Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
бакалаврат 1 cо вступом.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
237.57 Кб
Скачать

37

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РИНКУ ПРАЦІ, НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ………………………………………………………………………….

1.1 Економічна сутність ринку праці та необхідність його державного регулювання………………………………………………………………………………

1.2 Інформаційне забезпечення державного регулювання ринку праці………..

1.3 Суб’єкти інформаційного забезпечення ДРЗ та методи збору інформації…

1.4 Нормативно - правове забезпечення державного регулювання ринку праці…

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В ЖИТОМИРСЬКІЇ ОБЛАСТІ….

2.1. Соціально-економічна характеристика Житомирської області…………

2.2. Статистичне забезпечення інформацією суб’єктів державного регулювання ринку праці……………………………………………………………………………….

2.3. Інформаційне забезпечення суб’єктів державного регулювання ринку праці Житомирською державною службою зайнятості…………………………………….

2.4. Шляхи удосконалення інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці……………………………………………………………..

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..

ВСТУП

Зайнятість забезпечується державою шляхом проведення активної соціально – економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Зайнятість – важлива складова економічного і соціального поступу України, умова підвищення загального добробуту в суспільстві. Виведення економіки з кризи, подолання соціальної напруженості в суспільстві, перехід від стихійного формування соціально – трудових відносин до форм, притаманних цивілізованому ринку праці, потребує від держави більш активного втручання в процеси використання і обігу робочої сили. Механізм регулювання зайнятості населення і ринку праці має вдосконалюватись відповідно до нових суспільних умов розвитку економіки, зрушень в галузевій і технологічній структурі виробництва, змін у сфері соціально–трудових відносин.

В усіх країнах світу управління зайнятістю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державної політики. Це не випадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних соціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально – економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.

Питання зайнятості та причини безробіття досліджували такі відомі економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, А. Пігу, К. Маркс, Т. Мальтус та інші.

Теоретичні та науково-практичні проблеми зайнятості аналізуються у працях А. Баланди, С. Бандура, Д. Богині, М. Долішнього, М. Кіма, Л. Колєшні, Ю. Краснова, Г. Купалової, Е. Лібанової, Н. Лук’янченко, В. Мандибури, В. Мікловди, В. Онищенка, В. Онікієнка, І. Петрової, В. Петюха, С. Писаренко, В. Пітюлича, С. Пірожкова, М. Шаленка, К. Якуби, В. Яценка та інших. Різні аспекти політики зайнятості простежуються у низці дисертаційних досліджень, зокрема у дисертаціях Р. Михайлишина, У. Садової, Л. Семів, С. Трубича.

Розробка критеріїв ефективності реалізації державної політики зайнятості є результатом детального аналізу стану ринку праці, механізму ралізації та регулювання державної політики зайнятості. За допогою розроблених критеріїв оцінки державної політики зайнятості можливою стає розробка системи удосконалення політики зайнятості.

Головною метою роботи є аналіз інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці в Житомирській області.

Основні питання, розглянуті в бакалаврській роботі, наступні:

  • теоретичні основи інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці;

  • аналіз інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці в регіоні (управління зайнятістю населення в регіоні);

  • розробка критеріїв оцінки інформаційного забезпечення та шляхи його удосконалення в регіоні .

Предметом дослідження є особливості та закономірності інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці на регіональному рівні.

Об’єктом дослідження є процес реалізації інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці на регіональному рівні.

Розв’язання поставлених у роботі завдань здійснювалося із застосуванням таких наукових методів і прийомів: методів системного аналізу, логічного узагальнення та аналогії,методів математичного моделювання, статистично-аналітичних методів(групувань, порівнянь, побудови динамічних рядів) та графічного методу.

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ, ЙОГО НОРМАТИВНО - ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

    1. Економічна сутність і необхідність державного регулювання ринку праці

В сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення. Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом.

Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що здійснюють повсякденну еволюцію суспільства.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками [1, c. 212].

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Зайнятість населення здійснюється в сфері сукупного ринку праці (ринку праці в широкому розумінні, який складається із сукупного попиту і сукупної пропозиції) на основі тих економічних законів, які діють на ринку праці. Однак державне регулювання зайнятості як навчальна дисципліна конкретизує і поглиблює знання в напрямах державної політики і державної практики цілеспрямованого впливу на попит і пропозицію робочої сили, на її ціну і вартість. Тому саме під таким кутом зору слід розглянути деякі положення ринку праці.

Той факт, що сукупний ринок праці є сферою здійснення зайнятості, випливає з його соціально-організаційної структури.

До складу кожної частини сукупного ринку праці входять переважно громадяни, зайняті різними формами діяльності, а саме: в організаціях, установах, на підприємствах, у військових (законних) формуваннях, на фермах, зайняті надомною працею, доглядом за дітьми і хворими та ін. Повністю лише циркулююча частина зовнішнього ринку праці та певна частка потенційного ринку праці має незайнятих громадян.

Оскільки ринок праці є економічною формою функціонування робочої сили, зайнятість населення можна здійснити лише на ринку праці. Якщо, скажімо, циркулююча частина зовнішнього ринку праці, тобто сфера руху робочої сили за межами конкретної організації, містить тільки незайнятих громадян, то зайнятість вони здобувають на межі внутрішньофірмового ринку праці (сфери руху робочої сили на підприємстві), де відбувається купівля — продаж робочої сили.

Потенційний ринок праці як частина зовнішнього ринку праці тому і називається потенційним, що там знаходиться певний потенціал найманих працівників, котрі в будь-який момент можуть вийти на циркулюючий ринок праці в пошуках роботи. Крім того певна категорія громадян (фермери, підприємці, військовослужбовці, учні, студенти денного навчання та ін.) здійснює зайнятість у цій частині ринку праці. Тому зайнятість населення не є величиною заданою і постійною. Вона, як свідчить соціально-організаційна структура ринку праці, знаходиться в постійному русі, повсякчас кількісно та якісно змінюється. Саме ця її зміна і є об’єктом регулюючого втручання держави.

До викладеного слід додати, що сукупна робоча сила в Україні (трудові ресурси) становить близько 30 млн громадян, або понад 60 % чисельності всього населення. Ось чому державне регулювання ринку праці в нашій країні, як і в будь-якій іншій, набуває найважливішого значення.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи [2, c. 270].

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

- забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

- гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

- дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

- підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують соціального захисту;

- забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

- певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.

А ктивна політика - це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю і збільшення чисельності зайнятих [10, c. 142].

Активні заходи

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо

р озвиток служби зайнятості тощо

п рофорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів

о рганізація громадських робіт

п ервинна професійна підготовка незайнятих громадян

Рис 1.1 Активні заходи регулювання ринку праці

Тобто вона спрямована на забезпечення роботою не зайнятих активних громадян. Активна політика держави в галузі зайнятості реалізується за допомогою таких інструментів, як Державна та регіональні програми зайнятості населення, які передбачають низку активних заходів щодо розширення сфери докладання праці. Активні заходи державної полі­тики — це комплекс організаційно-економічних і правових дій, безпосередньо впливаючих на зміну співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості. Сучасний механізм регулювання ринку праці — це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів державного сприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни у ті рівні та структурі, повинне, по-перше, створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорції в їх розподілі і, по-друге, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід передбачає розроблення конкретних механізмів І важелів державної системи регулювання ринку праці. В основу заходів щодо державного регулювання зайнятості населення повинно бути покладено заохочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення ефективної зайнятості. Надання всебічної допомоги вітчизняному виробнику, підтримка власних інвестицій і залучення іноземних є довготерміновими напрямами державного регулювання зайнятості.

Ринок праці є складова ринкової системи.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв'язку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: попиту й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

В мікроекономіці він визначається як похідний ринок. Він вважається похідним від ринку товарів і послуг тому, що попит на ресурси, в тому числі на працю, залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою [11, c. 610].

Разом з тим, пригадуючи схему кругообігу товарів і грошей, визначаємо, що на ринку підприємства і домогосподарства зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства— покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг — навпаки. Отже, ці два ринки тісно пов'язані між собою. І як попит на ресурси залежить від попиту на товари, так і пропозиція товарів залежить від пропозиції праці, адже товари і послуги з'являються на ринку саме завдяки праці.

Крім того, слід врахувати, що крім доходів, отриманих завдяки праці, на ринок товарів виносяться і нетрудові доходи: накопичені раніше суми, соціальні гранти, фінансові доходи від використання майна (банківські відсотки, орендна плата за задавання нерухомості, відсотки по акціях, облігаціях тощо). Крім того, необхідно враховувати, що кругообіг товарів і грошей не є закритою системою в межах однієї країни. На ринок товарів може виноситися також дохід, зароблений на роботі за кордоном. В результаті домашні господарства формують попит на нестворені ними товари і послуги.

Як наслідок, при низькому попиті на працю може виникати високий попит на товари і послуги. Це призводить до дефіциту на ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва, що компенсується підвищенням імпорту товарів. Імпорт товарів формує попит на зарубіжну працю, тоді як попит на вітчизняному ринку праці залишається низьким [13, c. 307].

З іншого боку, при невисокому рівні нетрудових доходів та при високому рівні пропозиції праці знижується ціна праці, що знижує купівельну спроможність населення, і відповідно, попит на ринку товарів і послуг. Скорочення попиту на ринку товарів і послуг призводить до ще більшого скорочення попиту на ринку праці, і її здешевлення.

При невисокому рівні нетрудових доходів та невисокому рівні пропозиції праці в умовах демографічної кризи підвищується ціна праці, що призводить до подорожчання товарів на ринку товарів і послуг, і збіднілості економічно неактивного населення країни.

Отже, як демонструють наведені приклади, існує тісний взаємозв'язок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни.

Якщо ринок праці є працедефіцитним, то він визначає обсяг пропозиції на ринку товарів і послуг.

Якщо ринок праці є праценадлишковим, то він є похідним від ринку товарів і послуг. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці. Бо саме праця викликає попит на ресурсному ринку, попит на ринку капіталу і похідний попит на ринку товарів і послуг. Саме на ринку праці можливе регулювання формування та використання нетрудових доходів та зароблених за кордоном. Адже формування нетрудових доходів визначається ефективністю використання праці на ринку, що приносить прибуток, відсотки та кошти для перерозподілу на соціальні цілі до бюджету. Сприятливі заходи на ринку праці можуть спрямувати нетрудові та зароблені за кордоном кошти не безпосередньо на ринок товарів і послуг, а у виробничий процес.

Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Така складна соціально-економічна підсистема, як ринок праці, в Україні тільки починає формуватися.

Зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку ринок праці в Україні набирає специфічних ознак, яких не мають країни зі стійкими ринковими відносинами і ті з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать:

- довгострокове (протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах гарантованого, а то й примусового залучення до праці;

- неготовність державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого державного органу) бачити в безробітному об’єкт захисту та піклування з боку держави;

- нездатність частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє прагнення будь-якою ціною “відпочити” за рахунок допомоги по безробіттю;

- залежність роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття та становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках.

Але паралельно в Україні йде формування конкретних механізмів державного регулювання ринку трудових ресурсів. Визначені кроки тут уже зроблені: створена державна служба зайнятості, розгортається система перепідготовки кадрів, офіційно встановлюються прожитковий мінімум і мінімальна заробітна плата. Утім, поки два останніх індикатори є в Україні (на відміну від високорозвинених країн з ринковою економікою) лише умовними показниками [14, c. 15].

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

- запровадження нормативів умов праці залежно від видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

- створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння зайнятості;

- розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

- розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

- створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Конституція України, Закон України «Про зайнятість і населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», КЗОТ та Державна програма зайнятості.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості, її обов'язком є: аналіз і прогнозування попиту на робочу силу та її пропозицію; облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, підборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств у підборі потрібних працівників; реєстрація безробітних і виплата їм допомоги; участь у підготовці територіальних програм зайнятості тощо.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки, а також управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій .

Зростання економіки України створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.