1919 року Червона Армія перемогла Денікіна. Створений 11 грудня Всеукраїнський революційний комітет призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу в Україні відновлено.

Головною помилкою було те, що ця політика лишалася незмінною після закінчення громадянської війни, що призвело до найглибшої кризи радянської влади, яка охопила всі сторони життя держави.

Розглядаючи останнє питання слід проаналізувати ситуацію в українських землях після розпаду в кінці 1918 р. Австро-Угорської імперії. 18-19 жовтня 1918 р. у Львові була створена Українська Національна Рада (УНР), планувалося утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, української держави. 31 жовтня 1918 р. утворена військова організація на чолі з Д. Вітовським. 1 листопада 1918 р. зайняли Львів. Але розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., й польські війська досить швидко опанували ситуацію та розпочали планомірний наступ на українські формування.

9 листопада 1918 р. був сформований уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. 13 листопада виданий Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова Української Національної Ради Є. Петрушевич. Проте, 21 листопада 1918 р. поляки перейшли у наступ й захопили Львів.

У Буковині 3 листопада 1918 р. на всенародному вічі у Чернівцях проголошено про возз’єднання із ЗУНР, але на заваді постала Румунія, війська якої 6 листопада окупували Буковину.

У січні 1919 р. проголошено про об’єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. Акт злуки був проголошений у Києві на Софійському майдані 22 січня 1919 р. Слід проаналізувати умови об’єднання ЗУНР і УНР.

У травні 1919 р. в наступ проти УГА перейшли польські дивізії й українські війська змушені були відступити. У червні УГА було відкинуто до р. Збруч. 16-18 липня 1919 р. її формування перейшли р. Збруч на територію УНР і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.

25 червня 1919 р. Рада Міністрів країн-учасниць Паризької мирної конференції дала дозвіл Польщі окупувати Східну Галичину і Західну Волинь.