5.3.2 Основні загрози інформаційній безпеці держави

Основними загрозами інформаційній безпеці держави є:

• обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов;

• маніпулювання громадською думкою;

• обмеження можливостей органів державної влади щодо ухвален­ня адекватних рішень;

• порушення штатного режиму функціонування (руйнування) кри­тично важливих інформаційних мереж, систем управління;

• несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інфор­мації з обмеженим доступом;

• спотворення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забезпечення;

• низький рівень інтегрованості України в світовий інформаційний простір.

Моніторинг загроз у сфері інформаційної безпеки здійснює Слу­жба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади.

193

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

5.3.3 Організаційний напрям протидії загрозам усфері інформаційної безпеки

Організаційний напрям протидії загрозам у сфері інформаційної безпеки здійснюється шляхом:

• сприяння інформаційній діяльності, спрямованій на патріотичне виховання всіх категорій населення, утвердження загальнодер­жавної системи духовних цінностей, пропаганду толерантності, злагоди, міжетнічного та міжрелігійного миру, суспільну солідар­ність;

• організації оперативного реагування та упередження формуван­ня негативного іміджу стосовно України і її громадян, органів державного управління, інших суспільних інститутів, викривле­ння та тенденційний підбір фактів історичного минулого, поши­рення неправдивої інформації;

• ліквідації відставання від провідних країн світу за рівнем інфор­матизації суспільних інститутів, превентивного розвитку центрів збереження, обробки та розповсюдження інформації, таких як бі­бліотечні, архівні, музейні, спеціальні інформаційно-аналітичні, дослідницькі та інші установи, а також систем і баз даних засобів масової інформації;

• забезпечення можливості виявлення загроз щодо порушення кон­фіденційності, цілісності та доступності інформації, створення механізмів їх локалізації;

• встановлення уніфікованого переліку умов для надання чи обме­ження права на доступ до інформації, переліку видів інформації з обмеженим доступом та механізмів реалізації цих обмежень, принципів та організаційних механізмів доступу до інформації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, гро­мадських організацій, фізичних та юридичних осіб;

• розширення кореспондентських пунктів і мережі спеціальних ко­респондентів засобів масової інформації за кордоном;

• забезпечення конфіденційності, цілісності та гарантованого адре­сного доступу до важливої для держави, особи й суспільства ін­формації;

• запобігання знищенню (навмисному спотворенню, псуванню, при­ховуванню) національних інформаційних ресурсів при використанні;­

• нейтралізації діяльності іноземних політичних, економічних, вій­ськових, розвідувальних структур, спрямованих проти інтересів

194

Розділ 5 Основи державної інформаційної політики

України;

• запобігання проявам інформаційно-диверсійної діяльності теро­ристичних організацій, груп, окремих осіб, спрямованих на де­стабілізацію суспільного життя в країні та завдання шкоди гро­мадянам, державі;

• введення в систему інформаційних ресурсів спеціально ор­ганізованої, неправдивої інформації, застосування негативного інформаційно-психологічного впливу на особу.

5.3.4 Захист прав і свобод людини та громадянина

Захист прав і свобод людини та громадянина, спрямований на забезпечення балансу прав людини, суспільства та держави, перед­бачає:

• розроблення та прийняття Державної програми розвитку мережі Інтернет в Україні з метою забезпечення подолання електронно-цифрового розриву всередині держави, через створення умов за­безпечення доступу всіх громадян до публічної інформації та на­дання населенню усіх можливих послуг систем телекомунікації;

• забезпечення інформаційної присутності органів державної влади у мережі Інтернет та зростання рівня інформування населення про діяльність цих органів;

• розвиток і вдосконалення системи гарантування інформаційної безпеки людини, суспільства та держави, створення системи за­побігання злочинам у сфері інформаційних технологій, що перед­бачає прийняття нормативно-правових актів щодо захисту пер­сональних даних та кодифікації інформаційного законодавства відповідно до європейських стандартів;

• залучення громадськості до процесів формування і реалізації дер­жавної політики, підготовки і прийняття проектів законів, інших нормативних актів та рішень, оцінки діяльності щодо виконання ухвалених рішень у сфері зв'язку та інформатизації;

• створення системи "Електронна демократія" з метою надання громадськості можливостей обговорення й обміну думками з пи­тань управління й розвитку, опосередковано впливаючи таким чином на формування та ухвалення рішень на всіх рівнях дер­жавної влади, у напрямі розробки та впровадження інформацій­ного порталу та регіонального інформаційного центру, що слугу­ватимуть віртуальним місцем для проведення обговорень, диску­сій, форумів тощо.

195

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави