В.І. Муляр політологія курс лекцій

Самі собою мотиви політичної участі не означають, що така участь можлива. Потрібні певні суспільні умови, щоб ці мотиви “спрацювали”. Мова йде про передумови політичної участі людини. З деякою долею припуску їх можна розділити на матеріальні, соціально - культурні та політико - правові. Їх і розглянемо.

Хоч політика і не створює матеріальних благ, однак вона вагомо впливає на економічні процеси. Це відомо давно. Відомо також і інше: економічний розвиток має сильний вплив на політичні тенденції в суспільстві. Політична думка в світі давно вивчає цей взаємозв’язок і дійшла певних висновків. Загальна ідея така – матеріальні умови життя людей прямо чи опосередковано детермінують їх політичну позицію, спричиняють масові виступи протесту або “загального задоволення”, політичну апатію чи шкідництво. Для сучасного суспільства важливою закономірністю є те, що чим воно багатше, тим більш відкрите до демократичних форм життя. Пояснення цього закону лежить в існуванні так званого середнього класу, чисельність якого прямо спричиняє загальне багатство суспільства. Разом з тим, середній клас є базою як економічної, так і політичної демократії, бо саме він найбільш зацікавлений в стабільності та справедливих, сталих правилах людського співжиття.

Помічено також, що рівень матеріального достатку в суспільстві суттєво впливає на політичні переконання та орієнтації людей. Загальна висока забезпеченість суспільства робить його більш ліберальним, а бідність викликає нетерплячість людей, цілих суспільних груп, прошарків, здатність до відчайдушних кроків в політиці, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Так твердить зарубіжна політична думка. Очевидно, що такий висновок справедливий для суспільства з досить високим рівнем стабільності, а отже не капіталізму 18 - 19 ст., а сучасного ринкового.

Особливо слід наголосити на третьому висновку. Добрий матеріальний стан суспільства виступає необхідною умовою

163

формування компетентної громадянської служби, корпусу професійних управлінських кадрів. Для цього існують різні способи відбору державних чиновників, але в сутності це є відбір за компетентністю. І навпаки, за умов бідності суспільства відбір на службові посади в державі, як правило, здійснюється за

людина цікавиться політикою. Парадокс, що має грунтовну логіку. Чим менше політика втручається в справи економічні, тим більше свободи залишається громадянинові, тим більше він може себе реалізувати на користь собі та суспільству. А значить, політична сфера діяльності стає такою ж галуззю людського життя, як і інші, де люди працюють за здібностями. Не дивно, що в сучасних країнах з розвинутою демократією число політично активних громадян досить невелике. Однак це дозволяє в достатній мірі контролювати політичну владу і спрямовувати її діяльність на користь всього суспільства.

Із соціально - культурних факторів суспільного життя на політичну участь людини найбільше впливають освіта та культура. Американський політолог В. Кей вказує, що у більш освічених людей сильніше розвинуте почуття участі в політиці. Ці люди впевнені, що політична діяльність їм під силу більше, ніж неосвіченим або малоосвіченим. Загальний рівень освіти та культури, на думку В. Кея, прямо впливає на те, чи цікавиться людина політикою, чи ні, а це тягне за собою відповідну ймовірність активної участі людини в політичних подіях. Разом з тим, рівень загальної культури людини переважно визначає характер її політичної поведінки, детермінує форми та методи політичної діяльності.

Особливого значення для політичної участі людини набувають політико - правові передумови. Серед них – характер політичної системи суспільства (плюралістична, монополістична тощо), модель політичного режиму (тоталітарний, авторитарний, плюралістичний і т.д.). Важливо і те, як формується державна влада, які механізми цього процесу (відкриті чи закриті), чи

164

присутнє законодавче забезпечення політичних прав та свобод громадянина, яке воно за характером (дозволяюче чи забороняюче).

Всі вищеозначені та інші передумови створюють певні рамки політичної діяльності людини, в яких і відповідно “спрацьовують” мотиви цієї діяльності. Таким чином, в сукупності внутрішні та зовнішні чинники дають певний характер, рівень участі людини в політичному житті, ступінь її політичної активності. Відомий польський політолог Є. Вятр відзначає шість рівнів політичної участі людини, які характеризуються різною силою впливу на політичні процеси : рівень рядового громадянина ; рівень громадянина як члена громадської організації ; рівень громадянина як члена політичної організації; рівень громадського діяча та політичного діяча ; рівень професійного політика ; рівень політичного лідера.

Звернемось тепер до питання більш практичного і розглянемо коротко форми політичної участі людини в умовах переважно тоталітарного режиму, що довгий час характеризував життя нашого суспільства. В цілому, як бачимо, політична поведінка людини визначається її економічним становищем (власністю) та рамками політичної свободи (владою). Почавши процес по скасуванню приватної власності, наше суспільство після революції перейшло до так званої “всезагальної приватної власності” (К.Маркс) та її повного одержавлення. Такі процеси в економіці викликали уніфікацію економічних, а потім і політичних інтересів людей.

Риси грубого комунізму, в свій час гарно розкритиковані Марксом і дивним чином виявлені під час практичної реалізації його ж політичної доктрини, все в більшій мірі говорили про деформацію взаємовідносин суспільства та громадянина.

справжніх інтересів і заміни їх інтересами держави. Таким чином,

втрачаються природні мотиви людської діяльності, а навзамін гіпертрофічно зростає роль ідейно - політичних, ідеологічних чинників. Це стосувалося всіх сфер життя людей, в тому числі і політики. Щодо останньої, то можна поділити участь громадянина в політичній сфері життя суспільства на два типи : тип героїчний, самовідданий і тип егоїстичний. Дамо їм коротку характеристику.

Найбільш важливими рисами героїчної, самовідданої політичної участі людини стали нехтування як на рівні суспільства, так і на рівні громадянина матеріальною забезпеченістю, поширення психології рівної бідності, проголошення аскетизму як суттєвого критерія соціалістичності суспільних та індивідуальних форм життя людей. Причому, сутність вказаної соціалістичності вбачалась в тому, наскільки особисте, індивідуальне життя людини відповідало загальним (тобто державним) інтересам, а не в тому, наскільки система була розгорнута в бік громадянина.

Самовіддані форми політичної участі людини закономірно супроводжувались проявом найвищого ентузіазму у всіх сферах життя радянського суспільства. Підтвердження тому – приклади патріотизму, громадянської надійності в роки Великої Вітчизняної війни.

Характерною особливістю героїчних форм політичної участі за умов тоталітарного режиму було роз’єднання в соціальній пам’яті суспільства і людини минулого, сучасного та майбутнього. Минуле, як відомо, відкидалося, сучасне ж повністю підкорялось ідеалам майбутнього. Це відповідало ідеології тих часів і максимально заохочувалось.

Егоїстичні форми політичної участі людини виступали антиподом соціалістичного способу життя та всіляко засуджувались. Джерелом їх виникнення стала така властивість потреби людини в самореалізації як компенсація. Ця форма політичної участі людини також була наслідком порушення міри взаємодії економічних та духовних стимулів активності громадянина, бо тривале незадоволення матеріальних потреб викликало необхідність компенсаційних форм їх задоволення. Егоїстичні форми політичної участі людини проявились в

166

неприборкуваному прагненні до влади, кар’єри, в заздрощах, політичному підлабузництві тощо.

Обидва типи політичної участі людини за умов панування радянського соціалізму фактично є деформованими, бо виникли в результаті гіпертрофованого впливу на діяльність людини

цивілізованої альтернативи в способах формування цивілізованої політичної поведінки людини в цьому немає. Громадянин вільно діє тоді (в політиці також), коли має всі необхідні для цього права та свободи.

Питання для самообдумування:

1.Чому третій віковий етап політичної соціалізації людини починається з 18 років ?

2.Що, на Ваш погляд, більш важливе для політичної поведінки людини: внутрішні мотиви чи зовнішні передумови ?

3.Чи можливе, на Вашу думку, перенесення особливостей дії матеріальних передумов політичної участі людини на сучасне життя нашого суспільства ?

Література :

Алексеева Т.А. Личность и политика в переходный период: проблемы личности и власти // Вопросы философии. - 1998. - № 7.

Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко В.С.

Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. - Киев: Наукова думка, 1992.

167

Кантор В.К. Личность и власть в России: сотворение катастрофы // Вопросы философии. - 1998. - № 7.

Личность и политика /Логические упражнения по курсу политологии // Социально – политические науки. - 1991. - № 6.

Основы политологии /наука о политике/. - К.: Инноцентр,

1991.

Человек : История – фарс и трагедия // Диалог. - 1990. - № 11. Человек / серия статей // Диалог. - 1990. - № 12.

Шестопал Е.Б. Личность и политика. Критический анализ современных западных концепций политической социализации. - М.: Мысль, 1988.

168

СУСПІЛЬНО – ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ СУЧАСНОГО СВІТУ

1.РІЗНОМАНІТНІСТЬ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО – ПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН.

2.СУСПІЛЬНО – ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ ТА СУЧАСНОЇ СОЦІАЛ – ДЕМОКРАТІЇ.

3.ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА ЛІБЕРАЛІЗМУ : ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК.

4.CУСПІЛЬНО – ПОЛІТИЧНА ТЕОРІЯ КОНСЕРВАТИЗМУ.

5.СУЧАСНІ ТЕОЛОГІЧНІ ПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ.

6.ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ НЕОФАШИЗМУ.

Основні поняття і терміни:

доктрина, рівність, свобода, комунізм, соціал - демократія, соціальна держава, демократичний соціалізм, лібералізм, неолібералізм, консерватизм, розум, інтуїція, революція, еволюція, спроби і помилки, іслам, християнство, неофашизм.

В сучасному світі існує безліч політичних доктрин (з латині - вчення, теорія) – певних систематизованих вчень, сукупності принципів, цілісних концепцій (Див.: Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - С. 181). Своїм предметом вони ставлять фундаментальні питання політичного життя : що таке влада, які механізми її походження та функціонування; як мають співвідноситись найважливіші вартості людського життя – рівність, свобода, справедливість; яка найоптимальніша модель політичного розвитку певної нації, народу, цивілізації та ін. Спектр таких доктрин досить широкий, як і гама тих економічних, суспільно – політичних та інших інтересів, на які спираються учасники політичних процесів у своїй діяльності. Тому можна стверджувати, що вони виступають конкуруючими політичними

169

теоріями, місце яких в загальному ряду постійно змінюється під впливом дуже багатьох факторів.

Так, наприклад, комуністична доктрина довгий час панувала і зараз ще не втратила свого впливу на суспільну психологію народів Східної Європи, деяких інших регіонів світу. Соціал - демократія найбільших успіхів досягла в Західній та Північній Європі. Консерватизм дуже поширений в Англії, Канаді, Австралії. Країною класичного лібералізму вважають США. Політична доктрина ісламу традиційно панує в країнах Азії, Африки, а сьогодні інтенсивно проникає в інші регіони.

За походженням та історичним віком суспільно - політичні доктрини також різні. Одні з них виникли дуже давно і до нинішнього століття не один раз модифікувались, інші – кілька десятків років назад. Так, наприклад, політична теорія західноєвропейського комунізму бере свій початок ще з давнини, але найбільш системно розроблена у ХІХ столітті. Виникнення ж лібералізму органічно було пов’язане з процесом переходу країн Західної Європи від феодального виробництва до вільного підприємництва та ринку. Досить тривалу історію мають релігійні політичні теорії, які створювались одночасно з формуванням самих релігій. Поряд з ними політичні концепції європейського чи латиноамериканського неофашизму або африканського націоналізму перебувають, образно кажучи, в дитячому віці. Але це звичайно, не означає, що їх вплив на суспільні процеси слабкіший.

Сучасні політичні теорії різні і за тим, чиї інтереси вони відображають, на кого спираються. Так, одну групу таких теорій складають ті, що орієнтуються на певні прошарки суспільства (комунізм, лібералізм). Для інших класова ознака не є головною (католицизм, іслам тощо). Значна ж частина сучасних неофашистських угрупувань у Європі на чільне місце ставлять гіпертрофовані інтереси нації.

Звернемось тепер до короткої характеристики деяких сучасних суспільних політичних доктрин. Серед системи суспільних вартостей соціально - політична теорія комунізму завжди віддавала перевагу рівності людей. Прагнення до справедливішого суспільства рухало багатьма верствами людей

170

різних країн світу в найрізноманітніші часи. Ця проблема зачіпала уми багатьох великих людей. Тому комунізм як політична доктрина не є якоюсь випадковістю історії, як дехто зараз твердить. Це специфічне відображення сподівань людей, особливо найбідніших, на краще життя. І чим більш явною ставала у суспільстві нерівність, тим більше прихильників знаходив комунізм як політичне вчення.

Теоретичні моделі комунізму починаються Т. Мором (“Утопія”) та Т. Кампанеллою (“Місто сонця”) ще у ХVІ - ХVІІ ст. Продовжуються пошуки комунізму в дослідженнях утопічних соціалістів К.Л. Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Р. Оуена та ін. Завершені форми західноєвропейського комунізму з’являються завдяки працям К. Маркса і Ф. Енгельса, а В. Ленін фактично реалізував основні його положення в практиці російської революції.

Особливістю соціально - політичної теорії марксизму є її органічний зв’язок з обгрунтуванням економічних засади суспільства. В чому джерело нерівності ? – запитує К. Маркс. І знаходить відповідь: в існуванні приватної власності. Саме вона створює додаткову вартість за рахунок експлуатації робітника капіталістом. Рано чи пізно, за думкою основоположника західноєвропейського комунізму К. Маркса, це призводить до відносної та абсолютної злиденності народу, який повстає проти такого порядку. Тому у своїй сутності приватна власність є джерелом формування антогоністичних суперечностей між різними суспільними групами, а значить, причиною класової боротьби. Звідси висновок німецького мислителя: потрібно скасувати першоджерело – приватну власність. Але як це зробити ? Аналіз робіт Маркса дає право стверджувати, що він вирізняв два шляхи цього процесу : економічний та політичний. Перший з них передбачає скасування приватної власності еволюційним чином, поступово, через усуспільнення цієї власності за допомогою економічних механізмів. Другий – шляхом насильства, революційного терору, збройного виступу поневолених класів проти експлуататорів. Перший шлях – довгий, важкий, але без великих соціальних катаклізмів. Другий – з людськими жертвами, однак відносно швидкий. Доводиться говорити, що в цьому і полягає одна з суттєвих суперечностей комуністичної доктрини

171

Маркса. Коли він аналізує економічні засади переходу від капіталізму до комунізму, то виступає як вчений, і не випадково “Капітал” до сьогодні є частиною класичної економічної теорії, яку вивчають у світі. Однак, коли Маркс звертається до політичних аспектів скасування приватної власності, він виступає не як вчений, а як ідеолог робітничого руху, де замість істини пропагує інтереси останнього.

Продовжимо далі відслідковувати логіку роздумів К. Маркса. Хто може здійснити революційне насильство ? Той, кому в цій революції немає чого втрачати, а саме робітничий клас як найбільш революційна сила в капіталістичному суспільстві. Для цього пролетаріат формує свою партію, озброєні загони, проводить агітацію серед населення. Таким чином, Маркс віддає перевагу збройному шляху перетворення сучасного йому капіталістичного суспільства і стверджує, що формою майбутньої політичної влади робітників має бути диктатура пролетаріату. Із здобуттям влади пролетаріат здійснює економічні зміни, які, на думку Маркса, дадуть змогу встановити рівність у суспільстві, а відтак і справедливість.

Сьогодні точаться дискусії про те, чи має право політична доктрина комунізму на життя. Одні кажуть, що має, інші закликають навіть до суду над нею. Нагадаємо, що комуністичні устремління мають широку базу в суспільстві, де панує величезна соціальна та матеріальна прірва між різними групами людей. Цього не можна заперечувати, бо то – об’єктивна причина. Можна стверджувати, що і сьогодні в різних країнах світу комунізм поширений, незважаючи на його негативні результати у суспільній практиці ХХ ст. Зважаючи також і на те, що, як стверджують захисники цього вчення, багато у К. Маркса залишилось незрозумілим навіть сьогодні. І це природньо : текстом неможливо передати всю гаму думок. Однак правильно і те, що будь - яка політична теорія повинна робити похибку на те, що нею будуть користуватися різні люди, групи, політичні діячі.

Разом з тим, практика більш як 100 - річного розвитку світу після К. Маркса показала, що багато чого в теорії комунізму виявилось неправильним, особливо, коли вона “опускалася” до конкретних прогнозів. Дуже істотною помилкою, на наш погляд,

172