5. Глобальні проблеми людства.

На сучасному етапі перед людством встав цілий ряд проблем, які завдяки масштабності і важливості для життєдіяльності людей отримали назву глобальних. Глобальні проблеми носять загальнопланетарний характер, так як зачіпають життєво важливі питання всіх країн і народів. Слід враховувати, що глобальні проблеми для свого рішення вимагають величезних зусиль всіх держав, об’єднання воєдино прогресивних сил і народів, тісної взаємодії політичних, економічних і науково-технічних можливостей.

Глобальні проблеми досить суперечливі і багатогранні, проте їх можна об’єднати в три основні групи відносин. До першої групи відносяться проблеми, що складаються в світлі взаємодії і взаємовідношення між різними системами господарювання, проблеми взаємовідносин з питань війни і миру, роззброєння і економічного розвитку. Друга група відносин охоплює економічні проблеми сучасного народонаселення, боротьби з бідністю, голодом, хворобами і т. д. І на кінець, третю групу складають відносини, що складаються між товариством як органічною цілісністю і природою. Сюди слід віднести проблеми, пов’язанні з охороною навколишнього середовища, використанням природних ресурсів, заготівлею і споживанням дарів природи, розвитком енергетичного потенціалу планети і т.п.

Глобальні проблеми розвитку людства не відокремлені одна від одної, а діють в єдності і у взаємозв’язку, що вимагає кардинально нових, концептуальних підходів до їх вирішення усіма державами, що створюють систему світового господарства.

Словник термінів

АВАЛЬ – доручення за векселем третьої особи у вигляді гарантійного запису, відповідно до якого вона приймає на себе відповідальність за оплату векселя.

АВАНС – сума коштів, що видаються наперед в рахунок наступних платежів.

АВІЗО – офіційне повідомлення, яке направляється банком клієнту або іншому банку, одним підприємством іншому щодо змін у стані взаємних розрахунків, переказі грошей, пересиланні товарів.

АВТАРКІЯ – політика господарського відокремлення країни, створення замкнутої економіки, яка орієнтована на самозабезпечення.

АВУАРИ – 1) у широкому розумінні – різні активи (гроші, чеки, перекази, акредитиви), за рахунок яких можуть бути зроблені платежі і погашені зобов’язання їх власників; 2) у вузькому розумінні – кошти банка у іноземній валюті, цінних паперах і золоті, що знаходяться в іноземних банках.

АГЕНТ – фізична або юридична особа, що виконує певне коло операцій за дорученням і в інтересах іншої особи, як правило, за її рахунок та від її імені.

А. – оптовий торговельник, що представляє покупця або продавця на відносно постійній основі, виконуючий лише незначну частину функцій і не бере на себе права власності на товар. Залежно від того, чиї інтереси представляють, агенти бувають: по збуту, по закупівлі, агенти виробників, оптовики-комісіонери та ін.

АГРАРНА РЕФОРМА – процес трансформації економічних відносин і насамперед відносин власності в сільському господарстві.

АГРАРНІ ВІДНОСИНИ – економічні відносини, які виникають у процесі виробництва з приводу використання землі як головного засобу виробництва.

АГРЕГАТ – сукупність специфічних економічних одиниць, що розглядаються так, якби вони становили одну одиницю.

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС – сукупність галузей народного господарства, що включає у себе сільське господарство та пов’язані з ним сфери економіки, які займаються обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, переробкою та доведенням його продукції до споживача.

АКРЕДИТИВ – платіжний документ, за яким кредитна установа дає розпорядження іншій кредитній установі негайно сплатити пред’явнику акредитива певну суму грошей за рахунок спеціально заброньованих коштів шляхом заповнення акредитивного листа.

АКТИВИ – 1) частина бухгалтерського балансу, яка відображає у грошовому вигляді усі матеріальні цінності, що належать даному підприємству чи установі, з точки зору їх складу та розміщення (грошові кошти, боргові вимоги до інших організацій і т. д.); 2) сукупність майнових прав (майно), які належать фізичній або юридичній особі; різні об’єкти вкладання грошових коштів.

АКЦИЗ – вид непрямого податку на товари масового споживання (наприклад, чай, цукор, тютюнові вироби), який включається у ціну відповідного товару або плату за послуги.

АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА – форма централізації коштів індивідуальних пайовиків (акціонерів), які пропорційно розмірам свого внеску у капіталі мають право на відповідну частку у спільному доході – дивіденди. А. т. – не тільки форма централізації вільних капіталів, але і форма мобілізації заощаджень населення.

АКЦІОНУВАННЯ – одна з форм приватизації державної власності шляхом перетворення її в акціонерну і передачі господарських функцій від держави акціонерним товариствам як безпосереднім товаровиробникам.

АКЦІЯ – вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право його власника на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, право на участь в управлінні акціонерним товариством, а також на участь в розподілі майна при ліквідації товариства.

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ – відрахування частини вартості основного капіталу за мети відшкодування зносу його елементів (будівель, споруд, машин, устаткування і т. д.), тобто забезпечення їхнього відтворення.

АМОРТИЗАЦІЙНИЙ СТРОК – строк, період, який є економічно доцільним для експлуатації певних елементів основного капіталу з урахуванням їх морального зносу, умов експлуатації та ін.

АМОРТИЗАЦІЯ– процес поступового перенесення вартості основного капіталу (будівель, споруд, машин, устаткування і т. д.), у міру зносу, на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного його відтворення (заміщення, відновлення).

АНАЛІЗ – метод наукового пізнання, який полягає у розчленуванні явища на складові елементи і дослідженні цих складників та передбачає поєднання історичного й логічного, якісного й кількісного підходів.

АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО– законодавчі акти, які приймаються державою за мети регулювання процесу централізації капіталу у вигляді формування монополістичних об’єднань, що гальмують розвиток вільної конкуренції.

АНТИЦИКЛІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ– система господарсько-політичних заходів з боку держави з метою пом’якшення циклічних коливань у суспільному виробництві та зменшення економічних і соціальних перешкод, які вони створюють у суспільстві.

АРБІТРАЖ– порядок розгляду і вирішення суперечок господарського характеру, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності.

АСОЦІАЦІЯ – найпростіша форма договірного об’єднання господарсько незалежних підприємств та організацій з метою постійної координації господарської діяльності.

АУКЦІОН – форма організації торгівлі у заздалегідь визначений час у певному місці, при якій продаж товарів здійснюється за процедурою публічних торгів, а реальні товари, що продаються на основі конкурсу, купуються особою, яка запропонувала за них найвищу ціну.

БАЛАНС – певна система взаємопов’язаних показників, що характеризують стан коштів підприємств та організацій, пропорції у розвитку економіки, у доходах і витратах населення і т. д.

БАЛАНС ПЛАТІЖНИЙ – співвідношення на певну дату платежів, отриманих країною і сплачених нею.

БАЛАНС ТОРГОВИЙ – співвідношення вартості експорту й імпорту країни за певний період часу.

БАНК – фінансовий інститут, який акумулює тимчасово вільні грошові кошти (внески), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик) та виконує посередницькі функції у взаємних платежах і розрахунках поміж державою, підприємствами, організаціями, установами та населенням.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА – сукупність різних видів банків та банківських об’єднань у їх взаємозв’язку та взаємодії.

БАНКІВСЬКІ АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ – операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

БАНКІВСЬКІ ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ – операції, які пов’язані з акумуляцією коштів для наступного фінансування активних операцій.

БАНКНОТИ – кредитні знаки грошей, які випускаються емісійними банками для заміни грошей як засобу обігу та платежу.

БАНКРУТСТВО – встановлена в судовому порядку фінансова (боргова) неспроможність підприємницьких структур (підприємств, банків тощо), припинення ними платежів за борговими зобов’язаннями, внаслідок чого вони втрачають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном.

БАРТЕР – прямий безгрошовий натуральний обмін товарами чи послугами.

БАРТЕРНА УГОДА – операція щодо прямого обміну певної кількості одного або кількох найменувань товарів на еквівалентну за вартістю (ціною) кількість іншого товару (товарів).

БЕЗРОБІТТЯ – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

БІДНІСТЬ – неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

БІЗНЕС-ПЛАН – аналітичний документ прогнозуючого характеру, змістом якого є всебічне обґрунтування підприємницького проекту з метою одержання коштів, необхідних для його здійснення.

БІРЖА – організаційна форма оптової торгівлі товарами, цінними паперами, валютою, робочою силою; простий, але найбільш ефективний інструмент оперативного реагування на зміни попиту споживачів; особливий ринок, на якому через посередників здійснюється оптова торгівля товарами, цінними паперами, валютою.

БІРЖА ВАЛЮТНА – особливий ринок, на якому здійснюються операції купівлі – продажу іноземних валют , злитків та виробів з благородних металів, а також відбувається котирування валют.

БІРЖА ПРАЦІ – установа ринкової економіки, яка здійснює посередницькі функції між найманими працівниками та роботодавцями, збирає і надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості робочої сили та частково регулює процеси зайнятості.

БІРЖА ТОВАРНА – особливий ринок, на якому купівля – продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставок та інші умови.

БІРЖА ФОНДОВА–установа, централізований ринок, на якому здійснюється процес купівлі – продажу цінних паперів.

«БЛАКИТНІ ФІШКИ» – цінні папери найбільш відомих та стійких компаній.

БРОКЕР – посередник при укладанні угод між продавцями і покупцями товарів (цінних паперів, валюти тощо), який отримує за свою діяльність певну винагороду у вигляді обумовленого заздалегідь відсотку від вартості проданого товару або виплати фіксованої суми за продану одиницю товару (цінних паперів, валюти тощо); діє, як правило, за дорученням та за рахунок клієнта.

БЮДЖЕТ – сукупність грошових доходів та витрат держави, підприємства, установи, окремої родини (особи) за певний період часу.

БЮДЖЕТ ДЕРЖАВНИЙ – найбільший централізований грошовий фонд, який перебуває у розпорядженні уряду. Б. відображає економічні відносини, що складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу у зв’язку з утворенням та використанням коштів для фінансування господарства, реалізації соціальної політики, розвитку освіти, культури, забезпечення оборони країни й управління суспільством.

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА – сукупність усіх бюджетів країни у їх взаємодії.

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ – макроекономічний показник, який виражає в ринкових цінах сукупну вартість товарів, створених всередині країни тільки з використанням факторів виробництва даної країни.

ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – макроекономічний показник, який виражає сукупну ринкову вартість виготовлених кінцевих матеріальних, нематеріальних благ та наданих послуг за певний період (рік) не тільки всередині країни, але і за її межами, і відрізняється від валового внутрішнього продукту на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків з іншими країнами.

ВАЛЮТА – 1) грошова одиниця певної країни та її тип; 2) грошові знаки, що використовуються в міжнародних розрахунках; 3) національна (міжнародна, регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кошти (наприклад, ЄВРО – міжнародна розрахункова одиниця країн – членів ЄС).

ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ – значний цілеспрямований вплив центрального банку на операції на валютному ринку, передусім на валютний курс через купівлю-продаж великих партій власної або іноземної валюти.

ВАЛЮТНИЙ КУРС – ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошовій одиниці іншої країни.

ВАЛЮТНИЙ ПАРИТЕТ – офіційно встановлене співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу.

ВАРТІСТЬ ТОВАРУ РОБОЧА СИЛА – сума вартостей матеріальних і духовних благ, необхідних для нормального відтворення робочої сили і робітника як особистості, а також утримання його сім`ї.

ВЕКСЕЛЬ – письмове боргове зобов’язання встановленої форми, яке дає його власнику (векселетримачу) беззастережне право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей в зазначений термін.

ВИВІЗ КАПІТАЛУ – експорт капіталу в інші країни як приватними корпораціями, так і державою у вигляді надання міжнародних кредитів (вивіз позичкового капіталу) або шляхом будівництва за кордоном власних підприємств, а також придбання акцій уже діючих підприємств (вивіз підприємницького капіталу).

ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ – суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини (зв’язки) між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА – те, у що обходиться підприємству виготовлення товару.

ВІДСОТОК – частина чистого продукту, створеного у виробництві і вираженого у грошах, яка сплачується власнику позичкового капіталу за тимчасове користування коштами.

ВІДТВОРЕННЯ – постійне відновлення, безперервне повторення процесу виробництва. Розрізняють просте відтворення, якщо обсяг виробництва не змінюється, й розширене відтворення, коли масштаби виробництва збільшуються. Відтворення включає відтворення: а) сукупного суспільного продукту; б) робочої сили; в) виробничих відносин; г) природних ресурсів.

ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН – відтворення, що охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище соціальних груп, трудових колективів, окремих працівників, організаційно-економічні зв’язки. На сучасному етапі відтворення виробничих відносин веде до розвитку товарно-грошових відносин на основі плюралізму форм власності, їх рівноправності й змагальності.

ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ – відновлення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагородження середовища проживання людини.

ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ – безперервне відновлення та збереження працездатності працівників, зайнятих у народному господарстві, збільшення їх чисельності. У цьому процесі відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їхнього загальноосвітнього і професійного рівня.

ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ – відновлення всіх його частин за вартістю (фонду спожитих засобів виробництва, необхідного продукту, додаткового продукту) і за натуральною формою (засобів виробництва і предметів споживання).Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення суспільного сукупного продукту, що означає його зростання за обсягом, а також поліпшення його структури та якості.

ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВНА – форма власності, за якої володарем засобів виробництва і його результатів виступає держава.

ВЛАСНІСТЬ ЕКОНОМІЧНА – відносини, що виникають між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Включає такі групи відносин: 1) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів; 2) відносини господарського використання майна; 3) економічні форми реалізації відносин власності.

ВЛАСНІСТЬ КООПЕРАТИВНА – колективна власність кооперативів, їхніх об’єднань, що виникає на основі добровільного усуспільнення їх членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв) з наступним її розвитком за рахунок внутрішніх нагромаджень.

ВЛАСНІСТЬ ПРИВАТНА – відносини привласнення, при яких економічний суб’єкт відособлено і незалежно від інших здійснює функції володіння, розпорядження та користування засобами виробництва та його результатами.

ВЛАСНІСТЬ СУСПІЛЬНА – система економічних відносин, що характеризується спільним привласненням засобів виробництва і створеного продукту.

ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ – стрімке зростання товарних цін та грошової маси у обігу, що призводить до порушення платіжного обороту та до економічної кризи в країні (гіперінфляція наступає при рості цін від 500 до 1000 % на рік).

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ – система управління народним господарством за допомогою відповідних форм, методів і важелів, на основі використання економічних законів, для розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації відносин власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів соціальних стратів, груп та верств населення.

ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ – додаткова корисність, яку дістає споживач з однієї одиниці товару.

ГРАФІК ПРОПОЗИЦІЇ – відображення співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають і здатні запропонувати на ринок у певний момент часу.

ГРАФІК ПОПИТУ – зображення залежності між ринковою ціною товару і грошовим відображенням попиту на нього у певний момент часу.

ГРОШІ – специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.

ГРОШІ КРЕДИТНІ – найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

ГРОШІ ПАПЕРОВІ – грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

ГРОШОВА МАСА СУКУПНА – готівкові кошти в обігу, внески та кошти на рахунках у банках, інші безумовні грошові зобов’язання.

ГРОШОВА РЕФОРМА – повна або часткова зміна грошової системи, що виражається у заміні одних грошових знаків іншими. Скорочення грошової маси в обігу може мати тимчасовий характер, якщо не здійснити радикальні економічні реформи, не усунути дефіцит державного бюджету, не зруйнувати затратний механізм господарювання.

ГРОШОВА СИСТЕМА – форма організації грошового обігу, що історично склалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

ГРОШОВИЙ ОБІГ – безперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу обігу та платежу.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ – така реформа грошового обігу, яка проводиться шляхом законодавчого зменшення металевого вмісту грошової одиниці або пониженням курсу валюти даної країни відносно до ціни на золото, коштовності чи конвертованих валют.

ДЕВІЗИ – платіжні засоби, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки.

ДЕДУКЦІЯ – перевірка теорії фактами.

ДЕМПІНГ – вивіз та продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за витрати виробництва.

ДЕНОМІНАЦІЯ – зміна найменування паперових грошових знаків з метою спрощення розрахунків шляхом зменшення номінальної ціни паперових грошей за умов різкого падіння їх курсу.

ДЕПОЗИТИ – грошові кошти підприємств, установ, організацій та окремих осіб, які знаходяться у зберіганні в банках або інших фінансово-кредитних інститутах на певних умовах.

ДЕПРЕСІЯ – фаза розвитку економіки, що настає безпосередньо після економічної кризи та характеризується застоєм у виробництві, безробіттям, слабкими темпами торгівлі тощо.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ – комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили – людини.

ДЕРЖАВНЕ СТРАХУВАННЯ – економічні відносини, які виникають між державою і підприємствами, організаціями та населенням в процесі формування й розподілу страхового фонду для відшкодування втрат і надання матеріальної допомоги.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ – сума заборгованості держави за кредитними операціями, тобто загальний розмір заборгованості уряду власникам державних цінних паперів.

ДЕРЖАВНІ ЦІННІ ПАПЕРИ – облігації, казначейські та інші зобов’язання, що випускаються державою з метою покриття бюджетного дефіциту.

ДЕФІЦИТ – 1) нестача, недостача будь-чого; 2) збиток, перевищення витрат над доходами бюджету.

ДЕФІЦИТ ВАЛЮТНИЙ – недостача іноземної валюти, яку потрібно державі для забезпечення власних потреб.

ДЕФІЦИТ ЗОВНІШНЬОТОРГОВИЙ – перевищення пасивної частини зовнішньоторгового балансу, що складається з імпорту, над його активною частиною, тобто експортом.

ДЕФІЦИТ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ – макроекономічний показник, що відображає ситуацію, при якій сумарні надходження в країну іноземної валюти є негативними.

ДЕФЛЯЦІЯ – протилежний інфляції процес зменшення кількості паперових грошей в обігу шляхом здійснення комплексу заходів для оздоровлення економіки і фінансів, які виражаються у реформі податкової системи (збільшенні податків), підвищенні облікової ставки та обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку, скороченні бюджетних видатків тощо.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – одночасний розвиток кількох або багатьох не зв’язаних технологічно видів виробництва та обслуговування, розширення асортименту продукованих виробів і (або) послуг, що дає можливість підприємству (фірмі) забезпечувати відносну фінансову стабільність, оскільки тимчасові збитки від нерентабельних виробів можуть перекриватися прибутком від інших видів продукції.

ДИВІДЕНД – частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно їх вкладеному капіталу. Доход, що виплачується за акцією.

ДИЛЕР – фізична або юридична особа, що здійснює біржове або торгівельне посередництво за свій рахунок.

ДИСТРИБ’ЮТОР – порівняно велика незалежна посередницька фірма, що здійснює збут на основі оптових закупок готової продукції у крупних промислових фірм-виробників; має власні склади, встановлює довгострокові контрактні відносини з промисловцями.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТОВАРІВ – фізичні або інші відміни між товарами різних підприємств (фірм), що спричиняють у індивідуальних покупців певні переваги до товарів одного (однієї) підприємства (фірми) перед товарами інших підприємств (фірм) за умови, що продавці продають їх по однаковій ціні.

ДОДАТКОВА ВАРТІСТЬ – вартість проданого підприємством (фірмою) продукту за мінусом виробів (матеріалів), які куплені та використані підприємством (фірмою) для його виробництва.

ДОДАТКОВИЙ ПРОДУКТ – частина національного доходу, яка використовується для розширеного виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків тощо).

ДОМОГОСПОДАРСТВО – сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо).

ДОТАЦІЯ – державна виплата, яка надається у безповоротному порядку тій або іншій підприємницькій структурі, що зазнала економічної скрути за об’єктивними причинами.

ДОХОД – кошти у грошовій або натуральній формі, які одержано в результаті економічної діяльності.

ДОХОД НАЦІОНАЛЬНИЙ – новостворена вартість в масштабі народного господарства країни, яка включає необхідний і додатковий продукт; макроекономічний показник, що є складником валового національного продукту та визначається шляхом додавання всіх видів доходів у суспільстві: заробітної плати, плати за оренду, прибутку, дивідендів, податків на прибуток, нерозподілених прибутків підприємств.

ЕКОНОМІКА – сукупність галузей народного господарства в межах певної країни.

ЕКОНОМІКА АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНА – економіка, в якій більшість підприємств перебувають у державній власності, здійснюють свою діяльність на основі директив за єдиним народногосподарським планом.

ЕКОНОМІКА ЗМІШАНА – економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, але з урахуванням саморегулюючої ролі ринку.

ЕКОНОМІКА РИНКОВА – суспільна форма організації господарства, яка основана на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням шляхом ринку.

ЕКОНОМІКА ТІНЬОВА – сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво і збут заборонених видів продукції та надання заборонених послуг.

ЕКОНОМІКС – суспільна наука про використання рідкісних економічних ресурсів з метою максимального задоволення безмежних матеріальних потреб суспільства.

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА – незалежність держави у формуванні й розвитку власної економічної системи.

ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ – узагальнююче логічне поняття, яке виражає істотні сторони економічних явищ, відбиває глибинні процеси економічного розвитку.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА – сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових та поточних завдань, цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється управління економікою, тобто розробка й проведення в життя системи господарських заходів, які спрямовані на розвиток і підвищення ефективності суспільного виробництва.

ЕКОНОМІЧНА ПОТРЕБА – ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА – сукупність усіх видів економічної діяльності та відносин між людьми в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

ЕКОНОМІЧНА СУПЕРЕЧНІСТЬ – суттєве, закономірне відношення і економічна взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті – основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, що виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ – кількісні та якісні зміни у виробництві, що виражаються у збільшенні його кінцевих результатів.

ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС – усвідомлена економічна потреба окремих людей, соціальних верств, груп та класів, яка знаходить свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС – поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил, техніко – економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), організаційно – економічних відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ – рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ – внутрішньо необхідні, стійкі, істотні, причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності у явищах і процесах економічного життя.

ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ – сукупність ресурсів (природних, трудових, фінансових, інформаційних тощо), які використовуються у господарській діяльності в їх єдності та взаємодії, тобто це наявні у суспільства можливості для створення благ і задоволення потреб.

ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ – основні види господарської діяльності держави, спрямовані на подолання найважливіших вад ринкової економіки, створення якісно нових форм для розвитку технологічного способу виробництва, передусім продуктивних сил.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ – міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, і, насамперед, до зміни ціни товарів.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ – ступінь зміни попиту на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ – ступінь зміни пропозиції на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕМБАРГО – заборона ввезення в країну або вивозу із неї товарів і валюти.

ЕМІСІЯ – випуск у обіг грошових знаків та цінних паперів.

ЕМІТЕНТ – установа (особа), що проводить емісію, тобто юридична або фізична особа, яка випускає цінні папери й зобов’язується суворо виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску (дивіденд, відсоток).

ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА – найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат на їх виготовлення.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТОВАРУ – послідовність “фаз життя” товару на ринку: впровадження, розвиток, зрілість (стабілізація, насичення ринку), його скорочення (спад продажу), зняття товару з продажу.

ЗАЙНЯТІСТЬ – система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

ЗАЙНЯТІСТЬ ЕФЕКТИВНА – зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

ЗАЙНЯТІСТЬ ПОВНА – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

ЗАЙНЯТІСТЬ РАЦІОНАЛЬНА – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

ЗАКОН ВАЛЬРАСА – закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

ЗАКОН ВАРТОСТІ – особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно – якісним зростанням і вдосконаленням – з іншого.

ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ – об’єктивний економічний закон розвиненого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції – з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

ЗАКОН КОНЦЕНТРАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах.

ЗАКОН ПОПИТУ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.

ЗАКОН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво, а пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни.

ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зростання (зниження) ціни зумовлює відповідне збільшення (зменшення) пропозиції.

ЗАКОН СЕЯ – закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит, і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

ЗАКОН СПАДНОЇ ВІДДАЧІ – закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу, землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

ЗАКОН СПАДНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збільшення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися.

ЗАКОН ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) і відновленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА – грошове вираження вартості та ціни товару робоча сила. З. П. – це об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг, вираженої в грошовій формі, основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ВІДРЯДНА – форма оплати вартості та ціни товару робоча сила, що передбачає залежність заробітку від кваліфікації працівника та кількості виготовленої продукції.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА НОМІНАЛЬНА – сума грошей, яку працівник одержує за свою працю.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ПОЧАСОВА – форма оплати вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА РЕАЛЬНА – кількість матеріальних та духовних благ і послуг, які працівник може придбати на номінальну зарплату за певного рівня цін після сплати податків.

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА – сукупність предметів праці і засобів праці.

ЗАСОБИ ПРАЦІ – речі, які людина розміщує між собою і предметом праці, тобто те, чим вона на нього впливає.

ЗАСТАВА – один із способів забезпечення зобов’язань майном (рухомим і нерухомим), яке може бути продано з аукціону в разі невиконання боржником узятих зобов’язань.

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС – централізований фонд у злитках і монетах, що зосереджений у центральному емісійному банку або казначействі країни. У сучасних умовах З. з. перетворився у виключно валютний резерв (державний резерв щодо придбання іноземної валюти, яка необхідна для урегулювання міжнародних зобов’язань країни).

ІНВЕСТИЦІЇ – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення соціального ефекту.

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ – сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ – різновид кредитно-фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань), а також вкладення цих коштів в акції й облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, що випускається в обіг тільки інвестиційним фондом чи компанією та дає право його власнику на отримання доходу.

ІНВЕСТОР – суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

ІНДЕКС – цифровий показник, який виражає (у процентах або у долях одиниці) послідовні зміни будь-якого явища.

ІНДЕКС ЦІН – індекс, що показує динаміку зміни ціни “ринкового кошику”, тобто ціни ринкового набору споживчих товарів.

ІНДЕКСАЦІЯ ГРОШОВИХ ДОХОДІВ – форма соціального захисту населення, що передбачає перерахунок та зміну його грошових доходів з урахуванням динаміки роздрібних цін для повної або часткової компенсації втрат населення внаслідок зростання цін.

ІНДУКЦІЯ – виведення принципів, узагальнень із фактів.

ІНТЕНСИВНИЙ ТИП ВІДТВОРЕННЯ – зростання виробництва за рахунок підвищення його ефективності на базі використання досягнень НТП.

ІНТЕНСИВНІСТЬ ПРАЦІ – наповненість, насиченість одиниці робочого часу працею.

ІНФЛЯЦІЯ – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

ІНФЛЯЦІЯ ВИТРАТ – форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

ІНФЛЯЦІЯ ГАЛОПУЮЧА – загрозливо стрімке і некероване зростання цін, знецінення грошей, розлад економічних зв’язків, стагнація виробництва, масове зубожіння населення (зростання цін від 20 до 200 % на рік).

ІНФЛЯЦІЯ ПОВЗУЧА – інфляція, що проявляється в плавному зростанні цін, приблизно 10% на рік.

ІНФЛЯЦІЯ ПОПИТУ – форма інфляції, що виникає із-за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ – система державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ), технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію, тобто сукупність різноманітних суб’єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нормального функціонування ринкової економіки.

КАДАСТР – опис та оцінка об’єктів, що підлягають оподаткуванню.

КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ – цінні папери, які засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння даними цінними паперами.

КАПІТАЛ – складна економічна категорія, яка в економічній теорії трактується: як створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів, тобто як засоби виробництва; як готові товари, що призначені для продажу; як гроші, що приносять відсоток. К. – це певне суспільне відношення, що вкладене в річ і придає цієї речі специфічного суспільного характеру. К. можна розуміти як постійний рух усіх його елементів. Тільки перебуваючи у русі, гроші перетворюються в капітал. К. – це самозростаюча вартість.

КАПІТАЛ АВАНСОВАНИЙ – кошти, що спрямовуються у виробництво, а саме йдуть на придбання засобів виробництва та робочої сили, у рахунок майбутніх, наступних доходів внаслідок одержання платежів від реалізації створених матеріальних цінностей, а також за виконані роботи та надані послуги.

КАПІТАЛ ЗМІННИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили та в процесі виробництва змінює величину своєї вартості, тобто створює додаткову вартість.

КАПІТАЛ ОБОРОТНИЙ (ОБОРОТНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом одного кругообігу (капіталу) повністю і повністю відшкодовується після його (продукту) реалізації; іншою мовою, це сукупність коштів підприємства (фірми), вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують безперервний процес економічної діяльності та повністю споживаються протягом виробничого циклу (робоча сила, матеріали, сировина тощо).

КАПІТАЛ ОСНОВНИЙ (ОСНОВНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом ряду періодів виробництва; іншою мовою, це сукупність грошових коштів підприємства (фірми), вкладених в основні фонди (технічні засоби виробництва), що тривалий час беруть участь у процесах економічної діяльності та переносять на продукт (послугу) свою вартість частинами – внаслідок щорічних амортизаційних відрахувань.

КАПІТАЛ ПОЗИЧКОВИЙ – певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання проценту.

КАПІТАЛ ПОСТІЙНИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю засобів праці і в процесі виробництва не змінює своєї величини.

КАПІТАЛ РЕАЛЬНИЙ – промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний, товарний).

КАПІТАЛ ТОРГОВИЙ – відокремлена частина промислового капіталу, що забезпечує перетворення товарного капіталу у грошовий.

КАПІТАЛ ФІКТИВНИЙ – капітал, який існує у вигляді цінних паперів.

КАПІТАЛІЗАЦІЯ ДОХОДІВ – визначення ціни певного об’єкта купівлі – продажу на основі доходу, який приносить цей об’єкт.

КАРТЕЛЬ – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а також домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

КІНЦЕВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ – вартість готової до споживання продукції (предметів споживання і засобів праці).

КОНВЕРСІЯ – перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.

КОНВЕРТОВАНІСТЬ – гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Означає свободу будь-якої юридичної або фізичної особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно продавати, купувати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючим курсом без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави.

КОНГЛОМЕРАТ – об’єднання, що утворене внаслідок поєднання (поглинання) прибуткових різногалузевих підприємств, які не мають виробничої й технічної спільності.

КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ТОВАРУ – найважливіша комплексна ринкова характеристика товару, його здатність бути проданим на конкурентному ринку в певні строки при наявності аналогічних товарів-конкурентів.

КОНКУРЕНЦІЯ – процес суперництва між товаровиробниками, продавцями і покупцями товарів за найвигідніші умови виробництва або реалізації товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

КОНКУРЕНЦІЯ ВНУТРІГАЛУЗЕВА – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ ДОСКОНАЛА (ЧИСТА) – форма суперництва, умови ринку, на якому існує безліч продавців і покупців, має місце однорідність продукції, що продається, а також вільний доступ фірм на ринок.

КОНКУРЕНЦІЯ МІЖГАЛУЗЕВА – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ НЕЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

КОНКУРЕНЦІЯ ЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

КОНСАЛТИНГ – консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену договором) винагороду може здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спеціалізованими організаціями.

КОНСОРЦИУМ – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного інноваційно-інвестиційного господарського проекту).

КОНТРАКТ ДЕРЖАВНИЙ – детально розроблений економічний і правовий документ, який регламентує організаційно – технічні, адміністративно – управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

КОНТРОЛЬНИЙ ПАКЕТ АКЦІЙ – частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає можливість здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має становити понад 50% суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – процес укрупнення виробництва, тобто зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ КАПІТАЛУ – зростання масштабів відокремлено функціонуючих фірм, тобто збільшення індивідуальних капіталів шляхом перетворення частини додаткової вартості в капітал, збільшення капіталу за рахунок зростання прибутку.

КОН’ЮНКТУРА РИНКУ – умови, що складаються на ринку в певний момент часу в конкретному регіоні.

КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ – форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або різних пов’язаних між собою трудових процесах.

КОРЕСПОНДЕНТСЬКИЙ РАХУНОК – рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої на підставі укладеного кореспондентського договору. В Україні існують кореспондентські розрахунки між комерційними банками, Національним банком і комерційними банками.

КРЕДИТ – система економічних відносин, що спрямована на мобілізацію тимчасово вільних коштів і передачу їх на потреби розширеного відтворення. К. – це форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

КРЕДИТ БАНКІВСЬКИЙ – кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким економічним суб’єктам (підприємствам, державі, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позичок.

КРЕДИТ ІПОТЕЧНИЙ – кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні установи надають у формі довготермінових позичок під заставу нерухомості.

КРЕДИТ КОМЕРЦІЙНИЙ – кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

КРЕДИТ СПОЖИВЧИЙ – кредит, який банки, спеціалізовані кредитні установи та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

КРЕДИТНА ЛІНІЯ – згода банку (надається особі-позичальнику) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені заздалегідь межі.

КРЕДИТНА СИСТЕМА – сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

КРИЗА ЕКОНОМІЧНА– головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

КРИЗА СТРУКТУРНА – кризові явища тривалого нециклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

КРИЗА ФІНАНСОВА – глибокий розлад фінансової системи країни, що супроводжується зростанням темпів інфляції, неплатежами, різким, переважно знижувальним, коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, відпливом іноземних інвестицій.

КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ – найважливіші ознаки, показники, на основі яких обґрунтовуються найістотніші та якісні риси й відмінності однієї економічної системи від іншої.

КРУГООБІГ КАПІТАЛУ – рух вартості факторів виробництва через сфери виробництва й обігу, внаслідок чого вона проходить три стадії і послідовно набуває трьох функціональних форм: грошової, продуктивної і товарної.

КУРС АКЦІЇ – ціна, за якою акція продається й купується.

ЛІЗИНГ – форма економічних відносин, яка реалізується через придбання у виробника орендодавцем за проханням орендатора майна на умовах купівлі-продажу й одержання цього майна орендатором від орендодавця у виключне користування на певний строк.

ЛІЦЕНЗІЯ – дозвіл, який надається державними органами юридичним і фізичним особам, на здійснення певних видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної.

ЛОМБАРДИ – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна.

МАКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні суспільства (держави).

МАРКЕТИНГ – багатозначуща категорія, яка означає: а) принцип господарювання, що орієнтує виробництво на задоволення конкретних потреб конкретних споживчих груп і окремих споживачів; б) систему господарювання від прогнозування потреб ринку та планування виробничої і комерційної діяльності до здійснення продажу і організації сервісу в період використання продукції; в) відповідний образ мислення, філософію виробничої і комерційної діяльності; г) процес здійснення ряду спеціальних функцій (вивчення ринку, товарна та цінова політика, товарорух, просування товару, оптова та роздрібна торгівля тощо).

МАСШТАБ ЦІН – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.

МЕЖА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ – максимально можливий обсяг виробництва певного продукту (послуги) при заданих обсязі та структурі економічних ресурсів, наявних або виділених для виробництва цього продукту (послуги).

МЕНЕДЖЕР – професійний управляючий, головне завдання якого – координація і організація діяльності колективів на основі врахування вимог об’єктивних законів і закономірностей відповідно до конкретних умов господарювання, тобто управління на науковій основі.

МЕНЕДЖМЕНТ – сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, спрямованих на досягнення цілей підприємства.

МЕТОД МАТЕРІАЛІСТИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ – метод наукового дослідження, який передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя в їх загальному взаємозв’язку й взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли кількісні зміни, що виникають у процесі розвитку, ведуть до якісних змін. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

МЕТОД НАУКОВОЇ АБСТРАКЦІЇ – метод дослідження, який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ – шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних відносин та категорій цієї взаємодії.

МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ – комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обґрунтованої системи управління народним господарством, передусім шляхом використання правових та адміністративних важелів.

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ – переміщення працездатного населення за межі країн його походження, яке викликається причинами економічного характеру.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ – обмін послугами між державами, передусім послугами транспорту, інформаційними, консультаційними послугами тощо.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ТОВАРАМИ – торгівля між країнами, що складається з ввезення (імпорту) товарів та їхнього вивезення (експорту).

МІЖНАРОДНИЙ РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – інтернаціональна форма суспільного розподілу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються через міжнародну торгівлю.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – система господарських відносин між різними країнами світу, яка включає міжнародне науково – технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світову торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили і міжнародні валютні відносини.

МІКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні підприємства (фірми).

МІНОВА ВАРТІСТЬ – властивість товару обмінюватися, кількісна пропорція, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду; форма вартості товару.

МОНІТОРИНГ – постійний нагляд за різнонаправленою діяльністю суб’єктів господарювання і підприємництва.

МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ – ринок, на якому велика кількість підприємств (фірм) продає диференційовану продукцію; ринок, доступ на який відносно вільний; ринок, на якому підприємство (фірма) має певний контроль над ціною продажу товару, який вона виробляє; ринок, на якому діє значна нецінова конкуренція.

МОНОПОЛІЯ – окремі наймогутніші підприємства або об’єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певного товару, внаслідок чого впливають на процеси виробництва, ціноутворення, зайнятості і привласнюють високі (монопольні) прибутки на ринку певного товару.

МОНОПСОНІЯ – ринок, на якому виступає лише один покупець продукту (послуги) або ресурсу.

МОРАЛЬНЕ ЗНОШУВАННЯ – втрата засобами праці частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

НАГРОМАДЖЕННЯ – використання частини додаткового продукту (національного доходу) для розширення виробництва або його капіталізація, зокрема збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

НАТУРАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – господарство, в якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання.

НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО – сукупність матеріальних і духовних благ, які має на певний момент часу суспільство і які створені працею людей за весь попередній період його розвитку.

НЕОБХІДНИЙ ПРОДУКТ – частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

НОРМА АМОРТИЗАЦІЇ – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках.

НОРМА ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ – ступінь експлуатації, відношення маси додаткової вартості до величини змінного капіталу.

НОРМА НАГРОМАДЖЕННЯ – відношення коштів, що спрямовуються на нагромадження, до усього додаткового продукту.

НОРМАТИВНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – напрям економічної теорії, що оцінює економічні явища й процеси та дає рекомендації для діяльності в економічній політиці, тобто вона виражає суб’єктивне уявлення про те, що повинно бути, що бажано і що – ні.

НОУ-ХАУ (англ. know-how – знаю як) – сукупність різних знань науково-технічного, виробничого, організаційного, економічного і правового характеру, зокрема, дослідних даних (інформації) щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальновідомим надбанням, не запатентовані, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і через це належать, як правило, до комерційної таємниці.

НУЛІФІКАЦІЯ (лат. nulificatio – знищення) – такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

ОБЛІГАЦІЯ – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка.

ОБЛІКОВА СТАВКА – ставка відсотку за позиками, який центральний банк встановлює для комерційних банків в межах певної країни.

ОБОРОТ КАПІТАЛУ – процес його кругообороту, що постійно повторюється.

ОДНООСІБНЕ ВОЛОДІННЯ – підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я.

ОЛІГОПОЛІЯ – ринок, на якому декілька підприємств (фірм) продають стандартизовані або диференційовані товари; ринок, на який доступ для інших фірм ускладнений; ринок, на якому контроль над цінами на товари обмежений взаємозалежністю підприємств (фірм) і на якому присутня значна нецінова конкуренція.

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – відносини між людьми з приводу управління виробництвом, маркетинговою діяльністю, удосконалення форм і методів організації виробництва і праці, які у своїй взаємодії формують організаційно – речову форму розвитку продуктивних сил.

ОРЕНДА – форма відносин між власником, який безпосередньо не веде господарство на даному підприємстві (організації), і юридично вільним та економічно самостійним суб’єктом – підприємцем, якому власник – орендодавець – передає за орендну плату майно на основі договору в довгострокове платне володіння і користування.

ОРЕНДНА ПЛАТА – економічна форма доходу орендодавця – власника за передане майно у строкове платне володіння і користування.

ОЩАДНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотку по ньому.

ПАРТНЕРСТВО (ТОВАРИСТВО) – юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності такого організаційного утворення власним капіталом і особистою працею на основі партнерського договору (договору про заснування).

ПІДНЕСЕННЯ – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін.

ПІДПРИЄМЕЦЬ – суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективними факторами розвитку, знаходженні нових способів обслуговування споживачів, пошуку нових сфер прикладання капіталу.

ПІДПРИЄМНИЦТВО – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, надання послуг та заняття торгівлею за мети одержання прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО – основна ланка народного господарства, самостійний суб’єкт, який забезпечує планомірне виробництво матеріальних і нематеріальних благ, здійснює науково – дослідницьку, комерційну та інші види діяльності за мети привласнення прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ – підприємство, що засноване на загальнореспубліканській власності.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці.

ПІДПРИЄМСТВО ІНДИВІДУАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності окремої фізичної особи та виключно її праці.

ПІДПРИЄМСТВО КОЛЕКТИВНЕ – підприємство, що засноване на власності трудового колективу, кооперативу тощо.

ПІДПРИЄМСТВО ПРИВАТНЕ – підприємство, що засноване на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили.

ПІДПРИЄМСТВО СІМЕЙНЕ – підприємство, що засноване на власності та праці членів однієї сім’ї, які проживають разом.

ПЛАН МАРКЕТИНГУ – документ, на основі якого організовується практична маркетингова діяльність. Структура плану: 1) загальний огляд ринкової ситуації і маркетингового середовища; 2) динаміка ринку; 3) характеристика поточного становища фірми, аналіз її можливостей; 4) перспективний стратегічний план компанії; 5) стратегія маркетингу; 6) програма дій; 7) баланс запланованих доходів і витрат; 8) контроль, регулювання, аналіз та оцінка ефективності діяльності підприємства.

ПЛАНУВАННЯ – управлінський процес визначення цілей підприємства і засобів їх досягнення.

ПОДАТКИ – примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів, тобто – це обов’язкові платежі, які стягуються державою на нормативній, безоплатній основі.

ПОЖВАВЛЕННЯ – зростання виробництва в обсягах, які були досягнути перед кризою.

ПОЗАБЮДЖЕТНІ КОШТИ – державні грошові кошти, які мають цільове призначення і не включаються до державного (місцевого) бюджету.

ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ – спеціалізовані грошові фонди, у яких акумулюються позабюджетні кошти держави: фонд пенсійного соціального страхування, фонд соціального страхування на випадок безробіття і т.д.

ПОЗИКА – передання однією стороною (позикодавцем) у власність іншій стороні (одержувачу позики) грошей або речей на певний строк з оплатою (без оплати) відсотка за користування.

ПОЗИТИВНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – напрям економічної теорії, яка має справи з фактами і формулює наукові уявлення про явища й процеси без будь-якої їх оцінки.

ПОЛІТИКА “ДЕШЕВИХ” ГРОШЕЙ – політика збільшення грошової маси в обігу.

ПОЛІТИКА “ДОРОГИХ” ГРОШЕЙ – політика зменшення або обмеження зростання грошової маси у країні.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ – наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

ПОПИТ – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

ПОСЕРЕДНИКИ – фізичні або юридичні особи, що представляють на ринку інтереси продавців або покупців – принципалів, не будучи такими.

ПРАВО ВЛАСНОСТІ – санкціоноване державою законодавче закріплення вольових відносин власності між людьми в правових законах, актах і нормах, які є формою вияву відносин економічної власності.

ПРАЦЯ – свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою та водночас змінюють, вдосконалюють себе.

ПРАЦЯ АБСТРАКТНА – праця товаровиробника, що характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці в умовах товарного виробництва.

ПРАЦЯ КОНКРЕТНА – суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується певною метою і створює специфічну споживчу вартість.

ПРАЦЯ ПРИВАТНА – праця відособленого і незалежного товаровиробника, внаслідок чого його конкретна праця виступає як безпосередньо приватна.

ПРАЦЯ ПРОСТА – праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації, наприклад праця землекопа.

ПРАЦЯ СКЛАДНА – праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбачає потребу в здобутті освіти.

ПРАЦЯ СУСПІЛЬНА – прихована відособлена праця товаровиробників у сфері виробництва, яка виявляється лише на ринку, де товари обмінюються, тобто коли конкретні види праці зводяться до абстрактної.

ПРЕДМЕТ ПРАЦІ – речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

ПРИБУТОК – частина чистого доходу підприємства, яка виступає у вигляді різниці між доходами підприємства і витратами на створення продукції (кількісний аспект). П. – це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його (її) створення і привласнення (якісний аспект).

ПРИВАТИЗАЦІЯ – процес трансформації (перетворення) державної форми власності у приватну.

ПРИВЛАСНЕННЯ – система економічних зв’язків між людьми, які встановлюють їх відношення до певних речей як до своїх.

ПРИНЦИП МАТЕРІАЛІЗМУ ЩОДО ПІЗНАННЯ СУСПІЛЬНОГО СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – принцип, який передбачає необхідність з’ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, відокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил – продуктивних сил.

ПРОДУКТ ДОДАТКОВИЙ – надлишок над необхідним продуктом.

ПРОДУКТ НЕОБХІДНИЙ – частина чистого продукту, що необхідна для належного відтворення робочої сили, тобто трудящих, зайнятих продуктивною працею. На його основі формується фонд особистого споживання, або так званий фонд життєвих засобів.

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – засоби виробництва і трудові ресурси, що використовують їх у виробництві.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

ПРОПОЗИЦІЯ – сукупність на ринку товарів і послуг з певними цінами, які готові продати виробники.

ПРОТЕКЦІОНІЗМ – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.

ПРОФСПІЛКИ – об’єднання найманих працівників, що створюються для захисту власних інтересів і покращення власного становища (збільшення заробітної плати, скорочення робочого часу, поліпшення умов праці тощо).

РЕВАЛОРИЗАЦІЯ – повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам.

РЕІНВЕСТИЦІЇ – повторні додаткові вкладення коштів, одержаних як доход від інвестиційних операцій.

РЕНОВАЦІЯ – економічний процес оновлення елементів основного капіталу, що вибувають внаслідок фізичного (матеріального) спрацьовування та техніко-економічного старіння.

РЕНТА – економічна форма реалізації земельної власності; частина прибутку, яка виступає у формі плати за право користування землею.

РЕНТА ЗЕМЕЛЬНА АБСОЛЮТНА – частина додаткової вартості, що присвоюється землевласником внаслідок монополії приватної або державної власності на землю.

РЕНТА ЗЕМЕЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА – одна з форм доходу сільськогосподарських підприємств, яка пов’язана з використанням середніх і кращих за родючістю та місцерозташуванням земель.

РЕНТАБІЛЬНІСТЬ – відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальному вигляді обчислюється як співвідношення прибутку і витрат ресурсів.

РЕЧОВИЙ ЗМІСТ СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв’язки і відносини між людьми.

РИНКОВА ЕКОНОМІКА – суспільна форма організації економіки, основана на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням шляхом ринку.

РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ – механізм взаємозв’язку та взаємодії основних елементів ринку: попиту, пропозиції і ціни в умовах конкуренції.

РИНОК – спосіб організації економічного життя, сфера товарного обігу, місце, де здійснюється купівля-продаж; сукупність економічних відносин у сфері обміну між усіма виробниками і споживачами, покупцями і продавцями даного товару.

РИНОК ВАЛЮТНИЙ – система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів.

РИНОК ВІЛЬНИЙ – ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, необмеженою інформацією стосовно продуцентів, споживачів, посередників, якості продукції. Ціни тут встановлюються під впливом попиту та пропозиції.

РИНОК ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА, або РИНОК КАПІТАЛУ (за термінологією економікс), – певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі – продажу засобів та предметів праці.

РИНОК ЗОЛОТА – сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі – продажу золота. Здійснюють її консорциуми місцевих банків (банкірські доми) й спеціалізованих фірм, які займаються очищенням (афінаж) золота і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають.

РИНОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ – підсистема економічних відносин між різними суб’єктами господарювання з приводу організації, використання і купівлі – продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.

РИНОК ІНФОРМАЦІЇ – сукупність економічних відносин з приводу купівлі – продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

РИНОК МОНОПОЛІЗОВАНИЙ – ринок, на якому один – два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках всю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

РИНОК МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ – ринок, на якому виробництвом та реалізацією диференційованої продукції займається велика кількість виробників (продавців) , причому кожен з них залишається відносно малим за обсягом виробництва і продажем.

РИНОК НАЦІОНАЛЬНИЙ – сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та взаємозалежності в межах народного господарства певної країни.

РИНОК ОЛІГОПОЛІСТИЧНИЙ – ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо розподілу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

РИНОК ПОСЛУГ – певна сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі – продажу послуг.

РИНОК ПРЕДМЕТІВ СПОЖИВАННЯ – підсистема економічних відносин між економічними суб’єктами (передусім продавцями і покупцями) з приводу організації, використання і купівлі – продажу товарів тривалого користування (телевізорів, автомобілів, відеотехніки тощо) та поточного споживання.

РИНОК ФІНАНСОВИЙ – певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі – продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

РОБОЧА СИЛА – здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ – зняття з держави функцій прямого господарського управління, передача відповідних повноважень на рівень підприємств, але без зміни характеру власності.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – процес відокремлення різних видів людської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні якогось одного продукту, окремих його деталей або на виконанні певної трудової операції.

САНАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) – система заходів для запобігання банкрутству різних підприємницьких структур (підприємств, банків тощо).

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО – сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

СВІТОВИЙ РИНОК – сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

СЕГМЕНТ РИНКУ – сукупність споживачів, що однаково реагують на певний набір збуджуючих стимулів маркетингу.

СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ – діяльність щодо класифікації потенційних споживачів продукції фірми з урахуванням якості структури їхнього попиту.

СИНДИКАТ – об’єднання низки підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

СИНТЕЗ – формулювання узагальнень, законів на основі аналізу.

СИСТЕМА УЧАСТІ У ПРИБУТКАХ – система, згідно з якою за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати.

СОБІВАРТІСТЬ – виражені у грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА – комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.

СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ – відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФЕРТНІ ПЛАТЕЖІ – безвідплатні соціальні виплати державою малозабезпеченим верствам населення (пенсії, допомоги, стипендії тощо).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УКЛАД – особливий тип організації виробничих відносин і передусім відносин економічної власності, якому властиві специфічні закони розвитку.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ – концентрація зусиль країни та її окремих суб’єктів на виробництві певних товарів.

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ – властивість товару задовольняти певну потребу людини.

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ РОБОЧА СИЛА – здатність робітника створювати додаткову вартість.

СПОЖИВЧИЙ КОШИК – розрахунковий набір товарів та послуг, який враховує типовий рівень та структуру споживання окремої людини або сім’ї впродовж певного періоду.

СПОЖИВЧІ ТОВАРИ – товари та послуги, які безпосередньо задовольняють потреби людини.

СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА – єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин у суспільстві.

СТАТУТ ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ) – письмовий юридичний документ, який розробляється і затверджується його (її) засновниками та регулює всі сторони діяльності.

СТРАТЕГІЯ – узагальнена модель дій, комплекс заходів, які необхідно здійснити, щоб досягти поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів.

СТРАХОВІ КОМПАНІЇ – компанії, які спеціалізуються на наданні страхових послуг і здійснюють страхування життя людей, їх майна, ризиків відповідальності тощо з метою одержання прибутку.

СТРУКТУРА РИНКУ – сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

СУБВЕНЦІЯ – вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку держави; на відміну від дотації спрямовується на фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового використання.

СУБСІДІЯ – допомога у грошовій або натуральній формі, що надається державою фізичним чи юридичним особам за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

СУСПІЛЬНА ФОРМА СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – виробничі відносини або відносини економічної власності, соціально – економічні зв’язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, об’єктів інтелектуальної власності й послуг тощо у всіх сферах суспільного відтворення.

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ – процес суспільного виробництва в постійно повторювальному зв’язку і в безперервному поновленні.

СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ – сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

СУСПІЛЬНО НЕОБХІДНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС – час, обумовлений суспільно нормальними умовами виробництва та середнім у даному суспільстві рівнем уміння, кваліфікації, продуктивності та інтенсивності праці; визначає (згідно з законом вартості) величину вартості товару.

ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – відносини між людьми з приводу спеціалізації, кооперування виробництва, його концентрації, а також обміну діяльністю між ними тощо, які формують матеріально-речову форму розвитку продуктивних сил.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА – історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамперед людини та технічних засобів виробництва.

ТЕХНОПАРКИ – одна з нових форм управління циклом “наука – техніка – виробництво”, тобто організаційні утворення, що спеціалізовані на розробці нових технологій і нових видів продукції.

ТОВАР – продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє певні потреби людини й призначається для обміну шляхом купівлі-продажу на ринку.

ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – вид партнерства, статутний фонд котрого розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами, причому учасники такого організаційного утворення відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за недостатності цих сум – додатково майном, що їм належить, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного з них (субсидіарна відповідальність).

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – вид партнерства, яке створено на основі угоди між юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їхніх внесків задля досягнення загальних цілей. Таке товариство, статутний фонд якого формується лише за рахунок коштів пайовиків, несе відповідальність у межах власного майна, а його учасники – у межах їхніх внесків.

ТОВАРИСТВО КОММАНДИТНЕ – вид партнерства, яке включає (поряд з учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном) одного або кількох учасників, відповідальність яких обмежується тільки внеском у майно товариства.

ТОВАРИСТВО ПОВНЕ – вид партнерства, всі учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО – така форма організації господарства, коли окремі продукти, що виготовляють відокремлені виробники, призначаються не для власного споживання, а для задоволення суспільних потреб, для обміну (через ринок) шляхом купівлі – продажу.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ – гігантські компанії, які діють у міжнародному масштабі, контролюють значну частину світового виробництва товарів (послуг), процес ціноутворення і привласнюють монопольно високі прибутки.

ТРАСТ – компанія, що інвестує свої та залучені кошти в різноманітні об’єкти народного господарства країни.

ТРЕСТ – об’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ – економічно активне населення працездатного віку, що володіє фізичними, розумовими та духовними здібностями для участі в суспільно корисній праці.

ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА – важливі об’єкти або елементи, які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва (праця, капітал, земля, підприємницька здатність, наука, інформація).

ФЕРМЕРСЬКІ ГОСПОДАРСТВА – приватні (приватнотрудові та приватнокапіталістичні) сільськогосподарські підприємства, що є власністю фермера і розвиваються на власній або орендованій землі.

ФІЗИЧНЕ ЗНОШУВАННЯ – поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка переноситься на вартість створюваного продукту.

ФІНАНСИ – сукупність економічних відносин з приводу утворення та використання фондів грошових коштів для задоволення потреб розширеного відтворення, тобто система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу.

ФІНАНСИ ДЕРЖАВИ – система грошових фондів, які має держава і які спрямовує на фінансове забезпечення своїх функцій: на управління, на оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо.

ФІНАНСИ НАСЕЛЕННЯ – грошові фонди, які утворюються у населення країни з надходжень, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності і які спрямовуються на примноження їхньої власності та підвищення добробуту.

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ – система економічних відносин, яка пов’язана з формуванням і розподілом грошових доходів та нагромаджень, утворенням та використанням фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечується поточна господарська діяльність, виробничий та соціальний розвиток підприємств і організацій.

ФІНАНСОВА ГРУПА – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств і організацій різних галузей народного господарства.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА – сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв’язку.

ФІРМА – загальна назва первинних господарських ланок у ринковій економіці, які у своїй діяльності намагаються досягти комерційних цілей, зокрема отримати прибуток.

ФОНД НАГРОМАДЖЕННЯ – частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистих його факторів), будівництва об’єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.

ФОНД СПОЖИВАННЯ – частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.

ФОРМИ ВАРТОСТІ – якісно відмінні етапи у процесі розвитку вартості та мінової вартості від бартерного обміну (продукт на продукт) до грошової форми.

ФОРС-МАЖОР – обставини непереборної сили (пожежа, стихійне лихо, війна, економічна блокада, заборона експорту або імпорту), за яких стає неможливим виконання умов угоди (договору, контракту).

ФРАНЧАЙЗИНГ – у широкому розумінні слова означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (реалізацію послуг) на певній території, а також надання практичної допомоги у справі організації й управління бізнесом.

ХОЛДИНГ – різновид акціонерної корпорації (компанії), характерною ознакою якої є володіння контрольним пакетом акцій інших підприємств з метою контролю і управління їхньою діяльністю.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об’єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ КАПІТАЛУ – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

ЦІНА – грошова форма виразу вартості товару. Ціна не збігається з вартістю: вона може бути вище вартості за умови дефіциту товарів певної номенклатури на ринку або нижче вартості за їхнього надлишку. Ціна, що відбиває суспільно необхідні затрати уречевленої і живої праці, відіграє роль прогресивного економічного нормативу виробництва товарів для задоволення потреб ринку.

ЦІНА ВИРОБНИЦТВА – сума витрат виробництва та середнього прибутку на весь авансований капітал.

ЦІНА ПОПИТУ – гранично максимальна ціна, за якою покупці ще згодні купувати товар.

ЦІНА ПРОПОЗИЦІЇ – гранично мінімальна ціна, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар.

ЦІНА РІВНОВАГИ – ціна, за якою попит дорівнює пропозиції.

ЦІНА РОЗДРІБНА – ціна, за якою товари продаються споживачам у роздріб; вона складається з витрат виробництва, прибутку виробничих і збутових організацій, податку на додану вартість.

ЦІННІ ПАПЕРИ – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

ЧАС ОБІГУ КАПІТАЛУ – період руху грошей (вартості) з моменту їх авансування до моменту повернення їх власнику.

ЧЕК – письмовий наказ власника поточного рахунку в банку про виплату зазначеної суми одержувачу чека або про переведення її на його рахунок.

ЧИСТИЙ ДОХОД – різниця між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю.

ЧИСТИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – продукт, який залишається після відрахування з валового національного продукту вартості засобів праці (амортизаційних відрахувань), що надходить для відшкодування їх зношеної частини.

307