2. Предмет, мета та функції політичної економії.

Кожна наука має свій предмет дослідження. Що ж вивчає політична економія? Питання щодо визначення предмету політичної економії є і сьогодні дискусійним. Безумовно, це не випадково. Перш за все справа в тому, що економіка – це складна система, в якої можна розглядати якісно різні аспекти. По-перше, це виробничі фактори – особисті й матеріально-технічні. По-друге, це технологія. По-третє, економіка представляє собою виробництво, розподіл, обмін та споживання. Вчетверте, тут виникають певні соціальні зв’язки між людьми та дії такої політичної організації як держава. І, нарешті, дану сферу суспільного життя пронизують економічні відносини. Щоб відповісти на питання, треба із наведених вище елементів виключити ті, які є справою інших наук. Звичайно, техніка й технологія залишаються за межами економічної теорії. А соціальні, політичні, правові відносини вивчають відповідно соціологія, політологія та юриспруденція. Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини між людьми. Однак, таке розмежування між економічними відносинами і неекономічними аспектами господарювання зовсім не означає, що вони існують та розвиваються незалежного один від одного. Навпаки, всі вони органічно взаємопов’язані. Їхній взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємовплив ми розглянемо нижче у подальших темах.

З розвитком суспільства, його економічної системи відбувалася еволюція поглядів стосовно предмету політичної економії. Перші наукові школи (меркантилісти, фізіократи, класична політична економія) трактували політичну економію як науку про багатство, про умови його формування та нагромадження. Неокласики вважали, що економічна теорія вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка пов’язана із створенням та використанням матеріальних благ. Представники буржуазної політичної економії (Ж. Сісмонді, Ж. Прудон) головне призначення економічної науки бачили не в дослідженні джерел багатства, а у пошуках шляхів його справедливого розподілу. Прихильники історичної школи (В. Рошер, М. Вебер та інші) розглядали економічну теорію як науку про народне господарство, про господарську еволюцію та національні особливості кожної окремої країни. Марксисти вважали, що це наука про виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та економічні закони, що їх регулюють. В маржиналістській концепції предметом дослідження є суб’єктивні, у тому числі психологічні фактори, фактори мотивації ринкових суб’єктів у їх відношенні до товарного споживання на основі теорії граничної корисності. Сучасні визначення предмету політичної економії базуються на проблемах рідкості, обмеженості ресурсів у суспільстві, можливості їх альтернативного використання. Звідси – проблема вибору є провідним фактором економічного життя.

Таким чином, на основі вище зазначеного, можна констатувати, що із розвитком людства, ускладненням та вдосконаленням суспільних, зокрема економічних, відносин відбувалися певні зміни у предметі політичної економії відповідно до практики господарювання. Отже, інтегруючи різні погляди різноманітних сучасних шкіл, теорій та концепцій можна навести таке визначення предмету політичної економії.

Політична економія– це суспільна наука, що вивчає виробничі відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг, економічні закони, що їх регулюють, а також проблеми ефективного альтернативного використання обмежених ресурсів з метою задоволення економічних потреб суспільства.

Існування різних концепцій та поєднування різноманітних підходів ще раз підтверджують, що економічна діяльність та виробничі відносини між людьми мають дві сторони – об’єктивну, яка визначається, перш за все, відносинами власності (політекономічний аспект), і суб’єктивну, яка виявляється в економічній поведінці різних суб’єктів господарювання (індивіда, підприємства, держави). Тому, сучасна економічна теоріяохоплює всю сукупність цих відносин та інтегрує у собіполітичну економію (сутнісний аналіз),мікроекономіку тамакроекономіку (функціональний аналіз).

Об’єктивна сторона пов’язана із дією об’єктивних економічних законів; суб’єктивна – із раціональним господарюванням, що спирається на пізнання цих законів. Отже, сучасна економічна теорія вивчає економічні відносини, економічні закони та раціональну поведінку економічних суб’єктів на різних господарських рівнях.

У мікроекономіці в основі аналізу знаходиться окрема економічна одиниця (підприємство, домогосподарство, об’єднання і т. д.). Мезоекономіка вивчає закони функціонування та розвитку певних підсистем національної економіки (агропромисловий комплекс, регіональна економіка і т. д.). У макроекономіці досліджується економіка країни в цілому. Мегаекономіка вивчає закони функціонування та розвитку світової економіки взагалі.

Кожна наука має свою мету, яка відображає її головний зміст. Такою метоюдляполітичної економіїє з’ясування сутності економічних явищ, процесів, економічних законів розвитку суспільства та розробка на цій основі рекомендацій щодо формування економічної політики, яку повинна проводити держава, маючи за мету підвищення ефективності суспільного виробництва. У зв’язку з цим політична економія має на меті знаходження відповідей на такі питання: “Щовиробляти?Яквиробляти?Для коговиробляти?”

Зміст науки проявляється в тих функціях, які вона виконує. Які ж функції виконує політична економія?

По-перше, пізнавальна функціяполягає в тому, що політична економія покликана вивчати та пояснювати явища і процеси економічного життя суспільства, досліджувати умови і характер функціонування суспільного виробництва та його вплив на соціальні процеси.

По-друге, теоретична функціяполягає в тому, що політична економія проникає в саму суть економічного життя, розкриває економічні закони, які управляють економічними явищами і процесами, обґрунтовує механізм їх дії, в результаті чого визначає певні теоретичні засади економічної науки.

По-третє, практична функціяполягає в тому, що політична економія на основі одержаного знання розробляє певні рекомендації, концепції, програми для практичної реалізації суспільством (підприємствами) вимог економічних законів щодо забезпечення стабільного та ефективного розвитку економічної системи суспільства.

В-четвертих, виконуючи ідеологічну (світоглядну) функцію, політична економія формує у людей (суб’єктів господарювання) сучасне економічне мислення, яке дає можливість правильно розуміти й пояснювати економічні явища і процеси, що відбуваються, здійснювати практичний аналіз наявних економічних проблем, робити теоретично правильні висновки щодо ефективного вирішення практичних задач.

В-п’ятих, прогностична функціяполітичної економії полягає у розробці науково-обґрунтованих засад передбачення перспектив соціально-економічного розвитку суспільства.

І, нарешті, в-шостих, у своїй методологічній функціїполітична економія виступає як теоретичний фундамент усього комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових), тобто визначає сутність певних економічних явищ і процесів, економічних відносин, пояснює їх, розкриває механізм дії економічних законів тощо та передає ці знання іншим економічним наукам для подальшого розвитку.

3. Основні методи економічних досліджень.

Досліджуючи власний предмет, кожна наука використовує певні методи. Як політична економія вивчає, пізнає суть економічних явищ та процесів? Відповідаючи на це питання, слід пам’ятати, що наукове пізнанняжиття відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає в суть процесів та явищ, розкриває їх причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності, виявляє причинні та рушійні сили економічного та соціального розвитку.Безпосереднєжсприйняттяреагує лише на поверхові форми прояву тих чи інших явищ та процесів. Тому науковий підхід вимагає застосування певних наукових методів пізнання сутності предмету, що досліджується.

Метод політичної економії – це шлях пізнання системи виробничних відносин у їх взаємодії із розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі виробничих відносин та економічних категорій цієї взаємодії.

Узагальнюючим науковим методом, який використовуєполітична економія, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення процесів та явищ економічного життя: а) у їх загальному взаємозв’язку й взаємозалежності; б) у стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до якісних змін. Джерелом розвитку будь-яких економічних явищ і процесів згідно з цим методом визнається єдність та боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується через метод наукової абстракції.

Метод наукової абстракції – це метод дослідження, який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явищ та процесів для розкриття їхніх внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання, як аналіз і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічний процес (явище) у взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут йде в зворотному порядку – від абстрактного до конкретного, від розуміння сутності відносин до прояву їх в конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє відкриттю істотного в економічному процесі (явищі), а синтез завершує розкриття сутності, дає можливість показати, в яких формах вона проявляється в реальній економічній дійсності.

Наукове пізнання будь-якого економічного процесу (явища) починається із спостереження та збору фактів. Обробка фактів здійснюється за допомогою методів індукції або дедукції. Метод індукції – це виведення принципів (теорії) із фактів. Метод дедукції – це перевірка принципів (теорії) фактами.

Наукове пізнання процесів та явищ економічного життя передбачає також використання в економічній теорії економіко-математичних і статистичних методів, що дає можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри економічних процесів (явищ), що вивчаються. В сучасних дослідженнях широко використовується методи математичного моделювання.

Також важливим елементом методології дослідження політичної економії є економічні моделі. Економічна модель – це формалізований опис економічного явища або процесу, структура якого визначається як його об’єктивними властивостями, так і цільовим характером використання. Економічна модель, з одного боку, є умовним відображенням реальної економічної дійсності, з іншого, – сприяє її перетворенню відповідно поставленим соціально-економічним цілям суспільства.

Нарешті, неодмінною умовою з’ясування сутності й конкретних форм прояву процесів і явищ економічного життя, є поєднання логічного й історичного підходів при дослідженні предметуполітичної економії. Історичний підхід полягає в тому, що економічний процес (явище) аналізується в історичній формі – виникнення, розвиток, зникнення, – тобто вивчаються конкретні історичні події у часовому аспекті. Логічний метод характеризується з’ясуванням причинно-наслідкових, необхідних зв’язків, тобто сутності економічного процесу (явища). Це аналіз, який очищає наше уявлення від випадкових, минулих характеристик певного економічного процесу (явища).

Завершальною ланкою методології політичної економії виступає суспільна практика. Тільки на практиці може бути визначена істинність або хибність теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання реальної економічної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної економічної дійсності.