Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Капильцова В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
90
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

2. До питання щодо формування соціально орієнтованої ринкової економіки.

Нам уже доводилося чути про “соціальну ринкову економіку”, про “соціальне орієнтоване ринкове господарство” та ін. У подальшому ми обов’язково з’ясуємо та визначимо сутність даних понять, розглянемо численні різновиди “соціальних ринкових економік” та їх конкретне втілення в окремих країнах світу. Водночас наша головна мета – привернути увагу до принципово нового для нашої країни визначення – “соціальна економіка” з викладанням загальних основ того соціально – економічного устрою, який поступово вкоренився в провідних країнах світу і практично довів свої переваги.

Тривалий час ми не звертали увагу на те, що в нормальному цивілізованому суспільстві, де проживають громадяни, які являють собою певний соціум, обов’язково складаються і діють певні соціально – економічні відносини, утворюється певний соціально – економічний “порядок”, який регулює і координує їх. Тому для цивілізованої країни, для нормального громадянського співробітництва найпершим імперативом є вивчення не законів “економіки” взагалі, і тім більше не класових законів “політичної економії” (чи буржуазної, чи пролетарської), а саме законів цивілізованого громадського співробітництва, законів, закономірностей і процесів світу “соціальної економіки”. Нехтування у певних випадках соціальною складовою економіки певною мірою можна пояснити традиційним мисленням на основі так званих “вічних постулатів”: економіка – первинна, соціальна сфера – вторинна й похідна від першої. Насправді ж економічна і соціальна сфери настільки тісно пов’язані і взаємозумовлені, що їх роз’єднання негативно позначається не тільки на добробуті народу, але й на суспільно – економічному прогресі в цілому.

Ключова категорія соціально – економічного устою – “порядок” (Ordnung). Серед безлічі конкретних соціально – економічних устроїв у різних країнах у різні часи в теорії умовно можна виділити, принаймні, дві форми соціально – економічного “порядку”: порядок, заснований на жорстокому державному адмініструванні щодо економічної діяльності, і порядок, заснований на певній комбінації різних форм регулювання з боку держави з наданням пріоритету в економічній діяльності господарюючим суб’єктам. Власне кажучи, перший тип взаємин між державою і економічною діяльністю суб’єктів становить суть соціалістичного соціально – економічного “порядку”, другий – являє собою соціально – економічний устрій, який іноді називають “розширеним порядком людського співробітництва”.

До першого типу, “тобто соціалістичного порядку”, характерне здійснення державою адміністративного регулювання усіх господарських процесів: держава діє по відношенню до своїх економічних агентів як зовнішня сила (найчастіше через законодавчі акти, директивне планування, методи державного примусу тощо). Цей тип порядку називають “централізованою, командно – адміністративною економікою”. Парадокс самого словосполучення “соціалістична економіка” полягає в тому, що соціалізм, як соціально – економічний устрій, в принципі заперечує “економіку” як таку, у тому числі і економічний порядок. Адже найперша і найглибинніша суть “економіки”, як такої, полягає в еквівалентності (яка, до речі, часто порушується) обміну діяльністю між економічними агентами, а “соціалістичний порядок” заснований на запереченні цього принципу. В економічній літературі наведено досить багато найрізноманітніших визначень соціалізму. При цьому поза увагою (чи то несвідомо, чи навмисне) лишалася та незаперечна істина, що з економічної точки зору соціалізм являє собою соціально – економічний устрій (порядок), при якому держава (центр) плануючи, організуючи, розподіляючи (перерозподіляючи) на базі суспільної загальнонародної власності “все і вся”, повністю підпорядковує собі економічну діяльність усіх економічних агентів.

З одного боку центр в особі держави та її органів усе забирає, а з іншого – дещо надає своїм суб’єктам господарювання. В цьому і полягає економічна суть соціалізму, яка підпорядкована провідній ідеологічній меті цього устрою – досягненню “повної рівності”. Це “порядок”, заснований на принципі “соціального егалітаризму (рівності)”. Проголошуючи принцип “соціальної рівності” як основоположний, “соціалістичний порядок” так саме послідовно заперечує принцип “економічної рівності”, тобто еквівалентності в економічних взаєминах агентів. Ми абстрагуємося в даному випадку від морально – етичної сторони цього принципу і розглядаємо лише економічний принцип.

Усі соціально – економічні устрої “розширеного порядку людського співробітництва”, навпаки, виходять з основоположного принципу “свободи” економічної діяльності агентів, економічних відносин, передбачають, що держава не займається прямим і жорстким адміністративним регулюванням економічної діяльності. При цьому зовсім не заперечується державне регулювання економіки, як такої, і сама економічна діяльність держави (адже державний сектор економіки в усіх розвинених країнах становить від 20 до 40%). Крім того зазначимо, що конкретних соціально – економічних устроїв в конкретних країнах світу досить багато. Проте в теорії можна вирізнити певні їх типи.

Серед соціально – економічних устроїв “розширеного порядку людського співробітництва” можна виділити два провідних типи.

Першийз них називають “ліберальним”, оскільки він заснований на ідеях класичного економічного лібералізму з його доктриною “Laissez faire”. Сучасні ліберали зовсім не заперечують важливої ролі держави у регулюванні економічних і соціальних відносин в суспільстві, хоча такому регулюванню вони традиційно відводять значно меншу роль порівняно з можливостями самодіяльності численних економічних суб’єктів. Прикладами практичного втілення сучасного лібералізму можуть бути розвинені країни американського континенту, зокрема Сполучені Штати, Канада, тому його ще іноді називають “американським”.

Другий тип– держави так званої “соціальної ринкової економіки”, до яких відносять більшість розвинених країн Західної Європи. Оскільки цей тип соціально – економічного і державного устрою розглядається на сучасному етапі розвитку світового суспільства як найбільш сприятливий, його ми розглянемо більш докладніше.

Витоки соціально – економічного порядку, що отримав назву “соціальна ринкова економіка”, походять з ідей “ордолібералізму”, засновниками яких вважають “фрайбурську школу” політичної економії. Прибічники цієї школи, хоча і визнавали ефективність “вільної конкуренції”, але також вказували на те, що класичний економічний лібералізм мало враховує численні соціальні проблеми, які виникають при діянні нічим не обмежуваної “вільної конкуренції”. Тому, на їхню думку, держава повинна сама свідомо і цілеспрямовано створювати рамки економічного “порядку” і запобігати заходами державного регулювання виникненню в суспільстві небажаних і негативних тенденцій.

Розвиток і збагачення ідей “фрайбурської школи” призвели у другій половині ХХ століття до вироблення розгорнутої концепції “соціального ринкового господарства”. Роблячи наголос за суттю (назвою) на економічному боці справи, ця концепція органічно увібрала в себе три першоджерела – неолібералізм, християнське соціальне вчення і так званий “демократичний соціалізм”.

З позицій сучасного неолібералізму держава повинна втручатися в економічну діяльність, але лише для того, щоб забезпечити передумови для конкуренції і встановлених “правил гри”. Тобто держава має виконувати роль арбітра, запобігаючи появі перекручень і всіх потворних явищ, які властиві нічим не обмежуваній вільній конкуренції. Водночас неолібералізм визнає пріоритет громадських інтересів перед економічними інтересами окремих осіб і господарюючих суб’єктів. Неоліберали вважають, що держава має право видавати ряд законів і постанов, які обов’язкові для всіх і захищають суспільство та окрему особу від недобросовісної конкуренції. Прибічники “соціальної ринкової економіки” приділяють особливу увагу соціальній сфері як провідній складовій “соціально – економічного порядку”. Сучасна держава, на їхню думку, перебирає на себе такі життєво важливі функції, як гарантії прав власності, виплати заробітної плати на належному рівні, пенсійні виплати і медичне забезпечення, додержання суворих правил найму та звільнення з роботи, захист усіх верств населення від свавілля ринку і стихії невпорядкованості, захист прав материнства й дитинства, всебічну допомогу молоді і захист прав людей похилого віку. Хоча неолібералізм визнає і надає примат приватній ініціативі перед державним втручанням в економічну діяльність, він не може не визнавати, що вузько корисливі інтереси окремих осіб не можуть владарювати в сучасному суспільстві без будь – яких обмежень. Головна функція держави в сучасній системі “соціальної ринкової економіки” полягає в тому, щоб “переплавити егоїзм” окремих виробників на загальне благо (“добробут для всіх”).