1.2.6 Екологічна безпека

Екологічна безпека — це стан системи "природа — техніка — людина", який забезпечує збалансовану взаємодію природних, те­хнічних та соціальних систем, формування природно-культурного середовища, яке відповідає санітарно-гігієнічним, естетичним і ма­теріальним потребам мешканців регіонів Землі при збереженні природно-ресурсного та екологічного потенціалу природних систем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання. Важливою складо­вою екологічної безпеки є стан захищеності особистості, суспільства і держави від загроз, які створюються стихійними лихами і техно­генними катастрофами.

Забезпечення безпеки в екологічній сфері передбачає:

• упровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтова­них нормативів природокористування та охорони довкілля;

• контроль за станом навколишнього природного середовища, ви­явлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;

• зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкі­дливого впливу людської діяльності на природне середовище;

• упровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

• реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобиль­ської катастрофи;

• недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

1.2.7 Науково-технологічна безпека

Науково-технологічна безпека характеризується станом фун­даментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, які за­безпечують стабільний розвиток науково-технічного, технологічного й соціально-економічного потенціалу держави на світовому рівні.

Забезпечення безпеки в науково-технологічній сфері передбачає:

• ужиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

28

Розділ 1 Основи національної безпеки держави

• виявлення та усунення причин науково-технологічного відстава­ння України;

• створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтеле­ктуального та наукового потенціалу за межі України.

1.2.8 Забезпечення безпеки в інформаційній сфері

Стрімке зростання інформаційних технологій призвело до поча­тку перерозподілу у суспільстві реальної влади від традиційних стру­ктур до центрів управління інформаційними потоками. Інформацій­ні технології знаходять усе ширше застосування у таких сферах, як фінансовий обіг і ринок цінних паперів, зв'язку, транспорті, високотехнологічних виробництвах (особливо атомних, хімічних тощо), державних системах управління і т.ін. Будь-яка диверсія у наведених сферах життєдіяльності держави й суспільства може призвести до тяжких наслідків, паралізувати як ординарні, так і складні, "високі" системи управління, збройні сили і спеціальні служби, спровокувати руйнівні аварії на екологонебезпечних об'єктах.

Не слід залишати без уваги й вплив таких безпосередніх носіїв інформації, як творчі колективи телебачення й радіомовлення, газет і журналів, інформаційних агентств, які влучно називають "четвер­тою владою".

Особливого значення вирішення проблеми інформаційної безпеки набувають у сучасних умовах глобалізації інформаційних процесів, а також в умовах бажання ряду розвинених держав досягти доміну­вання у світі.

Забезпечення безпеки в інформаційній сфері передбачає:

• ужиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний про­стір;

• виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;

• усунення негативних чинників порушення інформаційного про­стору, інформаційної експансії з боку інших держав;

• розробка й упровадження необхідних засобів та режимів отрима­ння, зберігання, поширення й використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформацій­ній сфері.

29

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави