69.Гуманізм як явище і філософське поняття

Поняття гуманізму, як суспільного явища, вперше з’явилось в епоху Відродження.

На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя з його жорстокістю людей один до одного, до природи, міждержавними війнами, переходу до нових стосунків.

Таким чином в історії людства з’явилась нова ідеологія, яка почала відстоювати найкращі сторони в відносинах між людьми, яка заперечувала нерівність людей в фінансовому, майновому та інших відносинах. Ідея гуманізму полягає в закріпленні норм людяності в суспільстві, в звільненні людини від рабського, феодального способу мислення. Надалі поняття гуманізму розповсюдилось і на міжнаціональні, міжрасові та міждержавні відносини людей. Ідея гуманізму на той час не була новою. Багато тез, які відстоює гуманізм втілювались в релігійних вченнях різних народів світу. Про це, наприклад, свідчать славнозвісні заповіді Біблії (не вбий, не вкради і т.д.). Найпершим його носієм в ті часи був письменник тієї епохи Петрарка.

З часів появи ідеї впровадження гуманних відносин між людьми, націями, державами поняття гуманізму не змінило свого значення в процесі розвитку людської цивілізації. Однак весь цей час ідеї гуманізму протистоїть антигуманізм. Про це свідчить світовий досвід всього людства з його численними конфліктами, війнами, бунтами. спустошувальними революціями. Гуманізм, як будь-яке явище в історії культури, змінювався у часі, мав певну еволюцію, свої передумови розвитку, період дозрівання, свій розвиток, який досягнув апогею, коли його історична роль у повній мірі виявилася, та період занепаду, коли в історичній перспективі якісь нові, підготовлені й породжені ним явища, поступово відтісняють його на другий план, змушують перероджуватися і поступитися місцем новому.

Поняття гуманізму слід розглядати як історичну антитезу схоластиці, хоча на ранньому етапі розвитку гуманістичного руху значна частина його елементів була успадкована саме від схоластики. Новою рисою у гуманізмі була критичність методу дослідження. Критика гуманістів була спрямована проти схоластики — спочатку вона неминуче користувалася схоластичною аргументацією, і лише поступово виробився той науковий метод критики, який згодом гуманізм передав у спадок раціоналізму XVII ст. Головним вихідним матеріалом для гуманізму, як і для самої схоластики, була система античних знань. Відмінною рисою гуманізму була тенденція спиратися на справжню античність, очистивши її від будь-яких нашарувань.

Для гуманізму було характерне свідоме прагнення до вироблення нових соціально-етичних ідеалів. Своїм гаслом гуманісти проголосили шляхетність не за походженням, а за інтелектом. Вони шанували особисті заслуги, а не дворянські титули. Ознакою гуманізму було також критичне ставлення до тодішнього стану католицької церкви і, що особливо важливо, визнання неправочинності її монополії в інтелектуальній діяльності суспільства. Гуманізм категорично не заперечував церкву. Він стверджував пріоритет розуму по відношенню до авторитету віри. І це було загальним принципом гуманістів. Про гуманістичний рух, що об´єднав певну масу людей спільними цілями та етичними ідеалами, можна говорити як про виразний процес виникнення нової інтелігенції, незалежної від інституту церкви. Отже, характерною ознакою гуманізму є прагнення до людяності, створення хороших умов життя. Гуманізм починається тоді, коди людина починає роздумувати про свою роль у світі, про смисл і мету свого життя. Гуманістичний рух найбільше поширився у філології. В інших дисциплінах на той час ще була відсутня науково-матеріальна база для такого прогресу.

70. Поняття суспільно-економічної формації, як структурно – змістовного аспекту людської діяльності

У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного – формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи є проблема логіки, певного порядку і спрямованості історичного процесу. Формаційна теорія ґрунтується на розумінні суспільства як соціально-економічно цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація належить Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, що значним чином вплинуло на подальший розвиток соціологічної науки. Суспільно - економічні формації – це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні “сходинки” історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед – формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність сусп. відносин і зв’язків. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис та надбудова.

Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша стадiя - соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином для країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та над­будова, а також надбазовi та надбудовнi елементи - нацiя, мова,культура, побут, сiм'я та iн.

Базисом називається сукупнiсть ycix виробничих вiдносин, що складаються в суспiльствi. Можна дотримуватися й iншого ви­значення: базис є сукупнiсть наявних у суспiльствi економiчних укладiв. Надбудова - це вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiй формi.

1Вона існує для захисту базису i складається з трьох елементів:

.сукупностi iдей, теорiй;

2. наявностi вiдповiдних iнститутiв та органiзацiй, якi культи­вують цi iдеї,тeopiї (центральною серед них є держава);

3. наявностi iдеологiчної спрямованостi - забезпечення функ­цiонування панiвного ладу. Мiж базисом та надбудовою існує дiалектичний зв'язок, в якому провiдне мiсцепосiдає базис. Для правильного розумiння життєдiяльностi суспiльства велике значення має його соцiальна структура. Це сукупнiсть соцiальних спiльностей, класiв, нацiй, соцiальних груп, прошаркiв тощо. Кожна з цих спiльностей має свої об'єктивнi й суб'єктивнi чинники утворення та функцiонування

Суспільно-економ. формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Первісно-общинне, рабовласницьке, феодальне, кап.-комуністичне суспільство, такі ступені розвитку соціуму. Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до другої. Формаційних підхід, на який спирався Маркс в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму до кап. саме на даному етапі історії об’єктивні соціально-економічні, технологічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на любому етапі історії соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя в цілому. По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправді, бо, історія є проявом творчої діяльності людей, а процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачати. По-третє, реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній, при такій спрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства. Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (18-19 ст.) і відображає об’єктивні тенденції саме цього періоду.