1.2 Характеристика основних видів національної безпеки

1.2.1 Рівні та види національної безпеки

Суть національної безпеки — у протидії і компенсації будь-яких деструктивних заворушень, що формуються всередині суспільства або за його межами, які шкодять потребам життєдіяльності і розви­тку суспільства та особистості.

У зв'язку з цим у національній безпеці виділяють три рівні без­пеки (рис. 1.2): особистості, суспільства і держави. їхнє місце і роль

Рис. 1.2. Рівні та види національної безпеки

динамічні та визначаються характером суспільних відносин, політи­чним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз.

24

Розділ 1 Основи національної безпеки держави

Безпека особистості— положення, при якому особистості не загрожує небезпека. Безпека особистості полягає у формуванні ком­плексу правових і моральних норм, суспільних інститутів та органі­зацій, які дозволили би їй розвивати й реалізовувати соціально зна­чимі здібності й потреби, не зазнаючи при цьому протидії держави й суспільства.

Безпека суспільства — наявність суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, які дозволяють реалізувати права та свободи усіх груп населення і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства (у тому числі і зі сторони держави).

Безпека держави — положення, при якому державі не загрожує небезпека. Досягається наявністю ефективного механізму управлін­ня і координації діяльності політичних сил та суспільних груп, а також активних інститутів (органів) їхнього захисту.

У критичні для нації періоди може домінувати безпека суспіль­ства або держави. Як правило, авторитарні та тоталітарні режими, які постійно створюють такі критичні умови, висувають на передній план безпеку держави за рахунок безпеки особистості. Для демо­кратичних суспільств найбільш цінними є свобода та безпека осо­бистості. Для них безпека держави і суспільства не є самоціллю, а функцією забезпечення свободи і безпеки особистості.

У змістовному плані в національній безпеці розрізняють різнома­нітні галузі, структурні елементи, до яких, у першу чергу, віднося­ться: безпека політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна.

1.2.2 Політична безпека

Політична безпека [political security] — здатність і можливо­сті нації та її державних інститутів самостійно вирішувати питання державного устрою, незалежно проводити внутрішню і зовнішню по­літику в інтересах особистості та суспільства.

Політична безпека передбачає наявність стійкого політичного су­веренітету в межах міждержавних відносин і політичної стабільності суспільства, що досягається формуванням політичної системи, яка би забезпечувала баланс інтересів різноманітних соціальних груп з опорою на пріоритет особистості. Відсутність як першого, так і дру­гого неминуче руйнує політичну безпеку країни.

Основні напрями забезпечення політичної безпеки:

25

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

• створення дійових механізмів захисту прав громадян у країні тав світі;

• запобігання та усунення спроб утручання у внутрішні справи дер­жави;

• входження в існуючі та створювані системи універсальної та ре­гіональної безпеки;

• уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

• побудова надійної системи захисту конституційних засад, запо­бігання та боротьба з порушеннями законності й правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;

• забезпечення належного виконання законних рішень органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування.