10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики

Принцип - це начало, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, якими вона користується у своєму житті.. У філософському плані поняття принцип означає фундаментальне положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції, теорії, ідеї. Тобто є фундаментом. Діалектика базується на таких принципах:

1.принцип об'єктивності (здійснює себе через принцип діяльнісного відображення. Це означає, що відображення об'єктивної діалектики в діалектиці суб'єктивній, і взагалі відображення будь-якого предмета у свідомості здійснюється не за допомогою пасивного споглядання, а за допомогою чуттєво-предметної діяльності суспільно-розвиненої людини),

2.принцип розвитку(стадії розвитку будь-якого предмета: зародження та виникнення предмета, висхідна гілка розвитку(система ускладнюється), пік розвитку, низхідна гілка розвитку(система спрощується, спадає), припинення розвитку(смерть),

3.принцип системності у діалектиці(базується на тому, що діалектика розглядає світ, як цілу єдину систему, а окремий об'єкт дослідження , як окрему систему з її внутрішніми і зовнішніми зв'язками.

4. принцип конкретності істини полягає у тому що істина завжди конкретна, абстрактної істини не існує , тобто істинне знання це знання про конкретний об'єкт при конкретній обстановці, часі, мірі, дії. Також існують допоміжні принципи діалектики : принцип причинності і принцип історичного та логічного.

11.Філософія у системі культури.

Латинське слово cultura означає оброблення грунту, його культивування, тобто зміна у природному об`єкті під впливом зусиль людини, її цілеспрямованої діяльності, що якісно відрізняється від змін, викликаних природними причинами.

Надзвичайно важливим елементом суспільства духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, єдуховна культура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін “культура” походить від латинського — обробка, виховання, освіта). Загальне визначення культури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.

У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру ставлення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, розвитку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вбачають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють культуру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяльності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелектуальний аспект штучного середовища (Люнь).

Культуру можна розуміти як засвоєну поведінку, спільну для людей деякого суспільства.

Рівні Культури:повсякденний, науковий, філософський.

Повсякденний - включає засвоєння людиною культурних норм побуту, праці, відпочинку; літературу, мистецтво; процеси освіти підростаючого покоління. Певний зміст у наукове розуміння культури вносить наука. Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретними науками.

Культура – процес і результат реалізації у природі людської мети відповідно до законів природи, сфери опанування природи та її олюднення. Такий процес можливий тільки у суспільстві, і через суспільство предмет стає потрібним людині, набуває соціальної властивості, тому що має природній і суспільний зміст.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну. Перша – продукт матеріального, а друга – духовного виробництва. Предмети обох культур можна використати по-різному. Знаряддя праці і продукти живопису служать різній меті. Тому між матеріальною і духовною К. є функціональна відмінність. Та між тим обидві є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне від єдності.

Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літературі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її результати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура насамперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінно­стей, форм комунікації людей.

Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють

• національну (українську, російську, французьку) культуру;

• регіональну (слов’янську, американську, африканську) культуру;

• культуру певних соціальних суб’єктів.

Виділяють також певні культурні епохи:

• антична культура,

• культура середньовіччя,

• культура епохи Відродження;

певні форми культури:

• політична,

• соціальна,

• правова,

• економічна,

• екологічна,

• етнічна,

• фізична,

• моральна і т.д.

В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.

Духовна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб’єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, багатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універсальний характер .

Людина створює світ культури і живе в ньому. Це ще раз підтверджує, що культура є надбанням людського буття.

Атрибутивні ознаки і властивості культури

Культура як суще розгалужена в часі, просторі перебуває у постійному русі (розвитку).

Час культури — це минуле, сьогодення та майбутнє людської культуротворчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності, що породжує все багатство культурного надбання. Тобто час у культурі — це не мить між минулим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний (для кожного історичного часу) щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей людини відтворювати минулі етапи культури.

Простір культури — це світ предметів і процесів «дру­гої», або «штучної природи». Він цілком є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності.

Філософські значення поняття КУЛЬТУРА:

1) культура є лише тим, що сприяє ствердженню людини як розумної істоти, розвиває її суттєві сили, здібності, підносить особистість;

2) неосмислена, непізнанна річ (ідея, процес) – своєрідна річь-у-собі.;

3) предмети, що випали з практики спілкування з людиною, суспільством, втрачають загальнокультурний зміст.

Культура стає істинною тоді, коли входить в життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності соціальної діяльності, у практиці повсякденної поведінки.

Створюючи людину, культура створює і себе. Культура завжди є самотворчістю.

Основні соціальні функції культури: пізнавальна, комунікативна, прогностична, регулятивна, ціннісно-орієнтована. Все взаємопов`язане, у єдності виявляється цілісність.