20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії

Ідея про форми руху матерії та їх взаємозв'язки висунута Енгельсом. В основу класифікації форм руху він поклав наступні принципи: 1) форми руху співвідносимо з певним матеріальним рівнем організації матерії, тобто кожному рівню такої організації повинна відповідати своя форма руху; 2) між формами руху існує генетичний зв'язок, тобто форма руху виникає з нижчих форм; 3) вищі форми руху якісно специфічні і несвідомих до нижчих форм.

Виходячи з цих принципів і спираючись на досягнення науки свого часу, Енгельс виділив 5 форм руху матерії: 1) механічну; 2) фізичну (теплову, електромагнітну, гравітаційну, ядерну, атомну); 3) хімічну 4) біологічну; 5) соціальну.

1. добіологічна (неорганічний рівень матерії, яка має матеріальний характер, н-д: кварц

2. біологічна (органічний рівень матерії, що має інформаційний характер, біологічне відображення має місце в живій природі і пов'язано з такими явищами, як подразливість, чутливість і психіка, н-д:соняшник повертається на сонце; медуза.

3. соціальна (притаманна людині, пов'язана з наявністю в людини свідомості, яка носить ідеальний характер, н-д: Людина пізнає навколишнє середовище і отримує знання У міру відкриття нових форм матерії наука вносить коректування і в класифікацію форм руху матерії. До них відносяться, наприклад, рух мікрочастинок, процеси фізичного вакууму та інші. Діалектичний матеріалізм виходить з принципу єдності матерії і руху: немає матерії без руху і немає руху без матерії.

21.Простір і час як форми існування матерії. Філософія і наука про абсолютність та відносність простору і часу.

Для буденних життєвих уявлень простір і час – це щось звичне, відоме і навіть в якійсь мірі очевидне. Але якщо задуматися над тим, що ж все–таки простір і час, то виникають складні питання, що напружено обговорюються в історії філософії і природознавства. В даний час не можна вирішувати їх без опори на досягнення сучасної науки, причому не тільки досягнення природознавства, але і тих даних соціальних, гуманітарних дисциплін, які розкривають різні аспекти просторово–часових уявлень, їх ролі, місця в людському житті і діяльності.

Задамося питанням, яке значення категорій «простору» і «час». В своїй діяльності ми знаходимо такі особливості структурної організації світу, що частини і елементи, з яких побудовані матеріальні об’єкти, певним чином розташовані один відносно одного, утворюють деякі стійкі конфігурації, що задають межі об’єкту по відношенню до навколишнього середовища. Можна сказати, що кожний об’єкт характеризується своєрідною «упаковкою» вхідних в нього елементів, їх розташованністю відносно один одного, і це робить будь–які об’єкти протяжними. Крім того, кожний об’єкт займає якесь місце серед інших об’єктів, межує з ними.

Спробуємо виявити таким же чином зміст поняття часу. Матеріальний світ складається не тільки із структурно розчленованих об’єктів. Ці об’єкти знаходяться в русі і розвитку, вони є процесами, які розгортаються по певних етапах. В них можна виявити деякі якісні стани, деякі стадії, що змінюють одна іншу. Зміна цих стадій може характеризуватися певною повторюваністю. Одна стадія в порівнянні з іншою стадією може наступати швидше або пізніше.

У буденному житті і в практиці поняття часу утворюється завдяки порівнянню, зіставленню різних процесів руху.

Простір і час - це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). Г. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір - це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу.

Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Час - це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети(камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Аристотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, - це вони вважають елементом і початком речей".

Якщо для філософів стародавнього світу матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р. Декарта (XVII ст.) матерія - це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу - пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.

22. Відображення як атрибут, невідємна властивість субстанції, світу в цілому. Причина розвитку форм відображення

Пояснюючи сутність свідомості, матеріалізм виходить із фундаментальної властивості матерії - властивості відображення, оскільки ця властивість матерії за своєю природою є основою відчуття і свідомості. Виникає уявлення, що матерія не може існувати без здатності до відображення.

Відображення - це здатність матеріальних явищ , предметів і систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем. Це також процес та результат дії однієї системи на іншу. Будь-яка дія залишає в предметі "слід", відповідний відбиток, простий чи складний. В цьому процесі приймають участь дві системи: та, що відображується і та, що відображує.

Взагалі, буття - це нескінченна система взаємних відображень речей, властивостей і процесів. Тому не тільки „ у краплі роси відбивається сонце, але й у кожній окремо взятій речі чи системі речей відбивається увсь світ”. Тому будь-яка річ, подібно до Субстанції, що її породила, містить у собі і матеріальн і ідеальне.

Багато хто з давніх філософів відчував, що у бутті є щось таке, що поєднує живе і неживе, мисляче і не мисляче. Хоча вони при цьому не звертались до поняття відображення, але по суті мали його на увазі.

Як ми вже бачили, за допомогою якоїсь речовини спільність неживого, живого і мислячого пояснити логічно виявилось неможливим. Була, щоправда, спроба стерти грань між цими формами буття, назвавши все існуюче живим чи навіть мислячим. Адже в концепції Тейяра в еволюційній формі свій розвиток отримує стародавня натурфілософська концепція гілозоізму (від гр.. hule - „матерія” і zoe - „життя”), яка відкидає межу між „живим” і „неживим”, вважає „життя” внутрішньою невід'ємною властивістю праматерії. А якщо точніше, то концепція Тейяра, то концепція Тейяра бере свій початок не просто в гілозоїзмі, а в його граничному випадку - гілономізмі ( від гр.. hule - „матерія” і nous - „свідомість, дух, розум”) - вченні про притаманність праматерії свідомості.

Гілозоїзм і гілономізм - це дуже давні точки зору, що виникли саме через складність логічних спроб зв'язати в єдину систему усі форми буття.