Тема 8. Капітал і заробітна плата.

У попередніх темах говорилося про те, що матеріальною основою життя й поступального розвитку людської цивілізації є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об’єктом вивчення. Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Воно має в основі єдині чотири компоненти (фактори): робочу силу людини, капітал, землю і підприємницьку здатність. Поняття “капітал”, “ціна”, “заробітна плата” так само поширені в політичній економії, як і “гроші”, “товар”, “власність”. Проте вже понад два століття триває полеміка щодо їх змісту. Різний зміст вкладають люди у ці поняття і в повсякденному житті.

У зв’язку з цим головними задачами даної теми є: з’ясування соціально-економічної сутності капіталу, заробітної плати у їхньому взаємозв’язку; визначення структури капіталу та форм заробітної плати; а також аналіз процесу кругообігу і обігу капіталу.

Питання теми:

1. Перетворення грошей у капітал. Первісне нагромадження капіталу.

2. Соціально-економічна сутність капіталу, його структура.

3. Робоча сила як товар. Заробітна плата.

1. Перетворення грошей у капітал. Первісне нагромадження капіталу.

Серед проблем політичної економії, які слід осмислити в світлі нових реалій, одне з центральних місць займає з’ясування природи й сутності капіталізму як соціально-економічної системи. Як відомо із попередніх лекцій, умови виникнення капіталізму– це: а) приватна власність на засоби виробництва; б) наймана праця; в) система експлуатації. А для цього потрібна наявність двох протилежних власників. З одного боку, власника грошей, засобів виробництва й життєвих засобів, який бажає їх примножити шляхом підприємництва, а з іншого, власник лише робочої сили, вільний особисто, але позбавлений будь-яких засобів виробництва й засобів існування. Тому, щоб жити, він прагне продати свою здатність до праці (робочу силу).

Ці два контрагенти не є насамперед історично заданими, вони з’являються в результаті диференціації товаровиробників, їх майнового розшарування. Відбувається це як наслідок дії законів ринку, насамперед закону вартості, а прискорюється в процесі так званого первісного нагромадження капіталу, суть якого полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва і перетворенні їх унайманих працівників, а з іншого – у перетворенні експропрійованих засобів виробництва в первісний капітал, який зосереджується в руках небагатьох членів суспільства. “Первісним” цей процес називається тому, що він утворює передісторію капіталу й відповідного йому способу виробництва. Історично він відбувався в Європі в 15 – 18 ст. і здійснювався різними методами: обезземелення селян, лихварство, пограбування тубільного населення, монополія на торгівлю колоніальними товарами, мануфактурне виробництво, система протекціонізму національному підприємництву, торгові війни.

Таким чином, в процесі первісного нагромадження капіталу, з одного боку, формується капітал, з іншого – вільна робоча сила.

Основною категорією капіталістичної системи є капітал. В буденному житті капіталом називають гроші. Але це не зовсім так. Гроші самі по собі не є капіталом. Виконуючи свої звичайні функції, вони виступають лише в ролі загального еквівалента, опосередковуючи мінові відносини людей (Т – Г – Т). Проте, за певних умов гроші стають капіталом. Що це за умови.

Історичні передумови виникнення капіталу – це товарне виробництво й розвинений товарно-грошовій обіг. Інакше кажучи, на певному етапі розвитку продуктивних сил просте товарне виробництво набуває підприємницького характеру. За цих умов товаровиробник починає продавати свій товар не заради того, щоб купити інший товар, задовольнити свої потреби у споживанні, а з метою пустити гроші знову в обіг. Отже, формула простого товарного обігу Т – Г – Т (продаж заради купівлі) замінюється принципово іншою формулою: Г – Т – Г (купівля заради продажу). В цій формулі вихідним і кінцевим пунктами виступають гроші, а товар відіграє роль посередника. Але рух Г – Т – Г був би безглуздим, якби Г початкові і Г кінцеві були б кількісно однаковими. Сутність цього руху полягає в прирості Г, у перетворенні в Г´, тобто в Г + ∆Г, де ∆Г означає гроші, що зросли. Сама ж формула набуває такого вигляду: Г – Т – Г´(загальна формула капіталу).

Таким чином, гроші стають капіталом лише тоді, коли пускаються в оборот тільки з метою одержання суми більшої, ніж первісно вкладена. Приріст грошей, який отримується в кінці цього руху (∆Г), називається додатковою вартістю. Додаткова вартість– це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г´ – Г = ∆Г). А первісна сума грошей, яка принесла додаткову вартість, перетворилася в капітал. Отже,капітал– це вартість, яка приносить додаткову вартість. Або це само зростаюча вартість.