Склад Верховної Ради України III скликання за партійністю

№ з/п	Політичні партії	Кількість членів партії в парламенті	Питома вага (%)
1	2	3	4
1	Комуністична партія України	113	25,2
2	Народний Рух України	44	9,8
3	Народно-демократична партія	29	6,5
4	ВО «Громада»	23	5,1
5	Соціалістична партія України	20	4,5
6	Партія Зелених України	19	4,2
7	Соціал-демократична партія України (об’єднана)	17	3,8
8	Селянська партія України	14	3,1
9	Прогресивна соціалістична партія України	14	3,1
10	Аграрна партія України	8	1,8
11	Партія «Реформи і порядок»	3	0,7
12	Конгрес українських націоналістів	3	0,7
13	Партія регіонального відродження України	2	0,4
14	Українська республіканська партія	2	0,4
15	Християнсько-демократична партія України	2	0,4
16	Демократична партія України	1	0,2
17	Українська Християнсько-демократична партія	1	0,2

Закінчення таблиці 1

1	2	3	4
18	Українська партія справедливості	1	0,2
19	Партія «Християнсько-народний союз»	1	0,2
20	Соціал-національна партія України	1	0,2
21	Партія «Міжрегіональний блок реформ»	1	0,2
22	Партія «Союз»	1	0,2
	Позапартійні	128	28,6
	Всього	448	100

Джерело: [126, 12].

Це було обумовлено рядом причин: по-перше, центристські налаштовані громадяни зазвичай менше схильні брати участь у виборах, позбавляючи тим самим центристські партії своїх голосів. По-друге, українські громадяни, ще не маючи достат­нього досвіду свідомого політичного вибору, легше голосували за ті партії, які мали чітке політико-ідеологічне обличчя. А такими виявилися ті, що перебували на лівому або правому крилі ідеологічного спектру. Центристи ж із їхньою виваже­ністю та поміркованістю часто видаються виборцям невираз­ними і незрозумілими [13, 38].

Загалом у парламент в 1998 році потрапило 113 комуністів (84 – за партійними списками і 39 здобули перемогу в одноман­датних округах), що, як і в 1994-му, дозволило КПУ сформувати найбільшу фракцію. Народному руху України вдалося провести у Верховну Раду 46 своїх представників (32 і 14); виборчий блок СПУ-СелПУ здобув відповідно 29 і 5 мандатів. За списками «Громади» у вищий законодавчий орган пройшло 20 кандидатів(16 і 4); «народні демократи» провели у ВР 23 своїх колег (17 і 6).19 депутатів, які пройшли за партійними списками у парламентзразка 1998 року, представляли Партію зелених України. СДПУ(о)здобула 17 мандатів – (14 і 3), ПСПУ – 15, відповідно 14 і 1 [81, 30−32].

У 1998 році кількість ліній політичного розмежування знач­но зросла. Цьому, звичайно, великою мірою посприяло впровад­ження змішаної виборчої системи. Окрім принципового розме­жування між національно-демократичними, з одного боку, та лівими і прокомуністичними силами, з іншого, з’явилися розла­ми між окремими партіями всередині одного й того ж спектру політичних сил. Найпомітніші суперечки спостерігалися серед національно-демократичних сил, що вилилося в утворення партій-«близнюків», відмінність політичних платформ яких но­сила в основному символічний характер. Як наслідок,– електо­рат національно-демократичних сил виявився розділеним на окремі частини, від чого насамперед «виграли» ліві партії.

Показовими в цьому плані стали результати виборів у чоти­рьох львівських багатомандатних округах, які у цілому підтвер­дили основні тенденції структуризації партійних орієнтацій львівського електорату (табл. 2). Найбільшу кількість голосів отримали представники Руху, партії «Реформи і порядок» та Комуністичної партії. Значне збільшення кількості голосів, отриманих НРУ, порівняно з чисельністю його реальної соціаль­ної бази, пояснюється своєрідною тактикою передвиборчої бо­ротьби, коли уся агітаційна робота будувалася на антикомуніс­тичній риториці, зокрема, на тезі «Якщо Ви не голосуєте за Рух – Ви голосуєте за комуністів». Ця тактика була спрямована на ту частину електорату, яка не мала чітко виражених партійних уподобань, але стояла на антикомуністичних позиціях.

Незважаючи на це, Комуністична партія впевнено подолала 4-відсотковий бар’єр і у Львові, який вважався твердинею антикомунізму в Україні. Це стало однією з місцевих сенсацій парламентських виборів. У більшості виборчих дільниць кому­ністи набирали від 11 до 14 %. При цьому кількість виборців, які віддали свої голоси за комуністів, у порівнянні з виборами 1994 року, зросла утроє. Іншою сенсацією стала фактична пораз­ка Національного фронту, який основну ставку робив саме на львівський електорат. Загальний вектор електорального вибору стійко зупинився на відмітці «політичний центр». Якщо на виборах 1994 року за кандидатів від центристських партій було віддано 48 % голосів виборців, то у 1998 році – 82 % [55, 28].

Таблиця 2