В.І. Муляр політологія курс лекцій

частка історії сучасної політики обертається навколо взаємовідносин держави та громадянського суспільства. В Росії ж останнього як такого, в цивілізованому вигляді ніколи не було, і перші теоретичні розробки громадянського суспільства почалися тоді, коли в Західній Європі та деяких інших частинах світу були вже зроблені практичні кроки в цьому напрямку, а твори Т. Гоббса, Дж. Локка, Г.В.Ф. Гегеля були давно відомі.

3. викривлення відносин матеріальної та соціальної залежності верхів та низів суспільства, коли верхи розглядаються не на утриманні низів, а навпаки. Звідси - прагнення до привілеїв як компенсація “піклування верхів про народні інтереси”.

Сьогодні в країнах, що входили до колишнього СРСР, ідуть реформи різного напрямку, інтенсивності, темпів та ін. В тому числі і політичні реформи. Цей процес дуже складний та болючий. Багато в чому це пояснюється тим, що сформована політична культура народів не підготовлена до сприймання нових політичних цінностей та настанов, формування нових способів політичної поведінки. Однак, думається, що цей процес невідворотний. Рано чи пізно і наше суспільство має пройти той шлях, що пройшли передові на сьогодні країни демократії. На нашу думку, на цьому шляху виникнуть завдання:

а) перебудови політичних структур суспільства з метою подолання відчуження людини від влади. Цей процес повинен мати на меті, безумовно, економічну лібералізацію, створення прошарку власників як в економічному плані, так і в політичному та інтелектуальному;

б) радикальних змін в способах політичної поведінки, переходу від конфронтаційної політичної культури до політичного діалогу. З цією метою необхідні:

в) кардинальні зміни в підходах до ідеологічних засад суспільного життя, створення фундаменту дійсного, а не декларативного політичного плюралізму;

г) формування в членів суспільства політичних знань, уявлень, переконань, настанов, адекватного усвідомлення як власних політичних інтересів, так і суспільних, державних;

153

д) формування сучасної політичної культури за допомогою перероблення досвіду попередніх поколінь з врахуванням особливостей сучасного життя.

Українське суспільство наштовхується на певні труднощі в реформуванні політичної культури. Дуже впливає на цей процес втрата традиційних політичних цінностей, особливо тих, що склалися за часів радянської влади. Негатив навіть не в самому фактові втрати, як в темпах цього процесу. Падіння ідолів відбулось надзвичайно швидко, однак навзамін них нічого системного, вартого уваги народу, не запропоновано, за виключенням ідеї української державності. До того ж сама ця ідея на перших порах розбудови держави не мала чіткого тлумачення з боку верхів та відповідного розуміння з боку низів з причин відсутності в українського народу власної держави на протязі кількох століть. Поряд з цим, за перші роки незалежності національна, українська ідея як головна парадигма в процесі досягнення державності скомпрометована невмілими діями, насамперед, старої та нової політичної еліти.

Формування нової політичної культури нашого суспільства зараз органічно включає зародження багатьох субкультур – певних політичних орієнтацій більшості людей в межах існуючої політичної культури (молодіжні, ветеранські, жіночі, підприємницькі тощо). За умов диференції суспільства вони інтенсивно “шукають свою” систему цінностей, політико - світоглядних орієнтацій. Об’єктивно нові субкультури ще не досить стабільні, щоб суттєво, а головне, позитивно, впливати на характер процесів, що цементують політичну культуру суспільства в цілому. Звідси – конфронтаційних характер нових субкультур, який накладає відбиток на всю гаму політичних відносин в Україні. Тому формування діалогічних форм політичної культури стає однією з найважливіших задач політичного розвитку нашого суспільства.

Питання для самообдумування:

154

1.Що є причиною існування в науковій літературі великої кількості визначень культури?

2.Яке місце, на Вашу думку, в структурі загальної культури народу займає його політична культура?

3.Покажіть можливі шляхи звільнення психології людини від елементів політичного патерналізму?

Література:

Мамут Л.С. Этатизм и анархия как типы политического сознания. М.: Наука, 1989.

Мшвениерадзе В.В. Современное буржуазное политическое сознание. - М.: Наука, 1981.

Основы политологии /наука о политике/ - К.: Инноцентр,

1991.

Основи політології. Курс лекцій /За ред. М.Сазонова. -арків: Основа, 1993.

Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1993.

155

ЛЮДИНА В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

1.ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ : СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ.

2.ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ ЛЮДИНИ : МОТИВАЦІЯ ТА ПЕРЕДУМОВИ.

Основні поняття і терміни:

політична соціалізація, вікові етапи політичної соціалізації людини, об’єкт політики, суб’єкт політики, політична участь, мотиви політичної участі, політичні інтереси, передумови політичної участі.

Сьогодні досить поширеним є вираз: якщо сучасна людина не цікавиться політикою, то політика всеодно цікавиться людиною. І це дійсно так. Життя сучасного суспільства таке, щоб без політики не обійтися будь - якому громадянинові, незалежно від того хоче він цього чи ні. Адже політичні процеси в сучасному суспільстві так чи інакше впливають на життя людей. А в країнах з високим ступенем політизованості життя громадянин постійно відчуває на собі дію політичної кон’юнктури. Завдання цієї лекції – показати, як, яким чином людина пов’язана з політикою Що впливає на участь (або неучасть) громадянина в політичних процесах, які тут діють закономірності та правила.

Людину можна розглядати як об’єкт політики та її суб’єкт. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливаючи на нього. Виступаючи ж суб’єктом політики, людина бере активну участь в політичних подіях, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою.

Про причини таких статусів людини в політиці (як об’єкта та суб’єкта останньої) будемо говорити далі. Зараз же підкреслимо, що політологія для розкриття процесу взаємодії людини із сферою політичного, політикою використовує поняття політична соціалізація. Причому, мова буде іти більше про політологію

156

західну, оскільки, на жаль вітчизняна політична теорія практично ще не займалася глибоко цією проблемою. Не досліджувались мотиви політичної діяльності людей, громадянин переважно розглядається як член певної соціальної спільності, інтереси якої зумовлюють індивідуальну поведінку людини. В умовах колишнього СРСР це в цілому відповідало ідеологічним засадам тоталітарного суспільства, яке не вимагало досить глибокого вивчення механізмів участі громадянина в політиці. Досвід ж сучасної України ще не дає достатніх підстав для глибокого аналізу взаємозв’язків громадянського та політичного.

Звернемося до політичної соціалізації людини. Під нею потрібно розуміти процес входження людини в сферу політичного: формування політичних знань, уявлень, орієнтацій, настанов, набуття навичок політичної поведінки. Це процес входження людини в політичну культуру суспільства, освоєння цієї культури та відповідно формування її індивідуальної політичної культури. Звідси випливає, що політична соціалізація починається фактично з раннього віку і продовжується все життя людини. За цей час людина може змінювати свої політичні знання, може їх вдосконалювати. Причому, характер політичної соціалізації людини відображає конкретну ситуацію в політичному житті суспільства. Наприклад, в переломні періоди розвитку суспільства політична соціалізація набирає інтенсивних форм. В цей час можуть кардинально змінюватись не лише механізми політичної системи суспільства, а й політичні вартості в ньому, коли люди відкидають одні з них, а сприймають інші. Так відбувається в нашому суспільстві зараз, коли ми перебуваємо на шляху переходу від однієї політичної та економічної системи до іншої, коли з союзної республіки Україна перетворюється в повноцінну державу.

В сучасному житті політична соціалізація відіграє кілька важливих функцій. По - перше, вона сприяє наступності в передачі політичних вартостей від одних поколінь до інших. Це, як правило, відбувається через інститути сім’ї, школи, взагалі виховання. По - друге, політична соціалізація сприяє стабільному розвитку суспільства в цілому та політичної системи, зокрема. При цьому досягається рівновага, сталість в розвитку суспільства.

157

І по-третє, політична соціалізація забезпечує підготовку до здійснення громадянином своїх прав та свобод в рамках певної політичної системи того суспільства, в якому він живе. А значить допомагає поступовому залученню людини в сферу політичних процесів.

Шляхи та форми політичної соціалізації можуть бути різними. Громадянин залучається до політичного життя суспільства, ознайомлюючись з досвідом попередніх поколінь (через освоєння політичної культури суспільства). А може цей процес відбуватися і шляхом набуття нових, раніше невідомих або забутих суспільством політичних знань, уявлень, методів політичної поведінки. Політична соціалізація людини може бути спеціальною – в цьому випадку ставиться конкретне завдання дати людині певний рівень знань, навичок політичного аналізу та діяльності (вивчення певних дисциплін в школі, вузі тощо). Часто це робиться на державному рівні, але в плюралістичному суспільстві можливе і на рівні приватної освіти. Неспеціальна політична соціалізація означає набуття людиною політичної культури через засоби неофіційного впливу на неї (газети, радіо, бесіди, телебачення та ін.)

Підкреслюючи те, що політична соціалізація відбувається на протязі всього життя людини, західна політологія, все ж, вирізняє певні етапи цього процесу. На першому з них (5-13 років) основною домінантою політичної соціалізації можна назвати потребу в ідентифікації (ототожненні) себе з рідними (татом, мамою, дідусем, бабусею тощо). В дитини формуються перші політичні погляди, які в основному залежать від тієї моральнопсихологічної атмосфери, що панує в сім’ї. Однак, враховуючи те, що в перші роки людського життя батьки прагнуть прищепити дитині позитивні риси характеру, треба підкреслити, що перші політичні оцінки дитини є, в цілому, позитивними. Основною лінією другого етапу політичної соціалізації людини (13-18 років) є формування її політичної “Я”. До перших уявлень, знань про політику додаються свої особисті, які вироблені індивідуальним досвідом, характером сприйняття певної інформації. На цьому етапі сім’я вже не виступає єдиним фактором впливу на процес входження людини в політичну культуру. Початки наукових знань

158

можна одержати в старших класах школи, певний досвід дає суспільне середовище.

На третьому етапі (з 18 років до кінця життя) людина вступає фактично в рівні політичні відносини з іншими членами суспільства, де політичні знання та навики формуються переважно під впливом власного життєвого досвіду. Не випадково в багатьох країнах світу вік у 18 років вважається достатнім, щоб людина одержала так звані пасивні політичні права як повноцінний член суспільства.

Тепер розглянемо коротко основні фактори політичної соціалізації людини. Безумовно, на першому етапі цього процесу головним фактором виступає сім’я. Її роль в даному процесі визначається кількома обставинами. Насамперед тим, що сім’я має монополію на доступ до дитини в ранні періоди життя індивіда. Далі, в сім’ї формуються основи емоційної частки характеру людини, які в подальшому житті будуть суттєво впливати на всю її поведінку, в тому числі в політичній сфері. По-третє, сім’я в змозі передати дитині певні політичні вартості, незалежно від того є ця сім’я політично активною чи пасивною. Тут дуже велика роль належить спадковості, повторенню того, що не раз говориться в сім’ї (наприклад, висловлювання на зразок “політика не для дівчат”, “цей президент добрий” тощо ). І останнє – в сім’ї насамперед формуються певні моральні якості людини. Вони хоч і не визначально впливають на політичну культуру особистості, але детермінують спосіб реагування на ті чи інші політичні процеси.

Те, що сім’я є важливим фактором політичної соціалізації

політичних уподобань батьків. Якщо останні обоє, скажімо, консерватори, то абсолютна більшість дітей виростуть такими самими (89 - 92 з кожної сотні сімей). Якщо ж батьки різних політичних орієнтацій, то серед дітей такий поділ буде приблизно рівний (52 і 48). Цікаві і інші факти. Неповні сім’ї, наприклад,

особистості. Батько, як показують дослідження, має переважний вплив на формування політичної культури дитини в 2/3 випадків.

На другому етапі політичної соціалізації людини до сім’ї як фактора такої соціалізації приєднується школа та підліткові групи. Особливість першої полягає в тому, що вона швидше за все виступає в ролі спеціального засобу соціалізації. Причому, тут велика роль політичного устрою в суспільстві. За тоталітарного режиму, наприклад, така політична соціалізація може починатися вже з перших років навчання. Досить згадати ще недавню нашу історію, а в ній – ленінські уроки, вступ до жовтенят, піонерів, комсомолу тощо. В старших класах вводяться спеціальні предмети, вивчення яких має на меті сформувати відповідні політичні погляди. Таким чином, здійснюється ідеологізація школи. В підліткових групах людина прагне до єднання з собі подібним, тут вона відчуває певну захищеність, особливо якщо стосунки в сім’ї не створюють достатньої атмосфери для її саморозкриття. Важливим є і те, що підліткова група означає неформальність в поглядах, в тому числі політичних. Вона забезпечує широкий доступ до своїх членів, а це дає можливість формувати певні політичні знання, уявлення (скажімо “влада є сила” тощо).

Безумовно, найбільший набір факторів політичної соціалізації існує з досягненням людиною статусу рівної в політичному аспекті з іншими. Тут на взаємозв’язок людини та політики впливають і класова належність, і те, яке місце в системі управління займає людина (або її батьки, родичі, друзі тощо), і сила суспільних зв’язків (член певної організації). Досить важливим є і правове становище людини, характер державної політики по відношенню до громадянина. В цілому – це питання взаємостосунків громадянського суспільства з державою.

В результаті дії вищезазначених факторів політичної соціалізації можливе формування різних за типом особистостей. Умовно поділимо їх на демократичні та авторитарні за сутністю. Люди першого типу відзначаються відкритістю в ставленні до інших, вони здатні позитивно оцінити не лише себе, а й оточення. Демократичні особистості психологічно та соціально добре інтегрується в суспільство, здатні до сприйняття різноманітних вартостей. В них відсутня явно виражена потреба в пануванні над

160

іншими, вони толерантні, готові до компромісів, гнучкі за характером. Особистості ж авторитарного типу в політиці, як правило, поділяють людей на тих, що мають владу і тих, що її не мають. Вони віддають перевагу силі, а слабкість зневажають. Такі люди – прихильники строгої ієрархії за статусом, некритичні в ставленні до влади та її суб’єктів, визнають рівність політичних прав лише на словах.

Отже, ми розглянули сутність та особливості політичної соціалізації людини, основоположні моменти цього політичного явища. Те, що дає можливість людині стати повноправним учасником політичного життя суспільства, впливає на її політичну поведінку. Наступним логічним питанням буде саме питання про таку поведінку. Чому одна людина бере участь в політичному житті суспільства, а інша не бере ? Від чого це залежить ? Політологія в цьому випадку використовує поняття “політична участь людини”. Це – один з основоположних принципів сучасної демократії, який проголошує, що будь - яка людина (з набуття пасивних та активних прав) має право брати безпосередню та опосередковану участь в політичному житті суспільства за допомогою форм та способів, які визнані загальноприйнятими нормами. Звернемось до аналізу цього питання.

На участь громадянина в політичних процесах часто дивляться по - різному, з різних позицій, відповідно її оцінюючи. Одні вважають за позитив масову участь громадян країни в

політичної участі, до потреб та інтересів людей. Адже будь - яка

цієї участі та її передумови. І це буде правильним : мотиви

зумовлюють той чи інший характер, рівень, напрямок політичної поведінки громадянина.

161

В літературі розглядаються чотири групи мотивів політичної участі людини. Перша з них – група так званого позитивного прагнення до влади з метою самореалізації особистості. Це група ідеальних мотивів, найбільш безкорисливих або таких, де особиста користь збігається з суспільною необхідністю. Люди

максимальну користь суспільству. В цілому в історії це досить рідкі випадки, особливо на рівні керування державою. Друга група мотивів характеризує політичну участь в силу компенсації в результаті низької самооцінки. Цю точку зору відстоює американський політолог Г. Лассуел, який стверджує, що нерідко людина бере участь в політичному житті суспільства, аж до рівня державної діяльності з метою компенсувати явний або вигаданий дефект своєї природи (чи то фізичної, чи то соціальної). Тут наводять приклади Наполеона, Гітлера, Сталіна та ін. Всі вони в тій чи іншій мірі мали певні недоліки (зріст, відхилення в здоров’ї тощо). Третю групу мотивів об’єднує прагматичне прагнення політики, влади в умовах, коли останні істотно впливають на життя людей, а тому громадянин прагне контролювати хід

та навіть індивідуальний тиск на державну владу з метою

політичної стабільності лобіювання є нормальним явищем. Воно відображає плюралістичний характер суспільних та індивідуальних інтересів. Однак в умовах нестабільності такий феномен як лобіювання часто призводить до погіршення як політичного, так і економічного становища в суспільстві, створює грунт для розвитку групового егоїзму.

Найбільшої шкоди, на думку дослідників, завдає суспільству політична участь людини на засадах корисливих мотивів, які складають четверту групу мотивації політичної поведінки. В цьому випадку людина практично переслідує особисті, суто егоїстичні інтереси, не тільки не рахуючись з інтересами інших, але й приносячи шкоду суспільству. Особливо небезпечна така політична

162