25.Структура свідомості

Свідомість буває індивідуальна і суспільна. Індивідуальна свідомість має такі рівні:самосвідомість(усвідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»), емоції та почуття(інтелектуальні, моральні, естетичні, етичні, афекти), знання(емпіричні, теоретичні), воля(цілепокладання, вибір засобів діяльності), мислення(образне, операційне, раціональне), пам'ять(моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна) Суспільна свідомість поділяється на психологію та ідеологію, що розкриваються у таких формах: правова, політична, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, соціальна.

26.Свідомість і самосвідомість.

Інформаційне віддзеркалення виникає в живих організмів, здатних до самозбереження і самовідтворювання, психічне віддзеркалення – у тварин, які здатні здійснювати орієнтовну діяльність в зовнішньому світі і активно вирішувати виникаючі у зв’язку з цим задачі .

Стосовно свідомості цей підхід означає, що тією системою, усередині якої виникає і розвивається свідомість і на основі аналізу якої тільки і можна зрозуміти його виникнення, виступає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодії зі світом. Таким способом є практика, практично-перетворювальне відношення до дійсності – оточуючої природи, соціального середовища, до самої людини, форм його життєдіяльності. Здійснюючи цю діяльність, людина усвідомлює своє «неорганічне тіло», «другу природу», знаряддя і засоби виробництва, специфічно людське середовище незаселеного, будує форми спілкування і соціальної організації, коротше кажучи, творить культуру.

Таким чином, виникнення свідомості пов’язане, перш за все, з формуванням культури на основі практично–перетворювальної суспільної діяльності людей, з необхідністю закріплення, фіксації навиків, способів, норм цієї діяльності в особливих формах віддзеркалення.

Свідомість припускає виділення суб’єктом самого себе як носія певної активної позиції по відношенню до світу. Це виділення себе, відношення до себе, оцінка своїх можливостей, які є необхідним компонентом всякої свідомості, і утворюють різні форми тієї специфічної характеристики людини, яка іменується самосвідомість.

Самосвідомість існує не тільки в різних формах і на різних рівнях, але і в різній мірі проявленності та розгорнутості. Коли людина сприймає якусь групу предметів, то з цим пов’язане усвідомлення «схеми тіла», місця, яке займає його тіло в системі інших предметів і їх просторових і тимчасових характеристик, усвідомлення відмінності свідомості цієї людини від предметів, які нею сприймаються.

Безпосередньо свідомість людини націлена на зовнішні предмети. Тіло людини, його свідомість, його пізнавальний процес не входять безпосередньо в коло предметів його свідомого досвіду. Самосвідомість в цьому випадку виражається як би неявним чином.

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Явні форми самосвідомості, коли ті або інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта, носять назву рефлексії Сама рефлексія над станами свідомості, над особливостями тієї або іншої особи завжди виникає в контексті усвідомлюваної або неусвідомлюваної задачі перебудови системи свідомості і особи. Коли людина аналізує себе, намагається дати звіт в своїх особливостях, роздумує над своїм відношенням до життя, прагне заглянути в тайники своєї власної свідомості, він тим самим хоче як би «обгрунтувати» себе, краще укоренити систему власних орієнтирів, від чогось в собі назавжди відмовитися, в чомусь ще більше зміцнитися. В процесі і результаті рефлексії відбувається зміна і розвиток індивідуальної свідомості.

Самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією. Рефлексія — це принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності. Термін “рефлексія” в широкому розумінні озна­чає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.

Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально “пронизує” людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення.