2. Міжнародний розподіл праці і його тенденції.

Основою розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин є міжнародний розподіл праці (МРП). Під міжнародним розподілом праці розуміють розподіл праці між країнами в кількісних і якісних співвідношеннях, опосередкований обміном товарами, послугами й іншими результатами господарської діяльності.

Міжнародний розподіл праці формується під впливом природно-географічних, соціально-економічних факторів і науково-технічного прогресу.

В міжнародному розподілі праці виділяють процеси спеціалізації та кооперації.

Спеціалізація– це концентрація зусиль країни і її суб’єктів на виробництві певних товарів і послуг. Виділяють міжгалузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Кооперація – об’єднання виробників часткової продукції з метою створення кінцевої продукції, тобто продукції, призначеної для кінцевого споживання.

З розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації зростає взаємозалежність країн у світовому господарстві, розширюється їх участь в міжнародному розподілі праці, яке реалізується через конкретні форми міжнародних економічних відносин. Отже, основними тенденціями, що характеризують міжнародний розподіл праці в сучасних умовах, є: постійне розширення обсягів діяльності транснаціональних компаній; диференціація країн, що розвиваються, серед яких виділились дві групи – з одного боку, нові індустріальні країни, з другого боку менш розвинуті країни, економіка яких постійно депресивна.

3. Сутність і форми міжнародних економічних відносин.

Світове господарство на сучасному етапі використовує різноманітні форми економічних відносин між державами й іншими суб’єктами господарської діяльності.

Міжнародні економічні відносини – це відносини між великими господарськими національними комплексами і їх суб’єктами, які функціонують в рамках окремих держав.

Міжнародні економічні відносини поділяються на основні й забезпечувальні. Основні – це звичайні господарські зв’язки, що вийшли за межі національних кордонів. Друга група – відносини, що забезпечують взаємодію національних господарств.

Форми міжнародних економічних відносин:

- міжнародна торгівля;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародне переливання капіталу;

- економічна інтеграція.

4. Місце України в світовому господарстві.

Участь у світогосподарських зв’язках є важливим моментом ринкових перетворень в Україні. Місце України в світовому господарстві визначається, перш за все, сировинною спрямованістю експорту. Зберігається також високий рівень імпортних товарів широкого споживання на ринках країни (понад 40% в цілому по Україні, а в великих містах доходить до 70%). Ростуть борги України перед міжнародними фінансовими організаціями і окремими країнами. Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку країни незначні. За інвестиційною привабливістю Україна знаходиться в сьомому десятку країн світу. За обсягами інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак, більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п’яте місце. За всі роки незалежності України росіяни інвестували в вітчизняну економіку $327 млн. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (звідки переважно надходять кошти російських и українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні перекриють американські. В більшій мірі росіяни інвестують для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі СРСР. Їх інтереси в основному зосередились в металургійній, хімічній промисловостях і машинобудуванні. На відміну від західних інвесторів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає. Портфельних інвестицій в Україні практично немає. Західний капітал в основному зосередився в харчовій и тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидким обігом капіталів і забезпеченими ринками збуту.

Характер участі країни в світогосподарських зв’язках відображається в її торговому і платіжному балансах. Торговий баланс країни – це співвідношення вартості експорту і імпорту країни за певний період часу. Він активний, якщо країна експортує товарів більше, ніж імпортує, і пасивний, якщо вона імпортує більше, ніж експортує. Платіжний баланс – співвідношення на певну дату платежів, одержаних країною і сплачених нею. Він активний, якщо країна одержує більше, ніж платить, і, навпаки, пасивний, якщо платить більше ніж одержує.

Активність торгового балансу забезпечується торговою політикою. В процесі розвитку світового ринка сформувалось два типи зовнішньоторгової політики: протекціонізм і вільна торгівля. Політика протекціонізму направлена на захист національних виробників від конкуренції з боку іноземних компаній. В ходе її проведення вводяться різноманітні обмеження доступу на внутрішній ринок країни. Вільна торгівля – це політика лібералізму зовнішньоторгових відносин, зняття будь-яких бар’єрів на шляху іноземних товарів. Протекціонізм і вільна торгівля в чистому вигляді не існує. Як правило, у зовнішньоторговій політиці будь-якої країни тенденції лібералізації і протекціонізму проявляються одночасно. Однак, на кожному конкретно-історичному етапі розвитку одна з них переважає. В сучасних економічних умовах частіше використовується селективний протекціонізм, тобто підтримка власних виробників в окремих галузях.