59.Закон єдності і взаємодії протилежностей

Цей закон займає особливе місце в складі матеріалістичної діалектики. Не випадково його часто називають ядром діалектики. Це пояснюється тим, що розкрити сутність загальних зв'язків і розвитку неможливо без виявлення джерела руху, розвитку. Причому йдеться не тільки про окремі явища, процеси, але і світ взагалі. Люди, освоюючи навколишній світ, безліч разів задавалися питанням про те, де варто шукати причини, джерело змін, руху, розвитку. Релігія вирішує ці питання, виходячи з визнання акту божественного створення світу і пояснення усього, що відбувається у світі, волею Бога. Ідеалізм (і об'єктивний, і суб'єктивний) шукають відповіді на ці питання в ідеальному, духовному початку всього сущого.

Матеріалістична діалектика вирішує проблему загальної структури світу, загальних зв'язків і розвитку, виходячи з визнання матеріальної єдності світу. Якщо світ, як говорив Геракліт, не створений ніким з богів і ніким з людей, то і джерело руху, розвитку повинно знаходитися в ньому самому, як джерело саморуху, саморозвитку. Відповідь на це питання і дає насамперед закон єдності і взаємодії протилежностей.

Суть цього закону полягає в тому, що вічна зміна, рух, розвиток являють собою процес взаємодії протилежних, взаємовиключаючих сторін, тенденцій, взаємодія яких, з однієї сторони, характеризує ту чи іншу систему як таку, з її якісною визначеністю, а, з другої — зумовлює зміни, розвиток, перехід в інший стан, в іншу систему з новими якісними характеристиками.

Таким чином, протилежності - це наявність у предметах, явищах, процесах взаємовиключаючої і взаємообумовлюючої одна одну властивостей, сторін, тенденцій, взаємодія яких характеризує їх з точки зору їхньої якісної визначеності, цілісності. Протилежності мають місце у всіх сферах дійсності, у відношеннях, у предметах, явищах. Це ми спостерігаємо навіть у таких відношеннях, як плюс -мінус, велике - мале, важке—легке, довге — коротке, пряме — криве, початок - кінець тощо. Значно більш складні протилежності характеризують системи як тенденції їх розвитку: диференціація й інтеграція, творення і руйнування тощо.

Суперечність — це взаємодія протилежностей, що зумовлює існування, функціонування явищ, процесів (єдність), а також їх зміну, рух, розвиток (протидія, "боротьба"). Суперечність виступає як внутрішній імпульс, побудник змін, руху, розвитку.

Наприклад, внутрішнім імпульсом будь-якої життєдіяльності є потреба. Як зазначалося раніш, вона виступає насамперед як суперечність між необхідністю існування, функціонування організму і обмеженістю чи відсутністю внутрішніх засобів, можливостей забезпечення цієї необхідності

У будь-якій життєдіяльності виявляються дві протилежні тенденції, які, проте, взаємообумовлюють одна одну: мінливість і спадковість. Мінливість виражає необхідність пристосовуватися до умов, які постійно змінюються.

Суперечності бувають найрізноманітніші: внутрішні і зовнішні, істотні і неістотні, основні і неосновні... У той же час внутрішні і зовнішні суперечності взаємодіють і впливають одна на одну, на їх протікання, загострення, способи вирішення.

Можна ще сказати, що зовнішні суперечності - це суперечності між різними системами, які, проте, входять в загальнішу систему. Людина і природа, маючи свої внутрішні суперечності, становлять дві сторони загальної екологічної системи. І їх зовнішні суперечності виступають в той же час як внутрішні суперечності цієї всеоб'єднуючої системи.

Виділяють також антагоністичні і неантагоністичні суперечності. Неантагоністичними варто вважати такі суперечності, розв'язання яких не призводить до руйнування їх основи і ліквідації протилежностей (мінливість і спадковість, умовні і безумовні рефлекси та ін.). Розв'язання і відтворення цих суперечностей забезпечує поступальність розвитку при збереженні його основи.

Антагоністичні суперечності — це суперечності, розв'язання яких призводить до руйнування ЇХ ЄДНОСТІ І і основи цієї єдності, до конфлікту, до знищення однієї з протилежностей чи обох. Ці суперечності особливо наочно виявляються в суспільному житті у формі революцій, воєн, повстань. Вони можуть виявлятися в рамках сім'ї.

Коли спільне життя стає неможливим і сім'я розпадається, або розв'язуються ці суперечності-трагічно, смертю однієї чи обох сторін.

У становленні і розвитку суперечностей можна помітити певну послідовність. Спочатку виникає відмінність, яка потім переростає в невідповідність, а потім — у протистояння і несумісність. На рівні відмінності і невідповідності розв'язання суперечностей відбувається при збереженні протилежностей, їхня взаємодія здійснюється на одній тій же основі. На рівні протистояння, несумісності, розв'язання суперечності призводить до переходу до нової єдності протилежностей, їх взаємодії на новій основі. Розв'язання суперечностей суспільного ладу зумовило перехід до феодалізму з його новими соціальними суб'єктами - кріпаками і феодалами.

У процесі розвитку неантагоністичні суперечності можуть перетворюватися на антагоністичні і навпаки

Процес розвитку - це процес взаємозв'язку багатьох суперечностей. Тому його не можна представити як лінійний розвиток. Взаємозв'язок багатьох суперечностей зумовлює можливості альтернативних напрямів розвитку.

Життя суспільства становить складний, суперечливий процес, у якому взаємодіють кілька ліній розвитку. Як зазначалося, вихідним імпульсом життєдіяльності є потреба. Необхідність задоволення потреб наткнулася на неможливості її здійснення старим способом. Виникла невідповідність між потребами і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї суперечності стало можливим шляхом опосередкування життєвих потреб процесом виробництва, у якому виробництво знарядь праці і добування при їх допомозі засобів до життя стало особливою потребою. Задоволена потреба завжди поступається місцем новій потребі, а нова потреба вимагає вдосконалення знарядь праці, що стимулює розвиток самої людини. І так без кінця.

Але опосередкування задоволення життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин виявилося невідповідним до тваринного способу орієнтації — системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Вирішення цієї суперечності знайшло свій вираз у виникненні нового типу орієнтації в умовах опосередкування задоволення життєвих потреб — суспільної свідомості, концентрованим виразом якої стало виробництво, реалізація і відтворення цілей. Свідомість і свобода, виникнувши як результат невідповідності життєдіяльності людини тваринному способу життєдіяльності, перетворилися на передумови поступального становлення і розвитку суспільства.

Таким чином, життя людини становить складний процес взаємозв'язку безлічі суперечностей, кожна з яких, взаємодіючи з іншими суперечностями, зумовлює перехід від нижчих до вищих форм суспільного життя.

Не випадково закон єдності і взаємодії протилежностей розглядається як найважливіший закон діалектики. Більше того, сама діалектика у своїй суті розглядається як вчення про єдність протилежностей, про їх взаємодію, як вчення про суперечності. Саме суперечності є джерелом руху, розвитку.