Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Капильцова В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

Тема 3. Економічна система суспільства. Еволюція економічних систем.

Основна мета економічної діяльності полягає, преш за все, у створенні благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людини. На протязі багатьох століть різні види економічної діяльності досягли зрілого стану та відокремились у самостійні галузі економіки. Економіка будь-якої країни – це система, в якій різноманітні види економічної діяльності, як її елементи або ланки, взаємопов’язані та взаємозумовлені. У XX ст. межі економічної системи суспільства суттєво розширились. Вони охопили і соціальну сферу, на яку у всіх країнах витрачаються значні грошові та матеріальні кошти. Виникли нові галузі народного господарства. Економіка сучасного суспільства являє собою складний організм, що забезпечує життєдіяльність кожної людини. У зв’язку з цим метою даної теми є визначення сутності, елементів та видів економічної системи суспільства.

Питання теми:

  1. Суспільне виробництво: сутність, структура, стадії. Фактори виробництва, їх взаємодія.

  2. Економічна система суспільства: сутність та структура.

  3. Основні підходи щодо класифікації економічних систем суспільства.

  1. Суспільне виробництво: сутність, структура, стадії. Фактори виробництва, їх взаємодія.

У попередній темі говорилося про те, що матеріальною основою життя й поступального розвитку економічної системи суспільства, людської цивілізації взагалі є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об’єктом її дослідження.

Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ (засобів існування) – це і є виробництво.

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб’єктом є людство, а об’єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення власних потреб.

Причому, слід зазначити, що, безпосереднє, виробництво здійснюється на рівні окремого підприємства, тобто мова йде про індивідуальне виробництво. Якщо розглядати виробництво на рівні всієї економіки, то виникає поняття „суспільного виробництва”.

Отже, суспільне виробництво– це сукупність індивідуальних виробництв у їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. У процесі суспільного виробництва люди, впливаючи на речовину природи, виробляють певні матеріальні і нематеріальні блага. Слід також звернути увагу на те, що усе різноманіття благ підрозділяється на два види:природні блага(земля, ліс, плоди рослин, дерев, річки і т.д.) іекономічні блага, які є результатом виробничої діяльності людини.

Суспільне виробництво має певну структуру(див. рис. 3.1). Так, в структурі суспільного виробництва розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво.

У матеріальне виробництво входять галузі і підприємства, що виробляють матеріальні блага: промисловість, сільське господарство, будівництво, а також галузі, що виробляють матеріальні послуги: транспорт, зв'язок, комунальне і особисте підсобне господарство, частково торгівля.

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти невиробничу сферу або сферу нематеріального виробництва. До неї належать: охорона здоров'я, освіта, наука, культура, мистецтво, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, управління, пасажирський транспорт, зв'язок, частково торгівля.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна виділити три основні сфери, або блоки галузей: основне виробництво, виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура.

Суспільне виробництво

Матеріальне виробництво

Нематеріальне виробництво

Виробництво матеріальних благ

Виробництво матеріальних послуг

Виробництво нематеріальних послуг

Виробництво нематеріальних благ

Сфера послуг

Рис. 3.1 – Структура суспільного виробництва

Основне виробництво– це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Воно єднає сировинний, паливно-енергетичний, промисловий, агропромисловий комплекси, капітальне будівництво тощо.

Виробнича інфраструктураявляє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво засобами транспорту, комунікаційного зв'язку, інформацією, рекламою, послугами кредитно-фінансових установ, консультаційних, лізингових компаній тощо.

Соціальна інфраструктура– це нематеріальне виробництво, де надаються послуги освіти, охорони здоров'я, культурного та спортивного призначення. Обсяг і якість соціальних послуг відображає рівень життя населення, є показником економічного прогресу суспільства.

Отже, структура суспільного виробництва впливає на темпи і масштаби суспільного відтворення. Подолання кризового стану сучасної економіки України можливе, безпосереднє, через нормалізацію структури суспільного виробництва.

Суспільство не може перестати виробляти, оскільки не може перестати споживати. Для існування суспільства необхідні різноманітні блага, які щоденно й погодинно використовуються, перестають існувати. І тільки поновлення виробництва, його безперервний рух забезпечує життєвість суспільства. У зв’язку з чим, під суспільним виробництвом слід розуміти весь процес суспільного відтворення (постійне повторення суспільного виробництва).

Суспільне виробництво включає чотири стадії: безпосередньо виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Передумовою економічної діяльності людини служить наявність виробництва, тому що розподіляти, обмінювати і споживати можна лише, те, що попередньо створено. Отже, вихідним пунктом суспільного виробництва є безпосередньо виробництво. Виробництво– це процес створення продукту (доходу). У процесі виробництва робітники пристосовують речовину та сили природи до задоволення суспільних потреб (наприклад, виготовлюють з деревини меблі). Тому, природно, життєвий рівень людей у будь-якій країні залежить від того, скільки благ створюється в ній на кожного мешканця.Розподіл– це процес визначення частки кожного учасника суспільного виробництва у виготовленому продукті (доході).Така частка залежить, у першу чергу, від кількості створених благ, що підлягають розподілу. Отримані при розподілі продукти часто неможливо використовувати для особистого споживання, коли людині потрібні зовсім інші блага. Тому відбувається обмін.Обмін– це процес, у ході якого виготовлені продукти обмінюються один на другий та отримана кожним учасником при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування.Споживання– це процес, у ході якого виготовлений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу. При чомуспоживанняможе бутивиробничим(для задоволення потреб виробництва) іособистим(для задоволення потреб людини). При виробничому споживанні частина створеного продукту у вигляді засобів виробництва повертається назад у виробництво. При особистому споживанні створений продукт виступає у формі предметів споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини.

У масштабах суспільства процеси виробництва, розподілу, обміну, споживання знаходяться у тісному взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності. Вони взаємопроникають та часто не відокремлюються друг від друга у часі. І процес суспільного виробництва вважається завершеним, коли створений продукт надійде у кінцеве споживання.

Результатом функціонування суспільного виробництва є створення суспільного продукту.

Суспільний продукт – це виражена у ринкових цінах вартість товарів та послуг, вироблених протягом певного періоду часу (року).

Основнимипоказниками, що характеризують величину створеного суспільного продукту, є: валовий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий національний продукт (ЧНП); національний доход (НД). Найважливішим показником функціонування суспільного виробництва є йогоефективність, яка визначається співвідношенням результатів (доходів) і витрат виробництва.

Рівень розвитку економічної системи суспільства, суспільного виробництва, у першу чергу, залежить від кількості та якості факторів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва.

У попередній темі вже зазначалося, що економічні ресурси, які залучені у процес суспільного виробництва, називаються факторами виробництва.

Фактори виробництва(від лат. «faktor» – виробляючий) – це елементи (об’єкти), що впливають на можливості та результати суспільного виробництва.

Суспільне виробництво здійснюється завдяки взаємодії певних факторів виробництва.

Існує декілька концепцій щодо визначення факторів виробництва.

Класична школа політекономії виділяє три фактори виробництва: праця, земля, капітал. Праця – це свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас змінюють, вдосконалюють себе. Аналіз соціально-економічної сутності процесу праці кореспондується с категоріями продуктивності та інтенсивності праці. Продуктивність праці – це ефективність праці, яка виражається в економії ресурсних витрат на виробництво одиниці продукту. Інтенсивність праці – це напруженість праці, що вимірюється кількістю виготовленого продукту в одиницю часу. Земля – це сукупність всіх природних ресурсів, залучених у процес суспільного виробництва, а також певні території, приміщення, що використовуються у ньому. Натурально-речове трактування капіталу, відповідно до даної концепції, передбачає його визначення як сукупності всіх речових елементів, що задіяні у виробництві (засоби праці, предмети праці).

В марксистській теорії фактори виробництва класифікуються на дві групи: речові фактори виробництва (засоби виробництва) і особистий фактор виробництва (робоча сила). Саме з точки зору марксизму цей розподіл дуже важливий, оскільки він показує, що не всі фактори виробництва створюють додану вартість (прибуток), а тільки особистий фактор – робоча сила.

Якщо речові фактори виробництва розглядати більш докладніше, то слід визначити, що засоби виробництва включають два елементи: засоби праці і предмети праці. Засоби праці – це речі, знаряддя, які людина розміщує між собою і предметом праці, те, чим вона на нього впливає. Засоби праці можна поділити на природні (земля, каміння, палиця) і технічні (машини, верстати, устаткування, інструменти). Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини, що становить матеріальну основу майбутнього продукту (товару). Вони або надані природою, або піддаються попередній обробці і використовуються як сировина, напівфабрикати. В сучасних умовах людина створює предмети праці з наперед заданими властивостями. Особливе місце у даній теорії займає земля: вона водночас є і засобом, і предметом праці. Так, у сільському господарстві вона використовується як засіб праці, а у добувній промисловості – як предмет праці. Праця як фактор виробництва являє собою здібності, навички, вміння, досвід людини, які використовуються для виробництва матеріальних благ і послуг, тобто розглядається як робоча сила. Отже, робочу силу можна визначити як сукупність фізичних і розумових можливостей людини, необхідних для створення матеріальних благ та послуг. Іншою мовою, робоча сила – це здатність людини до праці.

Маржиналістська концепція виділяє чотири групи факторів виробництва: праця, земля, капітал, підприємницька здатність. Причому, капітал, який існує у грошовій та матеріально-речовій формах, є невід'ємною частиною процесу суспільного виробництва та відіграє важливу роль у його розвитку. Людина, яка поєднує землю, працю і капітал, бере на себе ризик за їх застосування, виступає як підприємець, що організує виробництво, утворюючи четвертий фактор виробництва.

В сучасній політичній економії у якості важливих факторів виробництва визначаються також такі, як: наука, інформація, менеджмент, час.

Жоден з факторів окремо не може виготовити продукт та забезпечити доход. Тому процес виробництва являє собою взаємодію певних факторів виробництва. Комбінація різних факторів визначає, наскільки виробництво здатне задовольняти вже сформовані та перспективні потреби. Щоб забезпечити максимальний випуск продукту, необхідно знайти правильні кількісні співвідношення між речовими елементами виробництва і чисельністю працівників.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.