Тема 2.2 природокористування і екологічні проблеми

2.2. Теоретична частина

2.2.1 Соціально-економічний механізм взаємодії суспільства і

природи. Природокористування і природні ресурси

Природокористування - процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства.

Елементи природи, що використовуються суспільством у виробничій діяльності і є її сировинною й енергетичною базою називають природними ресурсами.

Елементи природи, що впливають на життя й діяльність людей, але не беруть участі в матеріальному виробництві розглядаються як природні умови.

Необхідно зауважити, що чіткого розмежування між природними ресурсами та природними умовами в реальному житті не існує.

Існує три основних чинники розвитку економіки будь-якої країни:

1)головний - трудові ресурси; 2)засоби виробництва; 3)природні ресурси.

Економіка буде нормально функціонувати, якщо будуть нормально функціонувати її складові. При такому підході, природні умови проживання також включаються у природні ресурси

Таким чином, природні ресурси - елементи й сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб

Отже природокористування носить соціально-економічний характер і потребує комплексного підходу до його організації.

Ставлення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.

Класифікація природних ресурсів подана на рисунку 2.2.1.

Природні ресурси

Вичерпні

Не відновлювані –

багатства надр

Землі

Відновлювані -рослин. і тварин. світ, деякі види мінеральної сировини

Відносно відновлю-вані– грунти, дерева великого віку

Невичерпні

Космічні - сонячна радіація, морські припливи, енергія вітру, енергія Сонця, енергія надр Землі і інш.

Кліматичні, атмосферне повітря

Водні

Замінні

Незамінні

Атмосферне повітря, вода, генетичний фонд тварин і рослин

Усі корисні копалини, енергоресурси

Рисунок 2.2.1- Класифікація природних ресурсів

2.2.2 Економічний і еколого-економічний принципи

природокористування. Перехід до соціоекологічного

принципу природокористування

Домінуючим принципом природокористування донедавна залишався економічний принцип, згідно з якім критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах.

Нарощування маси ресурсів, що використовуються у виробництві, при такому екстенсивному методі йде без зміни ефективності їх використання. При тільки економічному принципі природокористування цілком ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами. З кінця 70-х років XX сторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічний принцип природокористування відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище. Упровадження в практику в 70-х – початок 80-х років еколого-економічного методу природокористування дало визначені результати, проте він не зміг розв'язати існуючого протиріччя між суспільством і природою, тому що поняття «найменший шкідливий вплив на природне середовище» дуже не конкретне й розпливчасте. На сучасній стадії взаємодії природи й суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при який не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси у біосфері. Природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги у геоекосистемах.

Соціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціонального екстенсивного природокористування, при якому природозахисні дії спрямовані на боротьбу з негативними наслідками нераціонального природокористування, до раціонального, рівноважного при якому суспільство повинно контролювати природокористування, охорону й зберігання природи й оптимізацію середовища існування людей так, щоб узагалі не виникало конфлікту між суспільством і природою.

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства й природи, що забезпечується досягненням компромісу між соціально-економічними потребами суспільства й спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування. Зараз суспільство і навколишнє природне середовище варто розглядати як складну систему, у якій економічні, соціальні й екологічні питання повинні розглядатися в єдиному комплексі.