В.І. Муляр політологія курс лекцій

Важлива функція політології – прикладна, політико - практична. Насамперед вона проявляється в намаганні політичної науки теоретично сконструювати такі моделі політичної діяльності і політичних структур суспільства, за яких це суспільство розвивалося б найоптимальнішим чином. Мова іде про те, що політологія в змозі моделювати, наприклад, не конфронтаційні, а діалогічні форми політичної діяльності (на основі скажімо, угод, блокувань, консенсусів тощо), які максимально враховували б інтереси всіх суб’єктів політики. Далі, політологія може “конструювати” також відповідні механізми функціювання політичних інститутів, які знову б таки сприяли оптимізації інтересів всіх частин суспільного організму. Мається на увазі, наприклад, моделювання механізмів формування та діяльності законодавчих органів, виконавчих, інших.

Крім того, політологія виконує сьогодні, і досить успішно, роль наукової експертизи проектів законів та рішень, що приймаються владою, опозицією, іншими учасниками політичного життя. В багатьох країнах світу провідні (і не тільки) спеціалісти з політичної науки в числі інших залучаються до роботи різних експертних груп для аналізу певного державного документу чи його проекту на предмет відповідності до основних засад політичної системи даної країни, її конституційних норм, системи законодавства, реальних економічних, фінансових, правових можливостей. Це значно зменшує ризик прийняття несправедливих рішень і врешті призводить до оптимальної моделі розвитку суспільства.

Близькою до практичної функції є інструментальна роль політології. Вона полягає в тому, що ця наука виробляє практичні поради суб’єктам політичного життя щодо прийняття рішень. Мабуть, найвідомішим прикладом тут може бути книга відомого італійського політичного філософа та державного діяча Нікколо Макіавеллі, яка називається “Державець”.

Питання для самообдумування:

23

1.Чи існує, на Ваш погляд, ідеальна модель взаємозв’язку економіки та політики?

2.Чи має мораль який не - будь вплив на політичну діяльність?

3.Які функції, з Вашої точки зору, може виконувати політологія, крім тих, що показані в тексті?

4.Чи має історичний час вплив на співвідношення політики і моралі?

Література:

Американская социология: перспективы, проблемы, методы. - М.: Прогресс, 1972.

Белов Г.А. Современные концептуальные подходы и методы исследования // Кентавр. - 1993. - № 5.

Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. Гаджиев К.С. Опыт введения в политологию:

Концептуальный и политологический аспекты // Полис. - 1992. - № 1 - 2.

Основи політології. Курс лекцій. / За ред. М. Сазонова. - Х: Основа, 1993.

Платон. Государство // Сочинения. В 3 - х т. Пер. с древнегреческого. Под общей ред А.Ф. Лосева и В.Ф. Асмуса. - М: Мысль, 1971.

Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1993. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс

лекцій. - К.: Либідь,1993.

Санистебан Л.С. Основы политической науки. - М., 1992. Федун Л.А. О предмете и методе политологии // Социально-

политические науки. - 1991. - № 3.

Чорний В.М. Політика як соціальне явище і методи її дослідження // Трибуна. - 1994. - № 3 - 4.

24

ПРОБЛЕМА ВЛАДИ В ПОЛІТОЛОГІЇ

1.ВЛАДА, ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ПОХОДЖЕННЯ.

2.ПОЛІТИЧНА ВЛАДА: СУТНІСТЬ, ЗАВОЮВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В СУСПІЛЬСТВІ.

3.ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ ПОСТТОТАЛІТАРНОГО СУСПІЛЬСТВА.

Основні поняття і терміни:

влада, вплив, контроль, відношення, сила, комунікація, суб’єкт влади, об’єкт влади, засоби влади, знання, воля, влада - знання - воля, дихотомія влади, самовідтворюваність влади, самоізоляція влади, політична влада, ефективність влади, поділ влад, стримки і противаги, демократизація влади.

Влада – одне з головних понять політології. Такий її статус зумовлений тим особливим місцем, яке займає влада в процесі організації суспільного життя. Як було показано у попередній лекції, політика, політичне взагалі за своєю природою є суть явище суспільного життя, що базується на організаційно - управлінській діяльності та владі як її основній умові та способі існування.

Влада – унікальний феномен, що пронизує всі сфери людського життя, явно чи приховано впливає на характер людських стосунків, роз’єднуючи i об’єднуючи людей одночасно. Вона служить неперевершеним стимулом людської енергії, викликаючи до життя такі соціальні сили, про якi та не змогла б i подумати. Не випадково Гегель вважав владу одним з найвпливовiших стимулiв суспiльного прогресу.

Пiзнавальний iнтерес до влади виникає в людей в найдавніші часи. Вона ставала об’єктом найрiзноманiтнiших творiнь людини в царинi фiлософiї, полiтичних роздумах, мистецтвi, лiтературi, релiгiї тощо. Кожна iсторична епоха вносила свiй доробок в механiзми функцiонування влади і накладала свiй, властивий лише їй, вiдбиток на розумiння цього явища. За всю iсторiю полiтичних,

25

соцiально - фiлософських вчень про владу написано чи не найбiльше вiд iнших феноменiв людського життя. Однак, як не парадоксально, проблема влади i до сьогоднi залишається однiєю з найменш дослiджених тем у науковiй лiтературi. Пояснень тут багато. Найочевиднiше з них полягає в тому, що влада є дуже складним явищем. Навiть кiлькох фундаментальних її визначень недостатньо для того, щоб вiдобразити сутнiсть влади. Це пiдтверджує хоча б короткий етимологiчний аналiз термiну “влада”. В грецькiй мовi для позначення влади використовується слово “arxe” (arche), яке має два значення: “суверенiтет” i “начало”. Дiєслова, якi утворенi вiд вказаного слова, означають “управляти”, “започатковувати”, “стартувати”. Цiкаво, що слова, якi включають корiнь “arxe”, як правило означають або начало, або найглибшу якiсть явища, або те, що є найголовнiшим, першим. Суб’єкта, до якого застосовують згадане вище “arxe”, розумiють як iнiцiатора, як такого, який своєю дiяльнiстю чи енергiєю дає поштовх руху iншим. Що стосується латинської мови, то в нiй змiстовна основа влади (potestas) означає здатнiсть, можливiсть володiння достатньою силою, потенцiєю для здiйснення певної дiяльностi. Таким чином, тут мова вже iде не стiльки про начало, як про силу. Росiйська ж мова слово “власть” корелює iз словами “владеть”, “владыка”, “собственник”, “хозяин”, “обладатель”. Змiст цих термiнiв дуже близький до слова “повелитель ”. Тобто той, що володiє долями iнших, той, який має в цьому констексті повну свободу.

З iншого боку, поняття влади завжди мало досить глибоке iдеологiчне нашарування. Особливо це стосується полiтичного, державного аспекту влади, котра у будь-якому разi намагалася виправдати себе iдеологiчно, обгрунтувати теоретично i оформити юридично. Звiдси – та залежнiсть наук про суспiльство, людину, складовою частиною об’єкта яких є влада. Не варто забувати i про те, що сама влада у будь-яких своїх проявах має тенденцiю не тiльки до розширення своїх повноважень, але й до певної самоiзоляцiї, корпоративностi. Це означає, що широкi i достатньо глибокi науковi дослiдження влади перебувають у прямiй залежностi вiд характеру полiтичного режиму, рiвня iнтелектуальної свободи того суспiльства, де вони проводяться.

26

Нерiдко сама влада не зацiкавлена в серйозних теоретичних пошуках власної природи. Показовим в цьому планi є той факт, що за всю iсторiю людської цивiлiзацiї мало хто з вiдомих полiтикiв (чи диктатор, чи демократичний лiдер ) залишив пiсля себе якiсь грунтовнi працi, де б виклав своє розумiння природи влади, умов її функцiонування, способiв i знарядь здобуття, утримання та використання. Суцiльне табу на проблему влади з боку сильних свiту цього! Чи не єдиним виключенням з цього правила є Н. Макiавеллi, який за свою довгу кар’єру полiтика i вченого виробив вiдповiдну доктрину. Однак, думається, що італійський полiтичний фiлософ виходив при написанні книги “Державець” не з iдеї саме полiтичної доцiльностi своєї теорiї для майбутнiх правителiв держав. Хоч, як вiдомо, цю книгу дуже полюбляла певна категорiя державцiв пiсля Макiавеллi. Політична філософія Н. Макiавеллi, на наш погляд, була логiчним продовженням процесу “пошуку iндивiдуальностi”, який заполонив собою всю епоху Вiдродження. Однак цiлi перед собою Н.Макiавеллi ставив дещо iншi, нiж його попередникi - гуманiсти. Заходившись метою розкрити все єство вiльної особистостi, яка в своєму становленні прагне унiверсальностi, але ще не виробила достатньою мiрою внутрiшнiх регуляторiв вiдповiдальностi за свою дiяльнiсть, iталiйський вчений обрав для цього арену саме полiтичного життя, сферу боротьби за владу, яка висвiтлювала людську сутнiсть в найгiршому виглядi.

Потрiбно зазначити, що суттєвою причиною недостатньої дослiдженостi феномену влади виявилось також i те, що нерiдко розумiння влади обмежується її полiтичним, державним аспектом. Iлюстрацiєю в цьому планi може слугувати одна з небагатьох фундаментальних праць, яка з’явились у вiтчизнянiй науковiй лiтературi за радянського часу (“Власть”. М.,1989). В цiй роботi, О.В. Осiпова, автор в цiлому цiкавої статтi “Власть”: отношение или элемент системы?” прямо стверджує, що влада є категорiєю полiтичних вiдносин. I як така, вона пов’язана з вiдносинами бiльш високого i суттєвiшого рангу - вiдносинами нав’язування своєї волi на основi володiння певними засобами для цього (Осипова Е.В. Власть : отношение или элемент системы? // Власть : Очерки политической философии Запада. - М.: Наука. -1989. - C.

27

70) Звичайно, таке обмеження сутностi влади та її ролi в суспiльних процесах не може сприяти створенню наукового погляду на вказане явище. Не будемо заперечувати : державна, полiтична влада - чи не найважливiший елемент влади взагалi. Але далеко не єдиний. Зазначимо, що вже Арістотель говорив про владу батькiв над дiтьми, чоловiка над жiнкою. Додамо до цього, що є влада iнтелектуальна, моральна, фiзична, фiнансова тощо. Влада - унiверсальне явище, вона проявляється в усiх сферах життєдiяльностi суспiльного органiзму. Воля до влади - одне з найсильнiших прагнень людини. Потрiбно виходити з того, що влада, як пише її російський дослідник A. Ciлiн, - гранично реальна. Бiльше того, вона є, так би мовити згущеною рельнiстю, оскiльки як ніхто i нiщо вершить долi людей, постiйно вирiшуючи питання їх життя i смертi. Будь - яка упередженість, надуманiсть, натяжка i фальшивка, виварюючись в цьому котлi, обертається рано чи пiзно непередбачуваними наслiдками, як правило, тяжкими i трагiчними в силу їх непередбачуваностi i крупних асштабів (Див.: Силин А. Философия и психология власти // Свободная мысль. - 1995. - №12. - С. 4.). Дiйсно, влада як предмет наукового аналiзу важлива не лише своєю складнiстю. Ще бiльш актуальна вона з точки зору своєї значущостi в життi суспiльства. Тому вiд того, наскiльки адекватно влада буде вiдображена в теорiї, залежить дуже багато в суспiльнiй практиці. Максимально точне її теоретичне відтворення, безумовно, сприятиме налагодженню реалістичних, незаангажованих міжлюдських стосунків. І навпаки, перекручення, неточність, а нерідко і містифікація природи влади може призвести до створення в теорії і суспільній практицi найрiзноманiтнiших мiфiв, неадекватних практичних дiй як одиниць, так i великих мас людей. Адже, як резонно пiдкреслив один з найвизначнiших її теоретикiв Ф. Нiцше, в поняття влади, буде це влада Бога, чи ж влада людини, завжди входить здатнiсть приносити користь i здатнiсть шкодити.

В світовій політологічній науці існує безліч визначень влади. Кожна з них при цьому грунтується на певному підході в розумінні

практично будь - яку форму прояву влади. Водночас це пояснення влади орієнтується не лише на силу як спосіб реалізації останньої. З точки зору В. Мшвенієрадзе влада - це відношення: людини до самої себе, до інших людей, відношення між групами людей, суспільними класами, прошарками, державами, державою та громадянином тощо. Тому важливим елементом влади виступає контроль індивіда над свідомістю та діяльністю як самого себе, так і інших індивідів. Що стосується першого (контролю), то людина не в змозі підкорити власну природу без певних зусиль, навіть насильства над собою.

Відомий російський вчений Ф. Бурлацький підкреслює, що влада - це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою певних засобів – авторитету, права, насильства. Тут розкриваються психологічні аспекти влади (воля), а також показуються засоби в реалізації останньої. Американський ж дослідник Г. Лассуел психологічні засади влади розкриває по - іншому. Він стверджує, що влада – це відображення природної здатності людини до агресії, інстинкту до верховенства або накопичення благ. Це форма самореалізації особливого типу індивідів. Владні устремління особливо проявляються там, де відчуваються дійсні або уявні недоліки людини – природні чи набуті (дефекти фізичного розвитку, психічні розлади тощо). В таких випадках індивід прагне їх компенсувати за рахунок здобуття влади. Тут дуже багато залежить від характеру людських стосунків. Якщо суспільні відносини акцентують природні дефекти людини, то це буде стимулювати її владні претензії.

Наука справедливо доводить, що будь - яка система життя вимагає для нормального власного функціонування певних домінант. В такій системі завжди виникає проблема організації та самоорганізації. Стосовно людського суспільства це також має силу. Саме влада і виникає як відображення об’єктивної потреби будь - якої людської спільноти до самоорганізації. Тому відносини влади – необхідний та незамінний механізм регулювання життя суспільства, забезпечення і збереження його єдності та людської сутності.

29

Як бачимо, навіть ілюстрації зовсім небагатьох підходів достатньо, щоб пересвідчитись в тому, яка різноаспектна є влада за своєю сутністю. Її важко продуктивно вивчати з одного, навіть дуже важливого і суттєвого, боку. Методологічно буде правильним, якщо ми візьмемо за основу всі вищеозначені грані сутності влади. Яка ж них конкретно проявляється в людських відносинах – залежить від характеру останніх. Вони взагалі визначають зміст та форму влади. Це значить, що іманентно влада не є рисою людини. Вона виникає там, де є людські стосунки і втрачається там, де ці стосунки перестають існувати. Адже перестає існувати об’єкт влади – людина. З цього випливає, що влада як відображення відносин між людьми спроможна порізному впливати на людські якості індивідів. В залежності від того, в яких формах реалізується влада (демократичній, диктаторській, тоталітарній та ін.), такі переважно риси характеру вона здатна формувати в людині. З одного боку – відповідальність, компетентність, діловитість, достоїнство та честь, вірність слову тощо. З іншого – заздрість, злість, помсту, некомпетентність і т. д. Таким чином, питання справедливого функціонування влади пов’язано не стільки з людьми та їх громадянськими якостями, скільки з системою влади в суспільстві, з механізмами її формування, реалізації та зміни. Можна скільки завгодно змінювати носіїв владних повноважень з метою поліпшення діяльності органів влади, однак справа не зрушить з місця до тих пір, якщо не буде змінений складний механізм функціонування влади. Цей висновок – відповідь на багато питань політичної практики. В тому числі і на те з них, чому зараз, навіть після неоднаразового обрання нових людей в коридори влади нашої країни становище не лише не покращилось, а в багатьох аспектах стало навіть гіршим.

Спробуємо виробити методологію влади як соціального явища. Зазначимо, що як і політика в цілому предметом наукового аналiзу влада стала давно. Однак, чи не найпершi спроби її концептуального визначення припадають на таких вiдомих дослiдникiв як Ф. Енгельс i М. Вебер. З тих пiр позицiї цих авторiв стали основним теоретичним грунтом для багатьох наукових дослiджень влади в сучаснiй кратологiї. Принагiдно зазначимо, що

30

як Ф. Енгельс, з методологічної позиції якого виходить радянська теоретична модель влади, так i М. Вебер, який став висхiдною точкою опори для захiдних варiантiв визначень влади, фактично були прихильниками так званої “силової” моделi влади. Так, Ф. Енгельс, аналiзуючи авторитет як серцевину влади (владний авторитет), говорить про нав’язування волi з одного боку i пiдкорення з iншого . В такому ж ключі розмірковує і М.Вебер, який розглядає владу як можливiсть здiйснення волi всерединi певного соцiального вiдношення, незважаючи на опiр iнших його учасникiв, байдуже звiдки така можливiсть випливає. Зазначаючи в своїй дефiнiцiї влади про опiр з боку тих, на кого спрямована сила влади, М. Вебер фактично загострив, пiдсилив конфлiктний її характер. В цьому контекстi вiн звернув увагу i на те, що пiд час здiйснення владних функцiй суб’єкт влади має робити особливий акцент на контролi над поведiнкою об’єкта таким чином, щоб змiнити її в потрiбному для себе напрямку.

З меншою долею конфлiктностi визначення влади грунтуються в так званi “причиннi” або “каузальнi” концепцiї влади. Загальною формулою для них може бути така : “А є причиною поведiнки Б i тому А має владу над Б”. При цьому влада може ототожнюватись або з причиною реальною, або потенцiйною причиною, або з результатом дiї такої причини.

У вiтчизнянiй суспiльствознавчiй науцi поняття “влада” довгий час не мало самостiйного статусу в системi соцiально - фiлософських категорiй. Його, як правило, ототожнювали з поняттям “державна влада”. I лише 1963 року поняття влади вперше було введено в коло дослiдницьких проблем (Див.: Королев А.И., Мушкин А.Е. Государство и власть // Правоведение. - 1963. - №2. - С. 15 - 26). З того часу владу розглядають або як необхiдну функцiю будь-якого колективу по керiвництву своїми членами для налагодження спiльної дiяльностi, або як реальну здатнiсть здiйснювати свою волю в соцiальному життi, нав’язуючи її, якщо необхiдно iншим, або як вольове вiдношення, характер котрого зумовлений домінуючою волею однієї з сторін даної взаємодії, здійснюваною за допомогою спеціальних владних методів, або як організовану силу, яка забезпечує єдність дій і стійкий порядок в суспільних відносинах (Див.: Ледяева О.М.

31

Понятие власти // Власть многоликая : Сб. науч. трудов / Рос. филос. об-во. Ред. кол.: В.Н. Абрамов, В.А. Гусев, И.Г. Львов,

А.И. Уваров. - М., 1992. - С.8.).

Вище наведено далеко не всі варіанти підходів сучасної соціально - філософської та політологічної науки до явища влади. За рамками залишився аналітичний огляд визначень влади, який виконаний американським політологом Т. Боллом. Варто сказати також і про вже згадуваний раніше збірник під редакцією В. Мшвенієрадзе. І все ж, як здається, приведеного короткого екскурсу досить, щоб сформувати уяву про достаток і різнобарвність визначень влади в сучасному гуманітарному знанні. Вони настільки безмежні, що викликають до життя навіть дискусії стосовно доцільності наукових пошуків для визначення влади взагалі. Але при всій розчарованості багатьох дослідників феномену влади власними результатами на шляху пошуку універсального поняття влади такі дослідження не припиняються.

Важливо зазначити, що більшість варіантів “силової” моделі влади є зображенням влади як своєрідної дороги (шляху) з одностороннім рухом. В цьому разі визначальним чинником функціонування влади є активний вплив суб’єкта влади на об’єкт влади. Тоді сутнісна ознака влади переноситься на соціальні якості суб’єкта – його здібності, можливості, вольові прояви. Однак, здійснення влади далеко не завжди є відображенням владних претензій суб’єкта. Скажімо, влада вчителя над учнем стає дійсною тоді, коли сам учень готовий до такої взаємодії між ними. Іншими словами, реальне функціонування владного механізму пов’язане однаково як з діями того, хто здійснює владу, так і з діями того, над ким здійснюється влада. Саме це мав на увазі Г.Ф.В. Гегель, коли писав, що “влада - поняття, в якому всі рівні”. Крім того, необхідно розрізняти у явищі влади такі її аспекти як “владу над” і “владу для”. Немає сумнівів у тому, що “влада над” - це далеко не вся влада, бо вона не вичерпує всіх можливих своїх проявів. Крім того, такий аспект влади опосередковано вказує і на такі варіанти здійснення влади, коли інтерес підвладного не тільки не збігається з волею суб’єкта влади, але й може бути йому протилежним. Але в суспільній практиці є безліч прикладів навіть повного співпадання інтересів як суб’єкта влади, так і його об’єкта,

32