2. Архітектоніка і основні поняття науки

Людина полетить, спираючись не на силу

своїх м'язів, а на силу своїх знань.

Проф. Н. Є. Жуковський,

основоположник теорії повітроплавання

2.1. Загальні відомості

Під архітектонікою науки по аналогії з традиційним поняттям "архітектоніка" [7] розуміють вираз найбільш загальних закономірностей будови, що належать науці як системі знань.

Закономірності побудови науки, пояснювані рис.2, рис.3 і рис.4, виявляються в глибокій симетрії (у вигляді вельми істотної інваріантної структурної складової) елементів науки, що утворюються на різних етапах її розвитку, відповідних різним ступеням, стадіям і рівням пізнання. На додаток до спрощено ілюстрованим на рис.2 “горизонтальним” зв'язкам між предметними областями, прикладними науками і вченнями слід також враховувати наявність “вертикальних” (ієрархічних) зв'язків.

Основні елементи науки найзручніше розглянути в історичному плані їх виникнення, при цьому цілком природно, що становлення і розвиток науки звичайне досить тісно пов'язані з розвитком мистецтва відповідної предметної області.

Предметна область – це „дискретний шматок дійсності”, який об’єднує конкретну сукупність взаємопов’язаних об’єктів, процесів та явищ, на які направлена пізнавальна діяльність людини.

Об’єкт – це то, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній діяльності [8].

Суб’єкт – людина, яка володіє свідомістю та волею, та яка активно діє та пізнає. [9].

Процес – сукупність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату. [8].

Явище – зовнішні форми існування предмету, які можна констатувати емпірично. [9].

Наведені поняття дані у філософському сенсі. З погляду природних наук об'єкт – це щось статичне, а процес – те, що є динамічним. Явище займає проміжне положення – він є зовнішньою формою об'єкту, що з'явився (що проявився), – статика, або процесу, що з’являється (що проявляється), – динаміка.

Початковою точкою розвитку науки будь-якої конкретної наочної області є донауковий| період, коли способи практичної діяльності формуються стихійно і не передаються від людини до людини. Проте, в цей період зароджується і виникає мистецтво відповідної наочної області як прояв здібностей яких-небудь людей в переважній більшості випадків здійснювати ті або інші види практичної діяльності істотно краще, ніж це виходить у інших. Наука в цей період відсутня з огляду на те, що накопичення знань виключене: те, що пізнане тією або іншою людиною, вмирає разом з ним.

Спонукальним поштовхом, що приводить до початкової появи науки у відповідній наочній області, служить рано чи пізно, але неминуче виникаючий обмін досвідом діяльності. Знання, які набувають, передають від людини до людини, спочатку у вигляді опису фактів, а потім і в складніших формах виразу закономірностей і законів навколишнього світу, узагальнюються і накопичуються, стають мобільними і продуктивними.

Опис - етап наукового дослідження, що полягає у фіксації даних експерименту або спостереження за допомогою певних систем позначень, прийнятих в науці [7].

Факт - реальна подія, явище, що відбулося або відбувалося (процес).

Будь-який факт є проявою властивостей реальних або ідеальних об'єктів, процесів і явищ (далі - об'єктів пізнання) даної наочної області, і в цьому сенсі він є елементом "дискретного шматка дійсності". Підкреслюючи виняткове значення фактів для науки, доречно нагадати чудові слова великого російського фізіолога Павлова И.П. (1849-1936): "Як ні абсолютно крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти її увись, не спираючись на повітря. Факти - повітря вченого, без них він ніколи не зможе злетіти". По суті, науковий факт є відомостями про наявність або про зміну окремої властивості пізнаваного об'єкту або стану об'єкту як сукупності властивостей.

Властивість об'єкту  це його причинно-наслідкове відношення до інших об'єктів, що виникло в реальному просторі і часі у формі, що зводиться, кінець кінцем, до проявів енергії і/або поля.

Властивість відбивається або може бути відбита в людській свідомості у вигляді якісної або кількісної визначеності, що має семантичну (смислову) інтерпретацію (тлумачення).

У своєму становленні наука в різноманітних наочних областях, як правило, проходить шлях від початкового виникнення на ступені прикладного пізнання до якнайповнішого розвитку на вищому ступені філософського пізнання, що пояснюється рис.2, при цьому кожний із ступенів розпадається на стадію наочного (предметологичного|) пізнання і стадію методологічного пізнання.

На прикладному ступені пізнання виходять знання, що мають безпосереднє призначення для практики тієї або іншої наочної області.

На філософському ступені пізнання вивчаються найбільш загальні закони природи і суспільства.

У вигляді закономірності виявляється та обставина, що наука, яка розглядається як загальна система знань, володіє властивістю самоорганізації. На будь-якому із ступенів пізнання вона декомпозується на множину самостійних наук, які є стійкими окремими системами знань (для пояснення розглянемо табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Ієрархія наук

Ступені пізнання	Види наук	Стадії пізнання	Окремі науки
ФІЛОСОФСЬКА	Філософські (філософія)	Методологічна	Загальна методологія|
		Предметна	Філософські предметні науки
ПРИКЛАДНА	Прикладні (предметні області)	Методологічна	Методологія предметної області|
		Предметна	Предметні науки

На прикладному ступені пізнання виходять знання, які мають безпосереднє призначення для практики тієї або іншої предметної області. Результатом є розвиток множини окремих наук, які відносяться до прикладних наук.

На філософському ступені пізнання вивчаються найбільш загальні закони природи і суспільства. При цьому розвиваються різноманітні філософські науки, які інтегруються в загальне поняття “філософія”.

Чітко межі між множинами прикладних і філософських наук не існує.

Як на прикладному, так і на філософському ступенях пізнання можуть бути виділені дві стадії пізнання – предметна і методологічна. Предметне пізнання приводить до появи так званих прикладних наук (або учень), а методологічне пізнання – до виникнення методологій, при цьому, при цьому на будь-якій з стадій особлива роль належить пізнанню методів пізнання.

На нижній (першій) стадії прикладного предметного пізнання предметної області (рис.2) вивчаються об'єкти, що не є методами. Проте, на даній стадії в рамках розвитку методичних основ предметних наук, що утворюються при цьому, пізнання розповсюджується (із залученням науково-методологічного і методологічного рівнів) також на методи, які виникають в рамках розвитку даних наук.

На більш високій (другій) стадії прикладного методологічного пізнання в рамках створення методології відповідної предметної області на основі узагальнення досягнень окремих предметних наук здійснюється вивчення закономірностей виникнення і розвитку методів пізнання даної предметної області.

На наступній (третій) стадії філософського предметного пізнання виникає філософія (як узагальнена система знань) у вигляді філософських предметних наук і філософських вчень, які вивчають результати і методи пізнання тієї або іншої множини споріднених предметних областей з метою пізнання тих або інших найбільш загальних законів навколишнього світу.

Нарешті, на вищій (четвертій) стадії філософського методологічного пізнання на основі узагальнення результатів, одержаних в ході розвитку предметних наук і предметних учень в самих різних предметних областях, а також досягнень філософських предметних наук (вчень) і методологічних наук (вчень) філософського рівня, філософія виходить на рівень загальної методології наукового пізнання.

Перейдемо до докладнішого розгляду основних стадій пізнання.