В.І. Муляр політологія курс лекцій

тоталітарними режимами, напівконкурентними, однопартійними тощо. Така розмаїтість має свої причини, але однією з них можна вважати різний рівень стабілізації соціально - класової структури суспільства. В більшості країн західної демократії класова поляризація є досить чіткою, однак при цьому і гнучкою, високомобільною, а це в кінцевому підсумку зрівноважує всю суспільну систему. Разом з тим, є цілий ряд країн, особливо у Африці, Латинській Америці, Азії, де класові стосунки ще не сформувалися так, щоб позитивно впливати на процеси демократизації життя всього суспільства. Це нерідко зумовлено переплетінням історичних, психологічних, національних, релігійних традицій, процесами національного становлення народів тощо.

Суттєвою в сучасному світі є багатоманітність партійних систем. Тут і однопартійні системи у різних модифікаціях, і двопартійні політичні системи, і багатопартійні. Можна також говорити про дійсну багатопартійність, формально розвинуту і таку, яка лише формується.

Як бачимо, сучасний світ досить багатогранний. На перший погляд здається, що у різних його моделях мало чогось спільного, особливо коли мова іде про певні правила розвитку всього світу. Однак при більш уважному аналізові виявляється цілий ряд суттєвих процесів, які в різних модифікаціях, з різною силою, з різним інтервалом історичного часу проявляються в усьому світі. Звернемося до них.

Найбільш загальною тенденцією розвитку сучасного світу є його дихотомічність, двоїстість. Сучасна історія людської цивілізації, з якого б боку її не аналізувати, розвивається суперечливо, між певними рубіжними варіантами. Зміщення від “осьової лінії” до якогось крайнього стану може набирати різної інтенсивності і часового інтервалу в різних країнах, регіонах світу, “витримуючи” при цьому загальну картину світових процесів. В таких зміщеннях відображаються різні економічні, політичні, моральні та інші вартості, орієнтири, вказуючи в цілому на суперечливість світового розвитку.

Найперше слід сказати про економічні процеси. Відомий російський економіст початку ХХ століття М.Д. Кондратьєв

213

відкрив циклічність розвитку економічних систем з часу створення світового ринкового господарства. За його концепцією, кожний цикл такого розвитку включає підвищувальну хвилю “синусоїди” та знижувальну. Перша з них відображає зростання економічної кон’юнктури, коли світове ринкове господарство розвивається особливо бурхливо, порівняно легко, без тривалих періодів депресії. При цьому можливі короткочасні кризи, але вони досить легко та швидко долаються. Знижувальна хвиля “економічної синусоїди Кондратьєва” відображає падіння світової економічної кон’юнктури, коли наростає депресія, падіння ділової активності. Це відбивається на скороченні обсягів виробництва, темпів росту продуктивності праці, а то і на її зменшенні. М. Кондратьєв вважав, що в підгрунті таких змін в економіці лежать:

1)зміна кон’юнктури ринку товарів;

2)об’єктивно назрілі потреби структурної перебудови ринкової економіки.

Потрібно зазначити, таку синусоїдальність форми розгортання економічних процесів російський вчений пов’язував із створенням світового ринкового господарства, внутрішні процеси якого взаємопов’язані. Це час встановлення досить зрілих капіталістичних економічних відносин ХІХ століття. Користуючись методикою М. Кондратьєва, можна простежити кілька циклів розвитку світового ринкового господарства, в результаті яких воно кардинально змінювало свою структуру, виходячи з об’єктивно назрілих потреб.

На фоні показаної вище тенденції економічного розвитку сучасного світу в політичній сфері життя практично усіх країн світу можна вирізняти дію певних закономірностей. Насамперед, мова іде про суперечливу взаємодію рівності та свободи. Вже за часів Великої Французької революції вони висуваються на місце найважливіших засад майбутнього, соціально справедливого суспільства і до сьогоднішнього дня проголошуються практично всіма суб’єктами боротьби за політичне лідерство найважливішими цілями своєї діяльності. Прямо зумовлені одна одною на рівні формальної логіки, рівність та свобода виявляються парадоксально суперечливими за своєю сутністю при більш глибокому аналізові. Максимальна свобода діяльності

214

неминуче призводить до нерівності результатів такої діяльності. З іншого боку, щоб добитись досить високого ступеня рівності в суспільстві (особливо матеріальної рівності), необхідний певний перерозподіл результатів діяльності людей, а це в кінцевому підсумку призводить до втрати частини свободи. Таким чином, в умовах максимально гарантованої державою свободи суспільство одержує високий рівень ефективності діяльності людей (насамперед виробничої, в сфері економіки) та одночасно глибоке розшарування людей у рівнях доходів, що може призвести до певної соціальної напруги. В умовах ж максимальної рівності обмежуються стимули до ефективної діяльності людей, однак створюється картина соціально - політичної стабільності у суспільстві. В практичному плані суперечливість рівності і свободи означає відому дилему сучасної історії: соціальна справедливість чи економічна ефективність суспільства, панування розподільчих елементів у структурі економічних процесів чи виробничих.

В розвитку сучасного світу в цілому, його окремих частин, регіонів, країн можна спостерігати цю історичну закономірність. На одних етапах історії панують вартості свободи, тоді суспільство абстрагується від рівності. Визнається лише рівність можливостей, що фактично і є іншою формою повної свободи. На інших етапах історії філософія свободи поступається ідеології рівності в усіх її аспектах. Це співпадає з циклами М. Кондратьєва: на підвищувальній фазі панує свобода, на знижувальній фазі – рівність. Звичайно, таке співпадання є досить умовним у різних країнах, бо детермінується ще цілим рядом причин. Однак в цілому описана взаємодія достатньо очевидна як історично, так і логічно.

Як відомо, носіями певних філософських, політичних, морально - правових вартостей у суспільстві виступають відповідні класи, групи людей, інтереси яких відображаються у цих цінностях В політичній сфері життя суспільства вартості свободи та рівності акумулюються, насамперед в програмах діяльності суб’єктів політики, в першу чергу політичних партій, громадсько - політичних рухів, держави. Об’єктивні процеси взаємозв`язку економіки та політики відображаються через діяльність різних великих груп людей. Суспільство умовно можна поділити на ту

215

частину, яка домінує в пору панування свободи, і ту, що активізує дух рівності. Тобто, можна говорити про певну дихотомічність, двоїстість структури партійних систем: з одного боку, партії ліберально - консервативного напрямку, з іншого – соціалістичного, комуністичного. З розгортанням підвищувальної хвилі “економічної синусоїди М. Кондратьєва” переважають позиції лібералів та консерваторів, бо вони віддають перевагу ідеології свободи, яка виступає іманентним фактором економічного піднесення. В умовах знижувальної хвилі в економіці, коли суспільство незадоволене насамперед, матеріальними умовами свого існування (або це почуття присутнє

всвідомості великої частини народу), на передній план виходять партії соціалістичної, навіть комуністичної орієнтації.

Тут зроблю деякі застереження. В одних країнах вже давно склалися двополюсні партійні системи, наприклад в США, в Англії тощо. В інших країнах таких систем немає, однак біполярність, безумовно, існує. Наприклад, у Франції партійна система включає, з одного боку, Спілку демократів за Республіку, Центр демократії, з іншого боку – соціалістичну партію, Рух лівих радикалів. Те ж можна сказати про Німеччину, Іспанію, Італію, інші країни.

Прийшовши до влади в результаті виборів, політичні партії реалізують не тільки економічні цілі своєї діяльності, а й соціально-політичні. Вони віддають перевагу та практично втілюють в життя ті теоретичні принципи, які найбільше відповідають політичним доктринам цих партій. Партії ліберально - консервативного напрямку, як правило, дотримуються у своїй державній діяльності вартостей вільної економіки, пріоритету приватного інтересу над іншими, мінімального втручання держави

векономічні процеси. Проголошується рівність можливостей, де кожний може проявити свої здібності. Закликаючи і даючи громадянам заробити і стати багатими, така політика фактично переслідує збагачення і держави, і суспільства в цілому. Однак суттєво зменшується відповідальність держави за долю кожної людини. Проблеми соціального захисту громадянина відходять на задній план.

216

На певному етапі розвитку суспільства реалізація таких принципів життя обертається інтенсивним розшаруванням суспільства, невиправданою з точки зору певних суспільних груп матеріальною, соціальною, політичною відстанню між різними прошарками населення. Це може викликати невдоволення деякої частини суспільства, яке через відповідні механізми зміни державної влади віддає перевагу партіям, що закликають до менш поляризованого суспільства. Як правило, це партії, що сповідують достатньо широку централізацію суспільства, глибоке державне регулювання економічними процесами, суттєвий перерозподіл матеріальних та духовних благ. Вони виступають за націоналізацію промисловості, колективних форм не лише виробництва, а й розподілу (соціалістичні, соціал-демократичні, демократичні, комуністичні, тощо).

Можна стверджувати, що на підвищувальний хвилі “економічної синусоїди М. Кондратьєва” пануючі в суспільстві партії пропонують, і отримавши державну владу, практично втілюють загальні принципи капіталістичної моделі суспільного розвитку. З розгортанням знижувальної ж хвилі суспільний розвиток схиляється в бік соціалізму як соціально - політичної так економічної моделі. Особливо це видно сьогодні на прикладі багатьох західних країн, де розуміння соціалізму вигідно відрізняється від марксистського. Тому, як здається, абсолютно беззмістовними зараз є дискусії про те, що у перспективі чекає цивілізацію – капіталізм чи соціалізм. Не перше і не друге, та одночасно і капіталізм, і соціалізм. Питання стоїть лише про те, коли, в який момент, якою мірою переважатимуть тенденції одного або іншого в силу об’єктивних законів сучасного суспільного розвитку. Важливо і інше: щоб суспільство не набувало крайніх форм як капіталізму, таки соціалізму. Однак таке балансування можливе лише за умов створення гнучкого механізму зміни політичної влади з метою встановлення та збереження даного для суспільства політичного ладу.

Звернемо увагу на характеристику наступної тенденції сучасного соціально - політичного розвитку світу. Мова іде про дихотомію громадянського суспільства та держави. Знову ж таки, на перший погляд у взаємовідносинах цих двох надзвичайно

217

важливих компонентів розвитку сучасного суспільства немає суперечностей. Однак правильне розуміння природи як держави, так і громадянського суспільства дає можливість глибокого аналізу сутності їх відносин і виокремлення на цьому рівні суперечностей. Держава як основне уособлення влади в суспільстві в своїй сутності, як казав Р. Міхельс, прагне до розширення своїх повноважень. Зрозуміло, що за рахунок громадянина. Останній ж навпаки, прагне максимуму свободи, реалізуючи свої інтереси. З тих пір, як у політології була системно обгрунтована і набула практичної актуальності необхідність поділу суспільства на політичну сферу (яка уособлюється, насамперед, в державі) та громадянську, продовжується як відкрита, так і замаскована боротьба цих двох засад життя людей. Причому, з перемінним успіхом одної або іншої сторони. Держава одержує верх і обмежує громадянські права та свободи тоді, коли справи суспільства кепські, коли економічний розвиток незадовільний. Однак виходом

зцієї ситуації може бути тільки розширення свободи, повернення громадянинові в повній мірі прав, які стимулюють його діяльність, призводячи в кінцевому підсумку до духовного, економічного, соціально-політичного відродження суспільства.

Думається, що ця тенденція була і буде в майбутньому однією

звизначальних у перспективі сучасної цивілізації. І не випадково, бо відображає фактично рівень прав та свобод громадян. Адже в своїй сутності історія і є процесом набуття та розширення людьми власних прав та свобод за рахунок усвідомлення і адекватного використання своєї зовнішньої та внутрішньої природи. За останні 150 - 200 років людство інтенсивно опановує власну, людську природу суспільства. Такий процес іде боляче, нерідко з людської природи виривається її тваринна частка і, необмежувана нічим, породжує антигуманізм, жорстокість, громадянські війни та інше. Завдання полягає в тому, щоб виробити демократичні механізми людського співжиття для цивілізованої побудови відносини держави та громадянина. І про це достатньо сказано в історії.

Як відомо з попереднього вивчення курсу політології, рівень забезпечення прав та свобод громадянина є одним з двох суттєвих ознак політичного режиму. Тому аналіз перспектив соціальнополітичного розвитку сучасної цивілізації неможливий без

218

розгляду закономірностей саме цього феномена. Тут тенденція також суперечлива: сучасний світ дає приклади найрізноманітніших політичних режимів, однак головна тенденція

– це суперечність між демократією (політичним плюралізмом) і різними формами авторитаризму, навіть тоталітаризму. Всю історію людства можна уявити як постійний пошук гармонійних форм та методів управлінням суспільством, однак до останнього часу бракувало не лише стабільних практичних навиків демократії, а і теоретичного її обгрунтування. Тому короткі періоди демократії, як правило, змінювались досить тривалими епохами тиранії, абсолютизму, різних відтінків авторитарної влади. І лише попереднє століття дало людству Ж.Л. Монтеск’е, А. Токвіля, Д. Джеферсона та багатьох інших мислителів, які зробили визначальний вклад у теорію демократії. Вічне прагнення народів до демократії тільки з ХІХ століття одержало своє теоретичне обгрунтування, що дало змогу у ХХ сторіччі перетворити тенденцію до демократії в стабільний процес.

З іншого боку, процес демократизації суспільства в ХХ столітті призводить до зворотної реакції в світовій історії – виникнення крайніх форм авторитаризму. Парадокс, але за всю історію цивілізації не було стільки диктатур, скільки їх було за нинішнє століття. Більше того, XX століття дало людству і тоталітаризм як одну з форм найжорстокіших режимів, чого не було раніше. Звичайно, причин цілих хвиль диктатур в XX ст. дуже багато, однак на деяких з них є сенс зупинитись.

Ряд вітчизняних та зарубіжних дослідників стверджують, що людство за останнє сторіччя вже пережило п’ять хвиль диктатур. Перша з них розгорнулася в Європі після Першої світової війни (більшовизм в Росії, Муссоліні в Італії, Цанков у Болгарії ), друга

– в умовах першої світової економічної кризи 1928 - 1930 років ( Гітлер в Німеччині, Сталін в СССР, Хорті в Угорщині, Антонеску в Румунії, Франко в Іспанії тощо ). Третя хвиля диктатур бере свій початок після Другої світової війни і з Європи поширюється на Азію ( Північна Корея, В’єтнам, Китай ). Її пов’язують з наслідками світової війни і перетворенням соціалізму в світову систему. В 50-х роках диктатури виникають в інших частинах світу, зокрема, в Південній Америці (Парагвай, Гаїті, Нікарагуа ),

219

частково проявившись і в Європі ( Греція ). І нарешті, остання хвиля прокочується в 70-х роках. Вона закінчує Латинську Америку (Чилі), перекидається на Африку (Сомалі, Судан тощо). Безумовно, що завдання диктаторських режимів в різних країнах світу були різними. Тут і стабілізація суспільства, і спроби здійснити соціально - зрівнювальні політичні доктрини, і модернізація економіки, і інші.

Вчені вважають, що основна причина диктатур в XX ст. пов’язана з методами, стилем політичного управління суспільством, коли керівна політична сила в державі використовувала насильство для прискорення історичної необхідності. Ці методи управління виникали на тлі тих глобальних процесів, що характеризують, насамперед, перехід багатьох країн і цивілізації в цілому від традиційного, в основі своїй патріархального способу життя народів, до сучасного, індустріального та постіндустріального. Такі процеси об’єктивно створюють небезпеку хаосу в суспільства, а диктатура виступає як крайній спосіб виходу країни з нього. Потрібно сказати і про різний рівень історичного розвитку країн та спробу відсталих з них наздогнати передові. Це вимагає максимального напруження всіх потенційних сил народу, нерідко пов’язуєься з введенням жорсткого, авторитарного правління. І нарешті, одним з наслідків світових процесів в XX ст. є зміни в способі життя людей в результаті інтенсивної урбанізації, перетворення міст в масу незнайомих один одному людей, яку під впливом засобів інформації можна підготувати і спрямувати на будь - які дії. Це нерідко призводить до виникнення харизматичних лідерів, які поряд з безумовними позитивами мають і об’єктивні умови для переродження в диктаторів.

Ось такі в загальному основні тенденції соціально - політичного розвитку сучасної цивілізації. Звичайно, є і інші і це створює грунт для роздумів та висновків.

Питання для самообдумування :

220

1.Чому саме із виникнення світового ринкового господарства стала можливою синусоїдальна форма розвитку світової економіки?

2.Які висновки Ви зробили б для соціально - політичних перспектив сучасної України?

3.Спробуйте на конкретних прикладах певних країн проілюструвати дію наведених вище тенденцій світового розвитку.

Література :

Драганов М. XX век: волны диктатур // Философские науки.- 1991. - № 2.

Загладин Н. В. Тоталитаризм и демократия: конфликт века // Кентавр. - 1992. - № 5 - 6 ; - № 7 - 8; № 9 - 10.

Муляр В. Не капіталізм і не соціалізм. Що ж тоді ? // Віче. - 1994. - № 12.

Пантин В., Лапкин В. Краткий миг российской свободы // Знание – сила. - 1991 - № 8.

Поздняков Э. Формационный и цивилизационный подходы // Мировая экономика и международные отношения. - 1990 - № 5.

Рымалов В. Мировая рыночная экономика: долгосрочные тенденции и современный цикл // Мировая экономика и международные отношения. - 1991 - № 9.

Урнов М. Ю. Освобождаясь от авторитаризма // Политические исследования. - 1991 - № 1.

Чешков М. Понимание целостного мира: в поисках неформационной парадигмы // Мировая экономика и международные отношения. - 1990. - № 5.

221

ЗМІСТ

222