81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика

Моральна свідомість одна з форм суспільної свідомості, що є, як і інші його форми, відображенням суспільного буття. Воно містить у собі історично змінюються моральні відносини, що представляють собою суб'єктивну сторону моралі. В основі моральної свідомості перебуває категорія моральності.

Моральність - це поняття, яке є синонімом моралі, хоча в теорії етики існують і різні трактування цих термінів. Наприклад, мораль розглядається як форма свідомості, а моральність - це сфера моралі, звичаїв, практичних вчинків.

Мораль виникла раніше від інших форм суспільної свідомості, ще в первісному суспільстві, і виступала регулятором поведінки людей у всіх сферах суспільного життя: в побуті, в праці, в особистих відносинах. Вона мала загальне значення, поширювалася на всіх членів колективу і закріплювала в собі все спільне, що становило ціннісні засади суспільства, яких складалися взаємини між людьми. Мораль підтримувала громадські підвалини життя, форми спілкування.

Основною функцією моралі є регулювання взаємовідносин усіх членів суспільства і соціальних груп.

Моральна свідомість пов'язане з іншими формами суспільної свідомості, вона надає на них вплив і перш за все такий зв'язок проглядається з правовим, політичною свідомістю, естетичним і релігією. Найбільш тісно взаємодіють моральну свідомість і правову. І право, і мораль регулюють відносини в суспільстві. Але якщо правові принципи закріплені в законах і виступають як примусовий захід держави, то норми моралі спираються на громадську думку, традиції і звичаї. У законі виражена форма правової організації суспільства, і закон пов'язаний з мораллю.

Пра́во— це система загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Термін Пра́вовживається у наступних значеннях:

1.Законодавство; здійснюванадержавоюформа законодавства, залежна від соціального устрою країни.

2.Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3.Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін..

4.Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Означає - Мати у своїй владі.

Полі́тика (від грец.   майстерність самоуправління полісу (міста), а подалі — "мистецтво управління" державою і суспільством) — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво

Мистецтво - це професійна сфера діяльності, в якій естетичне свідомості із супутнього елементу перетворюється в основну мету.

Естетична свідомість - це феномен духовної культури. Ні водної області не можна бути духовно розвиненим, не володіючи естетичним почуттям. Його вища форма - мистецтво.

Античність: краса, гармонія = розумне, вчення про красу = вчення про буття, Істина, Краса і Благо становлять єдність

Відродження: відокремлення естетики як самостійної форми духовної: діяльності> відокремлення Краси, Краса - «досконалість чуттєвого пізнання», місце перебування Краси - мистецтво цієї точки зору дотримувалися: А.І Ф. Шлегель (романтики), К. Фішер (класичний німецький реалізм) , Г. Коген (неокантіанство XIX ст., ХХ ст.) основна думка - краса вище істини і добра

Згідно з І. В. Гете, між істиною і красою немає різкої межі.

Просвітництво: мистецтво не як засіб пізнання світу, але як форма людського самоствердження

Російська культура XIX ст.характеризувалася у філософських поглядах Гете

Естетичне почуття - просвітлене відчуття насолоди красою світу. Естетичне почуття припускають як усвідомлену або неусвідомлену здатність керуватися поняттями прекрасного при сприйнятті явищ навколишньої дійсності, творів мистецтва.

За ступенем узагальненості естетичні почуття поділяються:

конкретні (до того чи іншого художнього Твору);

абстрактні (почуття трагічного, піднесеного загалом)

Категорії: прекрасне - потворне, комічне - трагічне, піднесене - низьке.