3.2.7 Сталий розвиток – міф чи реальність

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН з питань стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка констатувала неможливість розвитку держав, що розвиваються шляхом, яким прийшли до свого благополуччя розвинені країни. Признано, що ця модель веде до катастрофи. На конференції було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів, які було названо програмою на ХХ1 століття. На конференції була проголошена необхідність переходу світового співтовариства на рейки стійкого розвитку, що забезпечує належний баланс між вирішенням соціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища, задоволенням основних життєвих потреб нинішнього покоління зі збереженням таких можливостей для майбутніх поколінь. Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологічно безпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля. Програма "Порядок денний на ХХ1 ст." констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. Для переходу на шлях стійкого розвитку необхідні інноваційні методи освоєння соціального простору, який сьогодні відстає від технічного прогресу і віддаляється від сенсу існування людства. У цьому зв'язку уявляється доцільним здійснити цей процес у ціннісній інтелектуальній площині на основі екологічного імператива, ефективної екологізації особистості, формування екологічної культури суспільства. Необхідно насамперед сформулювати і визначити методи морального і духовного виховання людини, шляхи перебудови її мислення для усвідомлення себе і своєї ролі у природі. Екологічна культура виробляє норми поведінки людей у їх взаємовідносинах з природою, які забезпечили б стабільне функціонування системи “людина – суспільство - природа ”. Екологізацію культурності особистості можна було б визначити як перехід людини від зосередженості на собі, своїх винятково індивідуальних проблемах до зосередженості на своїх зв'язках зі світом, які визначають як вплив світу на людину, так і вплив людини на світ. Без змін в культурі природокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екології. Саме культура здатна привести у відповідність діяльність людини з біосферними і соціальними законами життя, привести до стабільного функціонування систему “суспільство - природа ”. Сьогодні цінності екологічної культури покликані сприяти розвитку світоглядних установок, формуванню творчої, соціально та екологічно відповідальної людської особистості. Екологічна культура визначає границі людської свободи стосовно природної необхідності за допомогою пізнання екологічних законів і перебудови всієї людської діяльності на їхній основі. Нове покоління повинне спиратися не тільки на нову технологічну основу виробничої діяльності, а в першу чергу - на глибоке розуміння свого місця в навколишнім середовищі, без чого неможливе формування нової моральності, тобто нової суспільно необхідної поведінки людей. Перехід до стійкого розвитку через збалансоване і взаємозалежне вирішення екологічних, економічних, соціальних і світоглядних проблем вимагає формування принципово нового екоцентризського мислення, у кінцевому рахунку - екологічної культури. Низький рівень екологічної культури є ознакою загального занепаду моральності, спричиненого зовнішніми обставинами, передусім наявною розрухою у найважливіших сферах суспільного життя. Відсутність екологічної культури у більшості людей є основною причиною сучасної екологічної кризи. Загалом в сучасному світі відбувається грандіозний перехід від епохи до екологічної до епохи екологічної. Цей перехід повинен обов’язково відбутися, тому що від цього залежить доля усього людства Землі. Від того, зуміє людина стати екологічною істотою чи ні, залежить бути їй на Землі чи не бути. Процес формування екологічно свідомої цивілізації досить тривалий і важкий. Найважливіше значення в його тривалості буде відігравати уміння сформувати екологічну культуру суспільства.Ідея гармонійного спільного розвитку природи і соціуму припускає перехід до необхідності екологічного стримування і заборони. Поступово зростає усвідомлення того, що влада, промисловість і населення повинні спільно відповідати за належний стан довкілля. Важливо всім усвідомити, що перехід України на модель стійкого розвитку можливий за умови, коли екологічна безпека разом з економічною і соціальною безпекою становитимуть складову частину національної безпеки країни. Гуманістична парадигма культури, яка заснована на антропоцентризмі і підкоренні природи вичерпала себе і перед загрозою наростаючої екологічної катастрофи має потребу в раціональній зміні. Повинна сформуватися інша світоглядна парадигма — екоцентрична із системою цінностей, побудованих у зворотному порядку: від задач підтримки природи до задач соціального розвитку. Тільки екологічно освічене суспільство із сформованою екологічною ідеологією здатне врятувати планету Земля від екологічної катастрофи. Таким чином, перехід до стабільного розвитку можливий за умов:

1. Світова спільнота не може продовжувати розвиватися, орієнтуючись тільки на задоволення своїх власних і до того ж явно завищених потреб. Тепер необхідно також враховувати і можливості біосфери задовольнити їх без суттєвих втрат для себе.

2. Необхідна перебудова виробництва і всього способу життя населення відповідно до екологічних вимог, перехід від антропоцентризму і «цивілізації споживання» до екоцентризму і пріоритетів духовності. Необхідно розробити Стратегію Людства, сукупність його дій, здатних забезпечити коеволюцію людини і природи, забезпечити подальший стійкий розвиток цивілізації на Землі.

3. Формування принципово нового еколого-економічного мислення, екоцентризського світогляду, в кінцевому рахунку екологічної культури суспільства — найважливіша передумова успішного переходу економіки на модель стійкого розвитку та побудови екологічної цивілізації на Землі.