В.І. Муляр політологія курс лекцій

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО - ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

В.І. Муляр

ПОЛІТОЛОГІЯ

Курс лекцій

Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Житомир

1999

3

ББК 66.01 я 73 М 90

Муляр В.І.

М 90 Політологія. Курс лекцій. - Житомир: ЖІТІ, 1999. –

214с.

Внавчальному посібнику систематизовані базові знання про політику як важливу і невід’ємну галузь життя суспільства. Розглядається природа політичного, механізми її розгортання в контексті цілісного функціонування суспільних процесів.

Для студентів вищих навчальних закладів

Рецензенти:

Швидак О.М., доктор історичних наук, професор; Заглада О.А., кандидат філософських наук, доцент.

4

МУЛЯР Володимир Ілліч – доктор філософських наук, завідувач кафедри гуманітарних наук Житомирського інженерно - технологічного інституту. Відмінник освіти України. Народився 1954 року на Житомирщині. Закінчив філософський факультет і аспірантуру Національного університету імені Тараса Шевченка. Наукова діяльність зосереджена в сфері методологічних, соціально - філософських та філософсько - культурологічних проблем особистості, її становлення та самореалізації, а також соціально - політичних проблем суспільства перехідного періоду.

Основні праці:

“Загальна політологія. Курс лекцій” (1994); “Самореалізація особистості як соціальна проблема

/філософсько - культурологічний аналіз/” (1997); “Людина в сфері гуманітарного пізнання” (1998), у

співавторстві та ін.

5

ПЕРЕДМОВА

Протягом останнього десятиріччя відбувається процес становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та навчальної дисципліни. Актуалізація політичного знання – необхідна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, так і органічна частина гуманітарної освіти. І це закономірно. Так завжди буває там і тоді, де і коли будь - який суспільний організм набуває трансформаційних процесів, змінює одні, багато в чому застарілі, а тому неефективні духовно - культурні, державницько - політичні та соціально - економічні засади власного функціонування і створює інші, такі, що відповідають вимогам часу.

Саме такі процеси переживає сучасний український соціум. Відродження нації – так охарактеризував основну тенденцію розгортання українства на початку нашого століття один з провідників української ідеї Володимир Винниченко. Відродження нації – так можна охарактеризувати основний зміст процесів, які проходять в Україні і сьогодні, в кінці ХХ століття. Україна стала на шлях державної незалежності, самоусвідомлення і самореалізації як цілісної окремішності. Історія ж свідчить, що досягнення цієї мети неможливе без створення політичної, державницької нації, без формування серед громадян відповідної політичної культури. Однак історія говорить і про те, що створення твердого державницького грунту у суспільстві – це тривалий і досить важкий шлях. Перетворення «населення» в народ, націю в будь - якій країні вимагало від неї значних зусиль, поступовості в досягненні мети, послідовності і наполегливості. З іншого боку, сучасні перехідні суспільства неминуче відчувають потребу в

6

точних, не обтяжених однобічним ідеологічним тлом, знаннях про сутність політичного, механізми його розгортання, форми і методи організаційно - управлінської діяльності держави та інших суб’єктів політичного життя. І тут роль політології як системи знань про галузь політичного функціонування суспільства важко переоцінити. Потреба в ній в сучасному українському суспільстві – це відгук на ті зміни, що відбуваються в нашій країні.

Курс лекцій, що пропонується, написаний на основі книги “Загальна політологія. Курс лекцій”, яка була схвалена Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів і вийшла друком 1994 року. Час, що минув, а також динамічний характер розгортання політичних процесів в сучасному світі в цілому та Україні, зокрема, сприяли критичному і глибокому переосмисленні автором багатьох проблем політичного.

Залучений новий науковий матеріал, подана якісно інша інтерпретація цілого ряду явищ політичного. Це стосується, зокрема, обгрунтування сутності політичної сфери життя суспільства і призначення політики, розкриття влади як соціального явища і основного знаряддя ефективної організаційно - управлінської діяльності суб’єктів політики, осмислення феномену конституції. Цілий ряд лекцій суттєвого доповнено.

В цілому даний курс лекцій можна умовно поділити на три розділи: вступні, теоретичний і практичний. При цьому другий розділ передбачає аналіз основних категорій політології, які логічно, як уявляється, випливають одна з одної та дають можливість цілісного розкриття як сутності політичного, так і динаміки її саморозгортання (влада, політична система, політичний режим, держава, партійна структура, політична культура, політична соціалізація). Третій ж розділ в цілому розкриває сучасні соціально - політичні доктрини, моделі політичного розвитку та соціально - політичні перспективи сучасного світу.

7

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТОЛОГІЇ

1.СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.

2.ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

3.ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.

Основні поняття і терміни:

політика, влада, поділ праці, організаційно - управлінська діяльність, держава, предмет політології, об’єкт політології, метод.

Виклад цієї теми повинен передбачати постановку цілого ряду питань і відповідей на них. Насамперед того, що таке політика, політичне життя, політичний процес, політична діяльність тощо? Що таке політичне взагалі? Яке походження політичного, в чому його соціальне призначення, специфіка функціонування? Хто є суб’єктом політики? Чи є межі політичного і які вони? Звернемось до розгляду цих та інших питань.

Важко знайти людину, яка не знала б терміну “політика”, “політичне”. Як суспільне явище політика настільки глибоко закорінена в нашому житті, що уявляти останнє без політики неможливо. Люди зустрічаються, спілкуються між собою, спорять про найрізноманітніші проблеми суспільного життя (в тому числі і політичного), висловлюючи при цьому не тільки неоднакові судження про політичне, але й часто зовсім протилежні. І це не випадково, адже політика за самою своєю природою надзвичайно різноманітна, оскільки “має справу” практично до будь - якої сфери життя людей. Ця різнобічність політичного і проявляється в процесі її осмислення. Причому як на рівні буденної свідомості, так і на рівні теоретичної.

В сучасній політології існує безліч підходів до визначення сутності явища політичного. Так, наприклад, М. Вебер стверджував, що політика у звичайній інтерпретації означає всі види діяльності по самостійному керівництву (Див.: Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990. - С. 344). Цілий ряд

8

західних авторів настільки абсолютизують важливість політики для життя суспільства, що прямо ототожнюють її з усім різноманіттям соціальної активності людей.

Відомий російський дослідник американської політології К. Гаджієв вважав, що коли мову ведуть про “світ політичного”, то мають на увазі особливу сферу життєдіяльності людей, пов’язану з владними відносинами, з державою і державним устроєм, інститутами, принципами, нормами функціювання, дії яких покликані гарантувати життєдіяльність тієї чи іншої спільності людей, реалізацію їх загальної волі, інтересів і потреб (К. Гаджиев. Опыт введения в политологию // Полис. – 1992. - № 1-2. - С. 96). У філософському енциклопедичному словнику політика трактується як сфера діяльності, пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, втримання і використання державної влади. Отже, політика, політичне, як видно навіть з такого короткого опису, є дуже багатозначним поняттям і навіть самостійною проблемою для політичної науки.

Прообразом сучасних термінів “політика”, “політичне” є “політія” або “політейя” – термін, що виник в давньогрецьких містах – державах і вживався в дослідженнях Платона та Арістотеля. Сьогодні цей термін трактується по-різному, але можна сказати, що в цілому древні позначали ним два взаємопов’язані явища тогочасного суспільного життя. Одним з них була держава як особливий орган управління суспільством і пов’язана з нею суспільна діяльність. Іншим явищем був поліс як форма спільного життя древніх греків, яка давала можливість за рахунок певної організації оптимізувати взаємовідносини всередині такої спільності. Це, як правило, проявлялось на рівні міст – держав.

Тепер подивимось на це питання з іншого боку, а саме, під кутом зору походження політики, політичного як такого. В своїй праці “Держава” Платон відзначає, що однією з найсуттєвіших причин виникнення держави є ускладнення людських потреб і необхідність у зв’язку з цим суспільного поділу праці. В результаті цього відносно самостійними стають матеріальна, духовна і організаційно - управлінська діяльність людей. Тепер кожна з них

9

не може здійснюватись всіма членами суспільства, як це було раніше. Постійний процес ускладнення людських потреб вимагає того, щоб як матеріальною, так і духовною, так і організаційно - управлінською діяльністю займалися окремі групи людей, які б це робили не випадково, а систематично, певною мірою на професійній основі. Що стосується організаційно - управлінської діяльності, то для її здійснення в контексті вищезазначеного потрібна окрема група людей, яка має, в першу чергу, організаторські здібності та відповідні повноваження. Вона здійснює загальне керівництво суспільством в тих же межах, в яких це робилось колись цілим первісним колективом. Це означає, що та сума владних повноважень на управління суспільними процесами, яка колись належала всім членам суспільства в цілому, тепер переходить до окремої групи людей. Відбувається своєрідна концентрація влади, яка тепер уособлюється спеціальним органом

– державою. Таким чином, політика, політичне з самого початку є відображенням організаційно - управлінських та владних відносин в суспільстві, які інституюються, насамперед, в державі. Тому не випадково більшість дослідників політичного, розкриваючи його зміст, акцентуючи увагу при цьому на владі чи державі як ключовому його елементові. Так, Т. Парсонс підкреслював, що влада як узагальнений засіб мобілізації обов’язків сприяння колективному функціюванню грає таку ж роль в політичних системах, як гроші в економічних (Див.: Американская социология: перспективы, проблемы, методы. - М., 1972. - С. 365). Г. Лассуел вважав, що політику необхідно розуміти як певну діяльність, яка спрямована на поділ влади. Отже, політика, політичне – це явище суспільного життя, пов’язане з діяльністю, насамперед, держави як інституційного уособлення влади.

Тут потрібно зробити деяке уточнення. Може скластися враження, що дане розуміння політичного не відповідає логіці Платона про походження держави. Остання формується з необхідності ефективної організації і управління суспільством за умов суттєвого ускладнення людських потреб та пов’язаної з цим інтенсивної диференціації суспільної структури. Значить, кінцева суть і ціль політики знаходиться саме в питанні ефективності організаційно-управлінської діяльності. Разом з тим, потрібно

10

мати на увазі, що основним засобом такої діяльності є влада. А вона як сильнодіючий стимул людської поведінки стає самодостатнім політичним явищем, замикаючи на собі діяльність суб’єктів політики. Таким чином, питання ефективності управління суспільством може набирати відносного характеру і адекватно вирішуватись лише при певних умовах. Наприклад, тоді, коли є чіткі і жорсткі механізми контролю за діяльністю владних структур.

Як суспільне явище, політика дуже суперечлива. Це пояснюється тим, що вона досить складна в своїх проявах. Наприклад, політикою є і матеріальна політична діяльність, і духовна. Нерідко вони не тільки не відповідають одна одній, але й прямо взаємозаперечуються. Бо, скажімо, жодна політична програма не може абсолютно точно спрогнозувати майбутній розвиток подій в країні, за кордоном. Крім того, в політиці діють найрізноманітніші класові, групові, національні, індивідуальні інтереси, взаємодію яких також важко передбачити далеко наперед.

Суперечливість політичного проявляється і в тому, що воно включає, наприклад, продумані кроки, маневри, лавіювання. Політика нерідко вимагає від свого суб’єкта іти на компроміси, відступи, угоди для досягнення поставлених цілей. Вона передбачає також і вміння обійти небезпеку, відповісти натискові. Історія свідчить про те, що політична діяльність лідера держави чи іншого політичного інституту зумовлює цілий ряд його особистих якостей: мудрість, компетентність, знання психології народу, високу культуру спілкування з іншими, чесність, особисту мужність та інші. Разом з тим, діяльність політика нерідко пов’язана з такими його якостями як хитрість, обман, загравання з народом, підлесливість тощо. Це зумовлено тими суспільними, зокрема, політичними умовами, в яких відбувається боротьба за владу. Особливо, якщо остання здійснюється приховано, “за зачиненими дверима”.

Як одна із сфер суспільного життя, політика функціонує у взаємодії з іншими сферами. Наприклад, з економічною. Політика є концентрованим відображенням економіки, це так. Вона не може бути гуманнішою ніж економічна система. Однак, і

11

економічний розвиток суспільства багато в чому залежить від характеру політичної влади. Якщо політика претендує на роль єдиного знавця законів суспільного розвитку – страждає економіка. Зрештою, це відбивається на темпах її розвитку, рівні життя всього народу. Так було в нашому суспільстві кілька десятиріч. Так буває нерідко при пануванні в країні однієї ідеології, політичної сили, монопольної влади.

Зв’язки політики та економіки двосторонні. Криза економічного розвитку, як правило, призводить до соціального невдоволення в суспільстві, до необхідності зміни суб’єктів політичної влади, а то і до зміни самого характеру, механізмів функціювання державної влади. Такі постійні колізії економіки та політики вимагають їх оптимальної взаємодії. Сучасні розвинуті держави світу відпрацьовують цілу систему механізмів, яка дозволяє вчасно “знімати” назріваючі суперечності в суспільстві. Це і політична демократія, і свобода виробництва поряд з перерозподілом результатів виробництва за рахунок гнучкої податкової політики, і інше.

Політика, безумовно, пов’язана з правом. Здебільшого політична влада намагається оформити себе юридично. В цьому випадку право виступає як продовження політичних процесів у суспільстві. Тому воно не може не відповідати в своїх основах сутності політичного режиму. Тиран при владі не може втілювати в життя свого народу справедливе, демократичне законодавство, бо це буде суперечити самій сутності його правління. Однак взаємозв’язок політики та права полягає також в тому, що перша “вагітна” другим. Особливо це стосується сучасних країн, які живуть принципами конституціоналізму, де панує правова держава. Політик, лідер не може вийти за межі того права, яке визначає його функції, не змінивши відповідної статті конституції.

Важливими внутрішніми факторами політичного є також мораль, соціальна структура суспільства, соціально-психологічні характеристики народу та інші. Серед зовнішніх особливе місце посідають географічні умови країни.

Як правило, в політичних процесах задіяна велика кількість учасників. Їх називають суб’єктами політики – носіями предметно-практичної діяльності та пізнання в сфері політичного.

12