Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Капильцова В.В. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ.doc
Скачиваний:
71
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

Тема 10. Основи підприємницької діяльності та її форми.

Підприємницька діяльність перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Вона має неоднозначну історію, яка невідривно пов’язана з ринковою економікою, оскільки ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси. У даній темі вивчаються питання, пов’язані з визначенням сутності та умов підприємницької діяльності, характеристикою фірми як основної структурної одиниці підприємницької діяльності.

Отже, головними задачами даної теми є: по-перше, розгляд історії розвитку підприємництва; по-друге, визначення сутності поняття «підприємництво»; з’ясування умов, принципів та організаційних форм підприємництва.

Питання теми:

1. Підприємництво як сучасна форма економічної діяльності

2. Умови та принципи здійснення підприємницької діяльності

3. Правові основи й організаційні форми підприємницької діяльності.

1. Підприємництво як сучасна форма економічної діяльності.

Вирішення економічних проблем трансформаційної економіки потребує розробки радикальних заходів щодо створення механізму ринкових відносин, за допомогою якого реалізуються вимоги економічних законів.

В умовах ринкової економіки будь-яка економічна діяльність в кінцевому результаті спрямована на досягнення комерційного успіху (зиску). Водночас висока прибутковість досягається не сама по собі, а є результатом певної активної діяльності суб’єктів ринку. Така діяльність отримала назву підприємництва. Що ж таке підприємництво? Відповідь на це питання дуже важлива для економічної науки і господарської практики.

Вчені-економісти минулого відокремлювали три фактори виробництва: землю, працю, капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить про те, що процвітання країн з розвинутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва.

Зазначимо, що поняття "підприємництво" уперше запровадив у науковий обіг французький вчений-економіст шотландського походження Рішар (Річард) Кантільон, який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов’язково зв’язана з певним господарським ризиком. Французький економіст Ж.-Б. Сей стверджував, що підприємець діє за власний рахунок і на власний ризик, щоб отримати вигоду, володіє при цьому знаннями й досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. А.Сміт розглядав підприємця як власника, пов’язував підприємницьку діяльність насамперед з власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), реалізовуючи який підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. Тому підприємець планує і організовує виробництво, розподіляє отримані доходи тощо.

Ґрунтовнішу характеристику підприємництва знаходимо у працях американських економістів Й.Шумпетера, П.Друкера та англійського вченого Ф.Хайєка. На думку Й.Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у таких його функціях, як: 1) реформування і докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини; 2) підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої необхідно поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами економічної діяльності; 3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, види, мотивацію тощо. Тому основними функціями підприємця Й.Шумпетер називає виготовлення нового блага або старого блага нової якості; освоєння нового ринку збуту, джерела сировини або напівфабрикатів; запровадження нового методу виробництва; відповідну реорганізацію виробництва. Крім того, підприємець, на думку Й.Шумпетера, не обов’язково повинен бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Дійсно, протягом тривалого періоду (з кінця XIX століття до нашого часу) підприємець не обов’язково є власником. Тому треба особливо звернути увагу на той факт, що виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об’єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не обов’язково бути власником майна і мати реальний капітал. Вдаючись до образних висловів, можна стверджувати: головним капіталом підприємця є не гроші, не засоби виробництва, а його господарський хист, уявлення про суспільні потреби, знання психології споживача. Саме вони в кінцевому підсумку зумовлюють очікуваний ним прибуток.

П. Друкер доводить, що тип сучасного підприємця формує запровадження нових комбінаційних чинників, засвоєння організаційних і управлінських нововведень, використання нових джерел і форм фінансування тощо.

Ф. Хайєк пов’язував підприємництво, насамперед, з особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально використовувати свої здібності, знання, інформацію та доходи. Підприємець намагається насамперед оптимально поєднати ці компоненти із ситуацією на ринку (перспективні чи неперспективні вони щодо інвестування, попиту і пропозиції певної галузі економіки, рівня цін тощо), знайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

Отже, сучасна економічна література дозволяє простежити еволюцію терміна "підприємництво". Узагальнюючи, можна визначити чотири принципових етапи, а саме:

- перший етап характеризується концентрацією уваги на факторі ризику;

- на другому етапі додатково визначається інноваційність як основна риса підприємництва;

- на третьому етапі зміст поняття доповнюється новими властивостями, насамперед, особистими якостями підприємця, його вмінням оперативно реагувати на зміни в суспільному житті;

- сучасний четвертий етап розвитку підприємницької функції пов’язується зі здатністю та вмінням підприємця управляти власним бізнесом.

Таким чином, можна навести таке визначення поняття "підприємництво" відповідно до проведених дотепер наукових досліджень та сучасної практики господарювання. Отже, підприємництво– це самостійна, ініціативна господарсько-фінансова діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку (доходу), що здійснюється від свого імені, на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або від імені і під майнову відповідальність юридичної особи – підприємства (організації).

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв’язна з отриманням прибутку, на нашу думку, вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно-корисної діяльності, - це можливість і обов’язковість отримання певного зиску. Тому підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий стиль і тип економічної поведінки, в основу якого покладено такі ознаки:

- свобода вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

- постійна наявність фактора ризику;

- орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску);

- інноваційний характер діяльності.

Крім того, підприємництво – це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарських суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особиста. По-перше, новаторська функція полягає в сприянні процесам продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських тощо), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг. По-друге, організаційна функція передбачає впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними, раціональне поєднання форм одиничного розподілу праці, основних елементів продуктивних сил та контролю за їх використанням. По-третє, господарська функція – найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів. По-четверте, соціальна функція полягає у виготовленні товарів (послуг), необхідних суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону. По-п'яте, особистісна функція передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.

Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційно-економічною творчістю, новими підходами вирішення господарських завдань. Підприємець повинен вбачати в людині основне джерело підвищення ефективності роботи підприємства; вміти об’єднувати людей для досягнення спільної мети, а також орієнтуватися на потреби споживачів, підвищувати якість продукції та послуг, що надаються згідно з чинним законодавством, сплачувати податки, не забруднювати довкілля відходами виробництва, оптимально поєднувати індивідуальні, колективні та суспільні інтереси, відповідати за свої дії тощо.

Слід звернути увагу, що у Законі України "Про підприємництво" зазначається, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею для отримання прибутку. Поряд з цим встановлено, що суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України та інших держав, які не обмежені у право- та дієздатності;

- юридичні особи (підприємства, організації) всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю певним категоріям громадян, а саме: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств, організацій.

У сучасній практиці господарювання підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми та може бути ефективним лише за певних соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який заохочує підприємство.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.